La dernière voix de l'amour
"Ma planète"
Tu sais...
J’ai toujours envié les autres,
Celles qui t’avaient dans leur vie.
Ton doux sourire vaut mille fautes,
Tes yeux bruns — la nuit infinie.
Une nuit sans larmes, sans colère,
Mais sur mon visage, un doux éclat.
Aujourd’hui, fini l’envie amère,
Car ce soir, tu es à moi.
Une fille comme une planète,
La seule, la plus belle, c’est vrai.
Ma lumière douce et discrète,
Tu es mon monde à jamais.
"My planet"
I've always envied the other
Envied, because they had you!
Your smile is endless and tender,
And your brown eyes- like the night.. so true.
Night... Without tear or sorrow, but still, with a smile on my face so bright.
But now, I don't have to envy,
Because you are with me tonight
A girl like a planet...
The only one, my perfect light
"Моя планета"
Знаєш…
Я завжди заздрила іншим.
Заздрила тому, що в них була ти!
Твоя посмішка нескінченна,
Карі очі твої, як ніч.
Ніч… без сліз і болю,
А лише з посмішкою на моєму лиці.
Але тепер заздрити не треба,
Бо тепер зі мною ти
Дівчина, мов планета…
Єдина і найкраща в моєму житті.
****
Та не бачиш ти мого кохання...
І кажеш, що я твій "найліпший друг".
А я мовчу і в твої очі задивляюсь.
Хай я страждатиму, що я не твій "коханий",
Але радієш ти, бо назавжди я твій "найкращий друг"
****
Бузковий вечір розквітає,
Життя летить, та не спішить
А я сиджу в весіннім краю,
Вихоплюю у долі мить...
****
Ось і закінчилось життя,
Останні дні вже йдуть у морок...
Вже час мій сплив.
А ти пішла і забрала ще мою долю.
Краще так, ніж буду жити,
Буду жити в забутті.
Де знов тебе не покохаю,
І не побачу погляд твій...
"як і я"
Я не хочу так жити,
Жити в світі, де не побачу тебе,
Де не побачу твій ніжний погляд,
І не зігрію серце твоє.
Напевно хтось як і я пише тобі дурного листа,
А нім зрадітимеш ти,
Будеш читати цей вірш кожен день,
І казатимеш, що він "Ідеальний",
А я сидітиму у твоїх дверей,
І так, і не зможу зізнатись в коханні.
Я так і не зможу показати тобі усі вірші,
Які були посвячені тільки тобі,
Де я кажу, як тебе кохаю,
І, що не можу без тебе прожити ці дні.
Хтось такий як і я все ж таки зміг,
Не побоявся сказати всю правду,
І тепер він коханий у серці твоїм,
А про мене ти й думи не маєш.
Але може... На іншій землі,
Знайдеться така ідеальна людина,
Якій я скажу як я її люблю,
А вона мене в своїм серці закриє...
***
Твоє серце – золоте,
Пам'ятай про це ти завжди.
Не отруюй його злом,
Любий і світ цей стане краще.
"смертні, та безсмертні"
Якщо ти помреш — я заросту тобі квітами,
Моє серце перетворить у сонце тебе,
І будуть соняшники, милі й невинні,
Слідкувати, де сонце росте.
Якщо ти помреш — моя печаль місяцем стане,
І щоночі, коли гамір стиха,
В зірках скрізь мій біль, мов пелюстки, кружляє
Біля плитки, де сховалась душа...
Якщо життя твоє згасне, як свічка в тумані, —
Потону я в диму, затону я в тобі...
І зрання, на трав'янистій росі,
З'єднаються душі на світлому небі,
Де немає страху і немає журби,
Де вічная моя любов
І там, де безсмертнії мої рідні.
Там, де будемо тільки вдвох:
Добрії ти — і печальнїї ми…
"Зорепад"
Якщо існує земля,
то чому зорі все ще на небі?
Вони не хочуть знайти шлях?
Вони не хочуть повернутися до тебе?
Ти ж — бажання моє нездійсненне.
Зірка, що впала з небес,
якій я безцільно молився,
щоб мою долю привело до мене.
Бо я знаю: подібна любов
приходить лиш раз за сотні років.
І в цей день зірки злітають з небесного краю
і летять далеко, в наш світ,
де стануть чиїмось горем навіки
або щастям на довгі роки.
Та вічність очікувань — не перешкода.
Кожна зірка знайде свій храм,
який вірно вірить у неї
і постійно її шука.
"мертва наречена"
Я ж кохана твоя —
Так чому ти не йдеш до мене?
Може, шкіра моя занадто бліда,
Чи те, що я мертва — для тебе проблема?
Так я не жива... але я кохаю,
Кохаю покраще живих.
Щоночі тебе я в снах виглядаю —
В обіймах холодних могильних снігів.
Я крокую крізь шепіт сухого листя,
З-під землі, де спочити мала.
Твоє ім’я — моє прокляття і блискавка чиста,
Що в серце моє пролягала.
Ти живеш... може щасливий із нею?
В її усмішці — тепло і весна.
А я — лиш привид з тугою темною, мрією,
Що досі у шлюбну фату загорнута вся.
Я не прошу тебе вибирати,
Та я пам’ятаю обітниць слова.
Хіба смерть може кохання здолати?!
Хіба забувається вічність жива?!
Тож коли ти заснеш — я торкнуся...
До серця, що б’ється не в такт моєму.
Я — спокою тінь, що в ночі обернеться
Востаннє в любов, у журбу, у проблему.
І якщо ти забудеш мене назавжди —
Я мовчки піду... крізь час і мороку край.
Та знай: я чекатиму там, де світи,
Що не сходяться вже. Прощавай..
"Купальський віночок"
Пливи, віночку, по водичці синій,
І покажи мені, де живе мій милий.
Куди ти звернеш — туди й серце рветься,
Нехай мені доля в цю ніч озоветься.
Вплела я в тебе м’яту та любисток,
Щоб знав суджений — я не просто тісто.
Я не та, що мовчить, що сліз не ллє,
Я та, чия тінь на світанку іде.
Вогонь ми стрибали — іскри навколо,
А зорі шептали: не буде вже болю.
У травах шукала я квітку весни,
Що розквітає у темряві сни.
Хай ніч ця чарує, хай хвиля несе,
Де милий мій спить — хай він думку спасе.
Почує у снах, як з вітром лечу:
"Я йду, мій коханий… Я йду, я мовчу."
І може, на світанку, між росами, в лузі,
Він стане навпроти — в сорочці, в напрузі,
І скаже: "Вінок твій я сам підібрав —
І з серцем твоїм на завжди я став."
"Мавчин Великдень"
Не йди в той ліс… хоч манить спів,
Хоч цвіт палає білий в гіллі,
Хоч ніч така — немов із снів,
І духи шепчуть в кожнім зіллі.
Бо Мавчин Великдень — не для всіх,
Це свято тіней, мертвих, стиглих,
Це день, коли мовчить поріг
І тінь чужа блукає в світлі.
Там русалки — лоскотянки дикі,
Танцюють в плесі на зорі,
У водах їхніх — сни без ліку,
А в пальцях — смерть на кінчику гри.
Вони співають — і сміх дзвінкий
Тебе веде в туман і млу,
А ти, дурний, лиш крок зроби —
І вже не знайдеш путь свою.
Бо блуд живе в зеленій хащі,
Він крутить стежку навмання,
І де вчора була пташина пісня —
Сьогодні тиша і сумна трава.
А мавки… мавки — очі, як ніч,
Коса — мов хвиля в чорнім лоні,
Вони не просять, не кричать,
А просто кличуть — і вже ти в полоні.
Вони цілують — і вві сні
Ти вже забув своє ім’я,
І заблукав в одвічній млі
Де навіть смерть — не та, що є твоя.
А Морена — в білому стоїть,
Зі шрамом зими на кожній долоні,
Вона мовчить, лиш погляд снить —
І розцвітають крижини вороні.
Не йди в ліс на Мавчин Великдень.
А як підеш — не говори.
Не дихай глибше. Не спіши.
І шепчи молитви до зорі.
Бо день той — межа. Не свій. Не твій.
Бо ніч — для них. Бо ліс — для мертвих.
А хто не знає, що він живий —
Той стане тінню без повернення.
****
бачу як тобі болить,
Я знаю, яка твоя мука,
Знаю, як серце горить,
А в голові пустая думка.
душа горить, та не зітліє,
а серце голосно кричить,
що не подоба йому жити,
там, де хочеться убить...
Вже за обрій пішло сонце...
Та місяць не вернувсь назад,
Життя прекрасне і квітуче,
Забрав морок і журба.
Та розквіте пізніше сад,
І цвістиме все навколо,
сонце вийде, зникне тінь,
Журба піде за обрій, в край,
Життя твоє одне, нового не шукай.
І біль пройде,
І мука зникне,
Серце тліти перестане.
А душа співати буде,
Коли дістанеться до краю.
В голові з'являться думки,
Веселі , не про біль та страх.
А очі твої...
Твої очі непрекрасніші в житті,
Не пробачу потім собі, що не відкриються вони.
Ти така єдина в світі!
І біль твій, і твоя журба,
Але все пройде, все не вічно,
Не вічним буде і твій страх
Але якщо ти згубиш зараз...
То не побачиш щастя ти,
І розтануть твої очі...
Десь в землі... На глибині.
"моя зів'яла троянда"
Твої очі світяться в далечині,
Мов світлії, яснії зорі.
Весна розцвіла у моїй душі,
І прикрашає все довкола.
Смерть - цвіт фарб перекрив,
Яскравим стало і сонце,
Мрії мої нездійсненні - збулись,
І серце забилося знову.
Може це сон?
Чи може це казка?
Що твої очі засвітились мені!
Твоя любов - це як розцвівша троянда,
Недовга, але найпристрасніша у моїм житті.
****
Чи знаю я,що ти не любиш мене?
Так знаю.
Та чи зможуть мене зупинити слова?
Моя любов до тебе безкрайня,
Так, що з орбіти злетіла Земля.
Коли я бачу тебе - я літаю
І лечу до нових, старих поколінь,
І біля них я сиджу та ридаю,
Бо ТИ з кимось, а не зі мною навік.
Та чи зможуть зупинити мене ці прокльони?
Чи зостануся я в стороні?
Не можу дивитись на твоє горе,
Чи на щастя всіх твоїх днів.
Зляжу я і залишусь для тебе.
Щоб ти знала на майбутні віки,
Що я живу і вмираю для тебе,
І чекаю слів я твоїх.
****
Потяг, довга дорога...
Кохана, я їду до тебе!
Вже скоро я буду дома,
Ми довго чекали на день цей.
Тепер не зламають ні бурі ні грози,
Ні страх, що ходив між словами,
Ні морок з темної бухти,
Що створював відстань між нами.
Так вже склалось по долі,
Що споріднені відстанню ми,
Але я знаю, це не на довго,
Ми з'єднані, вічнії ми.
І хай нас путі розводять ще далі
І тянуть нас в різні світи,
Роз'єднати ми їм не вийде,
Нитка любові з'єднує ми
"погляд кохання"
Краєм ока ти поглянь на мене,
сонце потече з небес
від мого щастя, що грає на Арфі
і від безмежного кохання до тебе
Хай б'ються блискавки похмурі
І ллється кров ангола-дитя,
Бо з тобою я не можу бути
Ти закохалася в доброго співця
Люблю я тебе закоханою в нього,
Бо ти усміхнена і радісна завжди.
І за для цього я готовий здатись,
Зсунути всі гори, щоб ти була з ним.
Тільки прошу, якщо мене не любиш
Забуть про мене, хай спогадів катма!
І як на вулиці побачиш знову
Краєм ока на мене ти поглянь
"Не дури"
Зніми сонячний шлейф з сукні своєї
Красномовним туманом мене задури
Хай водоспад життя мене омине,
Лиш мене не дури, не дури, не дури.
Не любов — не проблема
Не ховай своє сонце в собі
Тільки прошу тебе, Єтило,
Лиш мене не дури, не дури, не дури.
Кохання твоє вартує світу,
І може в одній із галактик усіх
Ти полюбиш мене, дівчино, мила,
Лиш мене не дури, не дури, не дури...
****
Якщо любов ллється у словах —
То моя любов до тебе буде в віршах
Говоритиму до тебе в Вінграновського словах,
І буду тебе, як і він любити.
Якщо любов ллється у квітках —
То для тебе буде васильковий сад,
Про який любив описувать Сосюра
І буду любити тебе так, як любив він свободу свого слова
Буду я любити так, як ніхто не кохав,
Бо писала Ліна: "така любов буває раз в ніколи"
І таке кохання як в нас,
Не побачать люди в світі новім.
****
Я не знаю хто він
Зустріла його я в саду
Розквітла моя мова і слово
Від погляду його.. я тону
Туман серед ночі потік
Вірші почала писать
Та задихаюся в темряві сонця
Бо коханого не наздогнать...
Очі із льоду розтали
Обличчя без радості — морок
Не дізнаюся де він і як
Бо невідомість об'єднує нас
Тільки тихо страждаю я з болю
А про мене він думи нема
Мрію дізнатися хто він
Навіть якщо мрія задорога
Байдуже Василю на мене
Не згадає сиве моє ім'я
Не побаче обличчя миле
І не споминає хто ж я
Ви спитаєте мене хто він?
Я знаю тільки його ім'я
Зустрілися ми в саду
В саду від любови я й погасла
"може любов?"
Фортуна в повітрі літає,
Очі твої, як маяк.
Єдине чого я не знаю...
Ти мій милий? А я твоя?
Моє життя рветься, як нитка.
Без тебе не знаю, як не привидом буть,
В нічнім небі сіяють грози
Я тебе знайду, чи хтось інший знайдуть...
Смертина на обрій сконала...
Я лечу з висоти метрів сто в мінус два,
Та ніколи я не забувала,
Яку любов я прожила.
****
Я злякалась твоєї любові,
Злякалась свого життя
Тепер я лежу у крові..
Чекаю свого майбуття.
Світло не за горами,
Воно проживає в мені,
Та тільки його забрали...
Забрали колись вночі..
Тоді як заплакала перша рана,
Тоді як стікало життя,
Коли вперше я помирала...
Від любові своєї... Я.
Я шукала тебе у словах,
У цигарках солодких, у людях,
Та для любові такої,
Заміни тобі не знайдуться.
Я шукала в сльозах, у крові... у біль,
Шукала кожну хвилину,
Такої більше нема,
Не знайду такої в світі цілім.
Я пішла...
Залишила нарешті,
Тягар долі та свої страхи,
І лежу в крові я, як вперше
Тільки вже не в смерті своїй.
Я забуду,
Піду забуття... Світла дорога з'явилась,
Проживу я життя, піду в майбуття
Де буде вже нова людина.
А однак, іноді з'являєшся ти у думках,
Та тепер я вже посміхаюсь.
Я не думаю вже, не люблю я тебе.
Я просто живу.
Про тебе не хочу, не знаюсь.
"смертна любов"
Так, я люблю.
Та кому треба моя любов?
Вона не ніжність — лиш колючки,
І я не ангел із казок,
Я — тихий біль з чужої ручки.
Мене ламали — не питали,
Чи є в душі ще хоч тепло.
Я мовчки кожен раз прощала,
Та щастя все одно — пішло.
Я серце ховала від світу,
Немов воно було провиною.
Мої емоції — мов клітка,
Я стала в’язнем під собою.
Так, я люблю… та що із цього?
Я ж знаю — знов буде розрив.
І я боюсь дізнатись правду,
Що, може, він не полюбив.
А раптом — так? А я мовчу.
І в тому — найбільша із поразок.
Я жити боюсь без плеча…
І любити боюсь без підказок.
Сама себе я раню знов,
Сама вбиваю свою мрію.
Так, я люблю. І ця любов
Мене лиш тягне в безнадію.
"Причарований"
Не ховай від мене своє серце —
Я наскрізь його бачу.
Моя сила — твій нічний безумець,
Що шепоче в темну удачу.
Все про тебе — на долоні,
Карти мовлять замість слів.
Пильнуй: у відьминім законі
Ти — мій гість із давніх снів.
Тут на папері — твоє ім’я,
Обведене колом із солі.
Я шепочу: "Ти — доля моя",
А віск крапає твою долю.
Ставлю карту — "Закохані" впали.
Ще одна — і все ясно мені.
Пише місяць ворожі скрижалі,
І зірки кажуть — "будеш моїм".
У пергамент загортаю
Серця твого малюнок,
Чорнилом серця заклинаю —
Тепер ти МІЙ дарунок.
Не зламаєш оберіг мовчання,
Не втечеш — сліди на вогні.
Бо любов — не просто бажання,
Це закляття… живе у мені.
"Руда-відьма"
Відьма!
Відьма!
Кричали вони, а я розчесувала свої руді патли.
Селяни сказали, що не місце мені на землі,
І сказали, що таких, як я, треба вбивати.
Мою стихію їм не перекрити!
Їхню долю їм не сховати.
Ви вбивайте мене хоч тисячу літ, — все одно.
Я буду повертатись.
У полум’ї й попелі, в тінях дерев,
Я стану дощу шепотінням.
Мій сміх — то громів пронизливий рев,
Моя лють — то блискавка в стрімкому промінні.
Мене спалили — та тільки тіло,
Душа лишилася вітром між трав.
Я — те, що боїться ваше село,
Я — правда, яку кожен сховав.
Мене кляли й топили в ріках,
Та не згасити моїх очей.
Я — відьма. Я вільна. Я — дика,
Я — вічна ніч ваших дітей.
"В любові немає смерті"
Моя дівчино,
Перед тобою, на колінах я стою.
Ти моя любов, моя кохана!
За тебе, я помру... Лише тебе, бажав я.
Для кохання в нас часу мало,
Тож прошу, побудь зі мною ще трохи.
Я усе, що маю віддав би,
Щоб побачити знов твої очі.
Очі, твої прекрасні очі,
Зачарували моє серце.
Я ними марю і ними живу,
Кохано, ти і є мій всесвіт!
Хай біля тебе пташки співають,
Хай біля тебе життя розквітає,
Щоб тільки ти раділа завжди.
А про мене ти скоро забудеш тоді.
Але згадувати будеш усюди:
На квітковій галявині; в лісі.
В романтичній виставі в театрі,
Чи побачиш мене у вірші.
Любо моя, в мене одне прохання,
Прошу, пам'ятай і люби мене,
Без тебе в житті нема сенсу.
Мене в кращий світ ти ведеш.
Моя дівчино,
Перед тобою, на колінах я стою.
Ти моя любов, моя кохана...
В любові смерті нема,
Запам'ятайте це наостанок.
"Що якщо.."
Мені стало байдуже, як ти живеш,
хто там з тобою і як твої справи.
Та іноді в серці думка росте:
Що якщо незнайомцями ми б не стали..
Незнайомцями, що знають про одне одного все!
Про минуле, теперішнє... Ну... І любов.
Mon univers вбив, розтрощив і залив віру в майбутнє тяжким й рідким склом.
Я живу ідеально:
Театр, салон, модельне і все так по колу.
Та іноді думаю.. я знов і знов!
Як забути Peur в тіх словах?
Я Не Така, Як Треба Тобі!
Подумаєш, я переживу.
Я краще ніж "ми" і ніж вчинки твої.
Та пусті три слова у Лютім.
Живу я ще краще, Любима я знов,
Квіту я.. немов дафні,
Та іноді в серці думка росте...
Що якщо незнайомцями тоді ми б не стали...
****
І я живу, (і ти живеш)
Життя не знаю. (життя не знаєш)
І я курю! (і куриш Ти!)
Та вигораю (та вигораєш)
І я самий тут! (і ти один.)
Живу — невольник (живеш в неволі!)
І я люблю (і любиш ти...)
Її та батьківщини волю (мене і батьківщини волю..)
І я живу! (І він живе)
Живу для неї (живе для мене...)
І я помру (і він помре)
Помру для неї (помре за мене!)
І всі листи (І всі листи..)
І вірші всі мої про неї (вірші всі його про мене...)
За це і любить вона мене (але тепер не люблю тебе...)