Розділ 2.

День тому

Дев'яте липня тисяча вісімсот шістдесят сьомого року

Каен сидів за столом і чекав. Він знав, що буде важко, але обійшовши багатьох шаманів, давно вже втратив надію.

«Твій сон украдений демонами» — ця проста фраза, вимовлена напівпошепки з такою повільною інтонацією, напевно злякала б кого завгодно.

Але Каен, дивлячись на стару японку, чиє обличчя вкривали зморшки, а колись гарне чорне, наче смола, волосся, яке вона встигла розгубити, лише посміхнувся — і то з поваги.

— І як мені повернути мій сон? — поблажливість у його тоні, що так старанно намагалася прикрити втому і страх свого власника, не вислизнула від шаманки.

Хоч Каен і визнавав лише тих, у кого був родовід не гірший за його клан Хірано. Але стара, мабуть вирішивши довести свою компетентність, промовила:

— А давайте, пане, я розкажу, коли саме демони вкрали ваш сон?

— Можна курити? — дістав з-за пояса люльку і, почавши її набивати, Каен не відводив погляду від бабусиних маленьких, наче в щура, очей.

— Чому ж ні, мій пане.

Закуривши і зробивши глибоку затяжку, випустивши пару кілець з носа, він промовив:

— Я чекаю. А часу в мене не так багато.

Стара посміхнулась:

— В 8 років ти перестав спати після вкраденого сну, ніч перетворилася для тебе на справжнє пекло на землі, і ти, заблукавши в її подекуди такій моторошній темряві, з кожним роком починав убивати себе.

— Демони, убивство самого себе…

— Послухайте, пані, а ви часом не пишете книгу? — навіть не намагаючись приховати презирство, запитав Каен. Хоча вони обидва знали: він бреше.

— Ви можете насміхатися скільки завгодно, але не в мене вкрали сон, а разом з ним і здоров'я.

Наше братство шаманів дуже тісне, так що інформація про багатого, впливового пана, тобто про вас, і про безуспішні пошуки рецепту для ліків, які наче чарівний артефакт вилікують вас, давно відома багатьом по-справжньому сильним шаманам.

Вона, побачивши, що Каен хоче її перебити, приклала палець до своїх губ:

— Тшш, — дайте я закінчу, — помітивши жилку, що билася на його шиї від напруги.

Стара, й так знаючи, що має рацію, продовжила:

— Незважаючи на те, що ви знехтували порадами моїх колег — та ще й у грубій формі — надія на повернення сну у вас залишилась лише на мене. Не перебивайте знову, — промовила жінка і раптом, помітивши, що він знову заспокоївся, при нюхалась.

— А ось опіум курити я вам взагалі не раджу.

— Ти краще про сон розкажи.

— Давно курите?

— Здається, я сказав, що хочу.

— Я багато років вирощувала опіум і продавала. Він справді неймовірний: коли ти втомився, він проганяє її — наче вона отруйна — з такою легкістю і вишуканістю дарує бадьорість, а у важкі дні, якщо покурити його на ніч, він дає сон. І ви вирішили: «Ось воно — я повернув його».

— Але тепер я запитаю, — жінка посміхнулась, — надовго ви його повернули, мій пане?

Каен висипав з люльки опіум і набив тютюном. Йому було неприємно, що вона читає його наче книгу. Але через те, що він сам після опіуму почувається по-різному і не завжди добре, Каен здався:

— Гаразд, ти маєш рацію.

— Гордість — спільна риса клану Хірано, — напів ствердно промовила шаманка.

Але Каен, проігнорувавши, попри те що кинутий нею камінь потрапив прямо в ціль, мовчки вп’явся в неї поглядом. Від його спокійного погляду, що говорив їй більше, ніж його мовчання, стара відчула, як по її шкірі побігли мурашки.

— Пане, я зупинилась на розповіді про опіум і скажу, що він убиває вас так само швидко, як і ваше безсоння.

— То напишіть рецепт, і я вже піду.

Жінка, пирхнувши, взяла перо і чорнило і, діставши аркуш трохи пожовклого від старості паперу, почала щось записувати. Потім вона мовчки простягнула складений вдвоє листок і сказала:

— Сьогодні я прийняла вас на прохання вашої старої няні Асемі, а ви витратили мій час на суперечку. Наступного разу вам доведеться постаратися, щоб потрапити до мене.

Розгорнувши листок, Каен промовив:

— Наступного разу не буде.

Потім, прочитавши, він приголомшено вдивлявся в трохи дитячий почерк (ну, звісно, де вже селянам до його вишуканої каліграфії, — беззлобно, з презирством подумав Каен), різко підняв погляд і, упершись ним, наче ножем, у її обличчя — вічно сухе, зі смішливими очима, — прочитав:

«Взяти мішок любові, відкрити льох і дістати звідти свої брудні таємниці».

— Що це за маячня? Я просив чай із заспокійливими травами.

— Який вам не допомагає…

— Я Асемі в якості подарунка на пенсію відріжу язика. — Він вимовив це так спокійно і навіть буденним тоном, що Судзуна цього разу злякалась.

— Ні, вона не винна.

— Але, що я бачу — правда неприємно, коли з тебе сміються? — запитав він із такою легкою інтонацією, наче після вимовлених ним слів він зібрався відрізати язика і їй.

— Вона моя няня, ви взагалі при собі? Як ти могла подумати, що я можу з нею вчинити настільки жорстоко? — наче не зі злістю, а радше з втомою в голосі запитав Каен.

— Знаєте, коли переді мною вовк, я не чекаю, поки він нападе на мене, — промовила жінка. Каен, лише пирхнувши, кинув їй на стіл кілька монет і вийшов з цього темного, з огидним запахом сирості будиночка.