3

Олегу наснилося, наче він падає з високої будівлі. Прокинувшись і трохи заспокоївшись, він згадав, що досі перебуває в будинку Марії. Тиша. Чоловік узяв з-під подушки ліхтар та посвітив ним навкруги: ні в ліжку, ні на печі нікого не було. Годинник на лівій руці досі не працював.

Олег встав і обійшов хату. Господарі зникли. Мимоволі кинув погляд на дзеркало в кутку біля виходу і відсахнувся: на нього дивився блідий чоловік із сивим волоссям, блідим обличчям і повністю чорними очима. На шиї відображення був темний слід, наче від мотузки чи від опіку.

«Чорт! – подумав мандрівник. – У дзеркалі – немов моя зістарена і втомлена копія! Що це за місце?»

 - Тепер ти наш! – промовило дзеркало.

Наляканий Олег миттю вибіг надвір, загубивши ліхтар. Серце шалено калатало, обличчя залило холодним потом, а волосся стало дибки по всьому тілу. Через хвилину-дві чоловік трохи заспокоївся і оглянувся. Там, де вдень було поле – зараз стояв густий ліс, який оточував усе село. Втекти складно, бо є шанс заблукати. Світив повний місяць. У протилежному кінці вулиці, біля церкви, зібрався натовп. Мандрівник вирішив непомітно підкрастися і дізнатися, що там відбувається.

Будинок за будинком, подвір’я за подвір’ям – Олег наближався до церкви, оминаючи великий кам’яний колодязь. За кілька хвилин Кравчук уже стояв за рогом найближчої до натовпу будівлі та міг усе бачити й чути.

На порозі церкви стояв бородатий чоловік середнього віку й статури, його півколом оточили близько сорока чоловіків та жінок з гасовими лампами і старовинними ліхтарями в руках. Священник звертався до пастви:

 - Протягом двох століть наше село було прихистком для втікачів і блукачів. Когось із вас вигнали з дому, хтось заблукав серед ночі, хтось заховався тут від переслідувачів. Кожні п’ять років ми приймаємо одного нового члена до спільноти. Сьогодні до нас завітав правнук Омеляна, - отець вказав на чоловіка середніх років. – А зранку ми привітаємо його із переродженням.

«Омелян? – подумав Олег. – Так звали мого прадіда, але він зник безвісти під час Другої Світової війни… Он воно як сталося… Дідько!»

Вочевидь, останнє слово мандрівник вимовив уголос, бо сорок одна пара очей вмить обернулися в його бік.

Олег повільно почав відступати назад вулицею, не випускаючи з уваги натовп, який повільно крокував за «гостем».

 - Ти – один із нас! – монотонно повторювали жителі, неквапливо наздоганяючи Олега.

Мандрівник розумів, що шансів утекти звідси практично немає. Раптом із колодязя заструменіло слабке зелене світло і пролунали голоси, які кликали до себе. Один із них чоловік упізнав – то був голос його матері:

 - Вихід – тут! Мерщій сюди!

Нарешті Олег дістався до колодязя. Замість води він побачив власний автомобіль на дорозі, освітлений сонцем. Переслідувачі наздогнали й оточили його.

 - Залишайся! – вигукнув священник. – Ніч серед нас – і ти станеш безсмертним!

 - І бездушним.  Ні, я обираю інший шлях, - обізвався мандрівник і стрибнув у колодязь…