Епілог
Аліна прокинулася на підлозі ванної кімнати. Її кицька голосно нявчала їй просто у вухо.
– Ну чого ти, дурненька? – мовила Аліна, підіймаючись. – Зараз буде сніданок. Дай хоч прокинутись як слід.
Потираючи спину, дівчина пішла на кухню й увімкнула кавоварку. Муся терлася голівкою об ногу Аліни, даючи зрозуміти, що дійсно голодна. Аліна насипала їй корму і з філіжанкою кави в руках підійшла до вікна. Надворі вже було світло. Двірник замітав опале листя. Поодинокі перехожі вигулювали собак. День обіцяв бути сонячним.
Міцний напій трохи привів дівчину до тями. І тут вона згадала свою вчорашню подорож у часі. «Та ну! Все це мені наснилося! Не потрібно було того вина у ресторані пити!» – подумала вона, але все ж засумнівалася. Проте знову пішла до ванної кімнати й поглянула на своє відображення. На неї із дзеркала дивилася непричесана сонна Аліна з мішками під очима і візерунком від килимка на щоці.
– Так я і думала! Все це мені наснилося! І скільки це я проспала?
Була дев’ята година ранку. Аліна згадала, що у неї сьогодні вихідний, тому вирішила решту дня провести перед екраном телевізора, переглядаючи її улюблений серіал. Десь о п’ятій вечора завібрував мобільний. Номер був невідомим.
– Слухаю…
– Алінко, привіт! Не впізнала? Це я, Сашко! Ми разом працювали колись… Ну і зустрічалися теж…
Співробітник!
– Так ось, дивна річ! Я сьогодні гортав стрічку новин у Фейсбуці й побачив твоє нове фото. А ти зовсім не змінилася, така ж гарна…
– Дякую, Сашко! Не очікувала тебе почути! Думала, що ти на мене тоді образився дуже…
– Все в минулому, Алінко! Стільки років пройшло! Та й ми вже не працюємо разом, так що ділити нам нема чого, чи не так? – його голос був веселим і безтурботним.
– Звичайно, рада, що зателефонував, – відповіла Аліна. – А номер телефону де взяв?
– У тебе ж він на сторінці написаний! До речі, з цим треба бути обережною! Викладаєш таку особисту інформацію в інтернеті!
– Я це врахую!
– Але ж не тому телефоную!
– А чому?
– Хочу запросити тебе на побачення. Що робиш сьогодні ввечері?
– Нічого особливого…
– Тоді я заїду за тобою о сьомій, ок?
– Давай о пів на восьму…
…О сьомій двадцять Аліна у красивій сукні стояла у ванній кімнаті та підфарбовувала губи.
– Як же дивно… – говорила вона сама собі, – тільки наснився мені, й на тобі… Мабуть інколи сни дійсно стають реальністю…
Дівчина поправила зачіску, востаннє оглянула себе і посміхнулася своєму відображенню. І Аліна у дзеркалі теж посміхнулася у відповідь, а потім і підморгнула…
Дорогі читачі! Дякую, що прочитали цю книгу. Буду вдячна за вподобайку та відгук! Сподіваюся, що Вам сподобалася історія нашої героїні Аліни.