Глава 26

Астер    

Прокинувся вночі, свідомість поверталася повільно, як вода, що заповнює висохле русло. Відчув у себе під боком чиєсь тепле тіло, яке тихо сопіло уві сні.    

Повернувши голову набік, побачив знайомі білі крильця моєї коханої крихітки. Це була моя Фея. Моя кохана, моя слабкість і моя незламна сила. І під її серцем — наше маленьке диво, на самому початку свого шляху.    

Вона спала поряд. Її маленьке, тендітне тіло, загорнуте у простирадла, які здавалися занадто грубими для неї. Обережно обійняв, намагаючись не розбудити, але не вдалося…    

Тея одразу перевернулась до мене обличчям та почала верещати й цілувати від радості, наче мале дитя, яке отримало найбажаніший подарунок.   

– Астер, коханий, нарешті ти прокинувся! Як ти себе почуваєш? Щось болить? Пити хочеш? Може їсти? Давай я принесу що-небудь? — завалила вона мене питаннями.    

Я закрив цей потік питань палким поцілунком. Я так скучив за нею, за її тендітним тілом, за її стогонами від насолоди. Сили відновив достатньо, щоб показати наскільки сумував.    

Я хотів показати їй, що я тут, що я живий, і що моє кохання до неї — це єдина реальна річ у цьому світі.    

Я цілував її глибоко, пристрасно, вкладаючи у цей поцілунок усю тугу, усю обіцянку, увесь біль розлуки, весь страх її втратити та всю невгамовну пристрасть. Усе в цей момент кричало про те, наскільки вона для мене дорога.    

Моя рука обережно перемістилася на її спину, гладячи її по хребту, ніби я переконувався, що вона справжня, не марево. Як я міг забути, наскільки вона маленька? Я боявся зробити їй боляче своєю масою, але моя душа волала: «Покажи їй, що ти повернувся! Покажи, як сильно ти кохаєш!»    

Я відірвався від її губ лише на мить, щоб подивитися в її очі. Вони були мокрими від щастя, і в них світилася неземна довіра.   

Перейшов до її обличчя, поцілував її повіки, ніс, потім її м'яку, бліду щоку. Це були поцілунки-вибачення за мою відсутність.  

– Моя фея, — прошепотів я, і моє горло здавило. Я перевів погляд на її шию, таку тонку, що я міг обхопити її однією рукою. Я цілував пульсуючу жилку на її шиї, відчуваючи її прискорене дихання. Це було джерело її життя, і тепер — нашого.   

Я згадав про малюка, відчув трепет. Уся моя мужність, уся моя сила раптом здалися нікчемними перед цим дивом. Я обережно посунув її тіло так, щоб ми лежали обличчям до обличчя, а потім перевів свою руку.   

Мої пальці опустилися на її живіт. Він був ще плоский, але я відчував тепло, що випромінювало його нове життя. Я зупинив свою руку, хотів притиснутися до нього щокою, почути, але побоявся.   

Натомість я знову обійняв її, але тепер мої обійми були іншими. Вони були чистим поклонінням. Я цілував її знову, але тепер повільніше, показуючи, що у мене є час, що я нікуди більше не піду.    

Відчував, як напруга між нами згущується, перетворюючись на єдине, спільне бажання, сильніше за будь-яке почуття голоду чи спраги. Це було більше, ніж пристрасть — це була необхідність з'єднання, щоб підтвердити, що ми досі ми, досі одне ціле.   

Вона прошепотіла моє ім'я — тихий, хрипкий звук, що став моїм дозволом. Її маленькі долоні стиснули мої широкі плечі, закликаючи до більшої близькості. Цей її відчайдушний відгук підірвав останній залишок моєї стриманості. Мої руки рухалися з обережністю, але вже з нестримною палкістю.   

Я притиснув свою щоку до її. Я хотів, щоб вона відчула шалене биття мого серця, яке билося лише для неї. Коли я нарешті увійшов у неї, це було не як буря, а як повернення додому. Я відчув, як її тендітне тіло огортає мене, як мої широкі, сильні плечі нахиляються над нею, створюючи захисний купол. Я рухався повільно, ритмічно, контролюючи кожен м'яз, щоб забезпечити їй лише радість і повний комфорт.    

Мій погляд був прикутий до її обличчя: блаженство, сльози, знову щастя. Я хотів, щоб вона відчула, що цей момент належить тільки їй, що я повністю її — і тілом, і душею.   

Я стискав її долоні, коли наші подихи злилися у єдиний стогін. Це була не просто розрядка. Це було підтвердження нашого життя, нашої спільної долі, нашої перемоги над смертю. Я затримався, не бажаючи розривати це злиття наших тіл та душ. Моя голова опустилася на її плече, і я відчував, як її крихітне серце шалено б'ється поряд із моїм.   

– Я кохаю тебе, — прошепотів я, і це було глибше, ніж будь-коли раніше, – Моя... ти моя, а я твій — до останнього променя Сонця!