2

Паралельно з цим у невеликому містечку, розташованому за годину їзди від санаторію, теж повним ходом готувалися до свята.

Мія та її подруги, Наташа й Оля, уже цілий тиждень будували грандіозні плани на цю ніч. Судячи з розкішного вбрання, яке дівчата заздалегідь спакували й відвезли на дачу до Ріти — четвертої учасниці їхньої компанії, — Новий рік обіцяв стати незабутнім. Вони вирішили втекти від міської метушні й влаштувати галасливу вечірку за містом. Кімнати вже сяяли гірляндами, святкове меню було ретельно продумане, а алкоголь чекав свого часу. Щоправда, більшу частину турбот щодо напоїв та важких пакунків дівчата завбачливо переклали на чоловічі плечі.

Хлопці мали чекати на них уже безпосередньо на дачі, поки дівчата залишалися в місті, аби залагодити останні справи. Комусь тридцять першого грудня ще довелося забігти на роботу, а комусь — терміново закривати хвости в університеті. Тож фінальний день року, що минав, видався для подруг доволі клопітким. Зібравшись нарешті разом в Олі з надією на краще майбутнє в новому році, вони завантажилися в її автівку. Попереду на них чекала подорож за місто — у справжню засніжену казку.

Як це зазвичай буває під час дівочих зборів, на вулиці встигло стемніти, адже зимові дні геть короткі. Проте це нікого не засмутило: подруги вже неодноразово бували в Ріти, тож Оля чудово знала маршрут. Оскільки все необхідне, включно зі святковими сукнями, уже чекало на місці, дівчата ні про що не турбувалися. Вони лише заскочили до супермаркету, аби докупити фруктів та солодощів, і в чудовому настрої вирушили в дорогу. Трасу вже встигли розчистити, Оля впевнено тримала кермо, а новорічні хіти з динаміків додавали драйву.

Дівчата весело підспівували, намагаючись перекричати музику, і щиро насолоджувалися поїздкою. За вікном кружляли лапаті сніжинки, вкриваючи землю білою ковдрою. Цей пейзаж лише розпалював передсвятковий азарт: як же неймовірно буде зустрічати Новий рік надворі, під цим ніжним зимовим зорепадом!

— Щось ми задовго вже їдемо, — зауважила Наталя.

Вона була високою дівчиною міцної статури, яка завжди випромінювала абсолютну впевненість у собі. Стильна зачіска на русявому волоссі підкреслювала її виразні очі з незвичним золотавим відтінком. Наталя сиділа на передньому сидінні поруч з Олею, напружено вдивляючись у нічне вікно.

— Та наче все як завжди, — відгукнулася Оля.

Худорлява й рудоволоса, з короткою стрижкою та серйозними карими очима, вона вже не перший рік крутила кермо. Оля часто розвозила замовлені товари навколишніми селами, тож тутешні дороги знала як свої п'ять пальців. Проте потрібного повороту досі не було видно. Вона увімкнула двірники на вищу швидкість і щільно стиснула губи, намагаючись розгледіти шлях крізь завірюху.

— А ми не могли проскочити поворот? — озвалася із заднього сидіння Мія, притримуючи пакунки, які так і норовили зсунутися на підлогу. Її світле волосся м’яко розсипалося по плечах, а блакитні очі з цікавістю дивилися на водійку крізь дзеркало заднього виду.

Оля промовчала, розуміючи: подруга, найімовірніше, має рацію, і в суцільній темряві вона дійсно могла пропустити потрібний з’їзд.

— Усе, Олю, — рішуче скомандувала Наталя, — давай розвертатися. Уже пізно, ми б мали за столом сидіти, а не блукати лісами.

Оля пригальмувала й зупинила автівку на узбіччі, пильно роззираючись довкола.

— Здається, я знаю, де ми, — мовила вона, вдивляючись у заліплений снігом придорожній знак. — Насправді ми заїхали не так уже й далеко. За пару кілометрів буде ще один поворот. Якщо поїдемо тією дорогою, то виїдемо з іншого боку дачного селища. І повертатися не доведеться. Бо якщо повернемо назад, то точно не встигнемо до дванадцятої.

— Ти впевнена? — перепитала Мія, вчасно ловлячи черговий пакунок, з якого ледь не посипалися додолу стиглі апельсини.

— Абсолютно, — впевнено кивнула Оля. — Я колись возила туди замовлення.

— Тоді поїхали. Чого ми чекаємо? — Наталя владно махнула рукою вперед, показуючи напрямок.

Дівчата знову ввімкнули музику для підняття настрою та рушили вперед. Зовсім скоро з темряви виринув той самий поворот, про який казала Оля. Проте, коли вони звернули з головної траси й заглибилися в лісову хащу, дерева почали дедалі щільніше обступати дорогу з обох боків. Проїхавши ще кілька кілометрів, Оля з жахом усвідомила, що помилилася. З’їзд виявився не тим, і жодних ознак дачного селища попереду не спостерігалося. Вона знову натиснула на гальма.

— Що робитимемо? — стурбовано запитала Оля, розгублено дивлячись на подруг.

— Я ж казала, що треба було виїжджати раніше, поки ще хоч щось було видно! — обурилася Наталя.

Оля промовчала, визнаючи свою провину.

— Дівчата, не сваріться, — Мія опустила скло на вікні. — Ми можемо розвернутися й поїхати назад. А можемо рушити вперед і подивитися, куди виведе цей шлях. Дорога розчищена від снігу, отже, нею точно хтось користується.

— Логічно, — Оля знову завела двигун. — Якщо зустрінемо когось по дорозі, просто запитаємо напрямок. Місцеві точно мають знати, куди нас занесло.

Подруги вирішили ризикнути й продовжити рух. Але, як на зло, навколо не було жодної живої душі. Зате за якийсь час фари автівки вихопили з темряви яскраву неонову вивіску, яка вказувала напрямок до місцевого санаторію.

— Ого, куди нас занесло! — вигукнула Оля, приглядаючись до вказівника. — Це ж казна-де від Рітиної дачі!

— А ми встигнемо доїхати до неї до дванадцятої? — із надією в голосі запитала Мія.

— До Нового року — навряд чи, — відрізала замість водійки Наталя, красномовно кинувши погляд на годинник.

— І що тепер?

— Поїдемо до санаторію, — рішуче постановила Наталя. — Судячи з різноколірних вогнів та гуркоту музики, там теж готуються до свята. А я не маю жодного бажання кукурікати посеред глухого лісу. Хочу в тепло і ближче до цивілізації.

— Чому? — засміялася Мія. — Це ж так романтично — зустріти Новий рік під справжніми соснами! Тим паче шампанське й апельсини у нас із собою.

— Ні, ні й ще раз ні! — заперечливо захитала головою Наталя. — Я звикла до комфорту. Тож їдьмо туди, де є люди.

Оля лише посміхнулася на її палку промову й повернула кермо в бік санаторію. Незабаром бадьора святкова мелодія пробивалася навіть крізь зачинені вікна машини. Яскраво вбрані ялинки вздовж алеї слугували чудовими орієнтирами. У мерехтінні лапатих сніжинок, що тихо падали з неба, подвір’я закладу виглядало по-справжньому казковим.

Припаркувавши автівку, дівчата поспішили всередину головного корпусу. Поки вони вмовляли суворого адміністратора дозволити їм приєднатися до святкування та паралельно пояснювали Ріті телефоном, у яку халепу вимушено потрапили, час невблаганно спливав. Вони запевнили подругу, що з першими променями сонця обов’язково примчать на дачу, але зараз до Нового року залишалися лічені хвилини.