❄ 2 ❄

Ліза сиділа на своїй маленькій кухні орендованої квартири за столом, на якому були розкладені безліч зошитів, журналів та ще парувала чашка кави з корицею. Поруч лежав надкушений шоколадний мафін, запахи якого вже наситив повітря кухні.  Вона складала список покупок до Різдва. Хотілося приготувати щось особливе, святкове… і що, що тільки для себе.

А сама на мить задумалася про свята та про розмову з дітьми на останньому уроці. Коли останнім часом з нею взагалі траплялися дива? Все завжди тягла сама і ніяких див. З навчання вона звикла покладатися лише на себе, і навіть зараз ця звичка міцно вросла в її характер. Кожен успіх був результатом її власних зусиль, а невдачі вона проживала наодинці. Можливо, тому ідея про «дива» здавалася їй такою… дитячою, коли про все дбали батьки, а здавалося наче все відбувалося за рахунок якоїсь магії. Але ж яка вона була тоді щаслива.

Ось, навіть недавно придбала онлайн марафон, щоб «вийти на новий рівень» в своєму житті. Підвищити своє его та навчитися правильно формулювати свої бажання. Він так і називався «Дозволь собі бути щасливою». Можливо це і нісенітниці, але хотілося почати хоч з чогось. Придбала по добрій скидці перед святами. Зробила собі такий неординарний  подарунок. Щоб розпочати наступний Новий Рік з життям по новому.

І тут  згадала, що вже давно не виконувала завдання з того марафону. Тому відкрила телеграм, щоб надолужити останні з них. Лишилося лише три:

«Купи собі сама букет, який сподобається у квітковому магазині», «Сходити на побачення сама з собою у затишне кафе», «Придбати іграшку, яку хотіла в дитинстві, але так і не отримала». І головне не економити на собі. Дозволити собі такі радості життя і ні про що не жалкувати.

Ліза перечитала весь текст з описами до кожного завдання. — Як цікаво, — подумала вона.

А й справді. Вона весь час на собі економить кошти. Як і навчилася в батьків. Живе все «на потім», та «не наразі». Завжди знаходилася причина відкласти на щось, але не для себе — чи то на ремонт, чи то на подарунки близьким, чи просто «на чорний день». А сьогодні, читаючи ці прості, але такі важливі настанови, вона відчула, як щось всередині неї здригнулося. А хто ж як не сама про себе подбає? Тим паче в неї ще немає нареченого, щоб дарував їй квіти чи водити по ресторанах. І хто знає коли він буде. Не така вже це велика проблема чи трагедія. Вирішено! Додала до списку покупок квіти та сніжний різдвяний шар. Вона завжди хотіла мати такий в дитинстві, щойно побачила його у американських новорічних фільмах. Пам’ятала, як уявляла себе частиною тих щасливих святкових історій, де такий шар стоїть на каміні, а все навколо сповнене магії свята.

 

Наступного дня після кількох уроків, вона вже бігала по крамницях, роблячи передріздвяні витрати. Продукти вирішила відкласти на останній день. Зараз їй захотілося ще більше оздобити квартиру новорічними вогниками та створити справжню святкову атмосферу. Не втрималася та придбала для себе і новорічний посуд з серветками. А на останок — забігла до квіткового магазину та купила собі букет з різнокольорових квітів, що нагадували їй про літо. Їхній свіжий, ледь відчутний аромат наповнив її легкістю. Вона вийшла з крамниці з почуттям виконаного боргу та глибоко вдихнула прохолодне, морозне повітря. Помітила, що і оточуючі дивляться на неї… якось інакше. Більше посмішок навкруги, а ніж похмурих обличь. І сніг кружляє у танку по іншому, наче граючись з нею.

Так з посмішкою, щаслива та задоволена, Ліза направилася до однієї кав’ярні, що відкрилася в місті вже як пару років, а вона все не мала нагоди зайти туди. Бо ціни там були дещо трохи вищими ніж де інде. Замовила собі гарячий шоколад з фірмовим тістечком та сіла за столик в кутку біля вікна. За вікном кружляв з вітром сніг. Маленькі, легкі сніжинки мерехтіли у світлі ліхтарів, немов тисячі крихітних діамантів. Навколо все мало вже передріздвяний дух. Скрізь пахло різдвяною ялинкою та печивом з корицею. З настанням сумерків все місто починало сяяти безліччю кольорових вогників. Люди та машини поспішали у різні боки. Кожен у своїх справах та власною історією. Крізь скло вікна до неї долинав приглушений гамір міста, шум коліс і далекі дзвіночки, але тут, у теплому кутку, де пахло кавою та свіжою випічкою, вона почувалася в повній гармонії. А для неї наче весь світ завмер у цьому теплому та затишному місці.

Саме час підвести підсумки не тільки цього марафону та відзвітуватися, але й свого життя в цілому. Ліза відкрила свого «щоденника бажань», що також був придбаний разом з новою та цікавою ручкою у рамках марафону ще на початку. Попиваючи запашний напій, вона почала обмірковувати: За що має подякувати та чого б вона собі бажала у новому році?

В першу чергу подякувала, що вже має та цьому марафону, що допоміг їй трохи розібратися з собою та своїм життям, описуючи усе до дрібничок. Згадала про сніжний шар у сумці. Витягла його та струхнула, щоб створити сніжну атмосферу в середині, де над будиночком на санях мчав Санта. Крихітні білі пластівці повільно кружляли, обволікаючи мініатюрний світ, і Ліза, заворожена, дивилася на цей танок, відчуваючи, як дитяче захоплення прокидається в її серці. Наче та її дитяча магія прокинулася від довгого сну десь всередині.

 

— Що ж такого побажати в тебе Санта? — прискіпливо вдивлялася вона в середину скляного шару. Потім поглянула ще раз на свій букет, посміхнулася сама до себе та вирішила написати листа до Санти у щоденнику бажань. Як наголошувалось на початку марафону, що неважливо у що ви вірите: у Бога, Всесвіт, святих духів чи простий камінчик… — головне вірити, що воно дійсно для вас спрацює!

Тому Ліза почала свій лист, як в дитинстві, але так як вчили на марафоні:

 

Любий Санта!

Дякую тобі за ту різдвяну атмосферу, що ти створюєш щороку для нас. Завдяки твоїй клопіткій та тяжкій праці, в людях ще живе тепло та надія дива. Дякую за усі подарунки, що ти приносив мені під ялинку щороку від моєї появи на світ.

Дякую, що не зважаючи на усі негаразди в світі та черствість деяких сердець, ти продовжуєш творити дива, змінюючи людей та цей світ на краще. Дякую тобі любий Санта за те, що зустріну свого нареченого і вже ніколи не зустрічатиму Різдво сама. Дякую за те, що підготував для мене тільки найкращого з кандидатів: привабливого, розумного, цікавого, турботливого, працелюбного, цілеспрямованого, ніжного, доброго, адекватного, веселого — такого, чий сміх наповнить кімнату радістю, а погляд — теплом, такого, хто пам’ятатиме про дрібниці і вмітиме слухати. … Можливо це і за багато для одного кандидата і таких знайти, справді не легко, але ж я знаю, що я варта тільки найкращого бо я це заслужила!

Твоя Ліза.

 

Вона закінчила писати. Відклала записник та прийнялася за свій напій з тістечком. Приємно так побути десь на самоті у прекрасному місці. Дозволити собі трохи чогось більшого не дорікаючи про те, що витратила останні кошти чи могла б вкласти у щось більш важливіше. Але немає нічого важливішого окрім «тут» і «зараз». Немає ніяких «завтра» і «потім». Є лише Я і «тут», «в моменті». А справжнє щастя — воно у дрібницях. В цей момент вона відчула себе тим маленьким щасливим дівчиськом, що вірила у дива, у Різдвяний дух та магію, яка насичувала все навкруги. І це відчуття — чистої, незамутненої радості від простого моменту — було, мабуть, найбільшим дивом, яке подарував їй цей рік.