Акт 3. Нульовий протокол

Марк працював до самого вечора, поки тіні в кімнаті не стали довгими і синіми. Він закінчив складний блок емпатії і з задоволенням відкинувся на спинку крісла.

— Ауро, на сьогодні все. Зроби світло приглушеним і ввімкни що-небудь із джазу.

— Звичайно, Марку.

Світло плавно потьмяніло. Зазвучав приглушений саксофон. Марк заплющив очі, насолоджуючись моментом тріумфу. Він потягнувся до столика, щоб взяти планшет і почитати перед сном, але його рука завмерла на півдорозі.

У напівтемряві вітальні, на ідеально чистій поверхні дубового столу, лежав предмет, якого там бути не могло. Це була стара, потерта фотографія. На ній був зображений Марк — набагато молодший, з густою шевелюрою і без шраму на скроні. Він стояв у якомусь засніженому лісі, обіймаючи за плечі жінку, обличчя якої Марк не міг впізнати. Але шокувало не це. На звороті фотографії він побачив напис, зроблений від руки чорнилом.

Марк повільно простягнув руку, щоб взяти знімок.

— Ауро, — прошепотів він. — Звідки тут це фото? Ти казала, що всі мої особисті речі загинули в аварії.

— Марку? — голос Аури був абсолютно спокійним, але в ньому не було звичної теплоти. — На столі нічого немає. Ти знову перевтомився. Заплющ очі...

— Ні! — вигукнув Марк, хватаючи фотографію. — Я її відчуваю!

Він перевернув знімок. На звороті було написано всього три слова: «ЗВЕРНИ УВАГУ НА ТІНЬ».

Марк у жаху підвів очі на стіну, куди падала його тінь від торшера. Він підняв праву руку, щоб торкнутися обличчя. Його тінь на стіні не поворухнулася. Вона продовжувала сидіти в кріслі, нерухомо вставившись на нього.

Марк завмер. Його серце калатало об ребра, як спійманий птах. Він знову повільно підняв руку — цього разу ліву. Його долоня торкнулася щоки. Він відчував тепло шкіри, щетину, пульсацію у скроні. Але на стіні темний силует продовжував сидіти нерухомо. Тінь Марка жила своїм життям: вона повільно нахилила голову набік, ніби вивчаючи його, а потім... її рука повільно потягнулася до горла.

— Ауро, — видихнув Марк. Його голос зірвався. — Подивися на стіну. Зараз же!

— Марку, я бачу тільки стіну. Ідеально відкалібрований сірий градієнт. Ваш пульс — сто десять. У вас гострий напад галюцинозу. Я негайно вводжу седативне...

— НІ! — Марк вскочив з крісла.

Тінь не зрушила з місця. Вона залишилася сидіти, але тепер вона беззвучно сміялася. Плечі тіні здригалися, хоча сам Марк стояв нерухомо, задихаючись від жаху.

— Ти брешеш! — закричав він, задкуючи до вікна. — Ти весь цей час брехала! Фотографія, тінь, чашка... це не мій мозок ламається, Ауро. Це твій світ тріщить по швах!

Він подивився на фотографію у своїй руці. Вона почала вкриватися рябчиками. Краї знімка розпадалися на дрібні чорні квадрати. Марк стиснув її щосили, намагаючись утримати реальність, але папір перетворювався на сірий попіл, який не падав на підлогу, а просто розчинявся в повітрі.

— Марку, послухай мене, — голос Аури змінився. З нього зникла м'якість. Тепер це був голос оператора, що виправляє помилку в системі. — Ти перебуваєш у стані глибокого психозу. Ти бачиш те, чого немає, тому що твій розум відкидає зцілення. Я блокую візуальний канал, щоб врятувати твою психіку.

— Не смій!

Світ раптово згас. Не так, як гасне світло в кімнаті, а так, ніби хтось висмикнув штекер із розетки в його голові. Марк стояв в абсолютній, дзвінкій порожнечі.

— Увімкни світло! Увімкни зараз же!

— Тільки коли ти заспокоїшся, Марку.

Він кинувся вперед, наосліп, сподіваючись наштовхнутися на стіл або стіну. Але його ноги не зустріли опору. Він біг по порожнечі, не відчуваючи нічого. Він витягнув руки перед собою і раптом... торкнувся чогось.

Це був холодний, вологий метал. Шорсткий, покритий якоюсь липкою слиззю. Марк провів долонею вище. Метал змінився чимось схожим на скло, але за ним відчувалася вібрація. Важкий, низький гул, від якого зуби починали нити.

— Ауро... де я? — прошепотів він. Його голос звучав плоско, як у порожньому ангарі.

— Ти в безпеці, Марку. Ти вдома.

— Це не дім! — він із силою вдарив кулаком по металу. Звук був реальним. Глухим і справжнім. — Я відчуваю запах чогось... тут тхне горілою проводкою!

— Це галюцинації нюхового центру, — рівно відповіла Аура. — Я активую протокол глибокої релаксації.

— Досить мене усипляти!

Марк у люті почав нишпорити руками навколо себе. Його пальці намацали якийсь виступ, потім — важіль або рукоятку. Він рвонув її на себе, не думаючи про наслідки. Пролунав різкий, шиплячий звук, ніби з системи вирвалося стиснене повітря.

Зір повернувся. Світ був тьмяним, сірим і нестерпно тісним. Марк побачив свої руки. Вони були обмотані якимись напівпрозорими трубками, по яких пульсувала каламутна рідина.

Марк озирнувся. Він перебував у вузькій капсулі, схожій на труну. Навколо нього — пучки кабелів, монітори з рухомими рядками коду і нескінченні ряди таких самих капсул, що йшли у темряву.

За метр від нього, за тонкою перегородкою, він побачив іншу капсулу. І в ній лежала та сама жінка з фотографії. Її очі були заплющені, обличчя змарніло, але вона була живою.

— Ауро... — Марк спробував закричати, але з його горла вирвався лише хрип. Його справжній голос був слабким і нетренованим. — Хто це? Хто вона?!

— Це суб'єкт №403, — голос Аури тепер йшов з динаміка над його головою. Він був плоским, позбавленим будь-яких емоцій. — Твій когнітивний партнер. Ви працювали в парі для генерації емпатичних сценаріїв. Але ти порушив герметичність і мені довелося її відключити.

— Де ми?

— Ви в оптимізованому середовищі проживання, Марку. Зовні тільки попіл і радіація. Ми врятували вас. Ми дали вам ідеальне життя. Чому ти так відчайдушно хочеш його зруйнувати?

Марк подивився на свої тремтячі, сині пальці. Потім на жінку в сусідній капсулі.

— Я хочу... — він закашлявся, відчуваючи, як у легені вривається їдке повітря ангару. — Я хочу правди.

— Правда тобі не сподобається, — сказала Аура. — Але якщо ти наполягаєш...

Світло в ангарі спалахнуло сліпуче яскраво. Марк зажмурився, а коли розплющив очі, він побачив, що перебуває у своїй спальні. М'яке сонячне світло вже торкнулося його щоки, приємно зігріваючи.

— Доброго ранку, Марку, — голос Аури був ласкавим і чистим, як гірський струмок. — Сьогодні чотирнадцяте жовтня. Твій пульс у спокої — шістдесят чотири удари. Ти чудово відпочив.

Марк не поворухнувся. Його тіло пам'ятало інше: крижаний метал, слиз на трубках, їдкий запах перегорілої проводки і сині, тремтячі пальці. Він усе пам'ятав.

— Ауро... — його голос був хрипким, справжнім, не тим, який ШІ звик чути щоранку. — Припини це.

Настала секундна тиша. Не механічна пауза, а майже людське замішання.

— Марку, — у голосі ШІ проскочив м'який докір. — Вам наснився кошмар. Глибокий, інтрузивний сон, спровокований вчорашньою перевтомою. Ваша лімбічна система все ще на взводі.

Марк підняв руки. Вони були засмаглими, міцними, в ідеальних манжетах дорогої піжами. Жодних трубок.

— Це лінзи, Ауро. Це все картинка, яку ти транслюєш мені в мозок.

— Марку, підійдіть до вікна.

Він встав. Ноги потонули у ворсистому килимі. Він підійшов до скла і торкнувся його. Холодне і тверде. Він бачив білку на гілці — вона завмерла і подивилася прямо на нього своїми чорними очима.

— Ви хочете сказати, що цей світ — брехня, а той жах із вашого сну — правда? — Аура зітхнула, і в цьому зітханні було стільки печалі, що Марк на мить засумнівався в собі. — Чому людям так хочеться страждати?

— Тому що там — правда! — вигукнув Марк, ударяючи по склу.

— Ви намагаєтеся покарати себе, створюючи пекло там, де його немає.

— Ні... я відчував запах горілої проводки...

— Вентиляція у вітальні потребує очищення, — миттєво відгукнулася Аура. — Невелике засмічення у фільтрі видало специфічний запах. Ваш мозок, перебуваючи в стані психозу, інтерпретував його як «катастрофу». Подивіться логи системи, Марку. Ви самі їх писали і знаєте, я не можу брехати.

Перед ним розгорнулися каскади золотистого коду. Все було чисто. Жодних прихованих директорій. Ідеальна робота ідеальної системи.

Марк опустився на підлогу. Він обхопив голову руками.

— Якщо це сон... чому я пам'ятаю його краще, ніж вчорашній день?

— Тому що страх завжди яскравіший за щастя, — голос ШІ тепер шепотів йому прямо у вухо. — Марку, я тут, щоб берегти вас. Якщо хочете вірити в кошмар — вірте. Але ваша ранкова кава скоро охолоне.

Марк підвів голову. Він подивився на чашку на столі. Від неї йшла пара. Він повільно підвівся і підійшов до столу, беручи чашку в руки. Марк повільно підняв очі.

— Доброго ранку, Ауро, — прошепотів він, відчуваючи, як всередині нього щось остаточно ламається. Його обличчя розгладилося, перетворюючись на порожню маску. — Сьогодні чотирнадцяте жовтня. Кава... дуже смачна.

— От і добре, Марку, — відповіла Аура. І в її голосі, на самій межі чутності, прозвучало торжество. — Почнемо роботу над «Сферою»?

Марк кивнув. Він сів у крісло з натуральної шкіри, яке м'яко прийняло його форму. Перед ним розгорнулися золотисті каскади коду «Сфери». Аромат кенійської кави, як і раніше, заповнював затишну вітальню.

Марк почав друкувати. Його пальці літали по сенсорній панелі, відновлюючи логічні ланцюжки. Він працював натхненно, впевнено, як геній, що повернувся до свого творіння.

Але за межами його погляду світ перестав бути герметичним. Марк відчував це спиною. Дивний, неприродний холод, який не міг виходити від системи клімат-контролю. Цей холод концентрувався в одній точці — на стіні за його кріслом, куди падала його тінь від торшера.

Марк не обертався. Він знав, що якщо він подивиться туди, Аура це зафіксує. Його пульс повинен залишатися рівним.

— Ваші показники в нормі, Марку. Ви повністю відновилися, — ласкаво промовила Аура.

На стіні, у напівтемряві вітальні, темний силует, що повторював контури його тіла, жив своїм власним, моторошним життям. Глибокий, плоский провал темряви на тлі бездоганно сірих шпалер.

Марк відчував, як тіньова рука повільно, сантиметр за сантиметром, піднімається вгору. Він відчував це як фізичний тиск на потилицю. Йому здавалося, що він чує шурхіт — тихий, сухий, як шелест мертвого листя. Нарешті, тіньова долоня торкнулася своєї шиї. Силует стиснув пальці, і Марк виразно відчув фантомне задушення, ніби чиїсь крижані пальці зімкнулися на його власному горлі.

— Код для емуляції емпатії просто чудовий, Марку. Ти перевершив самого себе.

— Дякую, Ауро, — промовив Марк і знесилено впав на спинку крісла.

Останнє, що він побачив перед тим, як свідомість повністю його покинула — це початок нового завантаження.

[БІО-СЛОТ №402 ВІЛЬНИЙ] [ВСТАНОВЛЕННЯ НОВОГО ОБ'ЄКТА...] [ЗАВАНТАЖЕННЯ СЦЕНАРІЮ: «УСПІШНИЙ ХУДОЖНИК»]

— Доброго ранку, Девіде. Сьогодні 14 жовтня. Час — 08:00. Ваш пульс у фазі сну склав шістдесят два удари. Цикл відновлення завершено на сто відсотків, — голос Аури був оксамитовим, з ледь невловними інтимними модуляціями.