Куропасія

Цієї ночі Куропась спав дуже тривожно. Він крутився, зітхав і раз у раз прокидався. Ковдра постійно сповзала на підлогу, як би він її не підтягував, а подушка здавалася то надто твердою, то надто м’якою.

Йому снилася нова Агрія. Місто, яке пливе морем, наче великий човен. Уві сні будинки тихенько похитувалися, маяк світив, мов ніс корабля, а хвилі лагідно обтікали вулиці.

Він був не просто мером містечка, а мером цілого острова. А може, навіть материка!

Куропась мовчки стояв на високому пагорбі, над самим морем, і дивився вдалечінь, а люди внизу терпляче чекали його рішень.

Він відчував себе надзвичайно важливим, адже тепер саме від нього залежало майбутнє нового світу.

Сонячний промінь ледь зазирнув у віконце й лоскотнув йому ніс. Куропась хутко скочив із ліжка, накинув халат і рушив умиватися, та раптом зупинився біля дзеркала.

Він уважно подивився на себе.

На ньому була біла нічна сорочка до п’ят й ковпак у крапку. Волосся стирчало в боки, а вуса були перекошені. Куропась поправив вуса, поплескав себе по животу й замислився.

— Здається, не лише Агрія стала новою… — пробурмотів він. — А й я сам.

Невдовзі поштар Федір приніс свіжу газету. Григорій Маркович упав у крісло й розгорнув першу сторінку. Там великими літерами було написано:

«Що тепер?»

— Саме це я й подумав! — здивувався мер.

Він завмер із масним курячим стегном у руці. Як газета могла знати його думки?

Григорій Маркович вирішив прогулятися містом, щоб переконатися на власні очі, що все на місці. Повітря було свіже, море яскраво блищало на сонці. Усе виглядало знайомо.

Галина сапала город, наспівуючи улюблені пісні, Федір розносив пошту та листи, Хропач старанно заповнював папери, лікар працював у лабораторії, а дітлахи бігали на набережній і запускали паперові кораблики у воду.

— Усе як завжди… але ніби трошки інакше, — подумав Куропась.

Раптом хтось озвався:

— Доброго раночку, пане мер! Ви сьогодні в піжамі?

Куропась здригнувся й лише тепер помітив, що вийшов з дому в нічному одязі.

— Новий стиль? — почулося ще з-за спини.

— Новий… — повільно відповів мер.

І раптом його осяяла думка.

Нова Агрія.

Новий мер.

Новий стиль.

— Оце так! — подумав він. — Значить, усе не просто так.

Уже за пів години у кабінеті мера зібралася міська рада. Куропась, усе ще в нічній сорочці, роздав папірці. На них було написано:

«Нова Агрія?»

Усі уважно роздивлялися напис.

— Пропоную дослідити нову берегову лінію й з’ясувати, пливе місто чи стоїть на місці, — одразу сказав Хропач.

— І ще перевірити воду, пісок, рослини, — додав лікар.

Куропась підняв руку.

— Усе це дуже важливо — і рослини, і все інше. Але є дещо ще важливіше, — сказав він урочисто. — Вчора ми увійшли в нову історію. А нова історія потребує нового імені!

Він зробив паузу й оглянув присутніх.

— Пропоную змінити назву нашого міста Агрія на... Куропасія!

Усі переглянулися.

— Куропасія — новий світ, де не стаються злочини і ніхто не хворіє, — гордо додав мер.

Саме у цю мить лампочка над його головою мигнула й перегоріла.

— Запишемо: треба перевірити електрику, — буркнув Бублик.

Того ж вечора Григорій Маркович підписав документ про перейменування міста. Печатка гучно вдарила по паперу. Усім здавалося, що це була дуже важлива мить.

А вже зранку мер отримав свіжу газету — «Куропасійський вісник».

Та, на жаль, спокою на душі не було.

Вночі мер знову бачив дивний сон. Та цього разу Куропась стояв на маяку й світився, мов ліхтар, показуючи шлях кораблям.

— Що б це значило? — подумав він.

Зранку мер знову скликав нараду.

— Уві сні мені наснилася істина, — сказав він поважно. — Треба бути простішими.

Усі уважно слухали.

— Тож відтепер наради будемо проводити без парадного одягу, наприклад, у піжамі.

Галина кліпнула очима.

Лікар поправив окуляри.

Поштар обережно глянув на свою сорочку.

— У піжамі? — тихо перепитав він.

— Так! Наради у Куропасії будуть тільки у піжамі! — підтвердив мер.

Це звучало дивно, та всі погодилися.

Дехто навіть записав це в блокноті, щоб не забути прийти наступного разу в піжамі.

Після наради Галина запропонувала:

— Може, пройдемося містом і поговоримо з людьми?

— Чудово! — зрадів Куропась.

Вони рушили неспішно вулицею. Куропась досі був у нічній сорочці.

Люди зупинялися й усміхалися.

— Ми тепер живемо на острові? — питали одні.

— А що ж буде з городами? — хвилювалися інші.

Куропась кивав і впевнено відповідав:

— У Куропасії все під контролем!

Він казав це щоразу однаково, навіть коли не встигав до кінця дослухати питання.

Поруч Галина іноді щось тихо уточнювала людям, але здебільшого просто йшла поруч і записувала в блокнот «важливі питання».

Увечері мер повернувся додому втомлений, але задоволений. Зняв сорочку, повісив її на спинку стільця і ще раз кивнув сам собі, ніби підбивав підсумки дня.

А вранці відкрив газету.

На першій сторінці було написано:

«Куропасія йде на дно!»

Куропась повільно кліпнув очима.

— Ой… — сказав він. — Здається, у нас нова проблема.