Один. Безумність кохати тебе

17.01

І тут я зрозуміла що повинна померти.

22.01

Ще одна безсонна ніч, здається я загубила рахунок часу, вже ранок, мій годинник в кімнаті перестав працювати і навіть через сильне бажання я б не змогла дізнатися яка година, я думаю зараз десь дев'ята чи десята година ранку. Всю ніч я дивилася в стінку думаючи ні про що. Напевно я помираю?.. Чи реально це все? Чи може бути все що я зараз бачу просто маревом і насправді я вже давно померла. Можливо я сплю але скоріше я все таки померла, це більше похоже на правду, і я цього б дуже хотіла. Мені здається я не їла вже дня..три? Тіло вже майже перестало просити їжу звичним для нас відчуттям голоду. Шлунок стискається рідше, але всередині з’являється дивна порожнеча, ніби моє тіло стало легшим і водночас слабшим. Руки тремтять від найменшого руху, у ногах ватяна важкість. Голова паморочиться, думки стають повільними й уривчастими, ніби мозок працює крізь густий туман.  У роті залишається сухий металевий присмак, губи тріскаються, серце то пришвидшується, то б’ється мляво й глухо. Коли останній раз я приймала свої таблетки? Я не одразу змогла згадати. Час розмився, як мокре чорнило на папері. Дні змішалися між собою і кожен із них відчувався однаково важким. Десь у сумці, здається, ще лежала блістера, але я вже давно перестала рахувати дози так, як мені казали раніше. Або зробила вигляд, що перестала. Останнє що я пам'ятаю як викурила чергову цигарку, це була вже сорокова за останні дві доби. Тремтячі руки, смак тютюну на вустах, гіркий запах став моїм другом, але з ним я забуваю себе.

Це не рішення, це спроба витримати ще трохи. Я знову запалюю, ніби потребую цього більше більше ніж повітря.

 

23.01

Снодійні на мене вже не діють, я відчуваю.. порожнечу? Але чому? Від чого вона взялася, якщо всередині наче й так нічого не залишилось? Це відчувається як  провал, у який не падаєш, а просто стоїш на краю і не розумієш, чому взагалі ще тримаєшся там.

Сьогодні я згадала як люблю писати вірші, послухаєш?

“Кохати завжди

Кохати назавжди 

Кохати тебе або нічого

Очі твої зелено карі

Безумність-це ти,як очі твої 

Безумність-кохати тебе

Кохати завжди бо очі твої в серці моєму назавжди”

Мені здається я починаю скучати по ній,але вона ніколи не повернеться до мене,я цього заслужила. Це розставання розбило мене на маленькі кусочки. 

…

Дивлячись на годинник я взяла пачку своїх сигарет та вибігла на подвір’я, все ще триває зима,на вулиці -3 градуси і навіть випав сніг,але я все одно вийшла попалити.. На годиннику 23:48, я дістаю цигарку і запалюю кутаюсь в пальто щоб захиститися від вітру який так любив кусати тонку шкіру. Під пальтом тільки футболка й спідня білизна, тому кожен порив проходив крізь тканину так легко, ніби на мені взагалі нічого не було. Холод залазив під одяг гострими голками, обпікав ребра й залишав по собі дрібне тремтіння. Я трусилася, відчуваючи, як пальці німіють, як поступово зникає чутливість у кінчиках правої руки. Шкіра на ногах палала від морозу. Здавалося, ніби вітер забирає його шматок за шматком. Іншу руку я сховала в кишеню, шукаючи хоч якоїсь залишкової теплоти. Усередині пальці намацували розірвану пачку цигарок, прохолоду масивної металевої запальнички, а на самому дні розсипаний тютюн. Але до цього мені не було діла. я втягнула першу порцію диму і гіркий запах заповнив мої легені. Я насолоджувалася цим відчуттям як вперше. Інші насолоджуються життям, подорожами, коханням а я насолоджувалася димом тому що все що у мене було я втратила. Кожен вдох заповнював мене надією житти. з димом я забуваю всі проблеми та переживання і світ зупинявся на мить. Я курила і тряслася від холоду поки на мій одяг липне пухкий сніг а волосся поступово намокає, я дивилася як сигарета тліє а морозний вітер старанно робить спроби потушити цигарку. Я бачила в цьому щось романтичне.  О дванадцятій ночі всі ліхтарі потухли, я тримаючи вже третю сигарету, надіялася не почати курити фільтр, бо це був верх безумства для мене.

В цей момент хотілося випити міцного еспресо, але тоді безсонної ночі не минути, а якщо так, потім я вийду курити ще тисячу раз. В такому випадку єдина пачка сигарет яка в мене залишилася закінчиться дуже швидко а виходити у суспільство для мене повний ад, всі люди які бачать мене починають перешіптуватися та дивитися мені вслід. Цигарка вже встигла догоріти до половини, в горлі вже відчувався біль а руки починали тремтіти. Я вже бездумно робила вдох за вдохом поки не побачила що дійшла до фільтра, я в один раз взяла три затяжки та потушила фільтр. Тоді вже було байдуже, не думки мене зігрівали а полу-прозорий дим. А я тим часом вже дійшла до дверей, зайшла в будинок, сіла на крісло біля каміну де стояв недавно заварений чай і книга по детективу, все таки в тот момент здавалося все дуже добре. Сама того не розуміючи дівчина запрокинула голову на спинку стільця і через пару хвилин нарешті заснула так і не тронувши горнятко чаю