Σ>―1→

Нідерланди. Амстердам. 

Полуденне сонце вже добре осяювало кімнату через велике вікно та прогрівало її своїми променями, що було дуже доречним для прохолодної пори року, але не досить привабливим у літневу спеку. Хлоя прокинулася давно, та вона ніяк не наважувалася встати з теплого ліжка. Але бажання випити кави було сильніше. Вона ліниво виповзла з-під ковдри та поплентала у куток кімнати, який був священим та ритуальним місцем серед усього хаосу творчої атмосфери тут. Кімната була досить простора для студентського гуртожитку художнього університету, що розташовувалася майже під дахом на останньому поверсі і не мала сусідніх кімнат поруч. 

Хлоя, графічна дизайнерка з Франції, бачила світ крізь призму композицій і контрастів. Для неї все мало лінії, форми і закони: чітке «так» і «ні». Світ був її обкладинкою — що приверне погляд, що зламає його, що змусить зупинитися.

Вона прийняла себе повністю і жила, не ховаючи свою особистість під масками. Хлоя легко помічала тонкі відтінки емоцій у інших — інколи просто, щоб зрозуміти, наскільки хтось відкритий або закритий, як полотно, на якому вона могла «читати» історії.

Темне волосся спадало хвилями, трохи недбало, але ця недбалість виглядала продуманою. У гардеробі простота перетиналася з несподіваними акцентами: яскравий ремінь, асиметричний светр, кросівки з кольоровими шнурками — все, що порушувало очікувану симетрію. Руки постійно були в русі: ескізи з’являлися на клаптиках паперу, зошитах, блокнотах — навіть на серветках у кафе.

Француженка опинилася в Нідерландах через прагнення до свободи і нових горизонтів. Вона любила творчі спільноти, відкрите ставлення до людей і життя, а тут знайшла атмосферу, де її «так» і «ні» сприймали без осуду. Можливо, трохи романтична ідея пригоди, можливо, бажання втекти від очікувань рідного міста — але точно прагнення знайти себе й людей, з якими їй цікаво ділитися світом.

Погляд Хлої був пронизливий і оцінював усе: світло, форму, людей. Внутрішньо вона була самостійною, дисциплінованою, але час від часу з’являлася грайлива іскра — непередбачувана, мов рваний мазок на бездоганному полотні. І навіть коли мовчала, її мовчання було повідомленням, чітким, як добре побудована композиція.

Вона сиділа ще у піжамі на матраці, вкритому м’якими пледами та пухкими ковдрами, що розташовувався серед кімнати. Саме там де завжди м’яко падало сонце. Як острівець теплоти та самотності, на якому народжувалися її чергові божевільні ідеї та проекти. Вона стискала теплу чашку запашної кави, накинувши на себе плед і спостерігала за блакитним небом у вікно. По ньому пропливали білі хмаринки, які розсікали літаки.

Вчора вона лягла спати пізно, бо мала підготувати кімнату для сусідства ще з однією дівчинкою студенткою першого курсу, яку їй «підсунула» адміністраторка гуртожитку Берта. Хлоя прожила у цій кімнаті самотні три рокиі зовсім не хотіла жодних співмешканців. Їй подобалася її  самотність та простір. Але Берта обіцяла, що дівчинка дуже хороша, та тільки подала заявку на поселення вже на протязі навчального року і дуже слізно просилася до гуртожитку. Та й сам деканат просив за неї. А у зв’язку з тим, що з вільними кімнатами було дуже проблемно, Хлоя  — її остання надія. І вже з наступного року Берта обіцяла повернути Хлої її свободу. 

Звісно Хлоя погодилася. Вона завжди була у гарних відносинах з Бертою. Бо майже весь час знаходилася тут у гуртожитку та не покидала його стін навіть на свята. Саме з першого курсу Берта і  пригріла Хлою. Підгодовувала смачними пирогами та домашніми стравами, гукала до себе у офіс на чай. І якщо Берта обіцяла, що дівчинка не завдаватиме зайвих проблем, то так і мало бути.

Її тишу та роздуми перервав стукіт у двері.

— Відчинено. Заходьте, — гукнула вона.

 

Двері у кімнату відчинилися і першою зайшла Берта. Жіночка років шести десяти, середнього тіло складення, з сивим пучком волосся на голові та окулярах. Одягнена у блузу, в’язаний жилет та теплу твідову спідницю. За нею слідом пройшла дівчина, з опущеними очима додолу. Вона була одягнена у берет бежевого кольору з під якого спадали на плечі біло-попелясте волосся. Стильне пальто того ж кольору з запахом, модні високі черевики на низьких підборах. Вона стискала у руках валізу, тримаючи її поперед себе.

 

— Привіт Хлоя. Це Лола, — представила вона дівчат.

 

— Привіт Хлоя, — привіталася Лола і посміхнулася.

 

— Інші речі у коробках занесуть наверх хлопці, — сплеснула у долоні Берта, — сподіваюся ви, дівчата, знайдете спільну мову і потоваришуєте.

 

Берта пішла. А Лола так і стояла біля дверей.

 

— Проходь. Це тепер і твоя кімната. Почувайся як у дома. Я звільнила тобі простір, — і вказала рукою вправо від себе. 

 

Лола обернулася і рушила у той бік, де було ліжко під стіною; зліва, ближче до вікна, письмовий стіл; справа від ліжка комод та шафа для одягу. Ще кілька вільних полиць на стіні. Вона почала роздягатися та акуратно розкладати речі. Хлоя мовчки спостерігала за нею. Вона зрозуміла, що дівчина скромна та мовчазна і з нею не буде проблем, як і обіцяла Берта. Саме це її і тішило. Не хотілося їй зайвої метушні та галасу у цьому затишному місці, що став їй схованкою та прихистком.

Коли Лола справилася з валізою — сіла на край ліжка і склала руки на коліна та нервово поглядала на двері.

 

— Будеш каву поки чекаєш на свої коробки? В мене і печиво десь було.

 

— Дякую. Не відмовлюся, — піджала плечі Лола.

 

Хлоя підвелася та направилася до кавової машини. Їй і самій не завадить додаткова порція кофеїну.

 

— То на якому ти факультеті навчаєшся?

 

— Дизайн мод. Перший курс.

 

— То ти у нас королева мод? Полюбляєш гарно одягатися? — цікавилася Хлоя готуючи каву.

 

— Просто завжди хотілося виглядати гарно. Бо там де я росла та навчалася — вибір був не великий.

 

— Цікавий вибір.

 

— А ще я добре вмію малювати з дитинства. Тому часто створювала на папері різні види одягу. Зокрема сукні. Тож… вибір був очевидний, — здихнула вона.

 

Хлоя простягла їй горнятко з кавою та печиво. Вони продовжили знайомитися за балачками далі, доки за дверима не почувся хлопчачий гамір. Решта речей Лоли були доставлені.