Σ>―4→
На Новий рік вони вирішили не ховатися в кімнаті, а вийти назустріч місту, що горіло вогнями, ніби саме святкувало їхнє маленьке диво. Амстердам на каналах перетворився на казку: Амстердамський фестиваль вогнів ще не згас — він тривав до середини січня, і вогні мистецтва танцювали на воді — крихкі скульптури зі світла, що вигиналися над мостами, віддзеркалювалися в чорній гладі, ніби зірки впали в канали й не потонули. Повітря було морозним, але живим — пахло порохом від далеких феєрверків, гарячим шоколадом і солодкими вафлями з вуличних кіосків.
Вони гуляли повільно, пліч-о-пліч, іноді так близько, що рука Хлої випадково, а може, й ні, торкалася рукава Лолиної куртки. Хлоя йшла мовчки, але всередині в ній вирувало. Вона дивилася на Лолу — на те, як та запрокидала голову, щоб побачити чергову світлову інсталяцію, як її очі розширювалися від захвату, як волосся вислизало з-під шапки й ловило блиск вогнів. «Боже, як же вона красива, коли не знає, що на неї дивляться», — подумала Хлоя, і серце стиснулося болісно-солодко. Вона вже давно не просто опікувалася Лолою — вона закохувалася, тихо, неминуче, як вода в каналі піднімається під час припливу. Але Лола... Лола була як незаймана сторінка в її скетчбуці: чиста, без жодної лінії, без досвіду цих почуттів, без розуміння, чому дотик може палити сильніше за будь-який вогонь.
Вони зупинялися біля кожного кіоску, де грілися люди. Перший — гарячий шоколад з вершками й маршмеллоу, що тануло в чашці, ніби сніг на долоні. Хлоя взяла дві чашки, простягнула одну Лолі, і їхні пальці зустрілися довше, ніж треба. Лола здригнулася — ледь помітно, але Хлоя відчула цей тремтіння, ніби електричний розряд.
— Теплий? — спитала Хлоя тихо, голос хриплий від холоду й чогось ще.
— Дуже, — прошепотіла Лола, тримаючи чашку обома руками, ніби боялася, що тепло втече. Вона не розуміла, чому від цього простого жесту — пальці Хлої на її пальцях — у грудях розливається щось гаряче, незнайоме, ніби всередині розквітла квітка, яку вона ніколи не бачила. Це просто холодно на вулиці, — подумала вона, намагаючись переконати себе. Але очі Хлої дивилися так м'яко, так глибоко, що Лола відвела погляд, щоки запалали.
Далі — вафлі, ті самі, з корицею й цукровою пудрою, що осідала на губах, як перший сніг. Вони сіли на лавку біля каналу, де вогні віддзеркалювалися в воді золотими смугами. Хлоя відламала шматочок вафлі й простягнула Лолі — ніби жартома, але з такою ніжністю в очах, що це вже не було жартом. Лола взяла шматочок з її пальців — губи ледь торкнулися подушечок, і Хлоя завмерла. Лола ж просто посміхнулася — невинно, радісно, не розуміючи, чому цей дотик змусив її дихати швидше, чому їй захотілося не відпускати цю руку.
Вони зайшли в маленьке затишне кафе біля каналу — одне з тих, де пахло свіжою піцою й корицею. Замовили шматок з трюфелем і сиром, що тягнувся золотими нитками, і сиділи за столиком біля вікна, дивлячись, як місто готувалося до півночі. Феєрверки вже починалися десь далеко — спалахи над дахами, відблиски на воді. Хлоя не витримала й поклала руку на стіл долонею догори — ніби випадково. Лола, після секунди вагання, поклала свою поверх — маленьку, холодну від вулиці. Вони не говорили про це. Просто сиділи так, тримаючись за руки під столом, поки навколо лунали вигуки й сміх.
Коли годинник пробив дванадцяту, небо вибухнуло — феєрверки над каналами, кольорові зірки, що падали в воду й не гасли. Хлоя повернулася до Лоли — обличчя освітлене спалахами, очі повні світла.
— З Новим роком, Хлоя, — прошепотіла вона, голос тремтів.
— З Новим... — відповіла Лола, і її голос зірвався. Вона не знала, чому сльози підступили до очей — від краси, від тепла, від цієї руки, що стискала її так міцно й водночас так обережно.
Хлоя нахилилася ближче — не для поцілунку, ще ні, — просто щоб притиснути чоло до чола Лоли. Їхні подихи змішалися в холодному повітрі, теплі й нерівні. Лола заплющила очі, відчуваючи, як щось усередині ламається — не страшно, а звільняюче. Вона не розуміла, що це любов. Але вже відчувала її — як гарячий шоколад, що розтікається по венах. Хлоя не відсмикнулася одразу. Її долоня повільно, ніби боячись злякати, ковзнула по щокі Лоли — великий палець ледь торкнувся кутика губ. Лола завмерла. Дихання перервалося. Це було не те, що вона очікувала від дотику — не грубо, не швидко, як уявляла собі "поцілунки" з фільмів. Це було... як теплий промінь, що проникає крізь лід, розтоплюючи щось усередині.
— Ти замерзла, — прошепотіла Хлоя, голос низький, хриплий від морозу й чогось ще. Її пальці затрималися на шиї Лоли, там, де пульс калатав шалено, ніби хотів вирватися.
Лола не відповіла. Вона просто стояла, відчуваючи, як тепло від долоні Хлої розтікається вниз — по ключицях, між грудей, нижче живота. Там, де раніше було лише порожнє місце, раптом запульсувало щось гаряче, незнайоме. Ніби всередині розквітла квітка, пелюстки якої розкривалися повільно, болісно-солодко. Соски затверділи під тонкою кофтою — від холоду? Від дотику? Вона не знала. Тільки те, що дихати стало важче, а ноги трохи підкошувалися.
— Ти колись кохала по справжньому, Лола? — раптом запитала Хлоя, вдивляючись у її обличчя.
— Я… в мене немає досвіду зовсім у цьому… — зітхнула Лола і відвернулася у бік каналу вдивляючись у його темну порожнечу, — Бо бабуся відправила мене навчатися у закриту школу де були одні дівчата… Наговорюючи кожного разу, щоб я не стала такою… шльондрою, як моя мати…
— Оу… відстійно… — скривилася Хлоя, — То ти жодного разу не цілувалася навіть? Чи ви таки балувалися вечорами з дівчатами, досліджуючи тіла одна одної?
— Про що ти таке говориш? — злякано подивилася на неї Лола.
— Ой! Вибач.. я не те зовсім мала на увазі…
— Нічого… Я не образилася. Просто це була високоморальна школа для «пристойних дівчат»… Але, звісно там дівчата порушували правила… а я… мене бабуся виховувала по іншому. Вона хотіла для мне кращого. Гідного нареченого…
— Зрозуміло, — відповіла Хлоя, тепер сама вдивляючись у темряву та порожнечу каналів, — А ти сама? Чого ти хочеш?
Лола лукаво подивилася на неї та посміхнулася:
— Ти знаєш… в університеті є такий популярний студент старшокурсник Піт…
— Так, я чула про нього і його оточення… він на рік старший від мене.
— Він такий красень... Високий, худорлявий, стильно одягнений завжди. У нас кожна дівчина на курсі мріяла б бути з ним… а він уявляєш, весь час коситься на мене та підморгує!?
— Ну це в його дусі. Він завжди так реагує на «нове привабливе тіло й личко в університеті».
— Можливо… але дивиться він так не на кожну…
— Ммм… То він тобі теж подобається?
— Шуткуєш? Та він же мрія кожної дівчини!
— Не моя це точно! — відвела погляд Хлоя, обпершись об перила та вдивляючись у воду каналу.
— Та ну… Він же такий красень і такий популярний…
— Не мій типаж, однозначно! — перебила її Хлоя.
— А я б хотіла бути з ним… І гарний, і статус має, і навчається не погано… просто ідеальний кандидат в чоловіки. Прямо як бабуся хотіла…
— А якби не бабусині настанови? — поцікавилася Хлоя повернувши голову у бік Лоли.
— Я хочу щасливе життя…краще, ніж було у мене і моїх батьків… — з сумом роздумувала Лола.
— Я тебе розумію. Ходімо до гуртожитку, доки ми не перетворилися на бурульки, — взяла під руку її Хлоя.
— Ходімо! — посміхнулася у відповідь Лола.
Вони повернулися додому пізно, все ще тримаючись за руки, мовчки. У кімнаті гірлянди все ще мерехтіли, спіраль над матрацом пульсувала м'яко, ніби серце. Вони зняли куртки, шарфи. Лола вся тремтіла.
— Давай зігріємося, — сказала Хлоя тихо й потягнула Лолу до матраца. Вони лягли під плед — спочатку окремо, але Лола, ніби магнітом, присунулася ближче. "Бо холодно", — подумала вона. Але коли Хлоя обійняла її ззаду, притиснувши спиною до своїх грудей, Лола зрозуміла: це не холод.
Рука Хлої лягла на живіт Лоли — поверх піжами, невинно. Але пальці були гарячі, як вогонь. Лола відчула, як дихання Хлої торкається її шиї — повільне, нерівне. Серце калатало так сильно, що, здавалося його відлуння чути у кімнаті. Нижче живота стиснулося, стало волого — легенько, ледь помітно, але достатньо, щоб Лола злякалася й водночас захотіла... чого? Вона не знала. Тільки те, що хотілося, щоб рука Хлої опустилася нижче.
Хлоя не рухалася. Вона просто тримала — міцно, але ніжно. Її губи ледь торкнулися потилиці Лоли — ніби випадково. Лола здригнулася всім тілом. У животі запульсувало сильніше. Вона заплющила очі, намагаючись зрозуміти: чому?
— Спокійної ночі, Лолко, — прошепотіла Хлоя в волосся.
— Спокійної... — відповіла Лола тремтячим голосом. Вона не заснула одразу. Лежала, відчуваючи тепло тіла Хлої, її дихання, її руку. І вперше в житті подумала: "А що, якби я повернулася й поцілувала її? Просто... спробувала?"
Але не наважилася. Заснула з цим теплом усередині, з легким поколюванням між ніг, яке вона списала на "занадто гарячий шоколад" і "святковий настрій", який одарувала їй Хлоя.