Глава 7. Спроба здобувати кохання

Глава 7. Спроба здобувати кохання

Крістіна, побачивши заплакану Аню, зайшла до дому. Віка підійшла до сестри й тихо сказала:

— Сестричко, завари чай.

Крістіна з розумінням глянула на неї й запитала:

— Що з Анею? Її хтось образив? Остап?

Віка лише мовчки й уважно подивилася на сестру. Крістіна зрозуміла, що всі питання — потім, і відповіла:

— Гаразд, заварю…

Тим часом Аня розкладала речі в порожній гостьовій кімнаті. Особняк Віки, подарований її могутнім батьком, мав безліч кімнат для гостей, і тепер одна з них стала прихистком для Ані.

До кімнати зайшла Віка й ніжно сказала:

— Анечко, ходімо з нами повечеряти.

Аня саме закінчила розкладати речі, переодяглася й відповіла тихо:

— Добре, спущусь.

Пізніше вони сиділи за столом. Аня пила чай із кукурудзяними млинцями, Крістіна уважно дивилася на неї, чекаючи пояснень. Віка вирішила почати розмову:

— Ну, подруго, розповідай. Ми повинні знати, навіть якщо ти зробила щось погане.

Аня ледве ковтнула чай і тихим голосом сказала:

— Я зробила найжахливіше у своєму житті…

Христина нетерпляче нахилилася вперед:

— Ну що? Говори!

Аня зібралася з силами й прошепотіла:

— Я… переспала з нареченим моєї сестри.

Віка застигла з відкритим ротом, не вірячи власним вухам. Крістіна ледь проковтнула шматочок млинця, намагаючись осмислити почуте.

— Як? Ти зі Степаном? — запитала Віка.

Аня кивнула й додала:

— Мені страшенно соромно. Тому я й пішла з дому, щоб сестра й мама не дізналися. Інакше я втратлю свою сім’ю…

Віка вирішила не засуджувати подругу. Вона подумала: Степан теж мав би думати головою, перш ніж зраджувати наречену. Він повинен відповісти за свій вчинок. Віка взяла Аню за руку й сказала лагідно:

— Все налагодиться, подруго. Вже є те, що є… Але я думаю, ти повинна сказати сестрі.

Аня з жахом розкрила рот:

— Навіщо? Я зруйную їй життя!

Крістіна додала, сьорбнувши чай:

— Рано чи пізно вона дізнається. Якщо тільки Степан не розповість…

Віка з презирством зітхнула:

— Сумніваюся, що він зізнається. Він просто кабель… зіпсує життя двом сестрам. Так, Аня теж жахливо вчинила, але хоча б зізнатися треба, щоб не було гірших наслідків.

Аня почала благати:

— Прошу вас, не кажіть їй. Хай це залишиться між нами. Я хочу, щоб він був із нею, як би не було…

Крістіна з обуренням вигукнула:

— Ти знущаєшся? Він спав із тобою, а тепер із нею! Ти розумієш, що говориш? Аню, я від тебе в шоці!

Віка тихо зупинила сестру:

— Досить, сестро. Вже зроблено те, що зроблено. Просто подумай, Аню, як буде краще для тебе й для твоєї сестри.

Аня прошепотіла:

— Тільки не кажіть моїй сестрі Аліні…

Віка глянула на Крістіну, яка вже стояла з чашкою, невдоволена й роздратована. Потім сказала:

— Добре. Живи у нас стільки, скільки потрібно. Коли наберешся сміливості — сама скажеш їй. Інакше ти зруйнуєш своє життя, Аню.

Аня з полегшенням відповіла:

— Дякую вам…

 

Тим часом Аліна робила зарядку під музику, усміхаючись і відчуваючи себе щасливою нареченою. Раптом задзвонив телефон. Вона зняла навушники, взяла слухавку й побачила ім’я: Ігор… її колишній наречений.

Серце Аліні пручалося — не хотілося брати трубку, але останнім часом вона почала помічати дивну поведінку Степана. Тому вирішила: треба вислухати Ігоря. Вона відповіла сухим голосом:

— Алло…

Пізніше Аліна причепурилася: накрутила свої світлі локони плойкою, накинула лавандову шубу й взула високі підбори. Виглядала як справжня зірка, багата й впевнена в собі. Вона погодилася зустрітися з Ігорем, аби зрозуміти, чого він хоче.

Ігор чекав її у парку. На ньому була кофта з капюшоном і рвані джинси — стиль простакуватий, майже гопницький.

Аліна підійшла й сухо, але з прихованим інтересом запитала:

— Я прийшла, Ігорю. Що ти хочеш від мене?

Ігор розмахнув руками, заговорив гаряче:

— Аліно, давай почнемо з початку. Я тебе люблю. Я дам тобі все, що ти захочеш. Тільки відмени весілля…

У цей момент неподалік проїжджала машина. За кермом був Степан у діловому костюмі — він поспішав на важливу зустріч. Але крізь вікно він побачив знайоме обличчя: його наречена Аліна зустрічається з колишнім.

Степан навіть не здивувався. У його голові промайнула думка: «Отже, вона вирішила повернутися до Ігоря…» І саме тоді він ухвалив рішення: раз уже з Анею все закрутилося, він повідомить Аліні, що не одружиться з нею, і запропонує Ані втекти разом, подалі від усіх.

Степан навіть відмінив ділову зустріч, аби реалізувати свій план.

А що ж насправді відповіла Аліна Ігорю — поки залишається таємницею…

 

Степан зайшов до дому, де жила Аня, але її не було. Він якось проник усередину й побачив записку: «Я поїхала до подруг на деякий час». Причини не були вказані.

Степан одразу подумав: усе через сором. Аня втекла, щоб мати й сестра не дізналися про те, що сталося між ними тієї ночі.

Він вийшов із дому, сів у машину й поїхав до особняка Віки. Почав стукати у двері й кричати:

— Аня! Нам треба поговорити!

Двері відчинила Віка з презирливим виразом обличчя:

— Степане, тобі тут нічого робити. Я все знаю. Іди геть, поки я не викликала поліцію.

Степан у паніці заговорив:

— Прошу, я мушу поговорити з Анею. Так, я жахливо вчинив із Аліною… але вона ще гірша.

Віка насупилася й холодно запитала:

— У якому сенсі «гірша»?

Степан спокійно відповів:

— Я бачив її з Ігорем. Вона тепер із ним…

Віка стояла приголомшена. Їй важко було повірити, що Аліна могла так просто відмовитися від весілля заради Ігоря.

Аня, яка стояла далі й усе чула, завмерла.

Степан продовжив:

— Я відміняю весілля. Ми з Анею поїдемо разом. Якщо її немає — передай їй. Я чекатиму на її дзвінок.

Віка лише холодно відповіла:

— Щасливої дороги.

І зачинила двері перед ним.

Розчарований Степан вийшов, сів у машину. Аня дивилася з вікна, проводжаючи його поглядом. Її серце стискалося: вона не могла повірити, що Аліна справді могла таке зробити.

Вона вирішила уточнити все у сестри.

Аня зателефонувала Аліні. Та саме повернулася додому й узяла слухавку.

— Алло? — сказала Аліна.

— Привіт, сестро. Я зараз переїхала до подруги Віки, на деякий час.

— Добре. Ти хоч мамі сказала? — запитала Аліна.

— Я залишила записку… Слухай, я чула від інших, що ти зустрічалася з Ігорем.

Аліна застигла, наче в шоці, й відповіла різко, майже як дитина:

— Не знаю, хто тобі наплів ці дурниці. Я навпаки відмовилася від Ігоря. Я не відміню весілля зі Степаном. Я його люблю… і його гроші теж.

Аня завмерла. Її теорія підтвердилася: Аліна не збиралася відмовлятися від весілля. Надії на те, що Ігор зможе повернути її, були марними.

Аня розповіла все Віці. Та обняла подругу й сказала серйозно:

— Ти повинна сама сказати своїй сестрі правду. А там хай вона вирішує.

Аня лише прошепотіла:

— Дякую тобі…

Аня разом із Вікою вирішили влаштувати вечірку для однокласників. Крістіна взялася допомогти з організацією. Минуло кілька днів, і вже Альбіна та Фудзіна прийшли, щоб трохи розслабитися й провести час разом.

Аня попросила Віку й Христину не розповідати нікому про її таємницю — ніч зі Степаном. Подруги переглянулися й пообіцяли тримати це в секреті.

Дівчата танцювали під музику, на столі було частування. Фудзіна похвалила Віку за атмосферу й була рада побачити Крістіну, адже вони дружили ще з часів навчання в Катарі. Альбіна розповіла, що вже через місяць народить, і запросила всіх на гендер-паті наступного тижня. Усі чекали новин і, звісно, весілля сестри Ані.

Раптом задзвонив телефон. Аня відповіла:

— Алло, сестричко?

У слухавці плачучий голос Аліни:

— Степан у лікарні… Я тільки сьогодні дізналася. Він не відповідав на дзвінки, а тепер потрапив у аварію…

Аня зблідла. Усі подруги дивилися на неї. Тим часом Фудзіна теж отримала виклик — її як лікаря викликали до пацієнта у важкому стані. Це був Степан.

Дівчата швидко зібралися й поїхали до лікарні.

Фудзіна, вдягнувши білий халат, дізналася від колег: Степан у комі, його стан тяжкий. Аня тим часом намагалася втішити сестру Аліну, яка ридала, але навіть у сльозах думала про весілля. Віка й Крістіна переглянулися й відчули гіркий сум: невже для Аліни важливіше весілля, ніж життя людини?

Фудзіна повідомила дівчатам, що поки до палати не пускають. Але Аня з благанням у голосі попросила дозволу. Як стара подруга, Фудзіна погодилася, але лише ненадовго.

У палаті лежав забинтований Степан, без свідомості. Аня тихо зайшла, сіла поруч, сльози текли по її щоках. Вона взяла його руку й прошепотіла:

— Прошу… живи… Я тебе кохаю…

Раптом вона почула тихий шепіт:

— Аня…

Вона здригнулася, але була щаслива — він вижив.

Цей момент бачила Фудзіна. Вона не могла зрозуміти: хіба Степан не мав одружитися з Аліною? Вона підійшла до Віки й прямо запитала. Віка намагалася заперечити, але Фудзіна сказала, що все чула. Вікі довелося розповісти правду.

Фудзіна підтримала Аню:

— Ти повинна зізнатися Аліні. Якщо хочеш бути зі Степаном, не можна жити в брехні.

Тим часом у палату зайшла Аліна. Вона мало не помітила, як Аня тримала руку Степана.

— Аню, він живий? — запитала вона.

— Так, живий… — відповіла Аня, відводячи руку.

Аліна наївно додала:

— То весілля відбудеться?

У ту мить Аня відчула, як її мрії про життя зі Степаном руйнуються.

Фудзіна зайшла й почала виганяти дівчат із палати, щоб дати пацієнтові спокій.

Дівчата вийшли з палати. Аня йшла тихо, опустивши голову. Віка помітила її стан і вирішила підтримати:

— Все буде добре, Аню. Я вірю в це. Ходімо в ресторан, пообідаємо.

— Христина поїхала у справах, — додала вона, щоб відволікти подругу.

У ресторані Аня сиділа мовчазна, повільно пила гарячий глінтвейн. Віка теж замовила келих і вирішила розповісти щось, аби відвернути думки Ані:

— Аню… я нікому не говорила, але в мене хтось з’явився.

Аня підняла голову на подругу, яка сором’язливо усміхалася, й сама усміхнулася у відповідь:

— Справді? Хто він?

Віка зніяковіло відповіла:

— Його звати Адріан. Ми познайомилися в клубі, коли я мало не впала, а він мене підхопив. Пам’ятаєш, на дівич-вечорі твоєї сестри?

Аня кивнула й здивовано сказала:

— Та ти що! А ким він працює?

— Він служить у Службі безпеки України, — тихо відповіла Віка.

Аня усміхнулася:

— Ух ти, круто.

— Потім ми ще раз зустрілися в ресторані, він мене підбадьорив, і я дала йому свій номер. Тепер чекаю його дзвінка… Я вся в передчутті, — зізналася Віка.

Аня глянула на подругу теплими очима й сказала:

— Я рада за тебе, подруго. Ти така красива й розумна. Головне — будь обережна.

— Звісно, я все розумію, — відповіла Віка.

Після ресторану вони вирішили прогулятися парком, щоб трохи розвіятися. Та раптом їхній спокій порушив Остап. Він ішов у тому ж занедбаному вигляді, відкушуючи яблуко просто з дерева, і пильно дивився на Аню.

Аня злякано притулилася до Віки. Остап підійшов ближче й сказав:

— Аню, давай поговоримо, прошу…

Аня сухо відповіла:

— Нам нема про що говорити. Ми поспішаємо.

Вона взяла Віку за руку й рушила далі. Віка, не приховуючи відрази, кинула:

— До побачення, Остапе.

Адже Віка сама давно не любила його.

Остап зі злістю викинув яблуко й прошепотів крізь зуби:

— Я знайду спосіб зробити Аню своєю…

Після того, як Аня трохи відволіклася від своїх недуг завдяки подрузі Віці, вона відчувала вдячність — адже саме Віка несла світло в її життя. Та спокій тривав недовго.

Мати зателефонувала: Аліна сильно переживала за Степана, бо він у лікарні марив і називав ім’я Ані. Аліна нічого не розуміла, а мати пояснила, що це може бути від наркозу. Та все ж вирішила поговорити з молодшою дочкою серйозно.

Аня приїхала додому. Аліна вже спала — мати її вклала. Вона уважно подивилася на Аню й запросила на кухню.

— Анечко, доню, що ти робиш? — сказала вона тихо, без крику, але з глибоким болем у голосі.

Аня мовчала. Вона вже розуміла, про що мати хоче сказати, і вирішила слухати далі.

— Доню, думаєш, мама сліпа? Нічого не бачить? Так не можна, дівчинко… — мати зітхнула й продовжила. — Аліна — твоя сестра, твоя рідня. Вона вже пережила біль, її не можна зламати. Вона дуже ранима.

Мати взяла Аню за руку й сказала майже пошепки: — Заради мене, прошу… забудь Степана.

Аня опустила очі, відчуваючи, як слова матері пронизують її серце.

 

Аня, вся пригнічена й мовчазна, повернулася до Віки. Вона розповіла їй усе: що мати дізналася про її почуття до Степана і що тепер потрібно залишити все як є, не руйнуючи життя сестри.

Віка стояла приголомшена. Її очі палали від обурення:

— А як же ваша зв’язок? Невже його треба тягнути під вінець із обманом? Чому він сам не зізнається? Боже, Анечко…

Віка схопила подругу за руки й сказала твердо:

— Ти ж моя подруга, моя половинка. Я зобов’язана поговорити з тобою й навіть із твоєю матір’ю. А цей козел, Степан, гуляє на свободі, ніби нічого не сталося!

Аня зі сльозами в очах почала благати:

— Не треба… Не варто все псувати.

Віка глибоко вдихнула й відповіла рішуче:

— Я не скажу, що ви зі Степаном спали. Але я скажу про те, як він поводиться з тобою й з Аліною. Це несправедливо.

Аня опустила голову, відчуваючи, що її таємниця висить над нею, як тінь.

 

Віка справді наважилася піти до матері Ані — Наталії. Вона хотіла відверто сказати, що Степан маніпулює обома сестрами й може зруйнувати їхні життя.

— Пані Наталю, — почала Віка, — ви повинні знати правду. Степан грається з Аліною й одночасно з Анею. Він не заслуговує бути поруч із вашими доньками.

Наталія зупинила її суворим поглядом:

— Віко, не смій так говорити. Аліна його любить. Він її наречений. Я не дозволю зруйнувати її щастя.

Віка з обуренням відповіла:

— Але ж він бреше! Він зіпсує життя обом сестрам. Ви не бачите, як він використовує їхні почуття?

Наталія підняла голос, хоча намагалася залишатися спокійною:

— Думаєш, я нічого не бачу? Я мати. Але я мушу захистити Аліну. Вона вже пережила біль, я не хочу ламати її життя.

Віка відчула, що суперечка стає небезпечною для їхніх стосунків. Наталія навіть згадала минуле:

— Ти пам’ятаєш, що було в Катарі між твоєю мамою й мною? Ми вже тоді мало не посварилися. Не повторюй цього.

Віка глибоко вдихнула й сказала твердо, майже пророче:

— Потім не шкодуйте, що не викреслили Степана з вашого життя. Він зруйнує долю обох дочок. Вони вам дорогі, особливо Аня.

З цими словами Віка розвернулася й пішла.

Наталія залишилася стояти зі сльозами на очах. Вона розуміла, що Віка може мати рацію, але серце матері було прикуто до Аліни. Заради молодшої доньки вона не хотіла ламати все — адже вірила, що Степан її кохає.