5. Життя після

Генрі Доусона поховали з усіма почестями дванадцятого липня. Над Ешфордом трималася похмура погода. З низьких свинцевих хмар зривався дощ, липнева спека відступила, поступившись місцем прохолодному атлантичному циклону. 

Оркестр зіграв останній марш. Шериф виголосив пафосну промову. На труну посипалися квіти, а потім — грудки землі. 

Пізніше Хейлі Доусон разом із батьками Генрі встановить тут невеликий пам'ятник із білого каменю. На ньому золотими літерами буде викарбувано ім'я сержанта Генрі Доусона і короткий напис: «Коханий син та люблячий чоловік». 

Хейлі майже не навідуватиме цю могилу. Лише в ті дні, коли  до Ешфорда приїжджатиме Розмарі Доусон. Перед приїздом свекрухи вона завжди приходитиме на кладовище, щоб навести лад, кластиме кілька червоних троянд, дивитиметься на вибиті золотом літери й згадуватиме ту ніч. У куточках її губ тримтітиме ледь помітна посмішка із сумішшю провини та полегшення.  

Та життя дуже швидко нагадає про себе. 

Зарплати хірургині місцевої лікарні не вистачатиме, щоб самотужки виплачувати іпотеку, страховку й покривати повсякденні витрати. Хейлі спробує продати будинок, але батьки Генрі не дозволять. Натомість змусять її переоформити іпотеку на себе, прикриваючись словами: 

— Це дім Генрі. Він не хотів би, щоб його продали. Ні в якому разі.  

Стиснувши зуби, Хейлі погодиться. 

Вона забере свою частку спадщини, значно меншу, ніж очікувала, завдяки старанням адвокатів родини Доусонів, і перебереться до невеликої квартири неподалік лікарні. Саме тоді й почнеться її по-справжньому незалежне життя. 

Життя, яким вона зможе насолоджуватися... принаймні якийсь час. 

__________  

Довгий час після смерті Генрі про Лендона Різа майже нічого не було чути. 

Їхня угода трималася на мовчанні. На цілковитому ігноруванні факту існування одне одного. І, здавалося, обох це цілком влаштовувало. 

Хейлі припинила будь-яке спілкування з друзями, родичами та знайомими покійного чоловіка. Вона зосередилася на роботі й поволі вчилася будувати життя заново. 

Та Ешфорд був надто маленьким містечком, щоб можна було сховатися від чуток. Особливо якщо працюєш у місцевій лікарні. 

Наприклад, головна медсестра хірургічного відділення, з якою приятелювала Хейлі, завжди була в курсі всього, що відбувалося в місті, вона розповіла, що після смерті Генрі кар'єра Лендона Різа стрімко пішла вгору. Спочатку його перевели з патрульного відділу до кримінального. Хейлі навіть трохи зловтішалася, гадаючи, що тепер лавочка з легкими грошима для молодого сержанта прикрита. Ешфорд був тихим містом, де серйозні злочини траплялися рідше, ніж побутові сварки чи п'яні бійки. 

Та вона помилилася. Лендону вдалося закріпитися і там. За словами спільних знайомих, керівництво високо цінувало його роботу. 

Головну медсестру хірургічного відділення Ешфордської лікарні звали Вікторія Беннет. 

Вона була значно старшою за Хейлі — ще трохи, і сорок п'ять. Але це зовсім не заважало їй виглядати напрочуд ефектно. Фарбована платинова блондинка з бездоганною поставою, вічно червоною помадою на тонких губах і ногами від вух. Зовні Вікторія нагадувала фатальну красуню. Насправді ж була щиро закоханою дружиною й турботливою матір'ю вже понад десять років. 

Втім, іноді згадки про бурхливу молодість і колишню популярність серед чоловіків змушували її говорити тоном тієї самої безтурботної Вікторії двадцятирічної давнини. 

— Учора хлопці з відділку проходили медогляд, — сказала вона, залишаючи криваво-червоний відбиток губ на паперовому стаканчику після ковтка чорної кави. 

Вони стояли у вузькому проході між двоповерховим корпусом приймального відділення та головною будівлею лікарні. 

Тут майже завжди панував затінок. Біля переповненого недопалками й паперовими стаканчиками смітника медики рятувалися від важких змін, випускаючи пару між операціями. Наскрізний прохід ніби ділив два різні світи: з одного боку відкривався вид на доглянутий газон паркової зони, з іншого — на похмуру будівлю моргу та господарських приміщень. 

— І що? — Хейлі сперлася плечем на стіну й схрестила руки на грудях. 

— Ну... вони гарячі, — Вікторія всміхнулася, обхопила губами тонку цигарку й зробила довгу затяжку. 

Хейлі лише похитала головою. 

Беннет завжди казала, що кохає свого Тімоті. Але це зовсім не заважало їй милуватися іншими чоловіками. 

— А цей Лендон Різ... — Вікторія випустила в повітря тонкий струмінь диму,  — Особливо привабливий. Просто якийсь скандинавський бог. 

Хейлі завмерла. Вона завжди завмирала, коли чула ім'я Лендона Різа. 

Та, зрозумівши, що її реакція може видатися надто очевидною, тихо засміялася. 

— І багато ти скандинавських богів бачила? 

Вікторія лише кокетливо захлопала віями. 

— Повір, мій досвід значно багатший за твій. 

Вона зробила ще одну затяжку й ніби між іншим додала: 

— Після похорону він жодного разу не з'явився в лікарні. Я думала, хоча б запитає, як ти. 

Хейлі промовчала. 

— Він же був найкращим другом твого Генрі. Не розумію, чому ви зовсім не спілкуєтеся. 

Очі Хейлі потемніли, а погляд став зосередженим. Вона була певна, що всі навколо давно зрозуміли: тема Генрі Доусона і його оточення для неї закрита. 

— Місіс Беннет, — мовила вона майже жартома, хоча в голосі виразно бринів метал, — чи не час вам повертатися на пост? 

Вікторія здивовано звела брови. 

— У мене за годину операція, — спокійно додала Хейлі, — Треба підготуватися. 

_________

Як то кажуть, промовка про вовка.  

За кілька днів після розмови з Вікторією Беннет Хейлі вирушила до найбільшого супермаркету Ешфорда. Із настанням вихідних кількість місцевих жителів між торговельними рядами буквально зашкалювала, тож у тому, що серед натовпу вона побачила Лендона Різа, не було майже нічого дивного. 

Жінка помітила його не одразу. Лише тоді, коли їхні руки одночасно потягнулися до дволітрового пакета пастеризованого молока. 

Вона мимоволі зігнула пальці, щойно відчула незграбний випадковий дотик, і тільки після цього підняла очі, зустрічаючись із блакитно-зеленим поглядом. Лендон також німував. Лише жестом показав на полицю, мовляв — бери. Хейлі слухняно взяла пакет і поспіхом поклала його до візка. 

Вона вже хотіла розвернутися, але затрималася, адже з-за рогу вигулькнула струнка брюнетка. 

Її ідеально рівне блискуче волосся було зібране у високий хвіст, легка блакитна сукня підкреслювала спортивну фігуру й рівну засмагу. На лівій ключиці Хейлі помітила акуратне татуювання — щось схоже на серце, переплетене зі знаком нескінченності й тонким написом між ними. 

Дівчина одразу зауважила, що між Лендоном і Хейлі відбувається якась невербальна розмова. Вона запитально підвела на нього очі й водночас переплела свої тендітні пальці з його. 

— Твоя знайома? 

— Це Хейлі Доусон. Дружина Генрі. 

— О... — брюнетка на мить знітилася, — Співчуваю вашій втраті. Лендон розповідав про Генрі тільки хороше. 

Хейлі мимоволі закусила нижню губу й вимушено посміхнулася. Лендон помітив цю фальш. Він надто добре зчитував людей. Зокрема Хейлі. Та тепер йому нічого не загрожувало. Дівчина поруч із ним, схоже, була не з тих, хто ставить заві запитання.  

— Я Тесса, — вона простягнула Хейлі витончену засмаглу руку, — Наречена Лендона. 

— Рада знайомству, — надто тихо, надто невпевнено промовила Хейл, — Мені вже час. 

Почувши ці слова, Лендон ніби додав у зрості — ця зустріч і ця розмова точно не входили до його планів. Кивнувши на прощання, Хейлі штовхнула візок уздовж ряду. 

— Ходімо, крихітко. Нам час. 

Хейлі застигла. 

Від цього звертання її ніби струмом прошило. 

Вона повільно озирнулася й подивилася на Лендона та Тессу. На дні його блакитно-зелених очей на коротку мить майнула тривога, яка зникла так само швидко, як і з'явилася. Лендон тримав руку на талії Тесси так ніжно й обережно, що Хейлі мимоволі затримала погляд на цьому жесті довше, ніж вимагала пристойність. 

Цікаво... 

Свою крихітку він теж ганяє лісом, погрожуючи вогнепалом?