Розділ 8.3 Амалі

Полиці губилися десь угорі. Сотні книг. Тисячі сторінок. Можливо, якщо магістр мав рацію, істина вже давно чекала тут — серед старих стелажів. 

— То виходить... — тихо озвалася я. — Якщо легенди не можна підтвердити, Академія їх просто відкидає?

— Не зовсім. Легенди ніколи не відкидають. Їх перевіряють, — відповіла Мей, проходячи між стелажами й торкаючись старих корінців.

— Усі?

Зупинившись біля вузької шафи, Мей обережно витягла важкий том. 

— Якщо є бодай за що зачепитися. Магістр завжди каже, що навіть найбезглуздіша історія починається з правди. А вже згодом обростає вигадками. 

Фоліант із глухим стуком ліг на стіл. Мей одразу дістала з полиці ще один і поклала поруч із першим. На потертій шкіряній палітурці майже стерлися всі написи — лише кілька літер ще можна було розібрати. 

— Тому він шукає не легенди, а те, що їх породило. 

— То що саме відомо про Договори?

— Не так уже й мало.

Первинні Договори Балансу — одні з найдавніших документально підтверджених подій в історії світу. Про них згадується майже в усіх історичних збірниках.

Відомо, що існують чотири Договори. Землі, Води, Вогню й Повітря. Саме вони підтримують рівновагу стихій.

— А хто їх створив?

— Ніхто не знає, — вона знизала плечима.

— Найдавніші записи лише стверджують, що вони вже існували. Жодних пояснень. Жодного опису. Жодної згадки про те, як саме їх уклали. 

— Але ж один із них...

— Так. Зруйнувався. Саме тому ми тут, — її голос став серйознішим.

— За всю задокументовану історію не було жодного випадку, щоб хоча б один із Первинних Договорів перестав існувати.

— Жодної згадки?

— Є факт, — Мей похитала головою. Вона ледь постукала пальцем по відкритому томі.

— Первинний Договір Землі зруйнувався. І причини немає.

— Це не зовсім так.

Спокійний голос пролунав зовсім поруч.

Я навіть не помітила, коли магістр підійшов.

Він тримав у руках кілька старих сувоїв і, як завжди, виглядав так, ніби знав дорогу до кожної книги в цьому Архіві.

Мей ледь усміхнулася.

— Підслуховувати неввічливо, магістр, — Мей тепло усміхнулася, і щось в цьому мені не сподобалось. Сама не розумію чому.

— Ви говорили досить голосно.

Вона тихо пирхнула у відповідь.

Магістр Кіріан поклав сувої на стіл і перевів погляд на розгорнутий фоліант.

— Причини немає... лише в документах.

— Тобто? — Я не одразу зрозуміла, що він має на увазі. 

— Ми знаємо, що сталося, коли це сталося, і які наслідки це спричинило. Але досі не відомо, чому.

Тиша заповнила простір між стелажами.

— Але ж якщо її немає...

— Вона є. Просто ми ще її не знайшли.

Він обережно розгорнув один із сувоїв і продовжив.

— Коли ми не можемо знайти відповідь, ми шукаємо невідповідності — те, що не вкладається в загальну картину.

Первинні Договори існували ще до найдавніших із відомих нам держав. Відомо, що вони підтримують рівновагу стихій. А перші письмові згадки про Темряву з'являються значно пізніше.

Але далі історія починає ставити запитання, на які сама ж не відповідає. Візьмімо Темряву. У документах вона вперше з'являється вже як явище, що існує. Жодного запису про її походження. 

Магістр провів пальцем до одного з рядків і зупинився. 

— Але немає жодного запису про те, звідки вона взялася. Те саме з Первинними Договорами. Найдавніші документи вже описують їх як щось існуюче. Ніхто не пояснює, як вони виникли.

Я слухала, затамувавши подих. За весь час роботи в Архіві ніхто ще не говорив зі мною про Договори так відверто.

— Самі по собі такі прогалини ще нічого не означають, — спокійно продовжив магістр. — Але коли їх стає забагато...

— ...вони перестають бути випадковістю, — тихо закінчила Мей.

— Саме тому ми не шукаємо одну правильну книгу. — Магістр обвів поглядом полиці Старого рукописного фонду.

— Ми шукаємо місця, де історія перестає бути послідовною. Почнемо з найпростішого.

Мей одразу підтягнула до себе фоліанти й розгорнула перший.

— Ми перевіряємо рукописи про Договори?

— Ні. Сьогодні мене цікавить усе, що писали навколо них.

— Навколо?

— Каталоги.

Він почав перераховувати:

— Описи сховищ. Архівні списки. Старі інвентарні книги.

— Але навіщо?

Магістр подивився на мене так, ніби відповідь була очевидною.

— Бо люди найчастіше помиляються саме там, де не думають, що це має значення.

— Мейра перевіряє копії історичних збірників до Першої Імперії.  Я працюватиму з описами приватних архівів. —  Його погляд зупинився на мені. — А ви почніть з інвентарних книг.

— Але це ж...

— Нудно? — Кутик його губ ледь помітно сіпнувся. Якби не дивилася на нього, навряд чи помітила б. 

— Це правда, — Мей тихо пирснула.

— Саме тому їх майже ніхто уважно не читає. А ви, певен, будете досить спостережливою.

Каталог ліг переді мною, а пальці самі відкрили першу сторінку. 

Тиша огорнула рукописний фонд, було чути лише шелест сторінок. Іноді — тихе поскрипування полиць.

Пальці машинально перегортали сторінку за сторінкою. Описи, інвентарні номери, позначки про реставрацію. Нічого. Абсолютно нічого. 

Мей мала рацію — нудніше годі й уявити. Магістр уже порівнював два майже однакові сувої, а Мей швидко переглядала товстий каталог.

Раптом...

...почуй...

Я завмерла.

Пальці міцніше стиснули край сторінки.

Ні.

Тільки не зараз.

Не тут.

Магістр і Мей ніби нічого не чули. Обоє й далі працювали зі своїми книгами. Я тихо перевела подих і заплющила очі. Лише б не видати себе. 

...Амалі...

— Що за... чорнівня?..

Я різко розплющила очі, відчуваючи, як усередині все обривається від дикого, липкого страху: помітили. 

Вони все зрозуміли. 

Магістр різко підвів голову й за два кроки опинився поруч із Мей, а моє серце шалено заколотилось десь у горлі.