Глава 4

Я відсахнулася від нього і поставила витягнуту руку між нами.
—Зачекайте, але я не знаю Вас!
Він провів рукою по волоссю, зніяковіло усміхнувшись.
—І я тебе не знаю, — усміхнувшись відповів Герцог —Але, знаєш...
Він не договорив, намагаючись відвести погляд. Здавалося, йому було незручно, що він так емоційно себе повів. Я, все ще в шоковому стані, не знала, що робити, і просто стояла, дивлячись на нього. Я побачила, що його очі знову зупинилися на мені, і він зробив крок до мене.
—Стій на місці! — я знову відступила назад —Ще крок і я закричу!
—Кричи! — на цей раз зніяковіння на його обличчі зникло і з’явилася інша посмішка, посмішка мисливця, який заганяє свою жертву в куток —Як ти вважаєш, що з тобою зроблять, коли дізнаються, що ти стежила тут за мною? І зверталася до мене на “ти”... Тікати немає куди, мишко...
Я відчула, як мої щоки палахкотять від сорому. Він мав рацію, мені нікуди було бігти.
—Я... я не стежила за вами, — прошепотіла я, намагаючись знайти хоч якесь виправдання. Я... я чекала, поки ви прийдете і ...
—Чекала? — він засміявся, і його сміх був таким глибоким, що я відчула, як він проникає в кожну клітинку мого тіла.
—... і не встигла піти, — гнів у мені готовий був виплеснутися на нього, але це може коштувати мені голови —Це все! І якщо дозволите, то я залишу Вас тут сам…