- 2 -

Двері у кімнату відчинилися.

Вона ще не бачила його, але вже відчула його аромат.

Це запах сили. Контролю. Небезпечно-спокусливий домінант.

 

До кімнати увійшов високий чоловік зі світлим волоссям середньої довжини, градуйоване з природною хвилею. Воно було розділене на бічний та злегка зміщений центральний проділ, виглядало трохи недбало, але сексуально. На обличчі кількаденна, але доглянута щетина. На ньому були чорні брюки та біла льняна сорочка, з розстібнутими кількома верхніми ґудзиками. І навіть через сорочку були помітні його пружні м’язи рук та грудей.

Таємничий Ноа — мав трохи брутальний, але доглянутий вид, наче сам був харизматичний герой з книги.

 

— Вітаю вас, прекрасна Лора Андерсон, — звернувся він до неї, тримаючи з нею постійно зоровий контакт та поцілував їй руку.

 

— Доброго вечора пане Ноа, — посміхнулася вона у відповідь.

 

Ноа став навпроти неї та обперся об стіл.

 

— І що вас привело сюди до мене Лоро? м таємниче поглянув він на неї.

— Я журналіст від журналу «Hollywood life», щоб взяти у вас інтерв’ю. Мені сказали, що ви взяли на ознайомлення перелік питань, — здивовано поглянула вона.

 

— О, так! І не тільки… м посміхався він  загадково, — Але до мене не приходять за тим, щоб розказати про «мене»… Кожен тут переслідує свої власні інтереси, щоб заявити… про «себе».

 

— Хм... - напружилася Лора. Наче він розкусив її. Вона опустила очі, але не видала себе.

 

— Єва, принеси нам червоного вина… солодкого, — звернувся він по телефону до помічниці, — Бо пані Лора трохи напружена.

 

— Напівсолодкого! м виправила його Лора.

 

— Напівсолодкого, Будь-ласка! — і поклав слухавку. м То, що скажете пані Лора, як журналіст-фрілансер…? Хочете у штатну посаду…? Чи зробити собі гучне ім’я?

 

— Звідки вам відомо про мене? — не переставала дивуватися вона. І застигла від страху чи то від легкої паніки.

 

— Бачте, Лора, мені відомого багато чого… Ви ж не думаєте, що я впускаю у свій будинок людину, не перевіривши інформацію по ній?... Я маю очі та вуха усюди… Я скрізь і в той самий час — ніде!

 

В цей час до кімнати зайшла жінка з двома наповненими келихами вина і подала кожному. Вона була вродлива, мала довге чорне волосся з зеленими прядками, що звивалося крупними локонами та кілька татуювань, які встигла роздивитися Лора. А також відчути новий аромат у кімнаті.

Трохи квіткового у поєднанні з натуральною шкірою.

Не схожий ні на що. Він як шепіт у повітрі.

У ньому — свобода, пустеля, дика жіночність із чоловічою енергією.

 

— Ну, коли я вже варта вашої уваги і знаходжусь саме тут — почнемо, — відсьорбнула вона ковток вина та розгорнула свій записник, щоб більше не відволікатися та не отримати ще більш провокаційних запитань від письменника, — Чому саме ця тематика 18+ звучить у ваших творах?

 

— А що не так з цією тематикою? Вам не подобається? — зробив Ноа ковток та його здивований погляд був направлений повністю на неї.

 

— Ми зараз не про мене, — посміхнулася Лора. Вона звикла задавати питання, а не відповідати на чиїсь.

 

— І все ж таки. Мені хочеться почути вашу думку. Як автору, — настоював він.

 

— Я не фанатка порно. Мені більше до вподоби детективи та трилери.

 

— Порно? - здивувався він з посмішкою, — Ви читали мої твори, люба?

 

— Ні, — розтягла фальшиву посмішку на вустах Лора, — Я ж кажу, що це не моє.

 

— Тобто, для вас еротика і порно — одне й те саме?

 

— Абсолютно!

 

— Хм… Цікаво… знаєте Лоро… Мої твори не про порно. Я пишу про те, про що мріє більшість, але не говорить в слух. Цю тематику не обговорюють за обіднім сімейним столом… Вона не для кожного — і в той час для всіх. Кожен другий в житті мріє опинитися на місці моїх героїв книг… Відчути те, що відчувають вони…

 

— Виходить — я у числі перших, — відповіла вона трохи єхидно, на що Ноа зухвало посміхнувся, — Де ви берете натхнення? Що вас надихає для написання творів? — продовжила Лора своє інтерв’ю.

 

— А ви як вважаєте?

 

— На мою думку, ви розпусник, людина з нетиповими вподобаннями або пишете про речі, які недосяжні для вас у реальному житті і ви тікаєте  у свій вигаданий світ книжкових історій.

 

— Цікаво. Дуже цікаво. Дякую за вашу відвертість… так мене ще ніхто не називав, — підняв він брови, а потім потер своє підборіддя з посмішкою, — Ходімо прогуляємося, Лоро. У нас по переду довга та продуктивна ніч. І ви неодмінно отримаєте відповіді на усі ваші запитання.