- 3 -

Вони вийшли у прекрасний сад, що розташовувався на задньому дворі будинку. Що навіть на заході сонця виглядав чудово та перелився як райдуга. Він буяв різноманітністю яскравих квітів, дерев та кущів, від яких йшли чудові аромати.

Наче парфуми Лори, якими вона весь час користувалася. Квітковий та трохи кислуватий, але жіночний і дуже чуттєвий.

 

Сонце майже сідало вже за горизонт і заливав небо помаранчево-золотавим сяйвом. Літній вечір був напрочуд теплим та приємним, навіть не зважаючи на легенький вітерець, що обдував їх своїм теплом.

Вони прогулювалися не поспішаючи по вимощених стежках саду. Лора торкалася квітів, що росли обабіч стежок, наче поглинала їх аромат крізь шкіру.

 

— Що ви відчуваєте, Лоро? — звернувся до неї Ноа, що йшов поруч, засунувши руки у кишені.

 

— Це наче шматочок райського саду з палітрою усіх можливих відтінків кольорів та ароматів, що доносить вітерець з різних куточків… — насолоджувалася вона вдихаючи глибоко повітря, — Найкраще місце для відпочинку чи творчості…

 

Ноа лише схвально посміхався слідуючи поруч.

 

— Невже це Магнолії? — зраділа Лора, зупинившись біля одного дерева, — Обожнюю їх… Але ніколи не доводилося бачити ось так близько…

 

— Саме так! — підтвердив Ноа.

 

Вона підійшла ближче і тендітно обхопила одну квітку руками на одній з гілок, що звисала та вдихнула її аромат заплющивши очі.

Лора відчула свіжий, пряний аромат, з ноткою зеленого перцю й ніжності першого цвіту.

Раптом вона здригнулася.

Не від холоду — від того, як несподівано відчула приємний дотик пелюстки цієї квітки на своїй шкірі.

Ноа повільно провів квіткою вздовж витонченої шиї до ключиці. Потім — по вигину грудей, там, де шкіра мала бути найчутливішою.

Він не торкався її пальцями. Лише пелюсткою. І цього було достатньо, щоб її тіло напружилося у трепетному очікуванні, навіть крізь тонку тканину сукні.

 

Спостерігаючи за її реакцією, Ноа усміхнувся. Провів ще магнолією по її животу. Пелюстка ніби залишала свій невидимий, але приємний слід тепла по тілу у поєднанні з ароматом.

Тепер ця квітка була для неї не тільки предметом краси, а й інструментом спокуси, змусивши відчути її набагато більше, ніж вона могла уявити.

 

Вони прогулювалися садибою, доки Ноа не скоригував їх шлях до садового лаунжу. Із дерев’яним каркасом, льняними світлими шторами, що розвивалися від легкого вітерцю та вбудованим великим ліжком з білими шовковими простирадлами. Навколо конструкції були розвішані безліч нічних ліхтариків, що випромінювали своє жовте та тепле світло.

 

— Продовжимо? — запитав, Ноа указуючи рукою, наче запрошуючи її пройти до лаунжу.

 

Лора лише слухняно пройшла вперед. Вона сіла зручно та приготувала знову задавати свої питання.

 

— Ми поки відкладемо це, — посунув він її речі у сторону, — У вас дуже чуттєва та чутлива натура, Лоро. Ви знали про це?

 

— Ммм… — задумалася вона, — Можливо… В цьому ви праві.

 

— А чи відомі вам межі вашої ж чутливості?

 

— Хм… — задумалася вона.

 

— Я пропоную вам невеличкий експеримент.

 

— Цікаво, — кинула вона погляд у його бік.

 

— Готові поринути у світ нових відчуттів?

 

— Здивуйте мене, пане Ноа! — відкинулася вона назад, обпершись на обидві руки, кидаючи на нього зухвалий погляд, наче виклик. Та згадуючи його трюк з магнолією.

 

Ноа взяв темну широку стрічку та пов’язав її на очі Лори.

Потім нахилився до її вуха і тихо прошепотів:

 

— Я проведу тебе туди, де ти відчуєш цей світ зовсім по іншому… І дам відчути те, що не забувається… Що залишиться в тобі надовго!

 

Він допоміг їй лягти на спину та зручно влаштуватися.

 

— Розслабся повністю і нічого не бійся. Тебе ніхто не скривдить. Ти тут для пізнання нового… себе… Ми — не вторгатимемось. Ми лише торкатимемося того, що просить уваги, — знову прошепотів він.

 

Лора лежала спокійно і чекала, як їй наказав Ноа. Вона вся була у передчутті… Їй самій ставало все це цікавіше.

Лише теплий літній вітерець обдував її ніжну шкіру та сукню, від чого в її тілі народжувалася ще більша напруга.