- 4 -

Чиїсь пальці ніжно торкнулися її щиколоток, наче вивчаючи її. Ніжно, не кваплячись. Наче той вітерець, що лоскотав її шкіру.

Вона здригнулася.

Лора знову відчула цей запах — як доторк до язика полум’ям. Небезпечний але до нього хочеться тягнутися ближче. Молодший, гарячий, ігривий, але щирий

Мартін — відразу здогадалася вона.

Чиясь долоня сповзла ніжно, ледь торкаючись, по її руці, лишаючи приємне тепле відчуття. І знову знайомий раніше аромат.

Це парфум Єви, яка не боїться взяти своє. Його важко забути — і саме тому він зваблює.

 

— Еротика, Лоро, це не про швидкість, гучні крики, штучні пози… Це, навіть, не про контроль, — знову шепіт Ноа та його гарячий подих біля вуха, — Це коли твоє тіло просить.

 

Та знову його парфуми, які вона відчула поруч. Небезпечно-спокусливий, що змушує серце битися швидше ще до дотику. Запах тваринної впевненості.

 

Лора відчувала поцілунки та доторки по всьому тілу одночасно: груди, шия обличчя, руки, ноги. Все відбувалося ніжно, злагоджено, як один подих. Ніякого натиску.

Лише приємне тепло по шкірі від пальців, губ та подиху.

Її тіло поступово змінювалося хвилями: зітхання… здригання… легким стогіном. Її спина вигиналася, а руки стискали простирадло.

Лора і зрозуміти не встигла, як її тіло опинилося без сукні. Вологий язик Єви відчула вона на своєму соску, лишаючи вологі сліди, що тут же обдував вітерець, даруючи тим самим неймовірне нове для неї відчуття... і збудження.

В неї ніколи навіть і не було думок про те, що вона ось так тремтітиме, як осінній лист на вітру, від тілесної уваги… жінки!?

 

Мартін провів пальцем вверх вздовж стегна, не торкаючись її центру, але змушуючи її вигинатися кожного разу, як нігті ковзали ледь торкаючись  шкіри.

 

Вони не квапились. Грали з нею, наче на дорогому музичному інструменті, налаштовуючи кожну ноту.

Лора лише стогнала і мовчала. Вона дихала уривчасто і кожен дотик залишав відбиток у її свідомості.

Її тіло вже не було напруженим, як на початку. М’яким, наче тканинна лялька, і водночас натягнуте, як струна, до краю.

 

— Віддайся. Не думай ні про що. Лише відчувай! — знову голос Ноа, що сидів у її узголів’я та масажував її скроні.

 

Руки Мартіна піднялися до низу живота, і ледь торкаючись шкіри, досліджували її межі відчуття. І в той самий час, він поцілував її під коліном.

Єва торкнулася язиком її нижньої губи. Потім поцілувала обережно, наче вперше. Потім, поцілунок спустився нижче по її грудях до соска, захопивши її повільно, майже не помітно.

Лора здригнулася та вигнулася. Її тіло вже реагувало. Воно приємно тремтіло десь в середині з наростаючим, але повільним темпом.

 

— Це не просто збудження, — зауважив Ноа, — Це механізм, що запущений в дію. І ми подбаємо про те, щоб все спрацювало злагоджено і правильно.

 

Мартін та Єва помінялися місцями. Він поцілував її у шию, потім ключицю і плечі, водночас пестячи  її груди та руки кінчиками пальців.

Єва провела затяжним рухом свого язика вздовж трепетних губ її між стегнової ніжності. І відразу ж доторкнулася подушечками двох пальців до її завітної перлинки.

Ніжно і впевнено.

Кілька зовнішніх ковзань. Жодного проникнення. Клітор вже був гарячим та пульсуючим, ніби давно просив уваги. Рухи Єви були повільними, наче відчувала кожен нерв.

О, так! Вона безумовно знала, як і що робити.

 

Лора здригнулася — тіло більше не належало їй. Вона лише видавала звуки, яких ніколи не чула, навіть сама від себе. Ніби її сором і бажання злилися воєдино.

Єва змінила ритм. Колами. Тиском. Тіло Лори пекло приємним теплом від більш пристрасних поцілунків Мартіна та пестощів її надчутливих сосків.

Оргазм накрив Лору хвилею, що наче розмиває береги на своєму шляху. Її пальці судомно стискали тканину, ноги затремтіли а з горла вирвався один тремтячий стогін. З її очей скотилася сльоза.

 

— Це ще не все, — тихо коментував Ноа, — Якщо хочеш, ми проведемо тебе далі. Ти лише почала відкриватися нам.

 

Лора лежала вся втомлена і розкрита. Її щоки палали, але не від сорому. Вона думала, що це і є пік її насолоди, але покірно кивнула головою.

Тепер їй хотілося ще більшого.

Йти далі.

Пірнати ще глибше у цей океан пристрасті та нових емоцій, які вона відчувала.

Пізнати себе нову.

 Вона ніколи ще не була так близько сама до себе, як зараз… тут…

 

На цей раз дотики були іншими. Мартін повільно провів язиком по животі, немов вимальовуючи візерунки її бажання, спускаючись нижче. Тіло Лори розслабилося глибше. Саме тоді він торкнувся губами її клітора, ніжно, м’яко. Вона вже не вигиналася, а лише судомно здригалася на внутрішні імпульси внизу живота й грудях.

Ніч була довгою та багатообіцяючою.

 

— Чи готова ти пройти ще далі та дозволити відкрити тебе зсередини? — раптом почула вона Мартіна.

 

— Так! — тремтячим голосом відповіла вона через коротку паузу.

 

— Ти надаєш свою згоду провести мене своїми глибинами?

 

— Так! — озвучила вона та кивнула легенько у відповідь головою.

 

Мартін підхопив її легенько під колінами. Відкриваючи для себе ще більше.

Її пульсуючого… такого вологого… палаючого від збудження центру насолоди.

Він просунувся повільно. Наче вивчав її та давав час на усвідомлення.

Він вже там. Всередині.

Розчинився в ній і злився з її тілом воєдино.

 

Лора вже перестала розрізняти, чия рука де. Чиї губи. Їхні аромати парфумів змішалися в суміші з її. Усе стало цієї випадкової ночі єдиним — турбота, еротика, любов, прийняття.

Сльози текли по її скронях. І вона не в силах була їх стримувати.

І в моменті, коли вона сама розчинилася повністю, вона знову отримує вибух оргазму. Її тіло перестало належати їй та слухатися.

Вона наче розтанула, як сніг із першими променями весняного сонця.

 

— Оце і є еротика - озвався Ноа, — Коли торкаються не тільки тіла, а й твоєї суті.

 

Лора лежала мовчки, не рухаючись. Її палаюче від пестощів тіло накрили тканиною. Вона приходила до тями та збиралася з силами та хаотичними думками.

 

— Ви дуже талановита та амбіціозна особа, Лора, — додав Ноа, — У вас великий потенціал. Не дозволяйте іншим знецінювати його.

 

Лора нарешті знайшла в собі сили, щоб стягти з очей стрічку та підвестися. Поруч вже нікого не було окрім Єви, що сиділа на краю ліжка та тримала склянку з водою.

 

— Як будете готові, Мартін проведе вас до машини.

 

Лора сиділа за кермом автівки, яка мчала по шосе далеко від маєтку письменника. Сонце, що вставало з-за горизонту, почало вимальовувати кольоровими барвами все навкруги. Темрява по трохи відступала.

Для неї вже нічого не мало значення, окрім самої неї. А останні фрази Ноа Гіллмора, все ще звучали в її голові на повторі, як на диктофоні.