Ярмарок

   Наступний день знову порадував сонячною погодою. Я увімкнула місцеву радіохвилю і серед новин дізналася, що сьогодні в місті відбувається ярмарок! Люблю, коли ранкові новини такі позитивні. В мене цей день вільний, тож на ярмарок піду із задоволенням. Тільки ще напишу Елізабет, вона просила дати знати, коли я захочу компанії.

   Як з′ясувалося через кілька годин, коли я встигла прийняти душ, заварити собі кавусі, почитати книгу, одягнутися і тільки потім згадавши про телефон – прочитати повідомлення від Ліз – вони сьогодні на цьому ярмарку вже «розважаються» на повну, заробляючи кошти для благодійних потреб. За Ліз закріплена певна група і вона допомагає та слідкує за ними. Інші викладачі мають схожі зобов′язання. На цьому моменті я завершила розмову лаконічним: «Скоро буду» і вибігла на зустріч осіннім пригодам в Осіннику.

   Літо в цьому році все-таки затрималося, саме тому в останній день вересня все навколо ще буяло зеленню, а легенький вітерець огортав теплом, змушуючи роздягатися вдень, а його побратим – одягатися ввечері. За таких умов я сильно не розодягалася: темно-фіолетова сукня до коліна з мереживом, синя улюблена шкірянка, червоні кеди і такого ж кольору рюкзак. Мінімальний макіяж: нафарбувала вії і губи бордовою помадою – мені личило, тому що я мала аристократичний колір обличчя і досить темне, але не чорне густе волосся до поясу. Можливо це не найліпший одяг для сякої-такої зустрічі зі студентами, але тут я згадала вчорашнє вбрання Ліз і заспокоїлася – норми етикету я точно не порушу. Довершили ансамбль темні круглі окуляри від сонця, яке, наче набридливий залицяльник – з усіх боків не давало спокою.

   Розмах ярмарку приємно здивував – удвічі більший, ніж я пригадувала! Тут вам і найрізноманітніші продукти від меду і фруктів до, здавалося, всіх сортів сиру; була тут і смачна випічка, і різні вина, і якісь плетені кошики, і в′язані іграшки, і ароматичні свічки – від усього розбігалися очі!

 Трохи подалі хтось продавав вишиванки і я підзатрималася вже готова щось придбати, але з гіпнотичного трансу мене вивело повідомлення від колеги. Вчасно, бо я би вмирала голодною смертю, якби витратила місячну зарплату за он ту синю вишиту сукню! Керуючись вказівками із повідомлення я швидко знайшла Ліз. Вона стояла за деревом і кивала мені рукою. Її студенти були поруч за довгим столом і теж продавали всяку всячину.

  Швиденько порівнявшись з нею, я запитую, що за конспірація?

-   Та нічого, я просто вже втомилася, як пес, бо ми тут від ранку! Цілих 5 годин!

-       Ліз, ви ж задля благородної справи!

-       Так, і це єдине, що мене ще тримає тут. Це і ще ось ця фляга, - дівчина вийняла із сумочки сталеву ємність і відпила ковток. Потім простягнула мені.

-       Ні, дякую, я не люблю алкоголь.

-       А, хто його любить, Ліель? Ніхто, але всі вживають, - і сховала пляшечку назад.

-       То це твоя група? – Я оглянула студентів, які чомусь виглядали старшими і більш зібранішими, ніж за моїх часів.

-       Так, вони милі та досить самостійні, але все ж я маю бути поруч, оскільки за планом в них мої пари, - приречено зітхнула подруга.

-       На жаль, такі правила, - я роззирнулася довкола: люди ходили - хто групками, хто парами, але відвідувачів на цю пору було вже вдосталь.

-       Дивись, - дівчина кивнула ліворуч, - он та зміюка Єва зі своїми студентами, брр, терпіти її не можу. В неї все напоказ і це я не про вироби. – І справді – я побачила, що її одяг м′яко кажучи не відповідав події: чорна напіввечірня міні-сукня з глибоким декольте, яскравий макіяж та шпильки. Чому їй дозволили такий одяг?!

-       А он там, - вона вказала праворуч, - наш директор з біологом, - високий чоловік у світлому костюмі.

-       Симпатичний, - прокоментувала я.

-       Так, а для мене – найкращий. Ще би він сам зрозумів, - сумно зітхнула руда.

  Я глянула на неї збоку: чепурна зачіска, яка дуже гарно вписувалася в рамки цього заходу, зелений костюм, що складався зі штанів та блузи і дуже їй личив та червона помала на пухких губах. На ногах – зелені човники. Сама елегантність!

-       Слухай, Ліз, а ти йому прямо казала, що він тобі подобається?

-       Ні. Але я натякала.

-       Ліз, чоловіки можуть бути… можуть злегка підгальмовувати в натяках.

-       Та знаю, але я не можу сказати прямо.

-       Чому?

-       Ну… - дівчина ніяковіла, - пригадуєш я вчора тобі розповідала про нашого викладача філософії? Я його запросила на каву, а він мені відмовив. Але не просто відмовив, а відшив. Дуже паскудно і суворо відшив.

-       Серйозно, Ліз? Він настільки виродок? Що саме він тобі сказав? – Я відчувала як в мені закипає ненависть.

-       Він сказав, що не зацікавлений у жодних відносинах ні зараз, ні в майбутньому і щоб я більше до нього ніколи не підходила з цим питанням. Тут, наче нічого такого, але якби ти його знала і чула цей тон, яким він мені відмовив…Це було якось аж страшно, якщо чесно. І тепер я боюся запрошувати когось не лише на побачення, а й просто на каву. Позитивне в тій ситуації було те, що він мені в той же момент перестав подобатися, а негативний бік – я почала його боятися!

-       Навіть незнаю, чим тобі допомогти, Ліз. Можу лише сказати, що цей твій Антон точно не такий… бездушний, як Шерер. Он, дивися – він посміхається і здається дивиться у твій бік, - я спеціально відвернулася спиною, щоб бачити обличчя подруги. Вона теж усміхалася.

-       І справді, так і є, Ліель! От, чому ти раніше не приїхала, щоб вказувати мені на очевидні речі? – засміялася іронічно дівчина.

   Раптом її запал зник і на обличчі з′явилася гримаса відрази. Я рефлекторно повернулася, щоб побачити, що було причиною і одразу ж мене облили холодними хвилями океану – навпроти стояв ніхто інший, як той самий Шерер Левій Юрійович.