Книжковий клуб
Був не сильно пізній вечір, але сонце вже встигло сховатися за горизонтом. І замість того, щоб сидіти і рефлексувати стосовно тижня, який минув, я стояла на порозі квартири рудоволосої подруги і роздумувала чи ще не пізно вигадати мігрень і втекти. Пізно, я почула за дверима клацання замка і вже через секунду Ліз із широчезною посмішкою міцно мене обіймала.
Мою пляшку вина обережно понесли на кухню, а мені скомандували роздягатися і почувати себе як вдома. Та на мене це все одно ніколи не діяло, завжди була скутість в чужих, нехай і зйомних, квартирах.
Щоп'ятниці кожні три тижні Ліз та її інші подруги збиралися задля одного чудового заняття. І це було для мене і відкриттям, і водночас розрадою. В них тут був персональний маленький книжковий клуб! З одного боку це було чудовою можливістю читати книги і обговорювати їх з однодумцями, дискутувати, із зацікавленням слухати думку інших, а з іншого - це прекрасний привід познайомитися з новими людьми!
- Дівчатка, знайомтеся - це моя нова подруга і колега - Ліель! Прошу не ображати її, подружитися і сподіваюся, що всі ми весело проведемо час! - Ліз долила всім вина в бокали і вручила мені пляшечку відкоркованої комбучі.
- Знаючи як ти читаєш книги, Елізабет, то я би не була така впевнена в останньому пункті, - саркастичне зауваження подрузі зробила кучерява дівчина, - я, до речі, Мішель, - вона мені помахала рукою і за нею цей жест повторили інші двоє дівчат.
- Я - Анжела, - повідомила гарненька власниця неймовірно довгого темного волосся, заплетеного в тугу косу.
- А я - Рита, - усміхнулася мені світлокоса дівчина зі стрижкою до плечей.
- Ми насправді будемо милими, якщо ти все ж читатимеш книги і братимеш участь в їх обговоренні, а не як дехто, - погляд Мішель знову cкосився на Ліз, яка не звертала на її слова жодної уваги і продовжувала розкладати закуски на мініатюрному столику. - Якщо чесно, ми її терпимо тільки тому, що надає нам квартиру для зустрічі, - підморгнула мені шатенка.
- Так, ну це вже перебір. Ви такого не говоріть, бо і хати для зустрічей не матимете, - вдавано образилася Ліз, коли закінчила справи і всілася в імпровізоване коло разом з усіма. - Я читаю... А те, що не завжди до кінця й інколи додаю своє бачення кінцівки - то це я вам скажу частенько веселіше, ніж те лайно, яке інколи понаписують ваші авторки!
- Ой, - заперечила Рита, - а то, наче автори книг, які ти обирала для читання завжди пишуть відмінні книги! Ми з дівчатами місяць відновлювали сили після обраного тобою "Опору"!
- То значить - хороша книга, якщо ви досі її пам′ятаєте! - захистилася подруга.
- Так, все, давайте не ганьбитися перед новенькою, а то Ліель може подумати, що в нас тут все суворо, ну, або навпаки - божевільня і накиває п'ятами! - намагалася заспокоїти групу довгокоса Анжела.
- Та не переймайтеся, мені все подобається. Тільки я не читала нічогісінько, а прийшла просто так. Ви ж тут не практикуєте якісь покарання за невиконані завдання? - напівжартуючи запитала я.
- Нічого страшного, сьогодні просто послухаєш, щоб розуміти, в якому форматі в нас все проходить, а потім почитаєш і приєднаєшся, - заспокоїла Ліз.
- Насправді в нас і формату ніякого немає, говоримо все, що спадає на думку. Інколи наші розмови відхиляються трохи від сюжету, але то таке... - доповнила Анжела і її думку одразу ж підхопила Рита:
- Тааак, інколи(спойлер – часто-густо) ми виходимо далеко за рамки обговорення лише книг. Наприклад, минулого разу ми десь з хвилин сорок обговорювали моїх сусідів, які весь час виходили на двір під приводом барбекю, коли дівчата приходили до мене в гості. Останнього ж такого разу чоловік Ніни(сусідки) так задивився на Анжелу, яка була в короткій сукні, що ледь не впав через лозистий паркан! Його дружина настільки обурилася, що в той день вони не виходили з будинку взагалі, забувши про те, що мали готувати щось на вогні. Ми тоді з дівчатами добряче так насміялися! Після того більше не було випадків з надмірною цікавістю з їх боку.
Інші дівчата на її слова не зговорюючись закотили очі і пробурмотіли щось типу "ох, ці сусіди". Мені вже все це починало подобатися.
- Сьогодні в нас на обговоренні книга "Одержимі", яку обирала Анжела - почала вступне слово Мішель, - Ліель, якщо чула щось про неї чи в тебе просто виникне будь-яка думка стосовно чогось - не соромся - говори!
- Я здається колись давно її читала... А хіба вона не..?
- В мене чоловік перекладач і він переклав її для нас українською мовою, - випередила моє запитання Анжела, - тільки не так вишукано, як це могло би зробити видавництво, але краще, ніж той переклад, що вже існує.
Заперечень не було.
Через дві години обговорень( а також три пляшки вина для дівчат і дві пляшки комбучі для мене) я все більше і більше переконувалася, що ці дівчата неймовірні! По-перше, в них було фантастичне почуття гумору, по-друге, вони дійсно любили читати, а не сліпо слідували модному тренду, по-третє, я переконалася, що Ліз дійсно не читає кінцівки, а те, що вона вигадує - на мою скромну думку заслуговує спеціальної нагороди! Мені все однозначно сподобалося!
Я так занурилася в свої думки, що й не помітила як обговорення відійшло від основної теми, бо те, що вони говорили явно не було пов'язане із сюжетом, а скоріше було схоже на пліткування?..