1. Реалізм

Якщо подумати, життя Адама доволі іронічне. Він ніколи не прагнув суспільного визнання, але обставини поставили його в позицію одного із найпопулярніших кореспондентів, колумністів та Threads-персоналій у мистецькій (та пліткарській) тусовці Києва. Не такій вже й нішевій, враховуючи, скільки переглядів набирають його відео про українських селебриті на YouTube.

Смішнішим (читати "трагічним") його життя ставало, коли він публічно говорив, що ніколи не уявляв себе в стосунках. Правда виявлялася іншою: останнє десятиліття його серце щемило лише по одній людині. Зверху до всього цього Адам був замкненим і відлюдкуватим, але саме в цю мить його п'яна як ніч душа, обкурена забороненими одноразками зі смаком вишні та кока-коли, несла на спині найкращого друга. Одна пара ніг несла другу по розбитому тротуару поміж зарощених клумб, а основними орієнтирами, наскільки близько вони були до місця призначення, виступали лебеді з шин. Один, два, третій без голови і оп.

Сергій, той самий друг, спився за вечір настільки, що задрімав прямо у барі. А у них з Адамом зранку була спільна робота: редагування тексту для передачі сценарію випускаючій команді відео в соцмережі.

— Татя нас порішає, — пробурмотів Адам під ніс. Уже за дві хвилини блукань вулицею його минуле «я» поплескало його теперішнє «я» по руці й сказало: «да ето так», бо Тетяна таки справді спробувала його вбити. Бажання таке у неї, точно, було.

— Що ви в біса робили? — Хоч її голос був спокійний, як вода в басейні, очі (чотири ока? Відколи в Тетяни виросло ще два?) казали все самі за себе. — Ох і картина маслом. Вперше за кілька років ви кудись вибралися разом, від обох тхне алкоголем, і... Сергію, ну йомайо? Він узагалі живий?

Адам майже знайшов слова, але Сергій, навіть п’яний як чіп, виявився швидшим за нього.

— Я тебе люблю, — його бурмотіння штиняло одеколоном від Укрпошти. З квартири пари на це долинуло розчулене белькотіння. На жаль, Адам ненавидів, коли Елеонора видавала будь-які звуки, хоча б віддалено схожі на сюсюкання. Нудота підступила аж до горла, і він у паніці нахилився. — Татю, ти не пові...

— Ой, замовкни, це твоїй п’яній дупі не допоможе! Я зараз така зла, і у-у-у!!! — Тетяна, всупереч власним словам, забрала його з Адамових рук. — А ти, здоровенна зелена бухлезя! — вона вказала на Адама пальцем. — Не блюй на мій килим! Або на двері! Не на двері, Адаме!

Після цього Тетяна зникла в іншій кімнаті, ігноруючи Сергієві крики-зізнання, поки тягнула його за собою.

— «Бухлезя» взагалі справжнє слово? — спромігся вимовити Адам.

— Я так сильно закоханий, — продовжував скиглити Сергій. Адам усміхнувся. Потім він побачив із-за рогу втомлене обличчя Елі й завмер. Він не міг сказати напевно; можливо, це була його затуманена свідомість, але на якусь мить йому здалося, що Еля теж йому всміхнулася. Так само, як тоді.

— Найімовірніше, ні. Не думаю, — відповіла Елеонора на його запитання, бо Тетяна, схоже, була зайнята тим, що затуляла Сергію рота, аби він не зізнавався у своїх почуттях знову і знову.

— Добре, — кивнув Адам. — А то я подумав, що пропив мовні знання.

— Лише здатність нормально говорити, — підколола Еля. Тільки після цього Адам зрозумів, що він гугнявив. Дуже. Дуже сильно.

— То що ви... ох, ти такий важкий, БОЖЕ... робили? — гучний звук, ймовірно, видало тіло Сергія, коли впало на ліжко. У дверях спальні з’явилася розчервоніла Тетяна, яка аж затремтіла від люті, коли знову подивилася на Адама. На його подив, її злі очі змінилися на щось інше, коли вона видихнула. — Бідолашний, — дівчина вмить затягнула Адама до квартири. Поки його не запрошували, він не міг зайти всередину. Щось залишилося від його предків вампірів, можна було б пожартувати, якби язик не розбух від алкоголю. Насправді Адам узагалі не міг рухатися, а коли спробував, то мало не впав на коліна. — Адаме, ти ще з нами на Землі, га?

Відповіді не знадобилося. За кілька коротких митей він уже сидів на дуже м’якому й зручному сидінні, потім у його роті залилася холодна вода, а дещо вологе на чолі заспокоїло біль. Шепіт заколисав його і закрутив свідомість у беззоряну безодню. Адам заснув за декілька хвилин.

Наступний ранок виявився не таким ласкавим до Адама, як він сподівався. Передусім це справді був ранок-ранок. Такий ранній, що на вулиці майже не їздили машини, тільки бабусі з місцевого ринку починали воювати, де поставити лоток з продуктами. Похмільна свідомість розбудила Адама вдосвіта. На його подив, він був не єдиним у такому стані. Сергій сидів на барному стільці з аспіриновою бомбою і тупо дивився на білу стіну кухні.

— Привіт, виживший, — пробурмотів Адам.

— Хочеться здохнути, — Сергій покрутив шиєю. — Біль у голові кепський.

— Та сама історія, — пробурчав Адам і спробував розім’яти кінцівки, але сьогодні його тіло йому не належало, тож він відчув біль, пискнув і здався. — Впусти мене у свою аптеку.

Рука Сергія злетіла в повітря, і це означало, що Адам може робити, що його душа забажає. Найчастіше цей жест з’являвся під час їхніх суперечок на роботі, коли Сергій просто здавався. Цього разу дружбан просто хотів, щоб Адам замовк і дав йому секунду, щоб зібратися.

— Ти пам’ятаєш, як попав додому? — Адам заливає водою таблетки. Вони випили бетаргін вчора перед баром, тож цього разу в хід пішов старий, добрий і відомий аспірин. — Тобто, що відбулося?

— Так, — сказав Сергій. — На жаль для мене, я дуже свідомий навіть тоді, коли п'яний до втрати координації. Мені так соромно. Не перед тобою, очевидно, а перед Татєю. Я завжди боявся її принизити, а тут... Ще й сказав таке. В голос.

— Еля теж тут була.

— Еля?! — Уперше Сергій виглядав по-справжньому здивованим, а його вуха почали червоніти. — Ти впевнений, що вона не була плодом твоєї п’яної, вологої уяви?

— Дуже смішно, — Адама пересмикнуло. — Хоча ти мене здивував, коли нічого лишнього не бовкнув при Таті. Наша п'янка почалася, бо ти офіційно почав підготовку до освідчення та пропозиції. Та ба, навіть п'яний в дим, ти зізнавався в коханні, але інші плани не злетіли з твого язика. Непогано...

— Прошу, я просто сцикло. — Сергій зупинив ранкове базікання Адама. Вони обоє були ще надто п’яні, щоб щиро і чесно говорити. Як було у барі. — Боже, хочеться у неї спитати прямо зарах, але мені як було страшно, так і досі. Й буде. Тому я вчора просто повторював,  що люблю її. Це, до речі, правда. Люблю.

Адам пирхнув.

— Я так і не встиг запитати: причому тут я? — Адам здіймає густу брову. — Ми ж друзі, звісно, але я далекий від романтичних речей, щоб з тобою до них готуватися. Хіба ти не хочеш знайти когось, хто для цього більше підходить? Наприклад, Даринка? Або Ніна?

Сергій подивився на нього з жахом. А потім, зробивши ковток напою «без головного болю», почав дуже серйозним тоном. І це була лише шоста ранку.

— По-перше, мені потрібен чоловік. По-друге, у Даринки обурливо поганий смак на блискітки, а Ніна не може тримати секрет довше місяця. Ти, мій любий друже, — Сергій поплескав Адама по руці, — головна причина, чому я у стосунках з такою неймовірною пані. Немає іншого варіанту, хто міг би бути моїм дружбою.

— Елеонора.

— Ще раз, вона дівчина. До того ж, вона дружка з боку Тетяни, — пояснив Сергій так, ніби іншої думки тут бути не могло. — По суті, ви двоє — причина, чому ми разом і шалено закохані. Навіть якщо я не хочу цього визнавати, це все одно потворна правда.

Адам просто кивнув у відповідь, бо що ще він міг сказати? Їхня дружба народилася тоді, коли Сергій намагався вибороти підвищення в редакції. Це був кінець його студентського випробувального терміну, і він так сильно хотів отримати посаду в тому місці, що вирішив шантажувати Адама. Власне, він так і зробив.

Ще за студентських часів Адам створив дурнуватий акаунт у соцмережах й писав нісенітниці про знаменитостей, події та навіть чутки, які чув, коли почав підробляти в масовці, редакціях, на зйомках шоу або отримував анонімні повідомлення. Люди люблять чутки, а ще їм подобаються скандали, дотепні зауваження та дотепні жарти. Адам давав їм усе це, ніби був головною пліткаркою Києва. Він, звісно, нею і був, а найсмішнішим було те, що він робив це інкогніто. Ніхто й не думав, що це він! Високий, тихий хлопчина з незадоволеним обличчям і обмеженим колом спілкування. Ну, як він! 

Окрім Елеонори. Вона була єдиною, хто звертав увагу на Адама в їхні часи в університеті. Саме вона розповідала йому всілякі чутки, які Адам теж вставляв у свої дурнуваті пости.

Сергій, з іншого боку, розвинув детективні навички, щоб відстежити електронну пошту, ID та IP Адама, які привели до його місцезнаходження. Тож коли бос Сергія сказав, що хоче підняти популярність, запросивши в журнал когось такого ж популярного, як автора каналу "Київське підслухано", Сергій саме це й зробив. Шантажем Адама.

Виявилося, що угода з журналом та їхнім сайтом була вигідною для обох сторін. Коли Адам вирішив прийняти пропозицію роботи, він висунув дві умови: по-перше, йому потрібен був жирний чек щомісяця, і, майте на увазі, вони справді йому стільки платили. По-друге, він міг говорити, писати й робити все, що заманеться. Єдине, що редактори могли змінювати, — це його помилки в тексті. Усе інше лишалося як є. Жирний чек обернувся тим, що журнал створив для нього інші соцмережі, повністю перебрав спонсорування та рекламу в каналах, Адам лише менеджерив та отримував відсотки. І, ох вау, вони були хороші.

Журналу були потрібні нові читачі, в Адама була купа людей, які достатньо довго стежили за ним, щоб сформувати його маленьку фанбазу. Вони справді купували підписку заради його ексклюзивних статей. Тож угода була хорошою.

Сергій, зі свого боку, отримав місце головного редактора. Виграш для всіх.

Після цього Сергій познайомився з Тетяною. Відбулося це випадково в момент суперечки Елеонори та Адама. Бо тоді він, цитата: «осоромив її та її дорогу подругу Тетяну під час їхнього модного дебюту», коли Елеонора у співпраці з квітковою крамницею Таті створила капсульну колекцію.

Суперечки звучали, аж поки весь одяг не розпродали. Щоразу Елеонора приводила в кабінет Адама сором’язливу Таню, лише щоб викинути кілька слів у незворушне обличчя Адама. Тим часом Сергій просто питав лисичку, як у неї справи, а вона всміхалася тонкими вигнутими губами та заправляла коротке каре за вуха. Цього виявилося достатньо, щоб майбутня пара покинули буркотунів, які в запалі суперечки помітили відсутність друзів надто пізно.

Настільки пізно, що Сергій і Татя почали зустрічатися, а Тетяна, власне, зовсім не ненавиділа Адама. Завдяки теплій рекомендації Сергія. Бо зрештою Адам виявився хорошим хлопцем. Він допомагав Сергію, коли той просив, і ніколи не писав справді огидних речей, хоча отримував інформацію. Насправді він навіть намагався підвищувати популярність місцевих проєктів серед своєї великої фанбази.

— Навіть не думай бренькати. У душі не романтик. І я не про ванну, — раптом випалив Сергій, хоча й бурмотів, бо Тетяна ще спала. — Я ніколи не бачив нікого, хто сохне за людиною десять років, навіть коли ця людина ненавидить його до кісток.

— Я не ненавиджу її, — втомлено сказав Адам. — Усе інше мене влаштовує.

— Тобі просто треба переспати з кимось. І бажано з якоюсь розцяцькованою лялькою, — Перш ніж Адам встиг його копнути, Сергій продовжив: — Ні, слухай, то понятно: тобі подобається Еля, історія, все таке. Але… Стільки років?

— Сергію, секс на одну ніч мені не допоможе. Я пробував, і це погано закінчилося, — сердито прошепотів Адам. — Я не можу контролювати те, що мій розум дуже добре розділяє любов, хіть і дружбу. Я можу відчувати хіть до інших людей. Я не можу відчувати любов до будь-кого, хто не є Елеонорою. І я не можу розлюбити. Ти думаєш, якби я міг, я б уже не відкинув ці почуття?

Сергій пирхнув.

— Я думаю, ти просто звик до цього почуття, і воно стало твоєю зоною комфорту. До того ж те, що Еля досі сама, не допомагає вилікувати твоє божевілля. Вона тебе ненавидить!

— Я знаю! — Сергій зашикав на нього, і Адам повернувся до буркотіння. — Це не має значення. Я не плекаю ці почуття в надії, що колись вона побачить мене в іншому світлі чи щось таке. Почуття просто є, ясно? Тож припини лекцію. Нічого нового не скажеш.

Сергій кивнув, але не на знак згоди. У його голові промайнула інша думка.

— Як мій шафер, ти будеш контактувати з дружкою Тетяни. Тож, будь ласка, благаю тебе: нам потрібен момент перемир’я між вами. Добре?

— Я можу дати тобі слово, — пообіцяв Адам. — Але якщо Елеонора почне допитувати мене без причини, я не стримуватимуся. Тож попроси її теж бути милою.

— Звісно. Я особисто їй зателефоную й змушу підписати контракт кров'ю, — тоді Сергій здригнувся й прикрив рот руками.

— Ранкова нудота? — Адам блискавично підставив смітник.

Сергій похитав головою.

— До мене дійшло, що я справді попрошу її вийти за мене заміж. Стати моєю дружиною. Моєю.

Адам ненавидів це визнавати, але одразу після цих слів він відкрито й цілком чутно розчулено забелькотів.