Розділ 3. Та, що розмовляє з Темрявою

Погане передчуття не підвело. Серед ночі я прокинулася від грюкання у двері, і голос Зерда прокричав:

— Одягайся. Тривога!

Насамперед я кинулася до скриньки. Схопила свою зброю і причепила талісман на пояс. Накинула плащ, однією рукою відчиняючи двері.

Не вітаючись, оскільки було не до того, Зерд уривчасто кинув:

— Справи кепські. На замок напали летючі тварюки. Хапають жінок. Вони шукають тебе.

Я кинулася до кімнати, схопила в оберемок сонну Білосніжку і запхала її у похідну клітку, спеціально створену за проектом Дана. Клітку запхала у торбинку. Дан наполягав, щоб у мене завжди була напоготові похідна торбинка з одягом і припасами. Кинджал на пояс, поруч із талісманом.

Внизу обережно визирнула надвір. Панувала метушня, на стінах горіли смолоскипи, замок готувався до оборони від нечуваного раніше ворога. Поки воїни шикувалися в бойовий порядок, зверху шугнула темна тінь, зачепивши людей на стіні, через що залунали крики та лайка. Тінь промайнула подвір'ям, за десяток метрів від нас, піднялася вгору і понеслася геть. Почувши жіночий крик, я відскочила від дверей і притулилася до стіни. У торбинці обурено вовтузилася Білосніжка, та я не могла її випустити, коли подвір'ям носилися такі тварюки.

— Потерпи, — спробувала її вгамувати. — Потерпи трохи.

Невідомо, чи вона почула мене, але в торбі стало тихо.

— Чому вважаєте, що вони шукають мене? - це вже Зерду.

— Під стінами замку погань, але вона нам не загрожує. А ці тварюки хапають жінок, більше нікого не чіпають.

Я інстинктивно схопилася за талісман, та він ніяк себе не виявляв. Прохолодні намистини і шматочки дерева. Де ж той повідець, що був на малюнку? Чому я його впритул не бачу?

Згори шугнула ще одна летюча тварюка.

— Якщо вони здогадаються залізти у вежу, ми не зможемо тебе захистити. Треба тікати! — у напівтемряві Зерд виглядав занепокоєним.

Я гарячково обмірковувала можливості втечі. Якщо під стінами погань, шлях через браму закритий. Та мої думки перервав Амед.

— Ми підемо через потайний хід. Біжимо подвір'ям до тієї вежі, — він вказав на вежу, під якою знаходилося приміщення, де я лежала в безпам'ятстві. — Коли пролетить чергова тварюка, біжіть.

Летуни шугали з неба з проміжками у півхвилини-хвилину. Коли черговий промайнув повз нашу вежу, ми вибігли з дверей і стрімголов понеслися у вказаному Амедом напрямку. На щастя, смолоскипи давали достатньо світла, а надворі не було жодної живої душі. Тільки лучники на стінах один за одним випускали стріли у спробі дістати летючу нечисть.

Двері вежі були відчиненими. Озирнувшись, я побачила, як з неба спускається ще одна тварюка. Замість того, щоб пронестися подвір'ям і піднятися вгору, огинаючи стіну, вона приземлилася, шкрябаючи кігтями по землі, і хижо припала до неї, дивлячись у наш бік. Від цього видовища я кинулася вперед із такою швидкістю, що ледь не збила з ніг Амеда. Зерд зачинив за мною важкі двері. На якийсь час ми були в безпеці.

— Що це за тварюки? — запитала я, ні до кого конкретно не звертаючись.

— Особливий загін погані, — всміхнувся Зерд. — Тебе вважають небезпечним ворогом.

Незважаючи на всю складність ситуації, я ледь не пирснула зі сміху. Але жарти були недоречними.

— Ви раніше бачили таких тварюк?

— Один раз, мигцем, — ухильно відповів Зерд.

— Нам не можна тут залишатися, — втрутився Амед. — Тварюки можуть спуститися зверху. Маємо йти униз!

Ми навпомацки пробиралися в темряві. Попереду йшов Амед. За деякий час ми спустилися до льоху, і позаду зачинилися ще одні важкі двері. Амед запалив скіпку, і ми влаштували коротку нараду.

— Вам відомо, на що здатні ці чудовиська? — поцікавилася я.

— Про них взагалі мало що відомо, — відповів Зерд. — Здатні підняти людину. В іншому все, як завжди: літають ночами або в сутінкові дні, бояться води. Ми допитували полонених демів, але вони майже нічого не знають. Зазвичай ці істоти сплять у сховищах. Ходять чутки, що використовують їх у виняткових випадках.

Це ж треба, і зараз якраз такий винятковий випадок.

— Летючі тварюки - не зовсім звичайна погань, — продовжував Зерд. — Виконують чітко поставлене завдання. Будь-кого не чіпають. Гадаю, їх використовують, оскільки знають, що погані знизу до нас не дістатися.

— Може, нам зачекати до ранку і повернутися? — запропонувала я.

— Це не вихід, — похитав головою Зерд. — У наших воїнів немає захисту проти летючої погані. Доведеться ночами сидіти в підвалі, та й невідомо, скільки витримають двері.

— Що ми взагалі можемо зробити? Пробиватися до Дана на південь? Під стінами погань, ми не пройдемо.

— Якщо летючі тварюки підуть за нами, у замку ніхто не постраждає, — похмуро зауважив Зерд.

— У нас є тільки один шанс — рухатися по воді, — продовжував він. — Кажуть, що летюча погань над водою втрачає нюх, але сам я цього не перевіряв.

Що там хотів створити Дан? Двигун внутрішнього згоряння? Відставити! Саме час зайнятися зенітними установками.

Вгорі почулися звуки, і Амед схопився:

— Маємо йти. Швидко!

У світлі скіпки ми вирушили за ним. Вхід до потайного лазу перекривала залізна решітка. Амед повозився з підйомним механізмом, решітка піднялася й опустилася за нами. Хоч трохи прикриває відступ.

Ми бігом рушили підземним ходом. Він був вузьким, і довелося пригнутися, але під ногами було сухо. В кінці побачили ще одну решітку.

Вийшовши назовні, Амед оцінив ситуацію і помахав нам рукою, показуючи, що можна виходити. Пробираючись у темряві, я зачепилася за гострий край решітки, не надавши цьому значення. Аж потім побачила, що на зап'ясті з'явилися краплі крові. Діставши з торбинки чисту ганчірку, Зерд збирався перев'язати поранену руку, коли я відчула легке поколювання. З подивом опустивши погляд, побачила, як краплі крові впали на талісман.

Зерд простежив за моїм поглядом і зупинився, не торкнувшись моєї руки.

Потайний хід вивів на берег озера, тож я нахилилася до води і змила кров зі шкіри. На мій подив, талісман залишився чистим, ніби на нього не потрапило жодної краплини моєї крові. Незважаючи на заперечення, Зерд все ж таки перев'язав руку.

Тим часом, Амед відв'язав човен, перевіривши весла, і вже гукав нас. Вмостившися у човні, я озирнулася на замок Мальрок, повз який гасали стрімкі чорні тіні.

Зерд наказав рухатися на середину озера, якнайшвидше. Причину його занепокоєння я зрозуміла трохи пізніше, коли одна з темних тіней відокремилася від замку і рушила в наш бік. З огляду на те, що ми перебували на деякій відстані від берега, часу вистачило, щоб дістатися до середини озера, і тепер був шанс перевірити, чи справді ці тварюки не люблять воду. Летюча тварюка наближалася, її було добре видно на тлі зірок. Чоловіки оголили мечі, однак чудовисько, сягнувши берега, закружляло, спікірувало туди, де ми перебували хвилину тому, потім промайнуло над землею, здійнялося угору і повернуло до замку.

Я з полегшенням зітхнула. Амед узявся за весла. Тепер у нас був реальний шанс пробиватися до форту на узбережжі і пошукати захисту там. Та все одно я не уявляла, яким чином форт може захистити нас від цих тварюк, про що й повідомила своїм товаришам.

— Нам тепер одна дорога, на Схід, — невесело усміхнувся Зерд. — Амед, як ти вважаєш?

— Якщо жінка отримала наказ від Жриці Світла, — серйозно зауважив Амед, — то чоловіки зобов'язані виконувати будь-яку волю такої жінки.

Оце так! Чортеня, яке сиділо у мене всередині, не втрималося:

— А якщо вона вигадає, що отримала наказ жриці?

— У таких речах неможливо збрехати, — так само серйозно відповів Амед.

— А якщо вона по дурості неправильно зрозуміла? — чортеня всередині не вгамовувалося.

Амед лише незворушно знизав плечима.

— А якщо я накажу повернутися в замок? — схоже, переляк дався взнаки, і мене, як-то кажуть, "понесло".

— Ми повинні виконати твій наказ, — неохоче відповів Амед. — Але це погана ідея.

Гаразд, нехай поки що покерують. А мені треба дещо з чим розібратися. Я дістала з торбинки клітку. Білосніжка сиділа зіщулившись і нервово крутила головою. Я спробувала погладити птаха крізь прути клітки, але він обурено відсунувся.

«Гаразд, не хочеш — не треба», — я знову упакувала її в торбинку.

— Тобі краще поспати, — порадив Зерд. — Ми у відносній безпеці.

Нальоти більше не повторювалися, талісман, як і раніше, поводився тихо. Його присутність якимось чином заспокоювала, і я, загорнувшись у плащ, задрімала під мирний плескіт весел.

Незважаючи на тривожні обставини, проспала до ранку. Прокинулася від того, що мене торсали за плече. Це був Амед:

— Леді, прокиньтеся. Ваш птах непокоїться.

Неохоче я розплющила очі й озирнулася, намагаючись зрозуміти, де я. Човен пристав до берега і спочивав на піску. Згадавши нічні події, пошукала очима Зерда. Правильно витлумачивши мій погляд, Амед сказав:

— Зерд скоро повернеться. Він пішов розвідати околиці.

Місцевість була відкритою, тільки вдалині височів чагарник. Із торбинки долетіло кректання. Хоча конструкцією були передбачені отвори, щоб птах не задихнувся, схоже, йому набридло сидіти всередині. Я підвелася, випросталася з плаща і простягнула руку до торбинки. Коли дістала клітку і випустила Білосніжку, вона невдоволено сіла на носі човна і почала чистити пір'я.

— Голодом мор-р-рять, — пробурчала вона.

Я порилася в торбинці, насипавши їй трохи зерна. Впоравшись зі скромною порцією, Білосніжка злетіла і подалася на берег.

Повернувшись, Зерд повідомив:

— Нижче за течією селище еридіан. До нього півгодини ходу. Там ми зможемо відпочити, а ввечері рушимо далі.

Навіть я розуміла, що ми не можемо залишатися на ніч, щоб не накликати на цих людей біду. Коли ми відчалили від берега, я боязко поцікавилася, чи залишається ще чинним моє право наказувати, на що Амед ствердно кивнув. Згадавши слова Дана про необхідність єдиноначальності у військовому загоні, я, намагаючись надати своєму голосу якомога більше впевненості, проголосила:

— На час нашого походу я призначаю ватажком загону Вартового Зерда. Якщо з якоїсь причини він не зможе керувати загоном, я діятиму на свій розсуд.

Чоловіки мовчки кивнули у відповідь, а я зітхнула з полегшенням, вважаючи свою місію лідера виконаною.

Село виявилося поселенням тих самих єретиків-еридіан, які колись прихистили нас поблизу лігва піратів і врятували від погані. Слідом за Даном, вони знялися з небезпечних місць і переселилися до околиць замку Мальрок. Укріплення нового села виглядали точнісінько так, як і старого. Схоже, еридіани завжди використовували одну й ту саму схему укріплень, але цього разу браму відчинили без затримки. На правах старшого Зерд пояснив ситуацію і повідомив, що нам потрібен відпочинок, бо ввечері ми рушаємо далі.

Коли нас нагодували обідом і розмістили в будинку, моїм супутникам дісталася більша кімната, а мені зовсім крихітна.

У своєму світі мені не доводилося жити в дерев'яному будинку. Стіни, підлога і стеля: все було виготовлено з дерева. Скромні, але ретельно зроблені меблі. Усе це навіювало відчуття спокою і впевненості у завтрашньому дні. Можливо, завдяки цьому, еридіанам вдалося вижити за таких непростих обставин. Схоже, їм більше діставалося від імперських церковників, а ось із природою і чудовиськами вони непогано справлялися, особливо після перегляду деяких догм своєї релігії, що забороняли брати до рук зброю. Проте, летючим тварюкам вони навряд чи зможуть щось протиставити.

Я розуміла, що мої супутники потребують відпочинку, але мені не сиділося на місці, тож я вирушила на прогулянку центральною вулицею селища. Білосніжка жваво крутила головою і, судячи з усього, із захопленням сприймала нову локацію.

Дорогою я роздивлялася дерев'яні будиночки еридіан. Невеличкі і гарно оздоблені, вони настільки захопили увагу, що я не помітила старосту села, який прямував у мій бік. Саме цей чоловік непривітно зустрів нас минулого разу. Наразі він виглядав привітнішим і запитав, чим може допомогти. Побачивши знайоме обличчя, в голові з'явилися неясні думки, ще не до кінця зрозумілі мені самій. Намагаючись з ними розібратися, я запитала, чи можу зустрітися з духовним провідником громади.

Еридіанин привів мене до будиночка з палісадником. За кілька хвилин він вийшов разом з високим сивим чоловіком, який спирався на палицю. Це був духовний пастир громади еридіан.

Всередині будинку було чисто і охайно. Вікна з кольоровим склом у формі вітражів робили простору кімнату святковою. Священник запропонував мені сісти й опустився на стілець навпроти. Видно було, що рухи даються йому важко. Довгий одяг світлих тонів підкреслював глибокі зморшки на обличчі, а темні брови несподівано виділялися на тлі сивого волосся. Це було обличчя людини, якій багато чого довелося побачити. У ньому не було показного благочестя, але відчувалася воля.

— Леді Вартова, дозвольте мені подякувати вам за порятунок мого сина. Мої люди розповіли, що якби не ви, невідомо, чим усе обернулося б. Ми молилися про благополучне пробудження вашої душі від сну, і я радий, що ви тут і в доброму здоров'ї.

Я мовчала, не знаючи, що відповісти. Але він продовжив:

— Не потрібно нічого говорити. Я знаю, що ви, Вартові, виконуєте свій обов'язок, і ми, звичайні люди, у всьому готові вам допомагати.

Мої почуття були неоднозначними. Дан попереджав, що я можу бути до кінця відвертою тільки із Зердом. Подібно до нас із Даном, він прибув з іншого світу, навіть більш високорозвиненого. Тому з ним можна було обговорювати будь-які питання, пов'язані з перенесенням свідомості й адаптацією у цьому світі. З усіма іншими, навіть із такими близькими соратниками, як Арисат і Конфідус, Дан був дуже обережним у висловлюваннях, щоб не зашкодити іміджу Вартового сум'яттям й нерозумінням у стосунках з людьми, чия картина світу значно відрізнялася від нашої.

З одного боку, мені кортіло розповісти людині, яка сидить переді мною, про завдання, отримане від Жриці Світла. З іншого, я побоювалася розкривати цю інформацію і свої можливі плани. Ні, я не вважала, що серед еридіан можуть бути зрадники, але ж люди є люди. Будь-який вчинок Вартових миттєво обростав історіями та легендами. Про це дізнаються в Міжгір'ї, а серед багатьох тисяч людей, які мешкали там, могли бути шпигуни. До того ж, від мене, як від Вартової, очікували значущих слів.

Я була впевнена, що священику вже відомо про нічні пригоди, тому не стала розповідати про напад чудовиськ. Натомість, намагаючись зберігати незворушний вигляд, запитала:

— Скажіть, людям вашої віри відомо щось про шлях на Схід? Адже еридіани живуть у різних країнах. Можливо, до вас доходили якісь відомості?

— Ви плануєте подорож на Схід? — проникливо запитав старий.

— Поява летючих чудовиськ стала неприємним сюрпризом, — ухильно відповіла я. — Ми хочемо зібрати якомога більше інформації. Будуть корисними будь-які знання, легенди, і навіть чутки.

Тепер для мого співрозмовника настала черга зам'ятися.

— Наскільки нам відомо, — розпочав він, — на Сході діяли сили Світла і сили Темряви.

Він зробив старості знак вийти, і, коли ми залишилися наодинці, продовжив:

— Але ми не розповідаємо про це парафіянам. Ці знання доступні тільки посвяченим у сан. Ідея поклоніння Світлу є... як би вам сказати... у певному сенсі...

— Язичницькою, — підказала я.

— Саме так. У наших книгах є тільки окремі записи про це.

— А вам відомо що-небудь про Жриць Світла?

— Такі легенди існують серед простого народу. Та ви їх і самі, напевно, знаєте, — сказав священик.

Довелося ствердно кивнути.

— Священики, які сповідують віру в Єдиного Бога, як ті, що належать до імперської церкви, так і еридіани, намагаються не згадувати про ці часи, щоб не вносити сум'яття в розум парафіян, яких і так бентежать розбіжності між різними конфесіями.

Я зробила мимовільний рух, у якому відчувалася досада. У відповідь старий насторожився і якось підібрався, навіть рука сильніше стиснула палицю. Простеживши напрямок чіпкого погляду, я зрозуміла, що це не пов'язано з моїм виразом обличчя. Увага старого була прикута до мого талісмана. Поки ми розмовляли, Білосніжка встигла злетіти з плеча, вчепитися кігтями в плащ і дзьобом витягти талісман з-під поли плаща на загальний огляд. Подумки я пообіцяла їй вискубати все пір'я і замкнути в торбинці на віки вічні, але вголос цього не сказала.

— Леді, це, звісно, не моя справа, — почав старий, і було видно, що він намагається примирити в собі повагу до Вартових і щось надзвичайне, що він щойно побачив, і чого я впритул не помічала, — але звідки у вас ця річ?

У моєму світі чотки не були чимось надзвичайним, але з його інтонації я зрозуміла, що правда про походження артефакту може бути сприйнята... гм... дещо неоднозначно. Спочатку треба було з'ясувати причину такої реакції. Але ставити запитання було недоречним, і я вважала за краще промовчати.

— Такі... е-е-е... речі... наші люди бачили у Сірих жерців і... е-е-е... Тих, що говорять з Темрявою, — продовжував мій співрозмовник.

Недарма я сюди прийшла. Слід знайти спосіб, як обережно вивідати потрібну інформацію. Сам факт наявності у Сірих жерців таких артефактів мене не збентежив. Якщо їх і бачили, найімовірніше, тільки здалеку, і навряд чи хтось міг описати їх у деталях — надто вже неоднозначними були обставини таких зустрічей.

Моя логіка працювала з шаленою швидкістю. Давай, Нью, давай! Цей шанс не можна втрачати. Щоб виграти час, я погладила Білосніжку, яка гордовито дивилася на справу своїх рук, а точніше, дзьоба. На відміну від Зеленого, який категорично не дозволяв себе торкатися, Білосніжка дозволяла себе гладити, хоча й ставилася до цього стримано. Я вимовила:

— У цій речі немає Темряви. Як бачите, птах поводиться спокійно.

Старий похитав головою:

— Так воно так, та тільки не угодне Богові це діло — говорити з поганню.

Після того, як Зерд виклав Дану свою теорію виникнення погані, як істот зі встановленими симбіонтами, нічого неймовірного не було в тому, що може існувати певна форма зв'язку з цими симбіонтами. Цілком вірогідно, що такий зв'язок здійснюється за допомогою однотипних пристроїв з незрозумілим для нас способом дії. Але як пояснити це місцевому жителю, нехай і освіченому за мірками цього світу, але тому, хто мислить категоріями нечистої сили і демонів?

Мене врятував староста. Він постукав у двері і зазирнув до кімнати, а слідом почувся знайомий голос, який виголошував привітання. До кімнати увійшов Конфідус. Я скористалася хвилинною затримкою, щоб прикрити артефакт плащем, і підвелася назустріч тим, хто увійшов. Мій рух не вислизнув від уваги старого. Скоса зиркнувши на мене, він звернувся до Конфідуса:

— Леді Вартова хоче повідомити тобі щось важливе, — і зробив знак старості вийти разом із ним.

Після такого звернення я відчула себе хазяйкою становища, і запропонувала Конфідусу сісти.

— Є підстави вважати, — почала я, — що летючі чудовиська полювали на мене. Так вважає Вартовий Зерд, і я схильна з ним погодитися. Тому після нападу ми вийшли через підземний хід і дісталися сюди річкою. Розкажіть, що відбувається в замку.

Конфідус підтвердив припущення Зерда про те, що з нашим відходом летючі тварюки мають залишити замок у спокої. За деякий час атака припинилась, і захисникам замку залишилося добити погань під стінами. До ранку все було скінчено, тож Конфідус із загоном бійців вирушив шукати нас. Крім того, він відправив трьох розвідників розшукати Дана і повідомити йому про напад.

— Ми зрозуміли, що ви вибрали шлях по воді, — підтвердив мою здогадку еридіанин. — Після цього знайти вас було неважко. Що саме ви хочете мені повідомити?

Пряме запитання вибило мене з сідла. З огляду на те, що я знала про цю людину, викручуватися і розповідати небилиці здавалося недоречним. Розповідати всю правду я побоювалася. Тому зважилася на компромісний варіант — скажу частину правди і подивлюся на реакцію.

— Вам знайома ця річ? — я вказала на чотки.

Усередині все завмерло. Якщо Конфідус поведеться так само, як священник, це свідчитиме, що моя присутність у селищі є небажаною. А це, в свою чергу, означатиме, що у нас великі проблеми. «У нас», тому що я дивним чином знала, що ані Зерд, ані Амед не кинуть мене напризволяще за жодних обставин.

На мій подив, Конфідус відповів спокійно — мабуть, спілкування з Даном залишило свій відбиток.

— Такі речі носять Сірі жерці. Але навіщо вона вам? Адже ви не збираєтеся говорити з Темрявою?

— Боюся, що мені доведеться це зробити, — відповіла я, помовчавши. — Поява летючих монстрів несе загрозу Міжгір'ю, і ми повинні з'ясувати, що відбувається.

Подумки я готувалася до втечі або, принаймні, поспішного відступу. Але Конфідус і цю новину сприйняв стримано. Його обличчя посуворішало, не більше.

— Не мені казати вам, якою небезпечною є Темрява, — розмірено сказав він. — Ви виглядаєте тендітною дівчиною. Але хто знає, які сили приховані у Вартових. Якщо вам потрібна моя допомога, я до ваших послуг.

Так, мені потрібна була допомога! Поки ми розмовляли зі старим священником, з'явилася ідея, як активувати талісман. Для втілення мого задуму потрібні була охорона і захист, і я усвідомлювала, що наслідки можуть бути непередбачуваними — починаючи від захоплення свідомості Темрявою, і закінчуючи тим, що на мій експеримент заявляться тварюки. Я була впевнена, що вони не залишать нас у спокої, а напад з повітря не на жарт мене злякав. Адже чудовисько, здатне підняти людину, з тим самим успіхом може перенести у фортецю когось із представників погані, по-справжньому небезпечних. А з тією швидкістю, з якою рухалися летючі монстри, перешкодити цьому не було шансів. Залишалося тільки сподіватися, що вони виявляться нездатними до таких інтелектуальних дій.

За таких умов навіть птаха було небезпечно випускати, і від Білосніжки не було ніякої користі. Хіба що, сидячи в торбинці, вона могла чинити незрозумілий мені вплив на погань, чим дещо знижувала швидкість реакції монстрів.

Після повернення у відведений нам будинок, я схвильовано розповіла Зерду про свою ідею. Мені потрібна була підтримка, адже я дійсно боялася зруйнувати крихкий спокій, який, здавалося, встановився в останні години. У замку майже ніхто не постраждав. Кілька бійців забилися при падінні зі стін, та ще жінки, які випадково опинилися на подвір'ї, отримали подряпини, а в одної тварюка роздерла руку. Я знала цю літню жінку, яка зазвичай займалася приготуванням їжі. Але Конфідус запевнив, що їй нічого не загрожує.

Вислухавши мене, Зерд зауважив.

— Тобі ніхто не розповість, як поводитися із твоєю зброєю. Будь-який задум є придатним, якщо дасть нам хоч якусь підказку. А сили проти тебе спрямували чималі. Тому я б поквапився.

— Я буду поруч із тобою в тому, що ти задумала, — продовжив він, — а Конфідус із своїми бійцями охоронятиме будинок на випадок появи тварюк.

Моя ідея полягала в тому, щоб нанести на талісман кілька крапель крові і спробувати вловити момент активації, який одного разу мені вже вдалося відчути. Подряпина на руці затягнулася, і виявилося, що я неймовірна боягузка та від необхідності зробити кинджалом надріз на шкірі впадаю в ступор. Зерд зрозумів мене правильно, взяв кинджал і злегка торкнувся моєї руки вістрям леза. Виступила кров. Процедура була, м'яко кажучи, не надто приємною.

Як і минулого разу, варто було нанести краплини крові на талісман, як вони зникли, начебто камінь увібрав їх, а я відчула поколювання. Повільно перебирала намистини одну за одною, подібно до вервиці. Ось. Я знайшла! Одна з намистин не була твердою і прохолодною, як інші. Коли я доторкнулася до неї, вона здалася мені невагомою. Я відчула легке гудіння. Очі самі собою заплющилися. Спочатку я бачила тільки сірий фон, потім виникло відчуття польоту. З'явилися обриси предметів.

Я летіла над землею, дивно пірнаючи. Відчуття теж були незвичайними, а ще я помітила зовсім не властиву мені злобу. Це було темне почуття, несхоже ні на що, відоме мені раніше. Я бачила світ очима летючого монстра. Місце було схожим на Міжгір'я, можливо, у південній його частині, бо в поле зору потрапляли гори.

Моє сприйняття дивним чином розширилося, і я відчула, що не одна. О, виявляється, нас багато. Перед очима замиготіли образи, настільки швидко, що я не могла їх розгледіти, та це було й не потрібно. Я знала, що нас багато. Більша частина з нас, багато, йде по землі. Багато... йде з різних боків. Летять... Летять... тут я теж не одна, хоча нас не так багато.

Усі спрямовані в одну точку. Цією точкою було селище еридіан. Воно відчувалося віддаленим. Ні, воно не було поруч, тварюки перебували на певній відстані. Але вони всі виконували одну команду в єдиному пориві. З півночі, півдня, заходу, зі сходу кільце стягувалося до селища, мешканці якого надали нам притулок.

Спроба оцінити відстань до місця призначення показала, що найближчі тварюки перебувають на відстані приблизно двох годин льоту від села. Вночі ми могли долати велику відстань, а вдень змушені були рухатися від укриття до укриття.

Летюча тварюка, очима якої я дивилася, почувалася не дуже комфортно. Вона знала напрямок, та при цьому було щось, що заважало їй рухатися, збивало зі шляху. Цим чимось, схоже, було денне світло. Я насилу зорієнтувалася в цьому хаосі інформації. Несподівано промайнула думка сфокусуватися і побачити джерело, що спрямовує всіх цих тварюк. Зібравши волю до кулака, щоб подолати головокружіння, я отримала чітке розуміння того, що стала магнітом, до якого притягується вся погань на цьому континенті.

Дуже далеко, в інших королівствах, а, можливо, імперіях, тварюки розверталися і йшли, ніби за компасом. Також я відчувала, що чудовиська, зокрема летючі, уникають водних шляхів. Не запитуйте, звідки я це знала. Просто знала. І ще знала, що деми висуваються до наших проток, щоб перекрити можливість рухатися по воді.

Один чи два рази я торкнулася чогось схожого на пошуковий імпульс. Імовірно, Сірі жерці теж могли визначити моє місцезнаходження, але не так надійно, як тварюки, які знали його дуже добре. І все ж це не було джерелом. Я знову сфокусувалася, і тут мені став у нагоді досвід, отриманий на Землі, у старому тілі, коли це тіло було частково паралізованим, і мені вдавалося тверезо мислити тільки завдяки тренованій концентрації уваги. Будь-який, навіть найпростіший рух, вимагав величезного напруження волі.

У трансовому стані я зробила подібне зусилля, щоб зсунути фокус уваги і знайти джерело команд. Несподівано картинка стала чіткою, і я побачила людину і приміщення, які вже бачила уві сні. Я знала, що відбуватиметься далі, і це було настільки жахливо, що я стиснулася, перетворившись на згусток відчаю і протесту.

У нинішньому стані говорити я не могла, тому з мого горла вирвалося щось середнє між шипінням і гарчанням. І тут мене вирвали з небуття.

Я відчула, що мене тримають залізною хваткою, а я все ще намагаюся гарчати, і мої пальці зведені судомою, немов кігті. Погано розуміючи, де знаходжуся, я розплющила очі й побачила Конфідуса, який завмер за два кроки від дверей із мечем, занесеним для удару. Вираз обличчя не залишав сумнівів у його намірах. Краєм ока помітила біля себе темну постать, як мені здалося, звіра, що готується до стрибка. І ще побачила, як Конфідус позадкував, тримаючи меч напоготові.

Ще мить, і до мене повернулася людина. Це був Зерд.

— З нею все гаразд, — сказав він, пильно дивлячись на мене.

Конфідус знехотя опустив меча. Я теж хотіла сказати, що зі мною все гаразд, та нічого вимовити не змогла, тільки заплющила очі. Еридіанин похитав головою, але підкоряючись знаку Зерда так само неохоче вийшов з кімнати і причинив двері.

Переконавшись, що я прийшла до тями, Зерд вийшов за ним. Незважаючи на слабкість, мій слух загострився, і я добре чула їхню розмову. Конфідус згадував історію, яку мені розповідав Дан, — про жінку з поселення, що виявилася зміненою і на яку не реагував навіть папуга. Голос Конфідуса зривався, мабуть, він ще не опанував себе, а Зерд говорив підкреслено спокійно. Мені було надзвичайно цікаво дізнатися, що ж я накоїла, щоб привести завжди незворушного еридіанина в такий стан. І мені люб'язно пояснили.

— Я бачив, як вона перетворилася на велику кішку, — голос Конфідуса зривався.

У цьому світі сімейство котячих не було особливо поширеним. Принаймні, я не бачила інших його представників, окрім домашньої кішки. Тому не дивно, що Конфідус був ошелешений.

— Ви не знаєте, якими силами володіють Полуденні Вартові, — схоже, Зерд намагався його заспокоїти.

— Мені ніколи не зустрічалося згадок, — наполягав еридіанин, — про те, що Вартові можуть перетворюватися на тварин. Тільки деми здатні перетворювати людей на нечисть.

— Але ж вона не була чудовиськом.

— Ні, — погодився еридіанин.

— Кожен Вартовий наділений різноманітними дарами. Деякі з них проявляються часто, а деякі — дуже рідко. Те, що ви бачили - винятковий випадок. Адже ви ніколи не зустрічалися з летючими тварюками?

— Ніколи, — погодився Конфідус.

— Усі Полуденні Вартові більшою чи меншою мірою володіють мистецтвом перетворення, недоступним звичайним людям. Та більшою мірою воно доступне жінкам. Чи багато ви знаєте про жінок-Вартових?

Єпископ задумливо сказав:

— Про це у нас немає згадок.

— Насправді, вона залишалася людиною, — голос Зерда звучав м'яко, нібито він розмовляв із дитиною. — Це особливий стан, у якому Вартовий набуває надзвичайної швидкості, реакції та спритності. При цьому він залишається людиною, і ми, Вартові, бачимо це. Звичайні люди в такі хвилини бачать велику кішку, тому що особливий стан Вартового впливає на їхній розум. Такий дар потрібен Вартовому для боротьби з деякими видами погані, але він ніколи не заподіє шкоди звичайним людям.

— Конфідус, ходімо до Нью, гадаю, у неї є що розповісти нам.

Вони увійшли до кімнати, і тільки зараз я звернула увагу, що у Зерда немає зброї. Схоже, його меч залишився у великій кімнаті. На той час я вже сиділа на ліжку, привівши до ладу одяг і зачіску. Відчуваючи слабкість у всьому тілі, тим не менше, я розуміла, що часу обмаль і була готова говорити.

Єпископ залишився стояти біля дверей, а Зерд сів навпроти і попросив:

— Нью, розкажи нам, що ти бачила.

Крок за кроком я передала все побачене. Поспішала, бо знала, що тварюки вже близько. Я не мала уявлення, скільки часу провела у зміненому стані, і не виключено, що до прибуття чудовиськ залишилося зовсім небагато. Говорила швидко, місцями плутано. Вислухавши мене, Зерд звернувся до Конфідуса:

— Ми будемо рухатися водним шляхом до форту. Водний шлях — це єдине безпечне місце для Нью. На неї зараз полюють усі тварюки Міжгір'я. Ми не можемо втрачати ані хвилини. У мене немає права вам наказувати, але якщо ви зможете нас супроводити до форту, нам буде спокійніше.

— Що ви будете робити далі? Ви ж не вважаєте, що форт захистить вас від летючих тварюк?

— Єдина надія на те, що ми знайдемо корабель, завантажимо припаси і зможемо вирушити морським шляхом.

— Куди ж ви плануєте вирушити?

— Обов'язок Вартового велить нам вирушити на Схід, через море. Можливо, нам доведеться йти вздовж узбережжя в пошуках придатного корабля і команди, оскільки достеменно шляху через море тут не знає ніхто. Але барони на сході від Міжгір'я могли щось про це чути.