Розділ 5. Форт

Два великі кораблі стояли на рейді, а біля берега скупчилися човни і баркаси. Це означало, що, скоріше за все, буде можливість переночувати на воді.

Від Зерда Конфідус отримав наказ залишитися у форті та охороняти мене за будь-яких обставин. Далі ми попрямували до командира гарнізону, і Зерд переповів йому те, що я бачила. З південного берега вийшла флотилія галер з демами, і за сприятливої погоди вони будуть тут через чотири-п'ять днів. В той час, як сушею до цього місця стягуються тварюки з довколишніх земель. Перед командиром гарнізону було поставлено завдання привести гарнізон у бойову готовність, хоча підозрюю, що вони і без нас не байдикували.

Кораблями на рейді виявилися галера, колись відбита Даном у піратів, і матійське судно, що поверталося після набігу і зайшло поповнити запаси прісної води та дізнатися новини.

Під час нашої розмови з командиром форту був присутній капітан матійського корабля, який у минулому супроводжував Дана в одному з набігів на південне узбережжя. Він був одягнений, як середньовічний лорд, і поводився зі мною надзвичайно чемно. Настільки чемно, що отримав схвалення Білосніжки, яка на моїй пам'яті скептично ставилася до всіх і всього. Однак з такими новинами чоловікам здебільшого було не до мене.

Дізнавшись про мою вимушену втечу із замку, для Дана не становило б труднощів визначити, де ми знаходимось. Існували навіть мізерні шанси того, що розвідники Конфідуса змогли відшукати Дана, і він уже знаходиться на півдорозі до форту. Проте, Зерд не надто розраховував на підкріплення, і ми склали два сценарія подальших дій.

В одному з них ми повинні були залишитися і прийняти бій. У другому, я з невеликим загоном повинна була тікати в Матію, і далі шукати шлях на Схід. У першому випадку розрахунок був на підкріплення і на те, що мені вдасться вплинути на погань за допомогою талісману. Це був оптимістичний сценарій, і для того, щоб перевірити можливість його здійснення, за нашими розрахунками, залишалося два дні.

Зерд віддав розпорядження приготувати каюти, і хоча матійський капітан люб'язно запропонував скористатися його гостинністю, вирішили розміститися на порожній галері з огляду на те, що разом із бійцями Конфідуса нас було вісімнадцять осіб. Усе це, включно з обговоренням плану, тривало не більше ніж півгодини, після чого Зерд наказав провести нас до приміщення, де можна було би працювати з талісманом. Таким приміщенням виявилася мінімально обставлена кімната для гостей - стіл, ліжко і декілька стільців.

Цього разу Зерд дав мені чітке завдання. Я повинна була спробувати хоч трохи керувати тварюкою, очима якої дивилася минулого разу. При цьому Зерд суворо заборонив спроби подивитися на Схід. Як тільки зрозумію, вдається мені керувати тварюкою чи ні, я повинна докласти зусиль, щоб повернутися самостійно. Вислухавши інструкції, я покірно простягнула руку. Миттєвий біль, краплини крові. Це було схоже на медичні процедури, які я звикла терпіти ще в минулому житті.

Перебираючи намистини на талісмані, я знайшла невагому намистину і провалилася в небуття.

Виринувши в новій реальності, одразу відчула, що нас стало більше. Цього разу я не летіла, а рухалася стрибками в густому лісі. Схоже, дивилася очима стрибуна. Світ постав у дивних кольорах, де переважали відтінки синього, але все довкола було впізнаваним. Іноді монстр завмирав і ніби прислухався, потім робив черговий стрибок. Мої спроби перехопити управління призводили до того, що чудовисько смикало головою, нишпорило поглядом у різні боки, але вперто продовжувало рухатися колишнім курсом. Цей стрибун перебував далеко від форту, і це дозволило оцінити відстань, як півтораденний перехід.

Зазнавши невдачі у спробі управління тварюкою, стала шукати "радар", за допомогою якого тварюки визначали місцезнаходження талісмана і в наявності якого я була впевнена. Досить швидко виявила місце, з якого надходили команди рухатися вперед. При цьому я не відчувала власних думок погані, тільки щось на кшталт упертості й такої самої злоби, як минулого разу, хоча й не такої лютої. Ще була впевненість у своїй здатності знищити ціль, і це нагадувало біоробота з обмеженим набором програм.

Обережно, я намацувала шлях до джерела команд, припускаючи, що зможу знайти там потрібний мені "радар". Краєм ока продовжувала бачити ліс, але іншою частиною свідомості утримувала джерело команд, поступово наближаючись до нього. Це було пульсуюче поле темного кольору, з якого імпульси надходили переривчасто, ніби поштовхами. Через це рух тварини був смиканим. Вона робила стрибок, зупинялася, знову робила стрибок. Відчувався ментальний тиск, поле гнітило, ніби чужа свідомість обмацувала мої думки, тож я була максимально обережною, намагаючись зайти то з одного, то з іншого боку. Мабуть, все ж таки торкнулася чогось важливого, бо потік гнітючих імпульсів-команд зник, а замість нього з'явилася чітка картинка у звичайній кольоровій гамі.

Я побачила себе серед кущів. Було враження, що це спогади хлопчика чотирьох-п'яти років. На кущах були смачні ягоди, до яких він тягнувся, і в цей момент його покликала мати.

Тут усе змішалося, і на мене наринули чужі емоції. Лють, біль, відчай, безнадія. Я начебто летіла в прірву. О Боги! Ця тварюка раніше була людиною! Серед моря відчаю я відчула, що знову збираюся в грудку люті й гніву. Наступної секунди мене висмикнули з небуття. Зерд схилився наді мною, міцно притискаючи мої плечі до ліжка. Мене трусило, але я вже повернулася до кімнати і була при тямі.

Зерд наказав негайно надати човен, у якому ми зможемо вирушити на корабель. Він допоміг мені підвестися, накинув на плечі плащ і повів переходами форту. На галері нас відвели до просторої капітанської каюти. Мені допомогли лягти на ліжко, Зерд вмостився на кріселко, прибите до підлоги біля столу.

До цього часу я трималася, та варто було супроводжуючим зачинити за собою двері, як у мене почалася істерика.

Хоча навколо панував повний штиль, у моїй голові вирував справжній шторм, і все на що я була здатна - витирати сльози зі щік, не в змозі взяти себе в руки. Здавалося, мій світ розбився на тисячу уламків. Зерд дивився на мене зі співчуттям, а я кричала, що не хочу бути тут, і все марно.

Побачивши, що сльози не припиняються, він обійняв мене і почав гладити по голові. Зерд втішав мене доти, доки я не змогла говорити і не розповіла про побачене. Я чіплялася за його руку, як за останню соломинку, будучи абсолютно розбитою морально.

- Ці чудовиська були дітьми! - повторювала я. - Зрозумійте, вони були дітьми!

Крізь сльози я, вперше за весь час нашого знайомства, побачила на обличчі Зерда прояв сильних емоцій.

- Нью, послухай мене уважно, - він подивився мені в очі. - Цих людей більше немає. Їхню пам'ять стерто, свідомість знищено, а душі заточені в темряві без жодної надії побачити світло. Вбиваючи тварюк, ми допомагаємо душам, що страждають, піти до кращого світу.

- А ви думаєте він є, цей кращий світ? - схлипнула я.

Зерд із серйозним виглядом кивнув і погладив мене по щоці. Так я і заснула у нього плечі. Коли прокинулася, в каюті нікого не було. До ілюмінатора заглядало сонце, що вже хилилося до горизонту. Загорнувшись у плащ, я вийшла на палубу, де був Конфідус із своїми людьми. Вони щось обговорювали, жваво жестикулюючи, однак при моїй появі розмова припинилася, а Конфідус звівся на ноги і посадив мене на бочку, що слугувала стільцем.

Еридіанин поводився зі мною більш обачно, ніж зазвичай.

Виявилося, поки я спала, у них виник новий план, і Зерд вирушив до форту обговорити його з командиром гарнізону та Саєбом. Конфідус коротко змалював мені ідею, і вгадайте, кому в цьому плані відводилася головна роль, а точніше роль принади?

Тепер нам було відомо, що морем у напрямку форту рухаються галери демів, а берегом стягується погань. Вони мають зійтися на невеликому п'ятачку узбережжя, де розташований форт. Не дивно, що у командирів виникла ідея зіштовхнути ці дві армії одна з одною, і за вдалого розкладу в нас були шанси вийти сухими з води. Це за дуже вдалого розкладу.

План полягав у тому, щоб затримати погань до підходу демів. В ідеалі, вона мала з'явитися після того, як деми висадяться на берег. Оскільки нам було відомо, чим керується погань у виборі напрямку, виникла ідея відійти на невеликому прудкому баркасі вздовж узбережжя і висадитися на берег, щоб погань, яка йде до форту, відчула талісман і змінила свій курс.

Коли деми будуть на підході, повернутися морем і висадитися біля форту під самим носом у ворога. Далі ми ховаємося в стінах форту, і в погані на радарах загоряється ціль №1. Поки деми згуртуються, погань розвернеться і помчить у бік форту. Навіть великій кількості демів не вдасться швидко взяти укріплений форт, і захисники матимуть трохи часу, щоб дочекатися підходу чудовиськ.

Якщо ми змусимо погань атакувати демів, тварюки з ними швидко розберуться, а захисникам форту залишиться тільки добити тих, кого не розірвуть монстри.

Втім, у цьому плані було декілька слабких місць. По-перше, відомо, що погань зазвичай не чіпає демів. Дану одного разу вдалося зіштовхнути їх між собою, але в нашій ситуації було не дуже зрозуміло, як це зробити. Ймовірно, у демів будуть Ті, що розмовляють з Темрявою, а я навряд чи зможу з ними змагатися - надто мало знаю і вмію.

Другим слабким місцем плану була висадка демів на берег. Якщо вони стануть на рейді неподалік від берега, ми залишимося віч-на-віч з поганню, і в цьому разі наша доля буде сумною. І третя складність полягала в тому, щоб точно розрахувати час підходу демів до узбережжя і в потрібний час заманити сюди погань, ніяк не раніше. Можливих проріх у задумі було аж надто багато.

Ідея з принадою мені здалася розумною. Якщо ми залишатимемось на березі, не відходячи далеко від човнів, при появі погані зможемо негайно вийти у море. Відійдемо від берега, щоб тварюки загубили нас із вигляду, і, теоретично, можемо якийсь час залишатися там, очікуючи на підхід галер із демами. Великі кораблі розташуються у засідці на схід від форту. Навряд чи кораблі демів будуть розосереджуватися далеко вздовж узбережжя. Також ми обґрунтовано сподівалися на те, що для управління поганню Сірим жерцям доведеться зійти на берег, а отже, вони будуть у межах досяжності.

Укріплення форту були сплановані таким чином, щоб прострілювалися ділянки узбережжя як у бік річки, так і в бік моря. Принаймні, під вогнем супротивника Ті, що розмовляють з Темрявою, навряд чи зможуть так само вправно виконувати свою роботу.

У повітрі з'явилася темна точка. Збільшуючись, вона перетворилася на Білосніжку, яка опустилася на плече. Вище за течією річки, що впадала в море біля форту, було багато занедбаних садів, тож птаху було чим поживитися.

Білосніжка оцінила ступінь зацікавленості своєю персоною і видала:

- На галер-р-ри! Всіх на галер-р-ри!

Перед заходом сонця повернувся Зерд. На околицях форту поки що було спокійно, а в самому форті йшла підготовка до бою.

Отримавши від Зерда інструкції на наступний день, я змусила себе трохи поїсти і вирушила спати, сподіваючись трохи відновити сили. Останні дні були нелегкими. Та що там нелегкими, взагалі невідомо, що з нами стане, коли з гарнізоном у сотню бійців ми зіштовхнемося з ордою погані з одного боку і купою демів з іншого. У форту всі шанси опинитися яйцем дрібної пташки в пащі куниці, якщо не сказати гірше.

У каюті я знайшла Білосніжку, яка намагалася розв'язати мою торбинку, дзьобом і лапами несамовито смикаючи за тасьми. Вирішивши, що вона голодна, я розв'язала торбинку і насипала їй зерна, у відповідь на що вона неввічливо заверещала:

- Дур-р-репа!

І пірнула в торбинку.

Намагаючись витягти птаха, я, нарешті, з'ясувала предмет його інтересу. Це була скринька з-під талісмана. Вийнявши її, я запитально подивилася на Білосніжку, а вона, як ні в чому не бувало, почала ласувати розсипаним зерном.

Скриньку я не брала до рук відтоді, як у замку відчинила її і витягла талісман. Мені й без цього вистачало вражень, як ви розумієте. Придивившись у світлі ліхтаря, я побачила, що малюнок знову змінився. Тварюка виступила вперед, майже закриваючи собою фігуру жінки.

"Ось так! Це що, місцевий телевізор?"

Уважно роздивляючись зображення, я помітила в лівому верхньому кутку контури летючої тварюки.

"Нові дійові особи з'явилися", - прийшла безрадісна думка.

І вже зібралася заховати скриньку, як Білосніжка підскочила, боляче дзьобнувши за палець.

- Ну, що ти ще хочеш?

На це Білосніжка розпушила пір'я, втупилася носом у скриньку і застрекотіла, мов та сорока.

"Схоже, чогось не помічаю", - зітхнула сумно.

Перевернувши скриньку, я наполегливо вдивлялася, повертаючи її під різними кутами до світла. І все ж таки побачила рисочки, що вибивалися із загального фону відполірованого дерева.

Та це ж латина, таємнича мова Вартових, про яку згадував Дан. Символи проступали чіткіше, і я вже могла прочитати слова. Ось тобі і маєш! А я напередодні скаржилася Білосніжці на те, що до кірту не додається інструкція. Доведеться брати свої слова назад.

Тільки є одна неприємність. Прочитати-то я могла, але нічого не розуміла. Моє знайомство з латиною обмежувалося тим, що слова закінчуються на "us" і "um".

Знайшовши Зерда, я продемонструвала йому написи, зніяковіло додавши, що мова мені знайома, але слів я не розумію. Зерд був уважнішим за мене, і впевнено заявив, що раніше цих написів не було. Вони з'явилися після активації талісмана.

Тоді була така метушня, що мені не те що скриньку вивчати, мені взагалі ні до чого не було діла, аби терміново забратися із замку!

Втім, зміна малюнку на скриньці Зерда не дуже зацікавила. Ну, що там, телевізор та й телевізор.

Після того, як Зерд пішов, мене охопило таке збудження, що годі й намагатися заснути. Півночі я вчила латинські фрази і навіть робила спроби їх вимовляти, пошепки, намагаючись згадати хоч якісь слова. Однак нічого не відбувалося, крім того, що пам'ять послужливо підказала мені, що наголос у латинських словах припадає на передостанній склад.

Колись Дан згадував, що один із перших зустрінутих ним місцевих жителів навчався в імперському університеті, і там почув фрази з мови Вартових. Щось не збігалося з версією Зерда про те, що Ордена Полуденних Вартових не існує, а Вартовими стають обрані птахами випадкові гості з інших світів. Із цими думками я все ж таки вирушила до ліжка.

Мені наснився чарівний острів. Навколо гасали папуги і вигукували фрази латиною. Потім з'явилася Білосніжка і знову заверещала:

- Дур-р-репа!

На цьому я прокинулася. Небо на обрії було забарвлене променями ранкового сонця.

Розпочинався новий день. Сьогодні моїм завданням було визначити, наскільки далеко від нас знаходяться галери демів і найближчі тварюки в Міжгір'ї, а також спробувати цілеспрямовано встановити зв'язок із конкретною тварюкою.

Зайнявши своє місце, я простягнула руку Зерду і відвернулася. Звична вже процедура від того не ставала менш неприємною. У голові знайомо цокав годинниковий механізм. Увійшовши в транс, я відчула вже знайоме відчуття "нас багато" і щосили намагалася пригадати, яким чином мені вдалося налаштуватися і побачити галери демів. Перший раз це вийшло само собою, і тепер я намагалася повторити свій шлях.

Вийшло напрочуд легко. Картинка виникла цілком упізнавана. Скільки їх? Одна, дві... п'ять... вісім. Вісім галер із демами, до того ж на двох є Ті, що розмовляють з Темрявою. Це знання саме з'явилося в моїй голові. Тепер повернутися до відчуття "нас багато". Чомусь я відчувала, що воно ключове. Нас багато... Нас багато... Є!

Схоже, раніше я швидко пролітала це відчуття і підключалася до конкретної тварини.

В моїй уяві з'явилося щось на кшталт мапи з вогниками, що світяться. Насправді ані карти, ані вогників не було, однак я могла орієнтуватися в цьому відчутті, як за картою.

Оцінити відстань. Основні сили тварюк досить далеко, їм залишилося близько дня шляху. Лише кілька дрібних загонів підійшли ближче.

Налаштуватися на конкретну тварюку. Спіймати окремий вогник. Ось, є. Усе замиготіло настільки швидко, що я не встигала нічого зрозуміти. Здається, цього разу я налаштувалася на нюхача. Так і є - у короткі моменти зупинок з'являлася чіткіша картинка, але в основному... Так, це був ліс. Монстр нісся з такою швидкістю, що дерева зливалися в одне ціле. А що це за група рухається в наш бік? Ці тварюки зовсім близько. Вони вже поруч із фортом!

Мить паніки, та я опанувала себе. У мене ж є ідея, як вивести тварюк з ладу. У першій групі їх три, у другій - трохи далі - п'ять. Запеленгувати найближчу, налаштуватися, увійти в контакт. Це був великий і повільний монстр.

Знайти джерело команд. Рухатися до нього. Доторкнутися. Хоч і не з першої спроби, але мені вдалося зробити те саме, що й минулого разу. Нахлинула хвиля спогадів істоти, потім мене жбурнуло потоком емоцій. Але я вже була готова до цього, тому взяла себе в руки. Я перебувала в темряві, наче на дні океану. У гнітючому мороці...

На мить охопив страх. Звідси немає виходу. Потім згадала, де я перебуваю. Зосередитися. Нас багато, нас багато. Є!

Знайти наступну тварюку. Друга поруч із першою, але картинка була дивною, усе перекидалося. Я не могла визначити, де верх, де низ, тому вийшла. Нас багато...

Наступний загін, там п'ять тварюк. Налаштуватися, увійти в контакт. Знайти джерело команд. Рухатися до нього. Доторкнутися. Мене знову жбурнуло на дно океану. Зібратися. Без паніки. Нас багато. Вийти. Знайти наступну. Налаштуватися. Увійти в контакт. Джерело команд. Картинка знову перекидається. Вийти. Знайти наступну. Увійти в контакт. Джерело команд. Дотягнутися. Доторкнутися. Знову кидок. Зібратися...

Знову важко дихати. Не бачу виходу. Сили закінчуються. Треба вибиратися звідси...

З небуття мене вивів Зерд. Як завжди, міцно тримав за плечі. Пізніше він пояснив, що в цьому місці є спеціальні точки, натискання на які виводить людину з трансу.

Втомлено відкинулася на подушку, не в змозі говорити, але Зерд мене випередив.

- Ти знищила трьох тварюк!

Спостерігачі виявили трійку рейдерів, що виходила із лісу. Спочатку все йшло, як завжди. Дві тварюки рухалися в бік форту під акомпанемент вереску нюхача. Однак найбільший монстр, вийшовши на відкритий простір, зупинився. Його рухи стали хаотичними, ніби він намагався рити землю. Двоє інших, що вирвалися вперед, раптом розвернулися і накинулися на свого одноплемінника. Зав'язалася сутичка, та за декілька хвилин усе було скінчено. Нюхач загинув, дві інші тварюки здихали. Схоже, несун вразив великого монстра отрутою, а той, у свою чергу, завдав йому серйозних уражень.

Судячи з розповіді Зерда, моя спроба була успішною. Ймовірно, після пробудження людської пам'яті, інші тварюки починали сприймати свого одноплемінника як ворога і кидалися на нього. Після цього в запеклій сутичці монстри знищували один одного. Це була перемога! Нехай маленька, адже я розуміла, що на всю орду не вистачить сил, та все ж це була перемога. У нас з'явилася надія!

Сьогодні ми повинні були втілити в життя план з відволікання тварюк. Однак мені не судилося виступити в ролі принади. Дозорний, який займав пост на скелі, помітив кораблі демів. Форт прийшов у рух. Ми сіли в човен і вирушили на берег. Матійський корабель був завбачливо схований у бухті. Наша галера знялася з якоря і вирушила за ним.

Крім гарнізону, в якому було близько сотні воїнів, у форті було ще півсотні матійців з військового корабля. Стільки ж залишилося на кораблі. Не вперше я побачила, як Зерд змінюється в критичній ситуації. Зазвичай спокійна і дещо відсторонена поведінка змінювалася жорсткістю і тоном, що не допускав заперечень.

Лучники отримали наказ зайняти позиції на стінах форту, але завчасно не стріляти. За задумом, форт повинен був виглядати слабко захищеним. Оскільки весь розрахунок будувався на нападі погані, завданням бійців гарнізону було тримати оборону. Зерд і Конфідус із невеликим загоном повинні були взяти на себе Тих, що розмовляють з Темрявою. При цьому Зерд збирався вдарити від воріт форту, тоді як Конфідус залишиться у засідці з боку річки на той випадок, якщо деми наблизяться до стін форту, і з'явиться можливість обійти їх іззаду.

Лучники мали почати обстріл тільки тоді, коли човни демів наблизяться до берега. Шкода, не вистачає Дана з його Штучкою. Недоречно, бо який сенс думати про те, чого немає.

На стіні форту мене помітив Зерд і негайно відвів усередину, у вже знайому мені кімнату. Моїм завданням було знешкодити летючих тварюк, паче вони з'являться, а також спробувати протистояти Тим, що розмовляють з Темрявою. Зерд наполягав на тому, що мені не слід надто захоплюватися знищенням тварюк, і я повинна економити сили. Зі мною залишався Амед, якому Зерд надав інструкції, як повернути мене в разі потреби. Провівши розмову, Зерд мовчки вирушив до дверей.

Мій благальний погляд у його бік був марний, і я це добре розуміла. Залишитися він не міг - якщо Вартовий не очолить загін у вирішальній битві, люди цього просто не зрозуміють. Він вийшов, навіть не глянувши на мене.

За планом, я мала скористатися талісманом, коли деми підійдуть до берега, щоб не витрачати сили даремно. Потягнувся час очікування. Амед, як зазвичай, полірував свій ніж, а я машинально повторювала про себе латинські вирази, хоч і не розуміла, навіщо вони мені потрібні. Час минав. Не витримавши очікування, я повідомила Амеду, що мені набридло сидіти без діла, і рушила до виходу. Амед сховав ніж і мовчки поплентався за мною. У дворі закінчувалися приготування, однак мені дозволили піднятися на стіну, де вже стояв Зерд.

Галери демів були вже добре помітними. Я не сумнівалася, що деми теж бачать двох Вартових. Летючих тварюк поки що не було видно, та й узагалі тварюк, тож птахи були з нами, і в демів не повинно було залишитися жодних сумнівів.

На галерах прибирали вітрила. Це означало, що вони готуються до бою і передбачають можливий напад з моря. Втім, наші кораблі, що перебували в меншості, мали наказ атакувати тільки після того, як основна частина ворогів висадиться на берег, а на кораблях демів залишаться здебільшого раби.

Галери демів наблизилися на відстань двох польотів стріли, однак ближче підходити не поспішали, оцінюючи обстановку. В цей момент з воріт форту висипав загін матійців. Смертельні вороги демів вишикувалися в бойовий порядок, підняли мечі характерної форми і тричі прокричали: "Матія!". Очолював загін особисто капітан Саєб. У лавах демів, що стояли на палубі, виник рух. І тут матійці обрушили на них потік образ, де "демські свині" було найпристойнішим виразом.

Такого наші вороги витримати не могли. Деми навперебій кинулися до човнів, що полетіли на воду. Через деякий час перевантажені човни пливли до берега, лавіруючи між камінням. Матійці повільно відступали, готуючись сховатися в стінах форту. Але це тільки розпалило демів. Почулася лайка й образи, деми прагнули дістатися до своїх кривдників.

- Погані справи, - пробурчав Зерд. - На човнах іде тільки половина. Решта залишилися на галерах.

За такого розкладу нашим кораблям не було що робити, окрім як чекати на кращу нагоду.

Галери демів завбачливо трималися поза досяжністю баліст форту, однак їхні власні балісти не могли завдати нам шкоди, тоді як наші кораблі у морі вони змогли б спокійно обстрілювати на підході.

Деми почали висаджуватися на берег, і тут матійці одночасно кинулися до воріт, поспішаючи сховатися в стінах форту. Їхній відступ супроводжувався лайкою та улюлюканням. Арбалетники демів зводили арбалети, та матійці виявилися спритнішими. Капітан останнім прослизнув у ворота, які за ним зачинилися. Зерд повів мене униз, наказавши лучникам почати обстріл. На обладнаних позиціях вони були захищеними для ворожого вогню, та, на превеликий жаль, таких позицій було небагато. І в цю мить дозорний дав сигнал про появу погані.

Звичний годинниковий механізм у моїй голові цокав з подвоєною швидкістю. Тих, що розмовляють з Темрявою, у човнах не було, але в нас було занадто мало інформації, щоб зрозуміти, чи можуть вони становити небезпеку, перебуваючи на кораблях. Я влаштувалася на звичайному місці і покірно простягнула руку Амеду. Миттєвий біль, краплі крові, і я занурилася в темряву.

Цього разу я швидко зорієнтувалася, "побачивши" уявним поглядом карту. До форту підходило кілька загонів погані, а за ними, на віддаленні, рухалися більш численні сили. Летючих тварюк начебто не було, втім, зі своєї позиції я не особливо могла їх відрізнити, хіба що за різким рухом світлових точок.

Мені вдалося побачити галери демів і визначити, на яких є Ті, що говорять з Темрявою. Вони перебували на палубі, з усіх боків оточені демами. Крім галер, вдалося роздивитись, що відбувається під стінами.

Деми оточили форт. Судячи з усього, вони побоювалися нечисті, перекидаючись лайкою із захисниками на стінах. Це був критичний момент. Якщо тварюки не атакують демів, ми приречені.

Присутність Тих, що розмовляють з Темрявою, ніяк не відчувалася, а ось тварюки наближалися. Вони зупинялися, не доходячи сотню метрів до демів, які оточували форт. У мене всередині все обірвалося. Невже наші намагання марні? Напевно, ми чогось не врахували. Ймовірно, командир загону демів здатний керувати поганню.

Погань шикувалася в деяку подобу бойового порядку, а деми не поспішали розпочинати штурм. Вони навіть розступилися, звільняючи дорогу монстрам. Я відчула як накочується хвиля розпачу. Зусиллям волі не дозволила собі втратити надію. Тепер усе залежить тільки від мене.

Я вибрала найближчу тварюку, а далі вже був відпрацьований чіткий порядок дій. Налаштуватися. Увійти в контакт. Доторкнутися. Витримати удар.

Вибрати наступну. Налаштуватися. Доторкнутися. Встояти. Знайти наступну. Налаштувавшись на чергову тварюку, я зрозуміла, що почалася бій. Я не могла зрозуміти, хто з ким б'ється, і залишалося тільки продовжувати

Налаштуватися. Увійти в контакт. Вийти.

Налаштуватися. Увійти в контакт. Вийти.

Сили закінчувалися. Неймовірним зусиллям волі налаштувалася на те, щоб побачити форт і галери з висоти пташиного польоту.

Так само як і раніше, я не орієнтувалася в тому, скільки минуло часу, але картина змінилася. Тварюки билися з тварюками. Деми билися з тварюками, а ті, хто перебував ближче до берега, відступали в човни.

Відступ демів не входив до моїх планів, але тут я була безсила. Тварюк для впливу поблизу від них не було, всі вони знаходилися на іншому боці форту і продовжували прибувати.

В цю мить на одній з галер демів пролунав владний окрик, і в човни почали спускатися Ті, що говорять із Темрявою, в оточенні охорони.

Я повернулася до тварюк і продовжила свою руйнівну роботу. Дезорієнтувавши чергову, відчула удар. Потім ще один. Зібравши залишки сил, я здогадалася, що в бій вступили Ті, що говорять з Темрявою. Чіпляючись за уламки свідомості, намагалася побачити форт, але картинка розпливлася, а потім і зовсім зникла, наче на телевізорі вимкнули зображення.

З вартою заздрості періодичністю на мене продовжували сипатися удари. Єдиною думкою, за яку вдалося зачепитися, був чарівний острів зі сну. Щойно я згадала про нього, як повернулася картинка форту.

На березі стояли Ті, що говорять із Темрявою, оточені натовпом демів, а до них від воріт форту пробивався Зерд із загоном. Бійці Конфідуса, сховані від демів за скелями, не могли підійти, оскільки деми трималися біля самої води, а від галер йшли човни з підкріпленням.

Щоб роздивитися це, вистачило кількох секунд. Я бачила, як воїни Зерда відчайдушно пробиваються до одного з Тих, що розмовляють з Темрявою. Конфідус вивів своїх воїнів із засідки і пішов в лобову атаку. В їхній групі справа просувалася краще, оскільки з одного боку їх захищали скелі, а ось сили загону Зерда були занадто нерівними. Воїн, який бився поруч із Вартовим, отримав удар коротким списом у плече. Митєва пауза дозволила дему рвонути вперед у спробі дістати Зерда, та ворог зазнав невдачі. Вартовий встиг ухилитися, одночасно роблячи випад. І цієї миті Той, що говорить із Темрявою, підняв руки.

Між ним і Зердом знаходилося кілька бійців, але я побачила, як Зерд спіткнувся. Чи був це вплив Того, що говорить із Темрявою, чи просто випадковість, але йому знадобилася доля секунди, щоб відновити рівновагу. Цим скористався найближчий дем, вдаривши по нозі.

Другий удар алебардою прийшовся по легкій кольчузі, що змусило Вартового припасти на одне коліно. Наші воїни кинулися на допомогу, і бійка ненадовго приховала Зерда від мене. Ось я побачила, що він лежить на землі, спершись на одну руку, і намагається підвестися. Його шолом і плече в крові, з куточка рота стікає цівка крові. На це тріумфально дивиться Той, що говорить з Темрявою, а найближчий дем заносить короткий меч для удару.

Якби я могла кричати, то закричала б: "Ні-і-і-і-і!!!".

Але кричати я не могла, тому просто дозволила собі провалитися у відчай.

Я загрозливо хльоснула хвостом і розпрямила тіло в потужному стрибку. Це було величезне задоволення - нарешті відчути силу своїх м'язів. Вилітаючи у двері, я краєм ока помітила, як дуже повільно і якось здивовано підводиться зі стільця Амед, та я вже стрілою мчала переходами форту. Все навколо стало чорно-білим, але натомість виник окремий світ - світ запахів - у якому я чудово орієнтувалася. І ще я відчувала життя. За стінами вирувало життя, сплітаючись і розплітаючись у дивовижному танці. Однак мені було не до того, щоб з цим розбиратися.

Стрибок із шестиметрової стіни для великої кішки не перешкода. Я врізалася в натовп людей, які рухалися надзвичайно повільно. І поки вони здивовано поверталися в мій бік, у два стрибки я досягла Зерда. Ударами лап змела демів, які відокремлювали його від Того, що говорить із Темрявою. Наступний удар прийшовся по людині в темному одязі. Здається, я знесла йому півголови.

Розвернутися. Удар. Ще удар. Стрибок. Удар лапою. У короткі долі секунди між стрибками я бачила, як деми в задніх рядах роблять захисні жести і відступають. Тут ворогів більше не залишилося. Знайти мішень. Стрибок. Удар. У другого з Тих, що говорять з Темрявою, роздерте горло.

Як і раніше, я відчувала життя в тілах оточуючих мене людей. Але в тілі Зерда ця ниточка слабшала, ніби згасала свічка. Безсилля зробити що-небудь додало мені холодної люті.

Як навіжена, я носилася серед демів, які майже не чинили опору, збиваючи їх з ніг. При цьому я чудово розрізняла своїх і чужих. Схаменулася від того, що жодного ворога не залишилося.

Я наблизилася до Зерда й обнюхала його. У його тілі не було життя.

Що ж, я не мала більше причин залишатися тут, і великими стрибками понеслася до пагорбів.