Розділ 6. Печера

Повз мене промайнули камені, невеликі кущі, фруктові дерева та підлісок. Я мчала великими стрибками, відчуваючи єдине бажання - бути якомога далі від місця, де згасла нитка життя близького для мене створіння.

Звечоріло, і потрібно було знайти укриття, тож мій біг сповільнився. Далі я йшла кроком, вишукуючи придатне місце. Птахи розліталися при моїй появі, а місцевість здіймалася хвилями, із вкрапленням скель. Коли залишки сонячного світла розсіялися, переді мною опинилася печера, знайдена скоріше шостим почуттям, ніж зором. Я забилася всередину і вляглася біля дальньої стіни. У крові ще вирували залишки бою. Голова й лапи гули, тож я поклала морду лапи й безсило заплющила очі.

Мій сон був дивним: у ньому начебто змішувалися дві реальності - звіра і людини. Образи химерно переходили один в інший. Час від часу відчувався холод, але я не прокидалася. Не було щонайменшого бажання повертатися до форту.

Так пройшов день, і ще ніч. Я не вставала зі свого місця. Відчувала спрагу, але не було думки йти шукати воду. Потроху переставала розуміти, хто я. Потім стало слабшати розуміння того, де я перебуваю. Лежачи без руху на кам'яній підлозі, я впадала в забуття з короткими проблисками свідомості.

Невідомо, скільки минуло часу, але прокинулася я від чужої присутності. У печері хтось був. Ледве розплющивши очі, я розрізнила фігуру людини, яка підходила до мене. Мабуть, зір мене підводив, оскільки за мить переді мною з'явилася велика кішка. Вона була налаштована дружньо, і тягнулася до мене носом, щоб обнюхати.

З великим зусиллям я підняла морду від лап, і в цю меить на мене віроломно напали, притиснувши до землі. Напружуючи всі м'язи для потужного кидка, я відчула тільки слабке тріпотіння. Втім, мені було байдуже, і я опустилася на землю, відмовляючись чинити опір. Мене відпустили, і розплющивши очі, насилу фокусуючи погляд, я побачила людину. Наді мною стояв Зерд, а я лежала на підлозі печери у своєму тілі й повністю оголена.

Зерд зняв плаща і, хоча рухи давалися йому важко, підняв мене, загорнувши у теплу тканину. Оскільки я подумки вже поховала його і оплакала втрату, я тільки дурнувато витріщалася, не в змозі вимовити щось розсудливе. Він сів поруч і, як мені здалося, полегшено зітхнув.

У людському тілі не вистачало шостого почуття кішки, та й м'язи були не ті...

Зерд витяг з торби мій одяг. Він дивився у стіну, поки я натягувала на себе сорочку, штани і куртку. Потім простягнув скриньку з талісманом. Закріпивши свою підступну зброю на поясі, я відчула, що вже майже у формі й можна поговорити. Тільки дуже хотілося води.

Цієї миті біля входу з'явилася ще одна темна фігура. Я зачаїлася, не дихаючи, у сподіванні, що нас не помітять. Та це виявився Амед. Хеск увійшов до печери, накульгуючи, - йому теж дісталося в сутичці.

- Демів не залишилося, - сказав Амед. - Ми добили погань, а матійці розправилися з тими, хто був на кораблях.

- Підійди ближче! - суворо наказав Зерд.

Амед наблизився, так само кульгаючи.

- Я дав тобі чіткий наказ. Ти повинен був повернути леді Нью за перших ознак перетворення. Вона могла загинути тут. Але ти цього не зробив. Чому?

- Ніхто не може перешкодити обраній, - неохоче відізвався Амед. - Це заборонено.

- Хто заборонив тобі? - тон Вартового був жорстким.

- Наші звичаї забороняють заважати тій, хто виконує наказ Жриць. Це відомо кожному хеску.

- Чому не сказав про це одразу?

- Ви б відіслали мене геть, а я повинен бути поруч з обраною, - незворушно заявив хеск.

Полум'я гніву змінилося легкими спалахами, а погляд Зерда, спрямований на мене, став задумливим. Помовчавши трохи, він витяг з торби металевий кухоль і відправив Амеда шукати воду.

- Після перетворення тобі не можна віддалятися від талісмана, - у голосі мого співбесідника відчувалася втомлена. - Якби ми хоч трохи затрималися, ти б загинула. Без талісмана у тебе не вистачить енергії підтримувати життєдіяльність великої кішки. Навіть з талісманом це не вдасться робити довго, але він дає тобі мізерний шанс повернутися самостійно. Без талісмана у тебе шансів немає.

Я вже прийшла до тями і призвичаїлася до того, що бачу його перед собою, цілого і практично неушкодженого, тому поставила головне питання, яке мене цікавило:

- Зерд, як вам вдалося вижити? Я бачила, як у вашому тілі згасло життя, тому й пішла.

- Конфідус встиг вчасно. У мене завжди з собою нитки Чорного серця, а він вправно їх застосовує.

- Нам пощастило, що ти так швидко знищила демів - самими губами усміхнувся Зерд.

Однак погляд свідчив, що думками він знаходиться десь далеко. Притулившись спиною до стіни, Зерд дивився перед собою так, начебто намагався роздивитись майбутнє. В чомусь я його розуміла. Звикши відповідати тільки за себе, він отримав додатковий вантаж, якого, підозрюю, все життя намагався уникнути - відповідальність за дівчину, яка сама не знає, чого хоче. Адже саме так повинна була виглядати моя втеча від нареченого.

- Це місце далеко від форту?

- Денний перехід.

У форті не було коней, тому їм довелося йти пішки.

- Як ви знайшли мене, - поставила я наступне запитання. - Вас привела Білосніжка?

- Вона залишилася у форті. Схоже, була збентежена твоїм перетворенням і не могла тебе відчути на відстані. Я відшукав тебе за слідами, адже ти зовсім не дбала про те, щоб їх приховати, - усміхнувся Зерд. - Наші воїни бачили, в який бік помчала велика кішка.

Вже був час вирушати до форту. Ранкові сутінки розходилися, а з талісманом на поясі я жодної миті не забувала про свою "почесну" роль магніту для різної погані.

Втім, погода була чудовою. Ми вирушили до форту серед рідких кущів. Однак не встигли відійти й сотні кроків, як виникло неприємне відчуття. 

Таке вже було - перед появою погані в лісі біля Мальроку. Однак зреагувати я не встигла - попередження прийшло запізно. Відчула удар, а потім гострий біль у спині. Зерд штовхнув мене в кущі, змушуючи лягти на землю.

Біль не вщухав, навпаки, ставав сильнішим, заповнюючи усе моє єство. На сорочці розпливалася мокра пляма.

- У тебе під правою лопаткою стріла, - Зерд легенько притиснув мене до землі. - Лежи спокійно.

Чого-чого, а ворушитися мені точно не хотілося. Мені б відключитися, але свідомість не згасала. Крізь біль почула шум сутички, а потім в полі зору з'явився Амед, витираючи ніж.

- Я побачив його, але цей свиножер встиг вистрілити, - похмуро повідомив хеск.

- Хто це був? - запитав Зерд.

- Двоє демів. Схоже, вони встигли втекти, коли почалася бійка, і дісталися сюди. Там полонений, треба б його допитати.

- Займися ним, - відповів Зерд. - Я спробую вирізати стрілу.

Всю розмову я чула, перебуваючи нібито в тумані і намагаючись впоратися з хвилями болю, що накочувалися при кожному вдиху. Дивно, але я ще трималася. Допомагало Чорне серце. Свідомість була затьмареною, і це зменшувало біль. Зерд здійснював болісні маніпуляції зі стрілою, тож довелося вчепитися в землю, щоб не тремтіти і за можливості не рухатися. Уся спина була неприємно мокрою і липкою від крові, а в роті відчувався металевий присмак.

Неподалік почулися крики болю і жаху, - Амед проводив допит полоненого.

- Тобі пощастило, - Зерд методично продовжував свої маніпуляції. - Наконечник застряг у м'язі. Через кущі йому було незручно стріляти.

Дивно, але мені ставало легше. Свідомість дедалі більше затуманювалася, і я боялася тільки одного - що кров потрапить на талісман, і відбудеться перетворення. Менш за все мені хотілося носитися цими пагорбами у вигляді великої кішки зі стрілою в спині.

Спину під лопаткою пронизав гострий біль - Зерд витягнув наконечник.

- Потерпи трохи, - його голос був лагідним. - Я накладу пов'язку, і незабаром ти будеш в нормі.

Довелося терпіти. На той час, як повернувся Амед, Зерд уже перев'язав рану.

- Ми повертаємося до печери, - сказав він. - По дорозі до форту немає укриттів. Маємо пересидіти день, поки Нью одужає.

Чіпляючись за нього здоровою рукою, я підвелася і пошкандибала до печери. Амед уже був там, готуючи постіль з гілок і листя.

Довелося вдягнути сорочку і куртку Зерда, а мій одяг, просочений кров'ю, він віддав Амеду з наказом випрати. Ще до повернення хеска мене почало лихоманити. Я кидалася на купі листя, загорнута у теплі плащі, і не могла знайти прийнятного положення, в якому б не відчувалося болю.

У печері розвели вогонь, однак це не дуже допомагало. Мій напівсвідомий стан загрожував перейти у марення, що змусило Зерда сісти поруч зі мною і обійняти. Відчувши тепло його рук, я припинила кидатися і забулася у нього на плечі.

В гарячці наснився Дан, який тягнув мене на подружнє ложе. Миттєво прокинувшись, я cхопилася і скинула з плеча руку Зерда. Навіть не поворухнувшись, він дивився на мене, мабуть, вважаючи, що я марю.

Роздивившись навколо, я переконалася, що Дана тут немає. Це мене трохи заспокоїло, та потім мій погляд упав на оголеного до пояса Зерда, і я, ще спросоння, войовничо пробурмотіла:

- Ніхто не насмілиться зазіхнути на жінку Вартового Дана.

Від несподіванки Зерд розреготався. Крізь сльози він промовив:

- Ну, звісно. Амед про це подбає.

Уже остаточно прийшовши до тями, я розлютилася:

- Цікаво, що такого смішного я сказала?

Лихоманка пройшла, але відчувався гострий біль у спині, і я була не в настрої.

В очах Зерда стрибали іскри веселощів, однак він із серйозним обличчям відповів:

- Бачиш, згідно із повір'ями хесків, Обраною може стати тільки незаймана дівчина.

Була моя черга почервоніти. Я відвернулася. От прикрість. А я вважала, що репутація жінки Дана мене надійно охороняє.

- Заспокойся, Нью! - миролюбно промовив Зерд. - На твою честь ніхто не зазіхає. Лягай, до ранку ще далеко.

Нічого іншого не залишалося, як загорнутися в плащ, присунутися ближче і спати. Цього разу до ранку.

Дивним чином, прокинувшись, відчула себе здоровою. Поруч лежав мій одяг, тож я переодяглася і розділила на всіх їжу, що залишилася. Швидко з'їла свою частку і оголосила, що готова йти.

Цього разу дорога минула без пригод. Під вечір ми вийшли на рівнину, що оточувала форт.

У самому форті було багатолюдно. Звільнені раби з галер, наші бійці, полонені деми. Командир гарнізону і Конфідус віддавали накази. Завершувалося очищення території від тіл погані та полеглих демів.

За законами цього світу, половина здобичі належала матійцям - чотири галери. Але навіть посадивши всіх вільних бійців на весла, матійці не могли забрати більш, ніж дві галер, тому капітан Саєб вів перемовини зі звільненими рабами. Серед них виявилося кілька матійців, які шалено раділи несподіваній можливості повернутися на батьківщину.

Дві інших галери вже вирушили річкою до замку Мальрок. Я швидко роздивилася кораблі біля форту. На щастя, той, на якому ми вже встигли обжитися, стояв на своєму місці.

Конфідус надіслав дві трійки розвідників - одну до замку, а іншу на пошуки Дана, від якого досі не було жодної звістки. Залишалося сподіватися, що вся погань Міжгір'я напередодні стягнулася до форту, і на копальнях йому нічого не загрожує.

Щоб менше штовхатися серед усієї цієї метушні, я попросила відвезти мене на корабель, де провела залишок дня в компанії Білосніжки, що зраділа моїй появі і навіть не бурчала. Зерд наказав добре мене годувати, тож до каюти принесли вечерю, що складалася з каші, в'яленого м'яса і місцевих делікатесів у вигляді фруктів і морських устриць, та навіть трохи вина.

Корабель м'яко погойдувався на хвилях, а я, трохи помилувавшись заходом сонця, вмостилася на ліжку, яке після кам'яної підлоги печери здалося аж надто комфортним.

Та спокій тривав недовго. Вночі мене переслідували страхіття. Я бачила копальні, охоплені полум'ям, і орду погані, що атакувала захисну стіну. За останні роки Дану вдалося звести укріплення, які захищали копальні від нападу погані, та небезпека могла загрожувати з іншого боку. Під час нападу погані, в метушні бою полонені деми, які працювали на копальнях, могли здійняти бунт із ненульовими шансами.

Під враженням сну я одягнулася, спросоння не попадаючи в рукави, і кинулася в каюту Зерда, але там було порожньо. Вартовий стояв на палубі і задумливо дивився на нічний горизонт. Птаха з ним не було, схоже, вночі Ім'я вважав за краще спати.

Вислухавши мене, Зерд наказав вахтовому готувати човен, і незабаром перед нами відчиняли хвіртку у стіні форту. Тепер я раділа, що змусила себе поїсти, і могла тільки сподіватися, що слабкість після поранення не стане на заваді.

Миттєвий біль. Краплини крові. Провалююся в небуття. Виринувши, я налаштувалася побачити копальні, і, на мій подив, це легко вийшло. Вночі картинка темна, та було цілком зрозуміло, що я побачила продовження свого сну і захисники на стіні відбивають напад погані. Моя підозра підтвердилася - у кількох місцях палахкотіли пожежі і відбувалися сутички між бійцями і полоненими демами.

Чомусь я була впевнена, що серед них є Дан, і вже починала розуміти, яким чином вдається так добре бачити на відстані. Ймовірно, серед іншого, талісман допомагав мені бачити очима птахів Вартових. Це могло пояснити й те, яким чином вдалося розвідати галери демів, адже неподалік від південного узбережжя знаходився острів, де жили чарівні птахи.

Однак потрібно було працювати, і я зосередилася на виборі відповідних мішеней. Поки все йшло за планом, хоча тварюк було напрочуд багато. Схоже, вони відволікалися на людей, які траплялися їм на шляху, через що не встигли дістатися до форту.

Далі не просто звертала увагу на окремих тварюк, а й стежила за загальною мапою. Загалом, у Міжгір'ї майже не залишилося погані. Декілька вогників поблизу річки Ібри і рух за Південним хребтом, на який я вирішила не відволікатися.

Незабаром сутичка з поганню близ копалень завершилася. На те, що відбувалося безпосередньо на території, я вплинути не могла. Дана, як і раніше, не бачила, тож вирішила повертатися. Тільки й гадки не мала, як це робити, тому повернув мене, як завжди, Зерд.

Вислухавши мою доповідь, схвально зауважив:

- Ти молодець, що послухалася своєї інтуїції. Тепер можна повертатися на корабель.

Це було вимовлено із запитальною інтонацією, тому я ствердно кивнула, погоджуючись.