Розділ 4. Очерет

Збори зайняли декілька хвилин. Коли ми спускалися до човна і Зерд підтримував мене під руку, оскільки я ледве трималася на ногах, я спромоглася тихо запитати:

— Ви й справді бачили мене людиною... тоді...

— Ні, — відповів Зерд. — Я бачив велику кішку.

— Так ці розмови про здатність Вартових перевтілюватися...

— Чистої води імпровізація, — закінчив за мене Зерд.

У місцевій мові не було слова «імпровізація», однак суть почутого я зрозуміла.

— Який вигляд мала ця кішка? Якого вона була розміру? — У мені прокинулася цікавість.

— Розміром із тебе. Біла, із золотистими плямами на шкурі, — і Зерд описав зовнішність снігового барса.

Я охнула.

— А якби я кинулася на вас? Адже ви були без зброї, — чортеня всередині мене, схоже, оговтувалося.

— Твій гнів був спрямований на щось, невидиме для мене. Ти не становила для нас загрози.

Ми вирушили в дорогу на чотирьох човнах. В одному — я зі своїми супутниками, а в трьох інших розмістилися Конфідус і його бійці.

До форту добиралися три дні. З обережності, ми рухалися здебільшого вночі, а вдень обирали затишне місце, яке давало змогу приховати загін і човни від сторонніх очей, і влаштовували стоянку. Бійці залишалися на березі, тоді як я майже весь час проводила у човні, схованому у прибережному очереті на мілководді. Це давало надію, що тварюки не зможуть визначити моє місцезнаходження.

Зі свого незвичайного польоту в зміненому стані я зробила висновок, що тепер є чимось на кшталт точки на радарі, вбудованої в кожну тварюку. Поруч із цією точкою великими літерами написано «ЦІЛЬ №1». Були непогані шанси, що, перебуваючи на воді, я зникаю з радарів.

Поки що нас не турбували, проте Конфідус виставляв посилені дозори, а решта воїнів використовували стоянку, щоб відпочити.

Зі мною в човні постійно чергував один із моїх супутників. Тільки Білосніжка могла літати вільно, я ж, перебуваючи у своїй плавучій в'язниці, намагалася провести час за розмовами. Поки Амед полірував зброю, я розпитувала його про легенди і міфи племені хесків. Потім прийшла черга Конфідуса, і він, хоч і неохоче, перейшов до мого човна. Схоже, еридіанин був не схильний до розмов, мені ж потрібно було знайти до нього підхід. Він був одним із двох свідків того, що сталося зі мною напередодні, і я відчувала, що важливо отримати всю можливу інформацію

З відносним комфортом я розташувалася на носі човна. Конфідус зайняв місце на кормі, знявши меч і поклавши його біля себе. З усього його вигляду, він почувався ніяково. Я відкрила торбинку й насипала Білосніжці трохи зерна, чудово усвідомлюючи, що вона заявиться на частування. Якщо пощастить, допоможе розпочати розмову. Зрештою, вона зав'язала цю історію, от нехай тепер і розплутує.

Білосніжка не змусила себе довго чекати. З розмахом опустившись на ніс човна, вона склювала зерно, почистила пір'я і причепурилася. Злетіла мені на плече, задумливо подивилася на Конфідуса і запитала:

— Пр-р-роблеми?

Вхопившися за можливість, яку сама створила, я почала, ретельно добираючи слова:

— Шкодую про те, що сталося. Мій дар проявився несподівано для мене. Ви ж бачите, я ще дуже молода для Вартової.

Це був заборонений прийом, але я помітила, що Конфідус у душі вже відтанув. Умовляння Зерда подіяли, і я вкотре здивувалася величезному авторитету Вартових у цьому світі.

Еридіанин зручніше вмостився на лаві, але нічого не відповів, і я здогадалася, що йому, як людині сухопутній, не надто комфортно борсатися у цій посудині, що й поквапилася використати для продовження розмови.

— Мені до смерті набридло сидіти в цьому очереті, — я намагалася зобразити легковажну особу, може й марно. — Тільки й залишається, що проводити час за розмовами.

Конфідус зиркнув на мене скоса, однак знову промовчав. Сувора людина. І відповідальна.

— Якщо я зійду на берег, то буду наражати всіх інших на небезпеку, — з безневинним виглядом продовжувала я, насправді ретельно підбираючи слова. — До речі, скажіть, що ви бачили в момент, коли мій дар перетворення так недоречно проявився.

Еридіанин пересмикнув плечима. Пряме запитання заскочило його зненацька, і врятував мене тільки авторитет Вартових. Ну що ж, рахунок "один-один".

Він невдоволено подивився на мене і пробурчав:

— Я бачив двох великих кішок.

Більше я не дошкуляла йому розмовами, оскільки мої думки набули зовсім іншого напрямку. Раптом стало холодно і якось не по собі. Я щільніше загорнулася в плащ і втупилася у найближчі очерети. Отже, те, що я побачила в першу мить повернення, не було фантазією.

«Звісно, — подумала я, навіть із якимось співчуттям, — Конфідусу було важко таке переварити».

А ще більше я співчувала собі, раптом зрозумівши, що в очах людини з високорозвиненого світу, якою був Зерд, ми з Даном виглядаємо такими самими примітивними аборигенами, якими нам видаються місцеві жителі. Не те, щоб для мене це відкриття було зовсім новиною, бо теорія Зерда про походження погані свого часу ґрунтовно розставила все по місцях, але чомусь я вважала, що ми з Даном інтелектуально дорівнюємо йому. І раптом я зрозуміла, що слабко уявляю собі, які мотиви рухають цією людиною.

Досі мені все здавалося простим і зрозумілим. Я розуміла мотиви Дана — він захищав землю, яку вважав своєю. В мене були подібні устремління, хоча не можу сказати, що я вже добре орієнтуюсь у цьому світі. Відповідно, я вважала, що Зерд розмірковує подібним чином, та, схоже, помилялася. Коли прийшла черга Зерда змінити Конфідуса, я продовжували сидіти в одному положенні, дивлячись на очерет. Човен повіз Конфідуса на берег, а я, не повертаючи голови, запитала:

— Що станеться, якщо ви будете говорити мені всю правду.

Виглядати примітивним аборигеном у своїх власних очах — це був тяжкий удар по моєму самолюбству. Та якщо Вартовий Зерд поділиться зі мною хоч якимись крихтами інформації, мені й це підходить.

Зерд витягнув ноги і злегка нахилився вперед, зауваживши:

— Більшість людей мене просто не зрозуміли б. Але ти не така, як інші. Ти пережила перенесення, і тобі я можу розповісти більше.

Він виглядав непробивним, і я почала розвідувати його оборону:

— Що вами рухає, Вартовий Зерд?

— Обов'язок Полуденного Вартового — захищати цей світ і людей, що живуть у ньому, від погані, — з легкою іронією відкарбував Зерд.

— Так це виглядає в очах місцевих жителів, — парирувала я. — А що вами рухає насправді?

Співрозмовник швидко глянув на мене, його очі зблиснули:

— У моєму світі втручання в розвиток чужої цивілізації вважається великим гріхом. Погань є саме таким втручанням. Їй не місце в цьому світі. Я хочу знайти джерело і перекрити господарям погані таку можливість.

Я згадала про те, як Зерд, фактично шантажем, змусив Дана відвезти його до фортеці Шардр. І який приголомшливий успіх мала ця операція. Справедливості заради треба сказати, що саме Зерду я зобов'язана благополучним пробудженням від безпам'ятства. Чорт, я йому і справді вдячна, але зараз не час для сентиментів.

Тепер я, нарешті, відволіклася від споглядання очерету і пильно подивилася на співрозмовника:

— І по ходу ви хочете з'ясувати деякі особисті питання?

— Так і є, — Зерд точно не бажав заглиблюватися в цю тему.

Переді мною був гідний суперник. Попри моє ніжне ставлення до Дана, в порівнянні із Зердом, Дан був кошеням, принаймні в таких двобоях. І поки слабке місце в непробивній обороні не встигло закритися, я спробувала розвинути свій успіх.

— Зерд, я знаю, що на нас із вами чекає непросте завдання. І я хочу бути для вас гідною напарницею. Але мені бракує розуміння, і, насамперед, розуміння моїх можливостей. У мене дуже багато запитань, і я буду вдячна вам за відповіді, які допоможуть скласти справжню картину того, що відбувається. Зараз я вловлюю тільки окремі фрагменти, і готова чіплятися за будь-яку інформацію.

Зазвичай незворушним обличчям Зерда пробігла тінь.

«Ось воно що! Оберігає свій особистий простір, — скоса я уважно спостерігала за співбесідником. — Ну гаразд, мені туди й не потрібно. Принаймні, поки що.»

— Те, що відбувається, відбувається з твоєї волі, — несподівано вимовив Зерд.

Еге ж... А я вважала, що майже поклала його на обидві лопатки.

— Ти будь-якої миті могла відмовитися. Ти могла не піти шукати кірт, і тебе ніхто не засудив би, враховуючи твій стан. Ми б вирушили за Білосніжкою удвох з Амедом і повернулися б ні з чим. Але ти зробила вибір. Учора ти теж зробила свій вибір. Цим я хочу показати тобі, що ніщо не відбувається поза твоєю волею.

Здається, на мене чекало розчарування. Було приємно вважати, що лицарське ставлення Зерда до мене — наслідок моєї жіночої привабливості! Та виявляється, я для нього — ще один цікавий проєкт.

Залишалося тільки викласти останній козир.

— У моєму світі формально правлять чоловіки, — сказала я. — Та навіть тисячоліття тотального пригнічення не змогли змусити жінок випустити з рук владу.

На обличчі мого співрозмовника сіпнувся м'яз, і я зрозуміла, що влучила у десятку. В їхньому високотехнологічному світі питання взаємин чоловіків і жінок так само не вирішене, як і в нашому. Мабуть, це вічне питання.

На плечі Зерда, набурмосившись, сидів його птах. Тут Білосніжка, яка мовчки слухала розмову, стрепенулася і, крутячись, начебто перед дзеркалом, кокетливо вимовила:

— Кр-р-расунчик!

Птах Зерда нічого не відповів, тільки переступив з лапи на лапу.

Так, я діяла жорстко. А що накажете робити? Поставте себе на моє місце. На вас полює уся погань континенту, і кожне з чудовиськ має радар, який безпомилково вказує на ваше місцезнаходження, тож тільки й залишається бовтатися на цьому клятому човні посеред очерету. І ще у вас є високотехнологічна зброя, яка, можливо, здатна перемогти всіх цих тварюк гуртом, а ви абсолютно не уявляєте, як з нею поводитися. І що мені залишалося робити?

Однак, поява на сцені Білосніжки несподіваним чином розрядила ситуацію.

Зерд усміхнувся:

— Я дам тобі відповіді на твої запитання. Що ти хотіла б дізнатися?

Терміново відступати! Ще крок уперед, і можна все зіпсувати.

— Я хотіла б дізнатися про світ, з якого ви прийшли. Припускаю, що наявні у вашому світі знання допоможуть мені зрозуміти, з чим я маю справу. Буду вдячна за все, що вважатимете за потрібне мені розповісти.

— Можеш звертатися до мене на «ти», — це була легка поблажливість чи мені здалося?

Зерд дотримав свого слова. Протягом наступних днів він розповідав про свій світ і відповідав на мільйон моїх запитань. Його непримиренність у боротьбі з поганню частково пояснювалася тим, що її хазяї здатні загрожувати і його світу теж. Теоретично, для нього існувала можливість повернення, але тільки в теорії, втім, як і для нас із Даном. Усі мої спроби з'ясувати, що ж спонукало його залишити свій безпечний світ, ні до чого не привели, оскільки співрозмовник вперто ухилявся від обговорення особистих питань. Вдалося тільки з'ясувати, що для нього це було добровільне рішення, а не вимушене, як у моєму випадку.

Щодо мого талісману, він висунув припущення про те, що зв'язок із симбіонтами погані може здійснюватися за допомогою особливих хвиль на міжатомному рівні.

Загалом, до кінця другого дня я відчула, що починаю дещо розуміти, і стало трохи спокійніше. Якщо взагалі можна почуватися спокійно за таких обставин.

До форту ми підійшли на світанку третього дня. Варто було зійти на берег, як Зерд змінився. Він чітко віддавав розпорядження, і для мене це було на краще, оскільки у мене, щойно я ступила на тверду землю, в голові зацокав годинниковий механізм. Невідомо, скільки залишилося часу. Місцевість навколо форту відкрита, та навіть це може не стати на заваді тварюкам.