6. Cправа Ешлі Вінкс

Лендон Різ побрався з Тессою одного теплого вересневого дня, коли сонце вже не пекло, але гріло ще достатньо сильно, щоб можна було ніжитися під його промінням. 

У місцевій газеті надрукували кілька фотографій із весілля. Хейлі машинально перегортала її сторінки перед початком нічної зміни, сидячи в салоні власного автомобіля. Легкий присмак гіркоти з'явився в роті, коли очі ковзнули по привабливих і щасливих обличчях наречених. Колись вони з Генрі теж усміхалися в об'єктив так, ніби попереду на них чекало довге й щасливе життя. 

Лікарка Доусон щиро сподівалася, що ця приваблива усміхнена брюнетка ніколи не зіткнеться з тим, через що довелося пройти їй самій. 

Насправді життя вже зробило свій вибір. Просто ніхто з них про це ще не здогадувався.  

Хейлі відкинула газету й міцніше стиснула кермо. Минуло вже майже два роки, але їй так і не вдалося почати жити заново. У будь-якому залицяльникові вона бачила приховану загрозу й жодному не дозволила перейти межу, що починалася після першого побачення. 

Генрі й досі впливав на її світогляд і рішення. Замість того щоб зосередитися на майбутньому, Хейлі цілком віддала себе роботі. Саме в ній вона знаходила спокій, віддушину й хоч якесь заспокоєння. 

Та ніч снилася їй не часто. Переважно під час гроз. Коли блискавка, немов ножем, розтинала небо, а грім ударяв у фатальний гонг,  шалене полювання починалося знову. 

Уві сні. 

Тепер обриси Генрі були вже ледь упізнаваними. Натомість Різа вона бачила дуже чітко. Картинка переверталася, декорації плуталися, і одного дня Хейлі зрозуміла, що вже давно тікає не від чоловіка. 

За нею біг Лендон Різ. 

Найстрашніше було те, що він завжди наздоганяв і, схилившись до самого вуха, оглушливо шепотів: 

— То що... по руках? 

Сон обривався. 

Хейлі здригалася в ліжку й прокидалася, а потім ще довгі хвилини переводила подих, переконуючи себе, що тепер усе позаду. 

От тільки почуття провини нікуди не зникало. Не через смерть Генрі, він ніколи не був жертвою в її очах.  Її лякало інше - скільки ще людей довірятимуть Лендону Різу, не знаючи, ким він є насправді? І якщо одного дня він зламає ще чиєсь життя, чи не стане вона співучасницею? 

Адже вона знала правду. І мовчала. 

Іноді їй хотілося піти до відділку й усе розповісти. Але існувала домовленість, а разом із нею тваринний страх за власне життя. Тому Хейлі не йшла. 

І щоразу, коли над Ешфордом збиралася буря, їй здавалося, що угода, укладена тієї ночі, й досі тримає її за горло. 

_____  

Півроку потому 

Сімнадцятирічна Ешлі Вінкс потрапила до лікарні у шоковому стані. 

Лікарі приймального відділення зафіксували численні забої, сліди боротьби та ознаки зґвалтування. Дівчину знайшли на околиці Ешфорда, неподалік муніципального пляжу. Познущавшись, нападник викинув її на узбіччя просто з автомобіля. 

До першого допиту поліцейських ніхто не ставив потерпілій зайвих запитань. 

Батько Ешлі, Роб Вінкс, місцевий рибалка, прибув до лікарні майже одразу після дзвінка Вікторії Беннет, але до палати його не впустили. 

Хейлі якраз проходила повз, коли її колега, Річард Кроулі, лікар приймального відділення, високий доглянутий чоловік років п'ятдесяти, звернувся до містера Вінкса: 

— Почекайте в коридорі. Ешлі дали заспокійливе. Наберіться терпіння. 

Дивно. 

Навіть під дією заспокійливого після пережитого побачити рідну людину, мабуть, перше, чого могла б забажати сімнадцятирічна дівчина. Хейлі перевела погляд на колегу. У її очах читалося німе запитання. Порівнявшись із лікарем, вона майже пошепки запитала: 

— Вона сама попросила нікого не впускати? 

— Ні. Це вимога слідчих. Спочатку допит, — відчеканив Кроулі. 

Хейлі тільки пирхнула. Ешлі Вінкс не була її пацієнткою, але відповідь Кроулі їй зовсім не сподобалася. Щось темне й густе заворушилося в грудях. Хтось називає це поганим передчуттям. 

Хірургиня кинулася до ліфта. Біля дверей палати на третьому поверсі стояв кремезний молодик у поліцейській формі. Двері були щільно зачинені. 

Коли Хейлі наблизилася, коп заступив їй дорогу, майже одночасно з-за рогу з'явився Лендон Різ. Його кроки були швидкими й різкими, обличчя — зосередженим і помітно невдоволеним. Він кинув короткий погляд на Хейлі й ледь підвів брову. 

— Вона під седативними, — жінка намагалася говорити твердо, але голос однаково зрадницьки бринів. 

— Тим краще. Менше шансів, що хтось встигне вкласти їй у голову зайві думки, — відрізав Різ, відчиняючи двері палати. 

Хейлі заступила йому шлях, торкнувшись плечем одвірка. Він подивився на неї так, ніби перед ним стояла настирлива секретарка, а не людина, яка знала його найстрашнішу таємницю. 

— Щось іще, докторко Доусон? — він навмисно зробив наголос на її прізвищі. 

— Ви не маєте права допитувати її без присутності батька. 

— А де батько? 

Лендон кинув швидкий попереджувальний погляд на молодого поліцейського, картинно озирнувся, ніби когось шукав, і, не знайшовши, байдуже знизав плечима й нахилився до Хейлі. 

— Геть із дороги. Інакше заарештую тебе за перешкоджання слідству. 

Перед тим як відступити, вона лише на мить встигла зазирнути до палати. Зовсім юна, бліда дівчинка, піднявшись на зеленуватих лікарняних подушках, мовчки спостерігала за тим, що відбувалося в коридорі. 

Лендон Різ гучно грюкнув дверима, залишивши Хейлі по той бік — стояти з міцно стиснутими кулаками й сподіватися, що цього разу він діятиме не так, як звик. 

З-за дверей не доносилось ні звуку, навіть тихі схлипи Ешлі Вінкс припинились. І ця тиша лякала ще більше. Лендон вийшов за чверть години, він виглядав спокійним і врівноваженим - справжній професіонал своєї справи.  

Він поправив манжет на рукаві й байдужим поглядом обвів присутніх. 

— Можна впускати батька. 

Молодик у формі кивнув. І тоді Лендон зробив те, чого ніколи не сказав би, якби не хотів, щоб його почули. 

— Тхне глухарем. Дівчина не бачила нападника. Розслідувати цю справу — як тикати пальцем у небо. 

Молодий коп теж виглядав здивованим. Він щось нерозбірливо пробурмотів у відповідь і передав по рації, що містер Вінкс може піднятися до палати доньки. 

Хейлі спостерігала за всім крізь прочинені двері. 

Чоловік був уже немолодим: сивий, із засмаглою обвітреною шкірою та сумними темними очима. Він сидів біля ліжка, міцно тримаючи доньку за руку, а вона порожнім поглядом дивилася в стелю. 

Хейлі тихо увійшла до палати й завмерла. 

— Люба... ти впізнала того, хто це зробив? — тремтячим голосом запитав Роберт Вінкс. 

Ешлі ледь помітно похитала головою. У кутиках її очей блищали сльози. 

— Ні... Я не бачила обличчя. 

— Ти впевнена? 

Дівчина заплющила очі. 

— Тепер... я ні в чому не впевнена. 

Хейлі безшумно вийшла в коридор. Вона не чула жодного слова з розмови Лендона й Ешлі.  

Але того, що побачила тепер, було більш ніж достатньо. 

_____  

У потоколі допиту, записаному зі слів потерпілої Ешлі Вінкс сержантом Лендоном Різом, було наступне:  

“10 квітня 2026 року потерпіла Ешлі Вінкс, 17 років, перебувала в нічному клубі «Pink Rocket», де зі слів потерпілої, вживала алкогольні напої. 

Потерпіла повідомила, що під час входу до закладу назвала неправдивий вік, заявивши про досягнення повноліття. 

Примітка: інформацію щодо можливого порушення адміністрацією закладу правил допуску неповнолітніх виділено в окреме провадження. 

Близько 23:45 потерпіла залишила територію клубу. 

За словами потерпілої, біля неї зупинився легковий автомобіль чорного кольору. Марку транспортного засобу, державний номерний знак, а також інші індивідуальні ознаки автомобіля потерпіла не пам'ятає. 

Потерпіла добровільно сіла до автомобіля незнайомого чоловіка. Після спільного вживання алкогольних напоїв втратила чіткі спогади про подальший перебіг подій. 

Зі слів потерпілої, особа чоловіка їй невідома. Прикмет нападника, які могли б сприяти його встановленню, назвати не змогла. 

Потерпіла повідомила, що до втрати спогадів могла перебувати під впливом алкоголю або інших невідомих речовин. 

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, зразки біологічного матеріалу, ймовірно залишені нападником, вилучено та направлено на ДНК-експертизу. 

Збігів із наявними профілями в державній базі ДНК не встановлено. 

Записи камер відеоспостереження, розташованих уздовж імовірного маршруту руху, не дозволяють ідентифікувати транспортний засіб або його державний номерний знак через недостатню якість зображення. 

Попередній висновок: з огляду на відсутність відомостей, які дозволяють ідентифікувати особу нападника або транспортний засіб, перспективи швидкого розкриття кримінального правопорушення оцінюються як низькі.” 

Через кілька тижнів після виписки з лікарні Ешлі Вінкс отримала букет яскраво-червоних троянд. Його принесли просто до порогу їхнього скромного будинку. На маленькій чорній картці були відтиснені тільки два слова: Вігго Мортіс.  

Вона мовчки дивилася на квіти кілька секунд, а потім винесла їх до смітника. Після цього зачинилася у своїй кімнаті й більше майже не виходила. Страх не зник, він просто став тихішим. Густішим. Постійним. 

А через кілька тижнів вона спробувала накласти на себе руки. 

Лікарі Ешфордської лікарні витягнули її буквально з межі смерті. Фізично — вона вижила. Психологічно — замкнулася ще глибше. На консультаціях з психологом Ешлі майже не говорила. Усе списали на посттравматичний стресовий розлад. 

Після виписки вона все частіше просила батька продати будинок і виїхати з Ешфорда, ніби зміна міста здатна стерти те, що сталося. 

І лише одного разу вона втратила обережність. 

Це сталося пізно вночі, коли Роб Вінкс сидів поруч із нею, а в будинку стояла така тиша, що навіть цокотіння годинника здавалось оглушливим.  Вона довго мовчала, дивлячись в одну точку, а потім тихо сказала: 

— Я його пам’ятаю. 

Роб різко підвів голову. 

— Кого? 

Ешлі ковтнула повітря. 

— Того, хто це зробив. 

Пауза затягнулася. Вона назвала ім’я, тілом Роба пройшлось дрібне тремтіння.  

— Чому ти не сказала? 

— Бо детектив сказав... подумати.  

Вона заплющила очі, і процитувала фразу, яка дослівно врізалась у пам’ять.  

—  “Добре подумай, Ешлі. У клубі було темно. А Мортіс — не просто власник, а дуже впливова людина. Наклеп на нього не обернеться нічим хорошим для твоєї родини.” 

Роб Вінкс не відповів одразу, лише повільно видихнув і поспіхом вийшов на терасу.  

Під ранок Вігго Мортіса знайдуть задушеним рибальською сіткою у туалеті власного клубу.  

Наступною адресою буде будинок детектива Лендона Різа.