Акт 1

Бог смерті та гниття. Скажи моє ім’я?

За береги монетою плати, у вічність відійди.

Отримай владу, золото і потім — забуття.

ƒÑÑ Ð¿Ð¾Ð¿ÐµÑ€ÐµÐ   — ось твоє ім’я.

Пролог

 

Останні подихи Дедаліона схилили демона над тілом. Його брат, його ворог, його вічна тінь. Тепер він лежав, розпростертий на холодній кам’яній землі у світлі смолоскипів, пронизаний кинджалом та залитий кров’ю. Власний пульс демона бився у скроні від напруги. Дедаліон ще дихав, хоч і хрипко. Навіть прокашлявся, коли помітив розгублену фігуру над собою.

Кінчик кинджала світився магією, переливаючись світлом зірок, пульсував у такт божественному серцю. Це були останні миті життя Дедаліона. Чи не життя? Хіба боги вмирають? Він знав, що так, але ніколи не бачив як. Не був готовий до цього, хоча й готувався віками. Ні знання, ні досвід, ні міць, що росла в ньому з кожним прожитим століттям, не підготували до цього. Навіть якщо його благали.

Дедаліон знову прохрипів прохання вбити його, але через шум у вухах слова доходили до нього із затримкою. Безсмертний, але зламаний настільки, що відчай поглинув його і не відпускав. Смерть… Вона, здавалося, завжди була поруч із ними обома. Природна частина їхнього буття. Спосіб розв’язувати проблему або здобути нову. Вона простягала руки до Дедаліона та змикала їх на його шиї, а він посміхався і просив придушити сильніше.

— Вбий мене, — слова Дедаліона прорізають демона знову.

У нього є шанс зупинитися і відмовити. Поговорити з ним. Але… сила, яку він забрав, якби вбив його, була неймовірною. Він міг би керувати навіть богами. Міг би створювати демонів. Повернув би її.

Всього одна жертва заради тотальної влади, й це все стало б реальністю. Демон опускається на коліно та притискає пальці до руків’я кинджала.