Травневий вечір

Я пишу цей епілог увечері тринадцятого травня двадцять шостого року, у себе вдома на Воскресенці. За вікном — кінець довгого травневого дня, на якому пройшов дощ і знов з'явилось сонце. Каштани вже відцвіли, вишні в дворі стоять зеленими, на ялинці за двадцять метрів від балкону — нова шишка ще світло-зелена.

На столі — мій блокнот з усіма записами останніх місяців. Я перечитав його сьогодні цілком. Вісімнадцять зустрічей. Сім листів. Двадцять один герой і один невидимий наратор — я сам. Я закрив книгу, як одну довгу розмову, у якій усі вони казали мені одне й те саме — кожен своїм голосом, у своїй точці.

Я не вирішив питання, з якого почав цю книгу. Це не детективна історія, у якій відкривається злочинець. Це етнографія, у якій ти ходиш по культурі і записуєш, не судиш. Тому в епілозі — не відповідь. У ньому — карта, яку я склав з усього, що почув.

Якщо ти прочитав книгу до кінця — ти заслуговуєш на карту. Вона коротка.

Якщо ти молодший 1С-розробник — тобі від двадцяти до тридцяти, ти у платформі один-три роки.

Перше — навчись Git і EDT. Цьому навчав Костя. Це твоя дисципліна професіонала, без якої ти залишишся у двохтисячних. Те, що сховище 1С — це не Git, не дискутується. Те, що EDT — складна, не дискутується. Вчись, поки ти молодий. Через п'ять років без цього твоя кар'єра впреться у скляну стелю.

Друге — навчись бази даних. Цьому навчав Юрій. Знай, що таке план запиту, що таке індекс, що таке віртуальна таблиця регістру. Запит у циклі — твій ворог номер один. Якщо ти його не бачиш, у тебе клієнти платять Юрію за виправлення твоїх помилок.

Третє — навчись тестам. Цьому навчала Юлія. Vanessa Automation, BDD-сценарії, xUnitFor1C — це базова дисципліна, яка робить тебе профі, а не налаштувальником. Без тестів — ти не можеш мати спокій. З тестами — можеш спати.

Четверте — паралельний стек. Цьому навчав Назар. Не заривайся тільки у 1С. Вчи щось ще — Go, Python, JavaScript, що тобі ближче. Не для того, щоб піти. Для того, щоб мати вибір.

П'яте — морально живи свідомо. Цьому навчала Ірина. Не вдавай, що мова — нейтральна. Не вдавай, що платформа — позаполітична. Тримай у голові, на чому ти пишеш. Це не змусить тебе залишити. Але не дасть тобі забути.

Якщо ти досвідчений 1С-розробник — тобі від тридцяти до п'ятдесяти, у платформі понад десять років.

Перше — переходь на Розширення. Цьому навчав Михайло. Якщо ти ще модифікуєш типову безпосередньо — ти застряг у двохтисячних. Розширення — не магічна паличка, але це ясна сепарація відповідальностей. Твоя кар'єра після переходу — стає легшою. Твоя ставка — підвищується.

Друге — спеціалізуйся. Універсальний 1С-розробник — поступово знижується у ціні. Спеціалізований — у попиті. Стань експертом в одному з напрямів: оптимізація продуктивності (Юрій), архітектура великих рішень (Олександр), мобільна розробка, інтеграції з банком, ЗУП і кадровий облік, виробничий облік. Вузька експертиза — твій актив.

Третє — будуй ім'я. Канал у Telegram, статті, виступи на конференціях. Українська 1С-спільнота — мала. Усі знають усіх. Якщо у тебе ім'я — клієнти прийдуть самі. Богдан написав три роки статей — у нього аудиторія, з якої він живе.

Четверте — готуйся. Не залишай це питання на момент, коли воно стане гострим. Андрій Михайлович пожалкував, що почав готуватись у дев'ятнадцятому замість сімнадцятого. Не повторюй його помилку. Якщо у тебе зараз є частина клієнтів, для яких альтернативи реальні — починай.

П'яте — не суди молодших, які пишуть на Go. Це теж частина твоєї спільноти. Через п'ять років вони можуть прийти у твою компанію вже з командою, яка переведе тебе на сучасний стек. Зустрічай їх дружньо.

Якщо ти бухгалтерка — і це твій інструмент уже п'ятнадцять, двадцять, тридцять років.

Перше — ти нічого нам не повинна. Ти не зобов'язана переходити на щось. Не зобов'язана виправдовуватись. Ти наймана робітниця, у якої інструмент дав керівник, і ти його опанувала. Це повага. У книзі на тебе не тиснуть.

Друге — якщо тобі цікаво — спробуй щось нове. Не все, не одразу. Зайди в Odoo на безкоштовну тріальну версію, на годину. Подивись на iFin. Це не зрада 1С. Це загальна обізнаність. Через два роки, можливо, тобі запропонують перейти — ти прийдеш з думкою, не з порожнечею.

Третє — ти частина історії. Те, що ти щодня тримаєш облік — це праця, на якій тримається економіка країни. Ти не повинна героїчно щось міняти, щоб бути корисною. Ти вже корисна. Я тобі вдячний за двадцять років роботи, які я не бачив, але які тримали підприємства, де я також, можливо, працював.

Четверте — якщо у тебе є питання про майбутнє — поговори з молодшим колегою. Не з власником. Колега не нав'язує — він порадить, як ровесник. Ірина, у попередніх розділах, виглядала саме так — не суддя, а спільниця у спокійному виборі.

Якщо ти власник бізнесу — і у тебе BAS-база за десять-двадцять років.

Перше — ти не зобов'язаний мігрувати. Це твій бізнес, твій облік, твої гроші, твої співробітники. Якщо BAS працює — продовжуй. Це раціональне рішення, і у книзі ти не побачиш засудження.

Друге — якщо ти хочеш мігрувати — починай з інвентаризації, не з продукту. Запитай себе: що мені треба? Якщо потрібна тільки бухгалтерія — для ФОПа чи мікроТОВ — спробуй iFin. Управлінський облік середнього розміру — Odoo. Виробничий або великий ритейл — велике ERP. Кастомне CRM — Laravel-замовлення в українській команді. Жоден продукт не закриває все одразу. Будь готовий до гібридного результату.

Третє — реалістичні горизонти. Малий бізнес — три-шість місяців на міграцію, тридцять-сто тисяч гривень. Середній — рік, кілька сотень тисяч. Великий — два-три роки, кілька мільйонів. Без рожевих окулярів.

Четверте — найми хорошого аналітика, не лише розробника. Аналітик подивиться на твій бізнес зверху і скаже, що варто мігрувати, а що — ні. Економія від цього виміру — тисячі годин на проекти, які би провалились.

П'яте — пам'ятай: твоя бухгалтерка — твій критичний ресурс. Якщо ти не захистиш її від міграції — тебе залишать. Бухгалтери з твого сегмента — рідкісні, заміни немає. Це головна причина, чому міграції провалюються. Не технологія. Люди.

Якщо ти програміст з іншого стеку — Java, Python, PHP, Go, JavaScript — і думаєш «а може, у 1С?»

Перше — це інша індустрія, не інша технологія. Не підходь до неї як до ще одного фреймворку. Підходь до неї як до окремої професії, у якій інша економіка, інші клієнти, інша культура. Назар це зрозумів — у нього вийшло. Хто не розуміє — згоряє за рік.

Друге — переваги: дешевий вхід, стабільний попит, помірна конкуренція. Зарплата на старті — пристойна. Через два-три роки — у попиті. Через п'ять — у твоєму місті ти знаєш всіх, всі знають тебе.

Третє — мінуси: vendor lock-in, мовне питання, технологічна ентропія. Чесно зважуй це. Якщо тобі муляє російська у коді, як Ірині — не йди. Не переплачуй моральним коштом за фінансовий комфорт.

Четверте — якщо все ж зайдеш — заходь свідомо. Прийми, що це прокладка, не назавжди. Тримай паралельні навички. За п'ять-сім років, можливо, ти будеш у іншому стеку. Це нормально.

Якщо ти просто український читач, не з IT-індустрії, який прочитав цю книгу з цікавості.

Ти бачив, як складно живе одна з основних індустрій у нашій економіці. Триста тисяч робочих місць, мільйони документів щоденно, що поглинають увагу і час сотень тисяч людей по всій країні. Я хочу, щоб ти зрозумів дві речі.

Перше — те, що усе не вирішується указом. Указ номер сто тридцять три був у сімнадцятому році. Дев'ять років по тому ми досі у тій самій залежності. Це не корупція. Це інерція складних систем. Якщо хтось у пресі закликає «закрити BAS», запитай: що далі? Хто візьме триста тисяч робочих місць? Що робити з мільйонами існуючих баз? Як швидко виросте альтернатива? Ці питання — не виправдання. Це умова чесної дискусії.

Друге — те, що люди в цій індустрії — не зрадники. Антон, Світлана, Олег, Людмила Іванівна, Артем, Володимир Васильович, Назар, Ірина, Юрій, Олександр, Володя, Богдан, Катерина, Михайло, Наталя, Костя, Юлія, Андрій Михайлович, Роман, Ольга, Сергій — усі вони українці, які працюють у складній технологічній спадщині, не маючи простих варіантів виходу. Поваги — заслуговують. Засудження — ні.

Є ще одне питання, яке книга обходить, але яке стоїть під усіма попередніми. Я хочу його назвати, навіть якщо не маю на нього відповіді.

Чому 1С так добре лягла на українську бухгалтерію тридцять років тому? Бо її писали під той самий пострадянський облік, який Україна успадкувала з СРСР і досі не реформувала. Подвійні книги (податкова і бухгалтерська). ЄСВ. Військовий збір. Десятки форм ПДВ. Декілька систем оподаткування. Спрощенка з її чотирма групами. Постійні поправки до Податкового кодексу. Окрема галузева звітність. Дублювання даних у трьох-чотирьох реєстрах. Це не технологічна проблема. Це регуляторна спадщина.

І ось наслідок, який мало хто хоче казати вголос: поки український облік сам залишається пострадянським — будь-яка платформа, що його обслуговує, муситиме виростити такий же шар компромісів, як BAS. Зробити Odoo чи iFin реальною заміною — це не написати ще одну програму. Це переписати облік України. А переписати облік — це політична робота, не інженерна.

Я не пишу цю книгу як трактат проти законодавця. Але було б нечесно закінчити її без цієї думки. Платформа тримається тридцять років не сама собою. Її тримає середовище, у якому вона вкорінилась. Це середовище — наша спільна спадщина, і поки ми разом не вирішимо його модернізувати — будь-який наступник 1С приречений повторити її логіку. Можливо, з трохи кращою мовою. Можливо, з трохи кращим UX. Але з тим самим тягарем регуляторної ентропії.

Це не претензія до жодного героя цієї книги. Усі мої композитні герої — заручники системи, не її творці. Якщо ця думка кого-небудь зачепить — нехай зачепить законодавця. У книзі він був поза кадром. Він не давав інтерв'ю. Але він тримав усе те, про що мої герої говорили.

Тепер — загальне. Якби я мав одну фразу, яку треба запам'ятати з усієї книги, то ось вона:

Платформа 1С/BAS — це технологічна спадщина, з якої Україна виходить повільно, поступово, без різких рухів, і це нормально.

Не героїчно. Не тріумфально. Нормально. Так виходять з більшості великих технологічних спадщин — не однією революцією, а десятками тисяч маленьких рішень, які приймаються щоденно, у тиші, у компанії з двадцяти співробітників, або у малому ФОПі з однією бухгалтеркою. Усі ці рішення разом і дають кінцевий результат. Усі ці тихі вибори — і є рух країни.

Якщо ти сидиш зараз перед Конфігуратором і ти українець двадцять шостого року — у тебе є чотири шляхи. Перший — продовжувати, без думки. Другий — продовжувати, з думкою. Третій — поступово виходити. Четвертий — вийти повністю, як Роман.

Жоден з цих чотирьох не є етично негарним. Тільки перший — той, що без думки, — викликає у мене сумнів. Решта — це різні форми відповідальності. Я не закликаю до жодного. Я кажу: обирай свідомо.

Кілька слів подяки.

Ця книга не моя. Я її скомпонував, але вона належить голосам, з яких я її зібрав. Як уже сказано у Передмові — герої книги композитні, реальних зустрічей не було. Але це не означає, що книга порожня. Усе в ній справжнього — мова, ремесло, компроміси, тон — прийшло від реальної української 1С-спільноти, яка щодня обговорює свою професію публічно. Ця книга — посередник між цими голосами і читачем.

Тому головна вдячність — українській 1С/BAS-спільноті. Технічним блогерам, які пишуть розбори у Telegram. Авторам форумних обговорень на спеціалізованих сайтах. Ведучим YouTube-каналів про BAS. Учасникам Reddit-тредів про перехід з 1С. Авторам відкритих GitHub-проектів — Vanessa Automation, xUnitFor1C, OneScript, GitConverter. Доповідачам на партнерських конференціях. Учасникам LinkedIn-дискусій. Журналістам IT-видань, які пишуть про деколонізацію технологій. Без ваших публічних голосів цієї книги би не було.

Окремо — двадцяти одному композитному герою, який пройшов через ці сторінки. Ваших імен я тут не повторюватиму — вони вже названі у попередньому розділі. Кожен з вас — це узагальнення конкретних професійних шляхів, які я зустрічав у відкритих джерелах. Дякую тим, хто впізнає у моїх героях себе.

І окремо — читачу, який дочитав до цієї сторінки. Без тебе ця книга залишилась би файлом на сервері самвидаву. Спасибі, що дав їй пройти через себе.

За вікном смеркається. Каштан за дев'ятим поверхом — у тіні. Десь у дворі дитина грає у м'яч — чути, як він стукає об асфальт.

Я закриваю блокнот. Закриваю чернетку у комп'ютері. Книга готова.

Завтра вона піде до видавця. Через місяць — у друк. Через два — на полицях. Через рік — десь у книгарні Львова чи Дніпра хтось підніме її, прочитає кілька сторінок, можливо, купить. Через п'ять років — частина моїх героїв пам'ятатиме її, частина — ні. Через двадцять років — її, можливо, прочитає молодий розробник, який зайде у вже зовсім інший ландшафт, і подивиться на ці нотатки, як на історичний документ про темне місце, з якого виросло щось краще.

А може й ні. Може через двадцять років усе залишиться таким самим. Або погіршиться. Або з'явиться щось, чого ми зараз навіть не уявляємо.

Я не знаю. Я зробив, що міг. Зафіксував момент. Дав слово людям, які тримають цей момент на собі. Записав чесно. Уся решта — поза моєю владою.

Якщо ця книга пройшла з тобою, читачу — спасибі за час. Якщо ні — теж спасибі. У всьому є сенс для того, хто шукає.

Я піду подивлюся на каштан. Вечір — теплий.

Київ, тринадцяте травня двадцять шостого року.

— Д.

— Кінець —