8

Ранкова прохолода швидко розвіялася, коли Едріан, уже одягнений у підсохлу сорочку та обладунки, підійшов до краю стрімкої річки. Вода вирувала на кам'янистих порогах, здіймаючи білу піну й створюючи чимало шуму. Лорд обернувся до Ріти, схрестивши руки на грудях.

— Ну що, Маргарито, настав час великих звершень, — спокійно сказав він. — Роби вигляд, що ти безжальний підводний мисливець, і крокуй у воду. Нам справді треба на той бік.

Ріта підійшла до самої кромки берега, зазирнула в бурхливий потік і знову гидливо підібгала передню лапу, скрививши морду. Її внутрішня дівчина влаштувала справжній мітинг протесту. Дівчина почала ходити туди-сюди вздовж води, гарячково міркуючи вголос і вмовляючи саму себе своїм глибоким басом:

— Так, Ріто, зберися. Ти сильна, ти незалежна. Ти займаєшся спортом. Ти зможеш. Це просто вода. Ну мокра. Ну холодна. Зате луска чистішою буде... Але ж там течія! А раптом мене змиє? Я ж не хочу стати першим у світі драконом, який потонув через панічну атаку!

Едріан у її внутрішні переживання не втручався. Він просто стояв осторонь, спершись на стовбур старої верби, і з величезною цікавістю та неприхованою усмішкою спостерігав за цим монологом. Бачити, як могутній бойовий ящір веде високоінтелектуальну суперечку сам із собою про те, чи варто мочити лапки, було найкращим видовищем за весь його військовий досвід.

Раптом Ріта зупинилася як укопана. Її великі драконячі очі округлилися, а чорні крила за спиною рефлекторно сіпнулися.

— Стривай... — пророкотав її бас, і в ньому з'явилося дитяче осяяння. — Який же я крокодил? Я ж кажан! У мене є крила! Едріане, я можу просто перелетіти цю калюжу!

Лорд Валоріан відірвався від дерева, і його обличчя вмить стало серйозним.

— Перелетіти? Торне... тобто, Маргарито, ти ж казала, що боїшся висоти і не вмієш користуватися крилами.

— Ну то навчуся прямо зараз! — рішуче заявила вона й почала активно махати гігантськими шкірястими крилами, створюючи навколо себе справжній ураган із пилу та сухого листя.

Едріан зрозумів, що дівчину не зупинити, тому швидко включився в процес як досвідчений наставник. Вони вперше почали діяти як справжня, злагоджена команда.

— Стій, не махай ними хаотично! — перекрикуючи шум вітру, скомандував лорд, підходячи ближче. — Тобі потрібен розгін! Відійди назад на десяток кроків. Коли побіжиш, згрупуйся, притисни хвіст, а в самий момент поштовху різко розправ крила й злови повітряний потік! Зрозуміла?

— Розбіг... Зрозуміла! Як на кросфіті! — прогримів її лютий рокіт.

Ріта відійшла назад, глибоко вдихнула повітря, зосередилася і стрімко побігла вперед. Тіло спрацювало напрочуд слухняно. На самому краю берега вона потужно відштовхнулася всіма чотирма лапами, згрупувалася і з гучним шелестом розкрила гігантські крила.

Це був не зовсім політ — радше неймовірний, затяжний стрибок. Вона буквально перелетіла бурхливу річку, промайнувши над водою, наче чорна блискавка, і з гучним гуркотом приземлилася на протилежному березі. Стрибок вийшов настільки вдалим, що вона лише злегка замочила самий кінчик свого довгого хвоста.

— Є-є-є-є! Я зробила це! Я лечу-у-у! — переможним, оглушливим басом закричала Ріта, радісно підстрибуючи на місці та від надміру емоцій щосили змахнувши крилами.

І в цю ж секунду вона зрозуміла, що накоїла. Потужна повітряна хвиля від її гігантських крил, наче справжній тайфун, ударила в протилежний берег. Лорд Едріан, який якраз стояв на самому краю, готуючись похвалити дівчину, просто не втримав рівноваги. Вітер збив його з ніг, і воїн з гучним криком знову полетів прямо в бурхливу воду.

ПЛЮХ!

Тільки цього разу ситуація була зовсім не комічною. Річка в цьому місці була глибокою, а течія — шаленою і швидкою. Важкі залізні обладунки, масивний плащ, який миттєво намок і став непідйомним, та довгий меч на поясі каменем тягнули Едріана на дно. Воїн з'явився на поверхні, судомно ковтаючи повітря, але течія миттєво підхопила його і понесла на гострі кам'янисті пороги. Він відчайдушно намагався гребти, але мокрий одяг зв'язував рухи, заважаючи плисти. Лорд Валоріан не міг подолати цю стихію самотужки. Його життю загрожувала смертельна небезпека.

Ріта, побачивши це, миттєво забула про свою радість. Її серце стиснулося від дикого жаху. «Він тоне! Через мене!» — спалахнуло в голові. Без жодних роздумів, підкоряючись чистому інстинкту, вона кинулася вздовж берега навперейми течії.

Ріта вибігла на великий плаский камінь, що виступав над водою, і крикнула розпачливим басом:

— Едріане! Хапайся!

Вона різко розвернулася і з усього розмаху закинула свій довгий хвіст далеко в бурхливу воду, прямо перед носом лорда. Едріан, який уже майже пішов під воду, в останню секунду викинув руку вперед і мертвою хваткою вчепився в міцну чорну луску.

Ріта відчула важкий ривок. Напруживши всі м'язи свого нового драконячого тіла, вона вперлася лапами в гранітний камінь і одним потужним, плавним рухом витягла лорда з виру, потягнувши хвіст на себе. Едріан вилетів на сухий берег і безсило впав на траву, гарячково кашляючи й випльовуючи річкову воду.

Ріта миттєво підскочила до нього, нахиливши морду до самого обличчя:

— Ти живий?! Скажи щось, Едріане! О боже, я так злякалася!

Едріан підняв голову, важко дихаючи, і втомлено посміхнувся:

— Живий... Завдяки тобі, Маргарито. Офіційно заявляю: твій хвіст — найкраща рятувальна техніка в усьому королівстві.

Обоє щиро, полегшено засміялися, відчуваючи, як спадає смертельна напруга. Небезпека була позаду, і вони впоралися з цим разом.

Проте за кілька хвилин, коли лорд трохи прийшов до тями і сів на траві, викручуючи свій плащ, між ними виникла дивна, несподівана пауза.

— Ну... ти це... сильно тримався, — ніяково пророкотав низький бас Ріти. Дракон відвів очі вбік і кумедно закрутив кінчиком хвоста. — Прямо так міцно вчепився.

Едріан застиг із мокрим плащем у руках. Він згадав той момент, коли у воді його пальці судомно стискали її хвіст. І раптом суворий воїн відчув, як його щоки починають зрадницьки палахкотіти від раптового збентеження. Він усе життя знав, що хвіст дракона — це просто частина бойового ящера, зброя. Але зараз, знаючи, що цей хвіст належить дівчині, він майже фізично відчув це так, ніби в паніці тримав її за руку......або обіймав за талію оголену незнайомку. Це було якось дуже інтимно.

Ріта теж відчувала те саме. Для неї як для людської дівчини той факт, що чоловік так міцно і палко стискав частину її тіла (хай навіть це був драконячий хвіст), здався чимось настільки особистим і хвилюючим, що її луска на щоках знову стала яскраво-рожевою від сорому.

— Так... — кашлянув Едріан, ніяково дивлячись на свої мокрі чоботи і намагаючись повернути голосу колишню суворість, яка зараз зводилася до трепету. — Мусив триматися. Інакше я б зараз розмовляв із рибами на дні. Дякую, Маргарито. Ти врятувала мені життя.

— Та гаразд... Звертайся, — тихо, майже знічено пробурмотів бас дракона.

Між ними повисла густа, солодка напруга.

А далеко вгорі, на тонкій гілці сосни, гоблін Кронк панічно затискав собі рота, щоб не закричати від повного шоку. Тремтячими пальцями він виводив на своєму пергаменті:

«Увага! Ситуація вийшла з-під контролю! Дракон збив генерала у воду, а потім виловив його власним хвостом. Тепер вони обоє червоніють і ніяково мовчать, дивлячись на квіточки. Це не військовий похід, це якесь ельфійське любовне прокляття найвищого рівня! Я вимагаю подвійної плати за цей моральний збиток...»