6

Наталя рішуче відвела Олю та Мію вбік від компанії.

— Дівчата, нам же ще треба їхати до Ріти, — нагадала вона подругам. — Ми ж обіцяли прибути якомога раніше.

Оля з Мією перезирнулися. Вечірка була в самому розпалі, і залишати це веселе свято їм зовсім не хотілося.

— І не грайте мені тут у дивоглядки, — помітивши їхнє вагання, суворо зауважила Наталя. — Якщо ви забули, я нагадаю: нас там взагалі-то теж дехто чекає.

Вона багатозначно повела очима, натякаючи, що подруги надто захопилися новими знайомими, які й кроку не давали їм ступити. А на Рітиній дачі на них усе ще чекала чоловіча компанія.

— Так ми ж тих хлопців узагалі не знаємо, — спробувала заперечити Мія. — Це знайомі Ріти. Ми їх в очі ніколи не бачили!

— Точніше, це друзі хлопця, з яким Ріта зустрічається, — підтримала її Оля. — Ми з ними справді незнайомі. А з цими хлопцями тут так цікаво…

Наталя насупилася.

— Ми обіцяли приїхати, — уже сердитіше відрізала вона.

Оля незадоволено скривилася й миттєво знайшла ідеальне виправдання:

— Ну, взагалі-то, я вже пила шампанське. Треба, щоб воно хоч трохи вивітрилося, перш ніж сідати за кермо.

— Отже, тобі треба поспати, — Наталя хитро усміхнулася подрузі. — Я, на відміну від декого, не лише розважалася, а й устигла домовитися про вільну кімнату. Тож ходімо відпочинемо, а зранку вирушимо.

Вона розвернулася і, не допускаючи жодних заперечень, упевнено попрямувала коридором, показуючи дорогу.

Сашко, який увесь цей час пильно спостерігав за дівчатами, помітив, що подруги збираються йти. Він одразу підійшов до Мії й лагідно відвів її вбік, тримаючи за руку.

— Ви вже кудись збираєтеся? — запитав він, заглядаючи їй в очі.

— Так, нам треба виїхати раніше, тож вирішили трохи відпочити. Оля ж за кермом, а дорога після безсонної нічної завірюхи — це не жарти.

— Не хочу тебе відпускати, — тихо мовив Сашко, ніжно стискаючи її пальці. — Мені обов'язково треба записати твій номер. Ходімо.

Він упевнено повів її до сходів.

— Куди ми? — Мія слухняно йшла слідом, навіть не намагаючись вивільнитися. У теплій долоні хлопця її руці було неймовірно затишно й спокійно.

— Мій телефон залишився в номері, — пояснив Сашко, ведучи її довгим готельним коридором. — Спеціально не брав його із собою на бенкет, щоб ніхто не відволікав від свята… і від тебе.

Вони підійматися сходами, і Мію не полишало дивовижне відчуття легкості. Здавалося, за спиною виросли крила, і вона не йшла, а буквально летіла вгору. Хоча, можливо, це бульбашки ігристого робили її такою невагомою. Долаючи широкі марші третього поверху поруч із Сашком, дівчина почувалася тендітним метеликом. І саме в цю мить її нога раптом зісковзнула з гладенької сходинки. Мія мало не перевірила на власному носі закон всесвітнього тяжіння Ньютона, якби не реакція хлопця. Сашко миттєво підхопив її й за інерцією міцно притягнув до себе.

Він не поспішав її відпускати. Так вони й застигли на сходах, тісно притиснувшись одне до одного. Оскільки Мія стояла на сходинку вище, вони опинилися одного зросту, і їхні обличчя завмерли на одному рівні. Одна долоня юнака лагідно ковзнула по спині дівчини й зупинилася на її потилиці, обпалюючи своїм теплом кожен міліметр шкіри. Другою рукою він ще дужче притиснув її до себе за талію. У Мії перехопило подих. І зовсім не тому, що їй забракло кисню. Просто пронизливі сірі очі хлопця в цю секунду здалися їй центром усього всесвіту — нового, невідомого космосу, де щойно спалахнула зірка. Зірка кохання. І це яскраве світло палало в очах Сашка, відбиваючись тепер і в погляді Мії.

У голові пульсувала єдина думка, яка бурхливою хвилею розлилася по всьому тілу. Він накрив її губи жадібним поцілунком. Цього разу той був набагато палкішим і вимогливішим, ніж тоді на балконі, але водночас залишався м’яким і солодким. Дівчина обвила його шию руками, дозволяючи почуттям повністю взяти гору й насолоджуючись цією спокусливою миттю.

Мія відчувала, як гарячий подих хлопця обпікає її обличчя. А він, ніби ніяк не міг насититися, цілував її губи, щоки, лінію підборіддя й знову губи. Вони палали, а в животі шалено тріпотіли метелики, поки Сашко торкався гарячими вустами її шиї та мочок вух. Хотілося більшого — такого всепоглинального бажання вона не відчувала ще ніколи в житті.

Раптом Сашко завмер.

— Якщо ти не хочеш, я зупинюся, — хрипко прошепотів він, притискаючись до неї ще сильніше, хоча, здавалося, ближче вже було нікуди.

Мія на секунду задумалася. Можливо, вона робила найбільшу помилку у своєму житті, але така казкова ніч буває лише раз. Зараз їй понад усе хотілося тільки одного: щоб цей дивовижний чоловік ніколи не випускав її зі своїх обіймів.

— Я не хочу, щоб ти зупинявся, — ледь чутно прошепотіла вона у відповідь прямо йому в губи.

Новий палкий поцілунок став красномовнішим за будь-які слова. Сашко легко підхопив її на руки й рушив далі.

Як саме вони знайшли потрібні двері та як відчиняли їх, Мія так і не збагнула. Вона не помітила ні стриманого оздоблення кімнати, ні стандартного готельного гарнітура, ні навіть того, що цей номер адміністрація теж прикрасила новорічною мішурою. Лише прохолодне покривало ліжка на мить повернуло до тями її розпашіле тіло. Сашко завмер, нависнувши над нею на витягнутих руках і жадібно вдивляючись у кожну рису її обличчя.

— Ти впевнена? — знову запитав він низьким, оксамитовим голосом.

— Так, — ніжно пролунало у відповідь, і дівчина сама потягнулася до нього, захоплюючи в обійми.

Можливо, завтра вона пошкодує про це рішення. Та цієї миті, у цю чарівну новорічну ніч, Мія була абсолютно впевнена, що хоче, аби саме він був її першим чоловіком.