7. Світанок

Диск сонця був маленьким, тривожно-червоним. Він визирав з-за охайних дахів одного житлових кварталів Ешфорда. Проміння губилося в сіруватому серпанку, з якого поволі народжувався ранок. Світанок уже торкнувся неба, але вулиці й будинки досі лежали в золотаво-рожевій напівтемряві. 

Лендон Різ щойно повернувся з пробіжки. 

Йому подобалося бігти сонним кварталом, спостерігаючи за будинками, у яких ще безтурботно спали люди. Він завжди був жайворонком: прокидався, щойно сіріло небо та виходив на свіже повітря, ці ранкові кілометри ставали для нього своєрідною медитацією, що дозволяла впорядкувати думки. 

Думок було багато. 

Останнім часом майже всі вони крутилися навколо Тесси. Хто б міг подумати, що їй вдасться забити йому баки настільки, що він добровільно поведе її до вівтаря. Лендон Різ ніколи не вірив в інститут шлюбу, але вляпався в нього, як і більшість атеїстів. 

При згадці про дружину він мимоволі посміхнувся. 

Зараз він підніметься нагору, прийме душ, ляже поруч, міцно притисне її до себе і, якщо пощастить, отримає порцію добротного ранкового сексу. Він буде ніжним і обережним, щоб не нашкодити малюкові. 

Тесса була першою жінкою, поруч із якою йому вдавалося стримувати свої тваринні інстинкти. Першою, з ким хотілося бути лагідним. 

Різ уже простягнув руку до дверей, коли за спиною почув приглушений незнайомий голос. 

— Повернись. Повільно. 

Він завмер. 

Якого біса? 

Зазвичай такі накази віддавав він. 

На доріжці, що вела до будинку, стояв засмаглий немолодий чоловік. У руках він тримав стару помпову рушницю, схожу на Maverick 88. Ствол дивився просто Лендону в обличчя. 

Чоловіка звали Роберт Вінкс. У магазині  - було щонайменше шість патронів. 

Лендон підвів очі до неба й тихо цокнув язиком. Цей ранок надто добре починався, щоб стати останнім у його житті. 

— Зараз ти вголос повториш усе, що наговорив моїй доньці. І поясниш — чому. 

О, прекрасна новина. Старий прийшов не вбивати. Йому потрібні його кар'єра й репутація. Трясця... А він же знав, передчував, що треба було тиснути сильніше, щоб дівча не розпатякало зайвого. 

Проштрафився — тепер вигрібай. 

Лендон лише зараз пошкодував, що на ньому звичайний спортивний костюм, а не форма. З цією клятою роботою зброю варто носити при собі постійно. Якби ж поруч був його вірний дев'ятиміліметровий «Глок», старий навіть не встиг би кліпнути. 

Різ уважно придивився. Вінкс тримав рушницю однією рукою. Другу засунув до кишені, ніби тиснув пальцем на кнопку диктофона. 

Паршивий із нього мисливець. А отже, швидше за все, і стрілець не кращий. Можливо... варто ризикнути. 

Коп різко кинувся вперед, розраховуючи на швидкість і силу. Та Роберт Вінкс не розгубився, палець ліг на спусковий гачок, звук пострілу луною пронісся кварталом. Куля зі свистом пролетіла повз Лендона й влучила у вхідні двері. Тріски розлетілися навсібіч. 

Лендон брудно вилаявся й неохоче заклав руки за потилицю. 

— Кидай зброю, старий. Ти зараз тут на довічне собі настріляєш, — фиркнув він. 

— Ти, щеня... — прогарчав Вінкс, — Я хочу почути зізнання. Зараз. 

І що, накажете робити? 

Довбана гордість не дозволяла прогнутися під наказом старого дурня. Інстинкти, всупереч здоровому глузду, нашіптували чинити опір. Лендон Різ, попри всі свої вади, аж ніяк не належав до боягузів. 

Хоч тіло рвалося в бій, мозок працював швидко, мов годинник. Він гарячково перебирав варіанти, шукаючи той єдиний, що дозволить не впасти пикою в лайно і водночас не отримати кулю в лоба. 

— Я тебе знаю. Ти батько тієї дівчинки, Ешлі Вінкс. Гадки не маю, про що ти зараз говориш, але пропоную охолонути й поїхати до відділку. Обіцяю, ми тебе вислухаємо. Уважно. 

Він майже не запнувся. Голос звучав упевнено. Але щось усередині підказувало: цього разу фокус не пройде. 

Роберт вишкірився й зробив кілька кроків уперед. Довбана рушниця дивилася Лендону просто в обличчя своєю чорною бездонною зіницею. 

— Ти змусив Ешлі мовчати. Заради чого? Грошей? Чи не так? 

Лендон примружився. Від напруги аж звело вилиці. Погляд ковзнув по потертій куртці Вінкса. “Коли все це закінчиться, треба буде забрати диктофон”, - думка була холодною. Майже буденною. 

— Не розумію, про що ти. 

Давай... ще крок. 

Він не зводив очей із Роберта, але подумки рахував секунди. Дуло вже за якихось двадцять сантиметрів від голови. 

Ось так.  

Ризиковано. Але іншого виходу немає. 

Стрімкий ривок. Долоні затискають ствол, він десь на рівні Лендонового ліктя. Сильний удар ступнею під коліно. Ноги Роберта Вінкса підкошуються. Він падає навколішки, але палець усе ж чіпляє спусковий гачок. 

Другий постріл розриває ранкову тишу. 

По горобцях! Майже радісно встигає подумати Лендон. 

Він перехоплює рушницю, з усієї сили б'є прикладом старого в обличчя й відчуває, як від адреналіну паморочиться голова. 

Як добре, що Тессу навіть вибухом не розбудиш... 

І тільки тоді він обертається. 

Тесса сиділа біля розтрощеного одвірка. 

Ноги безсило витягнуті вперед. Спина згорблена. Голова безвольно звисла так низько, що підборіддя торкалося грудей. Чорне блискуче волосся спадало на обличчя й уже помітний округлий живіт. 

Білою атласною сорочкою повільно розповзалася яскраво-червона пляма.