10

Після того як лорд Едріан Валоріан трохи прийшов до тями від картини «дракон та орк обговорюють торф'яні добрива», ситуація почала розвиватися стрімко. Новий друг Ріти, гігантський орк Грум, виявився не лише чутливим ботаником, а й прекрасним знавцем тутешніх місць. Він подивився на небо, де сонячне світло швидко згасало, поступаючись місцем важким, синяво-чорним грозовим хмарам, і шмигнув своїм великим носом.

— Скоро буде велика вода з неба, — пробасив Грум, закидаючи сокиру на плече. — Магічна гроза Срібних скель. Якщо застане в лісі — змиє разом із обладунками. Тут неподалік, за яром, є старий занедбаний сарай. Раніше там людські лісники тримали коней. Нам треба туди.

Едріан, похмуро поглядаючи на хмари, з якими вже долинав перший гуркіт грому, змушений був погодитися. Вони вирушили в дорогу. Ріта вже впевнено переставляла лапи, а Грум ішов поруч, акуратно тримаючи в кулаці рожеву півонію, яку Ріта пообіцяла сховати від дощу під своїм крилом.

Вони встигли в останню секунду. Тільки-но трійця забігла під похилений дах великого старого сараю, як над лісом із шаленим ревом розверзлося небо. Злива стіною вдарила по землі, перетворюючи стежки на брудні потоки. Всередині сараю пахло старою деревиною, пилом і сухою, солодкою лісовою травою — на підлозі та в кутках лежали великі купи сухого сіна.

Ніч застала їх вже у сараї. Едріан розвів невелике, затишне багаття прямо по центру на кам'яній підкладці. Зовні шуміла злива, блискавки час від часу освітлювали щілини в стінах, але всередині було тепло. Орк Грум, розчулений добротою Ріти, уже спав у кутку, кумедно підклавши під голову свою бойову сокиру і тихо сопучи на всю будівлю.

Ріта затишно вмостилася на великій купі сіна. Тіло дракона приємно зігрілося, вона згорнулася калачиком, майже як домашня кішка, і заплющила очі. Едріан сидів поруч, прихилившись спиною до її  лускатого боку. Між ними знову панувала та сама тепла, мовчазна близькість. Воїн дивився на вогонь, відчуваючи, як його серце все більше прив'язується до цієї дивної, але такої живої та яскравої дівчини.

І ось, посеред нічної тиші, коли навіть грім ззовні почав ущухати, у напівтемряві сараю пролунав ледь помітний звук.
Шурх... шурх-шурх... пі-і-іп.

Ріта миттєво розплющила очі. Драконячий слух, загострений до межі, зафіксував рух у сіні прямо біля її передньої лапи. Вона повільно повернула голову і в слабкому світлі згасаючого багаття побачила ЙОГО.

Маленьке, сіре, пухнасте створіння з довгим рожевим хвостом та намистинами-очима сиділо на сухій травинці й спокійно чистило лапками свій ніс. Це була звичайна польова мишка.

У ту ж мить мозок Ріти повністю вимкнув будь-яку логіку, адекватність і той факт, що вона зараз важить кілька центнерів і має три ряди смертоносних зубів. Для Маргарити з п'ятого поверху це був СМЕРТЕЛЬНИЙ ВОРОГ.

— А-А-А-А-А-А!!! МИША-А-А-А!!! — на весь сарай вибухнув такий оглушливий рев Ріти, від якого з даху посипалася стара черепиця.

Ріта підскочила на метр у повітря всіма чотирма лапами. Від її панічного стрибка стара підлога сараю з тріском прогнулася. Вона почала хаотично махати гігантськими крилами, піднімаючи в повітря хмари сухого сіна й пилу, наче в приміщенні вирував буревій.

— Рятуйте-е-е-е!!! Вона біжить на мене!!! — ревіла вона, і Ріта у повному розпачі спробувала залізти по стіні вгору, ламаючи кігтями старі дошки.

Орк Грум підхопився зі своєю сокирою, дико озираючись і кричачи:
— Де ворог?! Кому рубати голову?! На нас напала армія короля?!

Едріан, якого повітряна хвиля від крил Ріти знову збила на землю і засипала сіном з голови до ніг, гарячково підскочив із оголеним мечем:
— Торне! Маргарито! Де напад?! Хто прорвався?!

— Вона там! У сіні! Сіра! З хвостом!— панічно ревів бас дракона.

Ріта, не знайшовши іншого порятунку, з усього розмаху стрибнула прямо на Едріана. Вона спробувала застрибнути суворому воїну на ручки, повністю забувши про свої розміри великого коня. Едріан лише встиг виставити руки, як кілька центнерів луски та крил знесли його з ніг. Вони разом покотилися по сіну. Дракон від страху міцно обійняв лорда своїми передніми лапами, притиснувши крила до боків і ховаючи голову на його грудях, судорожно тремтячи всім тілом.

Лорд Валоріан лежав на спині, притиснутий до землі гігантським ящером. Він повільно перевів погляд на купу сіна, де маленька мишка, абсолютно шокована такою масштабною виставою, тричі пікнула і на всяк випадок евакуювалася з цього сараю крізь діру в підлозі.

Едріан глибоко вдихнув, відчуваючи на своїх собі гаряче, налякане дихання Ріти. Злість, за майже знесений сарай, миттєво зникла, поступившись місцем черговому нападу шаленого сміху. Лорд обійняв велику шию Ріти рукою, заспокійливо погладжуючи її по прохолодній лусці.

— Тихо, тихо, Маргарито... — крізь сміх заговорив він, і його голос звучав неймовірно ніжно. — Ворог відступив. Могутня сіра бестія злякалася твого грізного крику і втекла з поля бою. Ти в безпеці. Можеш відпустити мої ребра, бо ти мене зараз задушиш своїми обіймами.

Ріта повільно підняла голову, винувато кліпаючи очима. Пилюка від сіна осідала на її чорному носі. Вона зрозуміла, що лежить прямо на Едріані, міцно притискаючи його до підлоги, і її луска на щоках знову зрадницьки стала рожевою від сорому.
— Вона... вона точно пішла? — ніяково пророкотала.
— Точно, — посміхнувся Едріан, дивлячись їй прямо в очі. — Твій бойовий рейтинг у моїх очах щойно злетів до небес. Спалити замок — це кожен дракон може. А от влаштувати землетрус через мишу — це унікальний талант.

Орк Грум, який усе цей час стояв із піднятою сокирою, повільно опустив зброю. Його зелене обличчя виражало повне філософське нерозуміння людської та драконячої психології.
— Елітні воїни Олантії... — пробурмотів орк, чухаючи потилицю. — Складні істоти. Дуже складні. Піду ще посплю.

А зовні сараю, під проливним магічним дощем, зачепившись ногами за стару балку даху і заглядаючи в маленьке віконце, висів бідний, повністю промоклий гоблін-шпигун Кронк. Його пальці тремтіли від холоду та шоку, коли він гарячково дописував у свій розмоклий блокнот:

«Терміново! Психологічна зброя людей вийшла на новий рівень руйнування! Об'єкт №1 (Дракон) серед ночі заревів так, що ледь не зніс будівлю. Причина: поява секретного агента Даркмуру (польової миші). Після психологічної атаки Дракон стрибнув генералу на ручки, і зараз вони обіймаються в сіні, обговорюючи тактику капітуляції гризунів. Орк-зрадник Грумбаш вирішив спати далі. Моя психіка знищена. Я подаю у відставку...»