Розділ 28 «Скляний час»

Усю дорогу до Навчальних класів ми з Кристаль мовчали. Я замислилася над її словами, адже вона говорила загадками — незрозумілими й дивними. Найбільше мене вразило те, що вона, як і я, ненавиділа «міс Піґґі». Звісно, все це могло бути підлаштовано. Можливо, «міс Піґґі» знову намагалася зіпсувати мені життя, і цього разу так, що я вже не «підведуся»... Проте з іншого боку, Кристаль говорила з такою люттю, відвертістю й приреченістю, що у її погляді я відчула неймовірний біль. Чи може людина так вміло грати? Не знала... Проте точно знала, що вона має рацію щодо Реда та інших: у них є таємниці, які мені потрібно розкрити, чи хоча б спробувати розкрити.

Без сумніву, це буде нелегко. Особливо з Редом. Кейл теж іще той «міцний горішок» і, найімовірніше, нічого не розповість. А Бетті надто залякана Редом. І вона не така поверхнева й інфантильна, якою ніби здається на перший погляд. Тож теж нічого не скаже. Лишається Патрік. Цей милий хлопчисько дуже симпатизує мені, тому треба буде спробувати поговорити з ним. Наодинці.

— Ріко, зараз у тебе заняття з літератури, — голос Кристаль перервав мої роздуми. Я навіть не помітила, як ми опинилися всередині Навчальних класів. — І заняття вже пів години як почалося, — вона переглядала розклад. — Ходімо, я все владнаю з Учителькою Поетрі, — промовила вона й рушила коридором, а я мовчки поплелася за нею.

Я терпіти не могла приходити посеред заняття в супроводі Дорослого. Це привертало надмірну увагу й зазвичай означало, що я знову втрапила й якусь халепу... Вчителька Поетрі, звісно, завжди поводилася тактовно й ніколи привселюдно не питала, чому я спізнилася. Але ж Учні... Їхні насмішки та зарозумілі погляди у спину були мені просто нестерпні. А згодом ще і їхні плітки... Ех.

Коли я схаменулась, ми вже були в кабінеті. На мене дивилися десятки очей, включаючи Редові — смарагдово-зелені, Беттіни — надзвичайно блакитні й Тісові — темні, майже чорні.

Трясця.

Кристаль щось тихо пояснювала Вчительці Поетрі, поки я стирчала біля дверей на загальних оглядах. Спливла хвилина, коли обидві жінки обернулися та подивилися на мене. Стілл впевнено кивнула, вказуючи, що можу зайняти своє місце. Я обережно поглянула на Вчительку Поетрі, яка мило всміхнулася й теж кивнула.

Я чимшвидше попрямувала до вільної парти біля вікна, недалеко від Бетті. Ред і Тіс сиділи на протилежному боці приміщення, і це було дуже-дуже добре.

Навчальні кабінети у нашій Колонії, як і інші приміщення, мають досить простий і мінімалістичний інтер'єр. У класі є стіл та стілець для Вчителя, дошка, на якій можна писати спеціальним олівцем, кілька десятків невеликих парт для Учнів та шафи, вмонтовані в стіну в кінці приміщення. Ламп з блакитним світлом у кабінетах немає, оскільки ми навчаємося лише при денному освітленні. Тому вікна в приміщеннях великі — майже від підлоги до стелі. Слід зазначити, що парти у нас розраховані лише на одну особу. Причини цього, либонь, зрозумілі, чи не так?

Підручники, книги та навчальні посібники зазвичай є в єдиному екземплярі у Вчителя, тому ми користуємося ними лише під час занять. Робочі зошити теж зберігаються у Вчителів, і їх нам роздають за потреби. Деякі книги можна знайти в Бібліотеці для виконання домашніх завдань. Для цього ми користуємося спеціальними бланками, які беремо у відповідних осередках у Бібліотеці, заповнюємо й повертаємо. Виносити зошити, бланки для домашніх завдань чи книги з Навчальних приміщень, як і з Бібліотеки, суворо заборонено!

Сівши за парту, я відчула полегшення й зітхнула. Бетті, яка сиділа попереду праворуч, обернулася до мене з запитанням на обличчі: «З тобою все гаразд?» Я підморгнула й усміхнулася їй, щоб заспокоїти. Потім глянула на Реда — він мене ігнорував. Та цієї миті я раптом відчула на собі інший похмурий погляд. Неохоче озирнулася й побачила, як Тіс намагається пропалити мене поглядом.

Кілька секунд я дивилася на нього і не могла зрозуміти, що з ним не так. Зовні це був все той самий Тіс, мій друг, з яким ми ділили всі радощі й горе. Тіс, поруч з яким я ніколи не відчувала себе самотньою чи покинутою. Тіс, з яким я могла бути сама собою та при цьому почуватися комфортно. Тіс, який завжди приходив на допомогу й ніколи не підводив мене...

‌В грудях боляче кольнуло, і я відвернулася.

Він змінився. Чи, може, це я змінилася? Та на відміну від нього, я нікого не зраджувала...

У цей момент Кристаль попрощалася з Учителькою Поетрі, окинула Учнів поглядом, затрималася трохи довше на мені, а тоді мовчки вийшла.

— Отже, продовжимо, — пробубоніла Вчителька Поетрі трохи гугнявим голосом. — На чому я зупинилася? — вона виглядала так, ніби розмовляє сама з собою. Хоча Учні не зводили з неї очей і були явно чимось зацікавлені. Отакої.

Авжеж, мені стало цікаво, як вона змогла привернути їхню увагу настільки, що навіть брати 20-27 і 20-38 слухали, підперши голови руками, і цього разу не заснули.

— О, так, згадала! —  здушено вигукнула Доросла. — Ми говорили з вами про Ніколь Лост як про особистість.

Здається, я давно не відвідувала заняття з літератури, бо не пам'ятаю, коли ми перейшли від безглуздих оповідань до Великої Літератури. Ба більше, я завше вважала, що цей роман не входить до нашої навчальної програми. Гм. Цікаво.

Література була одним з моїх улюблених предметів, і я завжди була старанною ученицею Вчительки Поетрі. Я завжди читала всю призначену нею літературу, навіть якщо вона здавалася мені дивною, сухою чи нецікавою. Я писала твори на різні теми, дуже детально й грамотно викладаючи свої думки.  Ми з Поетрі не приятелювали, але у нас була взаємна повага й залежність у хорошому сенсі.

— На початку роману Ніколь — юна закохана дівчинка, — чітко й голосно промовила Вчителька. — Зауважте, автор явно підкреслює її зовнішню непривабливість, — вона підняла палець вгору, привертаючи увагу Учнів, — але дає зрозуміти, що набагато важливіше краса душі, внутрішній потенціал — її обдарованість, здатність до розуміння, чуйність і тонка інтуїція.

На мить Доросла замовкла, склавши руки в благальному жесті. Де-не-де в класі лунали пошепки та смішки. Вона тяжко зітхнула й продовжила щось говорити.

Чесно кажучи, я слухала її дещо відсторонено, несвідомо аналізуючи її зовнішність. Вона не була красунею й навіть не виглядала симпатично, та була в ній якась «родзинка». Можливо, якби вона змінила стиль свого солом'яного волосся, яке завжди закручувала у вузлик на маківці, або змінила свої величезні окуляри на більш витончені, або підібрала б одяг, який підкреслював би її фігуру, як у Кристаль, — її «родзинка» могла б стати помітнішою для всіх...  Утім, її внутрішній світ був бездоганний, хоча ніхто цього не помічав.

— ...З віком у Ніколь з'являється бажання, — голосно промовила Вчителька Поетрі, вириваючи мене з роздумів, — бути в центрі уваги, викликати загальне захоплення, — вона чомусь кинула зневажливий погляд на Бетті, яка відразу ж роздратовано гмикнула. Це змусило мене посміхнутися.

— Ніколь любить себе та вважає, що всі також мають любити її... — продовжувала Поетрі.

Проте обурений голос Бетті її перебив:

— У вас якісь проблеми, пані? Що це Ви весь час витріщаєтеся на мене?

На кілька секунд у класі запала приголомшена тиша.

— 91-81, Вчителя перебивати заборонено... — розгублено пробубоніла Доросла. — І звертатися до мене потрібно...

— Я знаю, як треба звертатися! — роздратовано відповіла моя сусідка по кімнаті. — Проте витріщатися на дітей ось так не можна, Вчителько Поетрі? Чи Ви намагаєтесь порівняти мене з Ніколь?

Доросла завмерла. Крізь її окуляри було видно, як вона приголомшено кліпає очима.

— 91-81, у вас немає нічого спільного з Ніколь Лост... — невпевнено пробубоніла вона.

— Ріллі? Це ще чому? — зухвало посміхнулася Бетті, її обличчя випромінювало виклик. — Хоча це ж очевидно, на відміну від неї, я — красуня!

Клас вибухнув сміхом, перекриваючи слова Вчительки. Після того, як шум поступово стих, вона зітхнула, і з серйозним виразом обличчя промовила:

— Перепрошую, 91-81, якщо мої слова вразили Вас або викликали неприємні почуття. Та, будь ласка, більше не перебивайте мене. Чи можу я продовжити?

Бетті, схрестивши руки на грудях і піднявши підборіддя, гордовито кивнула, демонструючи свою впевненість і перевагу.

Я не могла зрозуміти, що зараз сталося. Вчителька попросила пробачення в Учня перед всім класом? Вона справді запитала у Бетті дозвіл на продовження лекції? Та хто вони, в біса, ці новачки?

Я мимоволі ковзнула поглядом до Реда, який мовчки спостерігав за Бетті та Вчителькою Поетрі, знову уникаючи мене.

— ...Себастьян Хоуп став близьким другом Ніколь, — тихо продовжила Поетрі. Вона тепер уникала дивитися на Бетті, а й на інших Учнів теж. Її погляд, що мав під товстим склом якийсь болотяний відтінок, блукав десь у далечині, за нашими спинами. — Він був гідним чоловіком, проте доля не була до нього прихильною... Його дружина Камілла була тією ще проблемою. Однак ми обговоримо цього персонажа на наступному занятті. Сьогоднішній урок присвячений Ніколь...

Вона продовжила розповідати про те, як Себастьян познайомив Ніколь з лордом Леонардом Вінтером. Взявши олівець, вона великими літерами написала на дошці: «Велике кохання Ніколь» і, повернувшись до класу, голосно сказала:

— Їхні почуття були взаємні. Леонард Вінтер став невимушеним і природним поруч із Ніколь, хоча він, хочу зауважити, був дуже замкненою людиною.

У цей момент я якось мимоволі подивилася на Реда, намагаючись, щоб він не помітив, як я крадькома спостерігаю за ним.

Насправді я вже кілька разів читала роман «Скляний час», але ніколи не задумувалася над цією темою так глибоко, як зараз. Дивлячись на напис на дошці, зробленій Вчителькою, я розмірковувала: «А чи справді лорд Леонард був «Великим коханням» Ніколь? Можливо, він був лише відлунням справжнього кохання? Лише сходинкою до нього? Можливо, невдалим досвідом? Або ж чимось новим і бажаним, але незрозумілим та недоступним? Чи мені це щось нагадує?»

Я знову прислухалася до того, що розповідала Вчителька:

— Однак Ніколь Лост і Леонард Вінтер — різні люди. Він живе розумом, вона — серцем і інстинктами. Вони обоє шукали кохання, але обрали, говорячи сучасною мовою, невідповідних партнерів. — Доросла сумно всміхнулася. — Вони не були призначені одне одному. Крім того, батько Леонарда вважав Ніколь невідповідною парою для свого сина, тому умовив його відкласти весілля на пів року та вирушити в подорож.

Мені було важко уявити, що б сталося, якби Леонард не послухався батька... Адже ми не завжди ставимо свої бажання понад усе, частіше на наше життя впливають обставини, а також бажання та застереження оточуючих. Вони приводять нас у певне місце, у певний час..

Бетті знову голосно гмикнула, привертаючи увагу всього класу. Вчителька Поетрі не змогла стриматися й подивилася на неї:

— Ви з чимось не згодні, 91-81?

— Не розумію, чому цей йолоп Леонард послухав батька, а не своє серце? — обурено запитала білявка, викликавши хвилю зацікавлених поглядів у класі. — Невже батько для нього був важливішим, ніж кохана жінка? Невже він був настільки слабохарактерним?

Вчителька кивнула, трохи зітхнувши:

— Я зрозуміла, що Ви маєте на увазі, 91-81... Проте моя відповідь буде лише моїм припущенням, а не чимось більшим... Вас це влаштує? Ви хочете знати мою думку?

Бетті, з цікавістю закинувши голову, вперше проявила явний інтерес, а тоді кивнула.

— 91-81, перепрошую, а чи відчували ви коли-небудь справжнє кохання? — несподівано запитала Доросла.

Кілька дівчат у класі з побожним жахом ахнули, і запала мертвотна тиша. Усі очі були спрямовані на Бетті, яка ошелешено втупилася у Вчительку.

В мене промайнула думка про те, що Бетті, мабуть, навіть не знає про правило, яке забороняє висловлювати подібні почуття вголос до статусу «Майже Дорослий»... Поетрі теж неабияк ризикувала, ставлячи такі питання... Навіщо їй це було потрібно? Якщо це дійде до «міс Піґґі»...

Аж раптом почувся тихий і невпевнений голос Бетті:

— Так, відчувала... — вона ледь нахилила голову вниз.

— А Ви впевнені, що це було справжнє кохання, а не просто закоханість? — не вгамовувалася Вчителька. — Чи Ви розумієте різницю, 91-81?

Бетті лише мовчки кивнула у відповідь. Доросла пильно дивилася на неї:

— Тоді Ви можете відповісти на моє перше запитання: чи це було справжнє кохання?

Раптом тривога разом з обуренням спалахнули в мені. До чого ведеться ця розмова? Навіщо вона провокує Бетті? Я обережно глипнула на Реда. Він спохмурнів, уважно спостерігаючи за білявкою.

Тінь вагання промайнула на Бетінному гарному  обличчі, а затим вона, зніяковіло поправивши волосся, промовила:

— Я не впевнена…

— Ось у чому справа! — захоплено вигукнула Вчителька й тикнула вказівним пальцем у бік Бетті. — Леонард також відчував невпевненість. Він не був певен у почуттях Ніколь і навіть у власних. Тому відстань могла допомогти знайти відповіді на багато питань, — вона з-під окулярів уважно поглянула на Бетті, яка миттєво зашарілася.

— Але ж Ніколь за його відсутності захопилася красенем Джеком Лоу! — раптом вигукнула кароока дівчинка з хвостиками, яка сиділа перед Бетті на першій парті. Здається, це була 51-32.

У цей момент несподівано пролунав стукіт у двері. Вчителька Поетрі здригнулася, її погляд розгублено ковзнув по класу. Потім вона невпевнено вигукнула:

— Увійдіть.

Двері рвучко розчахнулися, і на порозі з'явився Кейл з широкою усмішкою на вустах. І вже без пластиру на носі.

— Так?.. — Вчителька дивилася на нього трохи розгублено, а від його зухвалої усмішки та прямого погляду вона ще й ураз зашарілася. — Чим можу допомогти?..

Я мимоволі всміхнулася, спостерігаючи, як блондин використовує свою привабливість. Нічого не кажучи, він впевнено підійшов до Дорослої та простягнув папірець. Вона взяла його тремтячими руками та швидко пробігла поглядом.

— 91-80?.. — тихо прогугнявила Вчителька. Кейл кивнув, широко всміхнувшись. — Ви можете зайняти вільне місце... — додала вона й знову зашарілася.

Блакитноокий красень знову подарував їй чарівну усмішку, кивнув і рушив у мій бік. За мною була вільна парта, і я передбачала, що він обере саме її. От же ж дідько!

Проходячи повз мене, Кейл весело підморгнув, а я здригнулася й зарум’янилася, сором'язливо всміхнувшись. У цю мить Бетті обернулася й, побачивши мою усмішку, чомусь спохмурніла.

Тоді я кинула швидкі позирки на Реда та Тіса: перший продовжував ігнорувати мене, а другий — палко спопеляв поглядом. Набридли!

— Добре, продовжимо... — тихо пробурмотіла Поетрі, привертаючи загальну увагу. Вона більше не дивилася на мене, оскільки за мною сидів Кейл.

А я майже фізично відчувала, як його погляд пропалює мою потилицю, і знала, що його фірмова усмішка час од часу з'являється на обличчі.

Якби тільки я могла гарантувати, що не приверну уваги, то вже б обдарувала блондина кількома влучними словами... Ну, чи хоча б гнівним поглядом... Проте...

Тим часом Доросла продовжувала розповідати, що Ніколь закохалася в Джека та розірвала заручини з лордом Леонардом. Джек Лоу був повною протилежністю Леонарда, і саме жага до життя, що відчувалась у Джеку, привабила Ніколь.

— Розслабся... — раптом видихнути  Кейл мені в потилицю. Його теплий подих торкнувся моєї шкіри, викликаючи в мене мимовільний дрож. — Ти надто напружена.

Я ледь повернула голову до нього та майже одними губами запитала:

— Знову хочеш отримати в ніс?

Блондин пирснув од сміху та відкинувся на стільці, зберігаючи на вустах чарівну усмішку.

Паралельно Вчителька Поетрі провадила своє:

— ...Вона прагнула кохання. Але чи були її почуття справжніми? — вона запитливо подивилася на Бетті.

— Навряд чи, — знизала плечима моя сусідка по кімнаті. — Радше, це було захоплення.

— Правильно, 91-81! — кивнула Доросла. — Ніколь пройшла через багато випробувань і згодом усвідомила свою провину перед Леонардом. Коли вона знайшла його при смерті, він уже сильно змінився. Леонард почав думати не лише про себе, але й про інших... Хвилини, які лорд провів з Ніколь наприкінці свого життя, були для нього найщасливішими... — вона замовкла.

 У кабінеті пролунав схлип, і хтось шморгнув носом. На очах Вчительки виступили сльози, які вона акуратно змахнула.

Аж раптом я знову відчула подих Кейла на шиї, що змусив мене здригнутися. Цей зухвалець нахилився дуже близько й прошепотів:

— Знаєш, а ти відчайдушна.

Я швидко зібралася і, криво посміхнувшись, тихо відповіла:

— Не більше, ніж ти зараз.

— …Смерть близької людини викликала в Ніколь тяжкі моральні страждання, муки каяття, — продовжувала розповідати Доросла.

Я слухала її краєм вуха, адже була насторожена через Кейла.

— Вона віддалася відчаю, скорботі, тяжко захворіла, їй здавалося, що «життя скінчилося»…

— Думаєш, мені подобається біль? — знову прошепотів він.

Не хотіла відповідати, але воно вирвалася само:

— Думаю, ти симпатизуєш тим, хто тобі його завдає.

Блондин знову пирснув од сміху, але не відхилився. Я прислухалася до його дихання, відчуваючи, як теплі подихи ніжно торкалися шкіри, викликаючи легке тремтіння. Мимоволі стиснула руку в кулак, намагаючись зберегти рівновагу й упоратися з емоційним напливом, аби не загубитися в цьому моменті.

Проте нахабний холодок все одно пройшовся по шкірі, коли Кейл видихнув моє ім'я:

— Ріко... а ти таки відчайдушна...

Я глибоко вдихнула, силкуючись зібратися, а затим криво посміхнулася та, трохи нахилившись до нього, пошепки відказала:

— А от щодо тебе я вже не впевнена, — у цей момент зустрілася зі смарагдовим поглядом, який я марно намагалася привернути протягом всього заняття.

Ред насупився, кілька секунд уважно дивився на мене, потім ковзнув поглядом на Кейла й відвернувся. Трясця.

— Після важкої душевної кризи зустріч із Себастьяном Хоуп, його увага та любов, остаточно зцілили Ніколь, — вела далі свою розповідь Поетрі, сповненим захоплення голосом. — Дівчина знову відчула радість і нові почуття, які повернули її до життя. Важливу роль тут відіграв Себастьян, чия «дитяча душа» була настільки близька Ніколь. Справжнє кохання вона відчула лише до нього. Себастьян, як і Ніколь, жив почуттями та емоціями, тому їхні душі були настільки споріднені. З цією людиною вона знайшла повне порозуміння та стала його дружиною, поринаючи у світ сімейних і материнських турбот, — завершила Доросла.

Бетті знову зухвало гмикнула.

— 91-81, що Вас не влаштовує цього разу? — Поетрі невдоволено опустила на неї погляд. — Це ж Велика Література!

— Як Ніколь могла вийти заміж за цю нудну людину? Тим паче він був її другом, — знизала плечима Бетті, дивлячись на Вчительку із здивуванням.

— А до друга що — не можна відчувати… кохання? — якось дивно промовила Вчителька.

— Кохання? Вчителько Поетрі, на мою думку, Ви плутаєте «кохання» та «дружбу». Це різні поняття, — не вгамовувалась Бетті. — Дружити я можу з ким завгодно, але кохати…

— Чи це насправді так? — лагідно всміхнулася Доросла. — Тобто ви стверджуєте, що можете дружити з будь-ким, 91-81?

— Я не це мала на увазі! — виправдовувалася Бетті, її щоки спалахнули. — Кохання — це все, розумієте? Як Ніколь могла зрадити Леонарда?! Ви ж сказали, що вона усвідомила свою помилку згодом! Якщо він був її «Великим коханням», як ви написали на дошці, то чому дівчина не присвятила своє життя цьому коханню? Як вона могла полюбити іншого чоловіка після цього? Ба більше, друга? Ще й того хто познайомив їх...

— 91-81, я розумію, що Ви хочете сказати... Ви досить молода, щоб зрозуміти деякі речі... — пробурмотіла Вчителька, проте її слова чули всі в класі. Вона зробила павзу і, поглянувши на Бетті, продовжила голосніше: — То, на Вашу думку, Ніколь мала зостатися вірною цьому коханню до кінця свого життя?

Бетті твердо кивнула й схрестила руки на грудях. Поетрі, злегка розгублена, окинула всіх присутніх поглядом.

— Проте я хочу зауважити, Учні, що то були інші часи... Кожна жінка того часу, попри розум, соціальне становище, бажання бути особливою та прагнення утвердитися в суспільстві, перш за все, призначена була для ролі матері та дружини, — пояснювала Доросла, в її голосі відчувалась певна суміш строгості й терпимості. — А Ніколь, пройшовши довгий шлях становлення та намагаючись знайти щастя в розвагах, у пишному суспільстві, в тому ж Джеку Лоу... знайшла його поруч із розважливим і спокійним Себастьяном Хоуп. Розумієте?

Весь клас занурився у мовчання, погляди Учнів були прикуті до Дорослої, ніби вони намагалися збагнути глибокий сенс її слів. Атмосфера була напружена, і в повітрі відчувалася суміш здивування та роздумів.

Я ж ніяк не могла збагнути, навіщо вона так гостро торкнулася цієї теми... Це, безперечно, буде мати наслідки...

Тоді  вона розгублено всміхнулася:

— Це те, що ви повинні знати... Кожен із вас!

Коли раптом пролунав голос, який я, мабуть, впізнала б із тисячі:

— Вчителько, — Ред вперше за все це довге й незрозуміле заняття нарешті вирішив висловитися. — Можна я спробую пояснити, — він уважно подивився на Бетті, — те, як я це розумію?

— Будь ласка, 91-79 — Вчителька явно зраділа такому ентузіазму. — Нам буде всім вельми цікаво.

Я подумки відзначила, що ця Доросла вже знає Реда за номером. Гм... Звідки вона його знає й що я ще пропустила?

Бетті глипнула на Реда через плече. Він блиснув на неї трохи насмішкуватим поглядом і, прочистивши горло, вимовив:

— Думаю, що в кожного серця буває своє «Велике кохання», і ніхто інший не може оцінювати його «правильність» чи «неправильність», — він різко замовк.

У класі запанувала гнітюча тиша. Всі погляди були звернені до нього, немов він раптово став центром всесвіту. Навіть розгублений погляд Бетті залишався прикутим до нього.

Після невеличкої павзи Ред глибоко вдихнув і, дивлячись білявці прямо в очі, продовжив свою думку:

— У всіх своє розуміння кохання, 91-81, — його голос був чіткий і впевнений. — Ба більше: одна людина може кохати по-різному в різні періоди свого життя. Хіба ні?

Пролунав сигнал закінчення заняття, і всі наче відчули полегшення від завершення цієї напруженої дискусії.