Глава 20

Коли перші постріли вдарили по периметру, «Чайка» стояла між чорними грядами, важка й зосереджена.

Корпус корабля був подряпаний і закопчений, бронеплити вкриті слідами осколків, але енергетика трималася. Турелі ще слухалися, генератори гуділи рівно, без збоїв. Навколо корабля козаки встигли розгорнути оборону: портативні вогневі точки, автоматичні турелі на триногах, лазерні розтяжки, що тремтіли в сухому повітрі тонкими лініями світла. Між уламками чорного каменю ковзали дрони-змії, майже зливаючись з поверхнею.

Орки йшли попереду — щільно, уривками, прикриваючись камінням і уламками. Їх кидали першими, без жалю, щоб продавити дистанцію масою. За ними трималися пірати зі Спарроу — стріляли поверх голів, користувалися кожною шпариною, що відкривалася під їхнім натиском. Орків гнали вперед як витратний матеріал, як живий таран. Десь позаду працювали куратори Домініону — не лізли в першу лінію, лише спрямовували й коригували.

Остап лежав за кам’яним гребенем, притискаючи гвинтівку до плеча. Його сектор перекривав лівий фланг. Він не рахував постріли — лише відмічав, хто впав і хто ще рухається.

Поруч Дем’ян Верба сидів навпочіпки, вивівши вперед механічне око. Його дрони підіймалися й падали, врізалися в ґрунт, злітали знову, працюючи мовчазно й методично.

— Вони вже на межі ефективної дальності, — спокійно сказав Яромир у комунікатор. — Ще трохи — і підуть у щільний.

Чуб стояв біля центральної турелі. Він не підвищував голосу. Команди йшли чітко, сухо, без зайвих слів.

Турель на правому фланзі заговорила першою — важка черга розірвала тишу, розсипала каміння, змусила орків залягти. Одного з піратів відкинуло назад так, що він кілька разів перекрутився в повітрі, перш ніж зникнути за уламками.

Усередині «Чайки» було тісно й темно. Юліса Зореслава сиділа на підлозі трюму, притулившись спиною до холодної стіни. Поруч — аркадійський вчений, врятований з табору. Вона тільки тепер помітила обручку на його пальці. Звичайне металеве кільце, трохи подряпане. Він нервово крутив його великим і вказівним пальцями іншої руки — знову і знову, не зупиняючись. Здавалося, це був єдиний рух, що не давав йому зламатися.

Кожен удар зовні віддавався в корпусі корабля глухою вібрацією. Коли заговорили турелі, «Чайка» напружилася. Метал чинив опір, стримуючи натиск усією своєю масою.

— Якщо ми виживемо, — сказала Юліса тихо, але твердо, — цього не можна буде просто так залишити.

Учений підняв на неї погляд.

— Що саме?

— Те, що тут відбувається.

Він мовчав кілька секунд.

— Думаєш, хтось їх слухатиме?

— Якщо будуть факти — слухатимуть.

— Факти зникають, — відповів він спокійно. — Свідки — теж.

Юліса стиснула щелепу.

— Нам потрібні докази з планети. Не просто історія. Дані. Матеріали. І живі свідки. Хтось із них має говорити.

— Навіть якщо ми їх зберемо, — він на мить заплющив очі, — це ще нічого не означає.

— Чому?

Він подивився на неї прямо.

— Бо дані можна стерти. Архіви — переписати. А тих, хто бачив занадто багато, — прибрати. І тоді не залишиться ні доказів, ні тих, хто зможе їх підтвердити.

Юліса мовчала, але погляду не відвела.

— Усі ці докази, — додав він тихо, — просто поховають. Разом із нами.

Зовні перша хвиля була знищена майже повністю.

Дрони Дем’яна вривалися в групи орків, підривалися між ними, розривали тіла, розкидали уламки броні.

Арахн працював лівіше — його рух був плавний, майже безшумний. Він не тримав позицію, він ковзав по скелях, змінюючи кути, і кожен його постріл знаходив ціль.

Праворуч діяв Аякс.

Він ішов низько, майже припадаючи до землі, використовуючи каміння як укриття. Його шаблі спалахували коротко й різко, мов відблиски хижих іклів. Він врізався в орків на ближній дистанції — там, де вогнепальна зброя втрачала сенс. Першому він розсік горло одним рухом, другому вбив клинок під нижню щелепу, третього збив з ніг і добив руків’ям шаблі, вдаривши так, що шолом тріснув разом із черепом під ним. Коли один з орків спробував схопити його, Аякс вчепився зубами в горло і вирвав шмат плоті, перш ніж тіло впало.

Друга хвиля пішла щільніше.

Орки вже не бігли хаотично — їх гнали вперед. Пірати продовжували стріляли поверх голів, змушуючи рухатися.

Десь глибше заговорила важка зброя, і повітря почало тремтіти від глухих ударів.

— Важкі, — хтось кинув у канал зв'язку. — Підтягують.

Чуб не відповів словами. Турелі перевели на інший режим. Лазерні розтяжки спалахнули — кілька орків розрізало навпіл, ще двоє впали, заплутавшись у світлових нитках. Дрони-змії кинулися вперед, впиваючись у ноги, у стики броні, у відкриті ділянки.

Остап перекотився на нову позицію, вистрілив двічі. Один орк упав одразу, другий пробіг ще кілька кроків і звалився обличчям у каміння. Його гвинтівка була гаряча, але працювала чітко.

Аякс у цей час прорвався глибше. Він вискочив з-за уламка просто в групу піратів. Першого збив плечем, другого розпоров шаблею від ключиці до живота, третього повалив на землю й добив ударами лап, поки той сіпався, захлинаючись кров’ю. Він не зупинявся — рух був безперервний, хижий, мов атака зграї, зведена в одну істоту.

Третя хвиля була іншою.

Вони вийшли повільно. Орки у важкій броні, пірати з флангів, а між ними — інструктори Домініону. Їх одразу було видно по рухах: спокійних, зібраних, без паніки. Вони стріляли рідко, але точно.

Перший постріл інструктора влучив у турель — вона вибухнула зсередини, розкидавши уламки. Другий — збив дрона в повітрі.

— Тримати лінію, — кинув Чуб.

Козаки не відступили. Вони рухалися між вогневими точками, прикривали один одного, витягували поранених, міняли позиції. Хтось падав і більше не підводився. Хтось отримував поранення, але залишався стріляти.

Арахн вийшов на відкриту ділянку, ведучи безперервний вогонь. Його силует різко вимальовувався на тлі пилу й спалахів. Орки падали один за одним.

 

Аякс з’явився зліва, майже одночасно. Він вдарив у фланг ворога, розриваючи стрій ближнім боєм, змушуючи орків збиватися купами, втрачати ритм. Його шаблі були вже темні від крові, лапи — слизькі, але рухи залишалися точними.

Усередині «Чайки» Юліса відчула, як корпус знову здригнувся. Вчений тримався за поручень, його обличчя було блідим, але погляд — зосередженим.

— Нам треба витягти з їхніх систем хоч щось, — сказала Юліса. — Якщо буде прямий слід, Аркадія не зможе це ігнорувати.

Вчений не відпускав поручня, дивлячись кудись повз неї.

— Зможе.

— Ні.

— Зможе, — повторив він. — Бо справа не в доказах. А в тому, хто їх контролює.

— Тоді треба зробити їх публічними.

Він повільно перевів на неї погляд.

— Публічність не рятує тих, хто занадто багато знає.

Пауза.

— Ти занадто віриш у механізми, — сказав він. — А механізми служать сильнішому.

Арахн більше не тримався одного сектора. Він рухався дугами, виходив з-під вогню, зникав за кам’яними виступами й з’являвся там, де ворог уже вважав позицію безпечною. Його багатолапе тіло чіплялося за скелі так, наче сила тяжіння для нього була умовною. Він підіймався майже вертикально, фіксуючись кінцівками, і звідти вів вогонь униз, накриваючи групи орків зверху, де їхня броня була найслабшою.

Кілька разів орки намагалися дістати його важкою зброєю, але Арахн реагував миттєво: різкий ривок, зміна висоти, і снаряди рвали каміння там, де він був секунду тому. Його стрілянина не була безперервною — це були короткі, смертельно точні серії, кожна з яких завершувалася падінням ще одного тіла. Коли один з інструкторів Домініону спробував взяти його на приціл, Арахн зсунувся вниз по скелі, майже ковзаючи, і з близької дистанції прошив того чергою, не давши навіть встигнути змінити позицію.

У вогневій лінії стояв осавул Бондар — командир Червоної команди.

Низький, кремезний, з важкою шиєю і плечима, він рухався не швидко, але впевнено, немов знав, що куля знайде когось іншого. Його сіро-зелені очі, завжди трохи примружені, холодно зважували простір перед ним. Червоні позначки на броні були вже подряпані й закіптюжені, але він не звертав на це уваги.

Бондар не кидав людей уперед — він втискав ворога в землю, методично, важко, так, як забивають клин у мерзле дерево. Його команда працювала щільно, майже тілом до тіла, і кожен орк, що проривався в цей сектор, падав під злагодженим перехресним вогнем.

Чуб тримав центр.

Він стояв там, де лінія оборони могла зламатися першою. Його не було видно здалеку — він не висовувався, не геройствував. Але кожен козак у секторі знав, де він, і це тримало стрій.

Коли одна з позицій праворуч почала захлинатися під натиском важких орків, Чуб особисто перекинув туди резерв, коротко, без пояснень. Коли турель вийшла з ладу, він не став чекати — сам підповз, допоміг перезарядити ручний модуль і повернув вогонь у стрій.

За лівий фланг відповідав осавул Яромир, командир Зеленої команди.

Високий, сухорлявий, з бородою кольору жита, він майже не рухався, лише зрідка змінював позицію на кілька кроків. Його голос у рації був тихим і рівним, але кожну команду чули одразу.

Зелена команда працювала розсипом, розтягуючи ворога, змушуючи його витрачати сили на переслідування тіней. Коли орки намагалися зімкнути кільце, Яромир просто змінював ритм — і атака розвалювалася сама собою.

Остап діяв інакше.

Він не тримав одну позицію довго. Після кожних кількох пострілів змінював місце, заходив з флангу, працював по тим, хто намагався обійти оборону або підповзти під прикриттям уламків. Його стрільба була спокійною, майже холодною. Він не гнався за кількістю — кожен постріл мав мету. Кілька разів він прикрив Аяксів прорив, знімаючи орків, які намагалися замкнути того в кільце.

Аякс не зупинявся. Його рухи були різкі, майже тваринні, але не хаотичні. Він з’являвся між кам’яних брил, рвав, ламав, зникав знову. Леза в його лапах блищали лише мить, потім знову ховалися в пилу й крові. Кілька орків спробували взяти його масою — і впали майже одночасно, не встигнувши зрозуміти, хто їх убив. Його боялися. Це було видно по тому, як орки збивалися, били навмання, відступали.

Коли пірати спробували обійти позицію зліва, Остап ліг на живіт, підповз ближче й відкрив вогонь з несподіваного напрямку. Перші двоє впали одразу, третій встиг розвернутися — і отримав кулю в плече, після чого його добив Аякс, виринувши з-за каміння майже впритул.

У цей момент осавул Волошин, командир Золотої команди, вже тиснув на своєму напрямку.

Його золотаві смуги на броні були добре помітні навіть у пилу й диму. Він працював агресивніше за інших, постійно тиснув, не даючи ворогу часу перегрупуватися. Його команда заходила клином, різала піратів і одразу відходила, перш ніж ті встигали відповісти. Волошин рухався швидко, різко, з хижою уважністю, і там, де він проходив, стрій противника розсипався.

Арахн уже був далі. Він спустився з висоти, пройшов уздовж тилу ворога, використовуючи шум бою як прикриття, і вдарив у групу піратів, що тягнули боєкомплект. Вибух був коротким, різким, і одразу кілька позицій противника залишилися без підживлення. Це відчулося майже одразу — вогонь з їхнього боку став рваним, менш упевненим.

Інструктори Домініону відреагували швидко. Вони почали діяти чіткіше, злагоджено, намагаючись переламати хід бою. Але Чуб це помітив. За його командою турелі змінили сектор, дрони Дем’яна пішли на перехоплення, а Червона команда Бондаря щільніше зімкнула стрій, не даючи ворогу прорватися в центр.

Остап відчував, як бій поступово переходить у фазу виснаження. Ворог мав чисельну перевагу, але темп уже був не той.

Козаки трималися, перекривали прориви, компенсували втрати рухом і дисципліною. Він бачив Чуба краєм ока — той усе ще стояв на центрі.

Сотник був опорою, яку неможливо зрушити.

 

Арахн знову піднявся на висоту. Його силует на мить чітко окреслився на тлі спалахів, і він відкрив вогонь по новій групі важких орків, що виходили з-за гребеня. Один за одним вони падали, ламаючи стрій ще до того, як дісталися ефективної дистанції.

Бій не стихав. Він густішав, ставав важчим, гучнішим. Але лінія все ще трималася.

Зовні вогонь наростав. Турелі перегрівалися, дронів ставало менше, та оборона не падала.

Орки йшли хвиля за хвилею, пірати лізли вперед, інструктори коригували вогонь.

Бій ще не мав кінця. Він лише входив у свою найважчу фазу.