За мить до катастрофи

Він мовчав. Вона мовчала.

Зала завмерла в тиші, лише музика. 

 

Обігнувши кілька раз в танці коло, Ріан нарешті прошепотів біля вуха:

 

— Навіщо ти втікаєш, якщо ти знала, що ми зустрінемось? Ти увесь час знала, що я її онук.

 

Віка була роздратована до такої межі, що готова була його вбити посеред танцю, а змушена посміхатися і тому також прошепотіла:

 

— Ні, якби я знала, то мене б тут не було. Не хочу допомагати тому, хто сам собі копає яму. І мені заодно. 

 

Ріан стиснув її долоню наскільки сильно, що аж хруснули пальці, відшукав її очі, він був готовий зараз зникнути разом з нею. Тримати в своїх обіймах, і більше ніколи не відпускати:

 

— У мене все під контролем, тобі немає чого боятися. 

 

— Дивлюсь на тебе, ніби дорослий чоловік, а ведеш себе як хлопчисько. 

 

— Поясни мені, що цього разу я зробив не так?

 

— Все. Починаючи з цього танцю, я не мала бути запрошена на нього, якщо ти мав голову не плечах. Ми ж ніби не знайомі, і сьогодні вперше зустрілись. 

 

Ріан зчепив зуби, Віка говорила вірно, він знову схибив. А все через цей поклик магії, яка при появі Віки збісилася, і якби він не запросив її на танець — то згорів би дотла. Але це слабеньке виправдання, він підставив її.

 

— Я знаю, але я не зміг втриматися. Тебе не було занадто довго, а я… я не можу більше … не можу без тебе.  Ні дихати, ні жити. — Ріан з усією силою, якою тільки мав, тримав своє обличчя кам'яним і холодним, щоб для присутніх у залі цей танець був скоріше даниною поваги до королеви. — скажи мені, ти ж це також відчуваєш?

 

Віка мовчала, вперше в житті вона зустріла того, з ким готова забути всі уроки Ба, і кинутися у вирву почуттів з головою. Вона також тримала обличчя холодним, байдужим і відстороненим.

 

— Так, — злетіло з її вуст, перш ніж стихла мелодія і танець завершився. 

 

Ріан ніжно стиснув її руку, а потім схилився і поцілував, як того потребує етикет. Віка заледве встояла на ногах від дотику його гарячих губ, але на обличчі була маска абсолютного ігнору. 

 

Він провів її до трону, де для неї було підготовлене розкішне крісло поряд з королевою.

 

А сам сів на трон, потрібно було викручуватись після необдуманої реакції на Віку та спасати ситуацію. 

 

— Вірні мої піддані, віднині леді Вікторія вважається членом королівської родини. Кожен, хто любить мене та поважає корону, зобов'язаний захищати та підкорятися її волі. Я прирівнюю її статус до принцеси. — Ріан не міг поки що назвати її своєю істинною парою, але й залишити сам на сам оборонятися від цеї зграї хижаків не збирався. Його шкребло від думки, що він тільки що визнав її сестрою. Але нехай так, чим просто вихованка королеви. — а тепер давайте продовжимо наше святкування, так як ми це запланували. 

 

Віка слухала і дивувалася, він зараз нагадував її одного знака Зодіаку — Стрільця, тільки він міг вийти сухим з води. Це ж треба спочатку наколотив сам, а тепер успішно вирулив із одного місця, сидить і тішиться з цього. Ну почекай, нехай завершиться ця вся історія з Лагаром, я тобі покажу де раки зимують, “братику”.

 

Королева взяла її за руку, мовчки посміхнулася, в її очах було скільки щастя, що Віка мимоволі збентежилася. Невже вона все це підлаштувала? Від думок відірвав потік охочих привітати принца.

 

Першим до трону, вражаючи дорогоцінними перснями на обидвох руках, рушив голова роду Берг. Його обличчя, щойно бліде від люті, тепер нагадувало ідеально витесану маску придворної ввічливості, хоча в глибині старечих очей все ще тліли іскри загнаного в кут хижака. За ним, ледь помітно накульгуючи, ступав Граток, везучи за собою двох юних дівчат у відвертих  сукнях, які так старанно готувалися до цього вечора, а тепер розгублено кліпали очима, дивлячись на Віку.

— Ваша Високосте, — Берг низько вклонився Ріану, а потім перевів важкий погляд на Віку та Емму. — Весь Синергай вражений такою раптовою і... милостивою новиною. Родина Берг вітає леді Вікторію у нашому колі. Дозвольте піднести вам цей скромний знак нашої відданості короні у цей знаменний день вашого повноліття.

Слуга на срібній таці виніс масивну кришталеву скриньку, всередині якої пульсував густий, фіолетовий згусток застиглої магії — прадавній накопичувач сили.

Ріан навіть не ворухнувся, лише ледь помітно кивнув Леву, який прийняв дарунок.й — Дякую, лорде Берг. Коронна рада оцінить вашу... щедрість, — холодно відчеканив Принц.

Віка сиділа в розкішному кріслі, відчуваючи на собі сотні оцінюючих, заздрісних і відверто ворожих поглядів. Проте залізна хватка Емми, яка досі тримала її за руку, повертала їй колишню впевненість. Королева-мати ледь помітно погладжувала її пальці, і в цьому жесті було стільки мовчазної підтримки, що Віка остаточно заспокоїлася.

«Принцеса, значить? — думала Віка, боковим зором спостерігаючи за Ріаном, який знову увійшов у роль неприступного Правителя Магістрату. — Ну, "братику", аналітику ти провалив, зате антикризовий піар у тебе на висоті. Прирівняти мене до королівської крові, щоб ніхто не смів навіть підозріло подивитися — хід непоганий. Але за "сестру" ти мені ще відповіси».

Потік аристократів здавався нескінченним. Кожен рід намагався перевершити попередній: дарували рідкісні магічні сувої, зброю, викувану підземними гномами, живі квіти, що ніколи не в'янули. Віка тримала спину рівно, а на її обличчі застигла та сама маска ігнору, яку вона відточувала роками на складних переговорах у Львові. Вона помітила, як Берг і Граток, відійшовши в тінь масивних колон тронноїзали, гарячково про щось шепотілися, раз у раз зиркаючи в бік виходу. Вони явно збиралися змінити план. Лагар відмовив їм, з'явилася нова Принцеса, а Ріан оголосив про захист корони — їхній час спливав.

Коли чергова хвиля гостей відійшла до фуршетних столів, Емма нарешті відпустила руку Віки, наблизилася до неї і тихо, так, щоб чув лише Ріан, прошепотіла:

— Хороший хід, синку. Навіть я б не придумала кращої легенди за п'ять секунд. Але ти майже провалив іспит на  холоднокровність. Ти — майбутній король, тому це могла бути невиправна помилка. Ти маєш тримати обличчя, маєш бути не зворушний — навіть якщо в твоїй душу ураган.

— Я вже це зрозумів, Ваша Величносте. І ваша вихованка прочитала мені мораль, Ви зговорилися проти мене? Так? — Ріан тримав обличчя, жоден мускул не видавав його роздратування на Ба.

— Що ти, хлопчику. Вікторія чудово розбирається в етикеті, і в тому, як потрібно вести себе між  чужими людьми. Тобі в неї потрібно вчитися давати раду емоціям. — королева стала  на  бік  Віки, як те підказував ДМР. Від розмов їх  перервало сімейство  Шантар, яке наближалося до трону, королева помітила, що Файра йшла під  руку з молодим чоловіком. Невже  це той фермер, Роберто Мхій?

Домер Шантар йшов попереду  з Сербією та Делі, а позаду них Файра  у бузковому платті, з мінімальною  кількістю діамантів. Файра трималася за руку з кавалером, а той тримав в іншій руці теку перевʼязану яскравою стрічкою.

Шантар зупинився за три метри до трону у ввічливому поклоні, як і все його сімейство.

— Ваша Високосте, Ваша Величносте, — він говорив не піднімаючи голови з поклону, і лише після цих слів випростався, — я, і моя родина, глибоко цінуємо і поважаємо королівський рід. Для мене є честю служити короні. Моя родина усвідомила свої помилки, які були скоєні через дурість. Та ми приймаємо ваше рішення як винагороду. А для вас Файра приготувала подарунок. Та спочатку дозвольте відрекомендувати вам нашого зятя.

Хто був поблизу трону завмер, бо коли це Файра встигла вийти заміж? Адже ще десять днів тому вона кругом волочилася за Ріаном, вдаючи із себе його подружку. Навіть Ріан звів брову, а у відповідь лише кивнув головою.

— Ваша Високосте, дозвольте вам представити — це Роберто Мхій, мій зять. Сьогодні наша старша доня Файра одружилася з цим достойним молодим чоловіком, і вони приготували для вас подарунок, — чітко доповів про зміни у своїй сімʼї Домер.

— Ваша Високосте, дозвольте мені, від нашої новоствореної сімʼї, з моєю істинною парою Файрою Шантар,  а віднині Мхій, передати вам документи на земельну ділянку. Це наш подарунок від щирого серця, — Роберто не кичився, не вдавав із себе того ким не був. Перед троном стояв звичайний трудяга, і він дарував шматок камʼянистої землі майбутньому королю просто так. 

— Я вражений Роберто, твоєю щирістю, — відповів Ріан, — цей подарунок дуже цінний для мене, ви всі мене вразили сьогодні. Я також хочу зробити вам подарунок, весільний. 

Ріан  відшукав оглядом Лева  і кивнув головою, щоб той підійшов до трону.

— Канцлере, прошу передати у володіння молодої  сімʼї десять гектарів  виноградників, що розміщені  в підніжжя гори Естрохань, це мій подарунок  вам. Живіть щасливо, і бережіть один одного. — Ріан вивів магічний знак, і подарунковий запис з'явився в реєстрі речових прав  Магістрату.

У залі почувся приглушений гул. Аристократи перезиралися, не приховуючи шоку. Спадкоємиця одного з найбагатших родів Магістрату вийшла заміж за звичайного фермера, та ще й виявилася його істинною парою! Але найбільшим ударом для снобів із Коронної ради став жест Ріана. Десять гектарів родючих виноградників біля підніжжя Естрохані — це був не просто королівський дарунок, це був чіткий політичний сигнал: віднині відданість і щирість важать більше за стародавні титули та кумівські змови.

Домер Шантар знову низько вклонився, ховаючи у вусах задоволену посмішку. Його план спрацював ідеально — родина не просто очистила своє ім'я від минулих дуростей, а й здобула прихильність майбутнього короля. Файра, яка тепер світилася справжнім, непідробним щастям, міцніше притиснулася до плеча свого Роберто.

Коли молодята та їхні родичі відійшли, поступаючись місцем наступним гостям, Віка ледь помітно хмикнула.

І от коли нарешті скінчився потік бажаючих привітати особисто Правителя Магістрату — Ріан встав з трону та зійшов до гостей. Музиканти на хорах змінили тональність, граючи перші аккорди повільного, величного вальсу. Спадкоємець шукав партнерку вже для другого танцю, який за негласними правилами Синергаю важив чи не більше за перший. Якщо перший танець із Вікою Вищий Світ списав на волю Королеви-матері, то зараз Принц мав зробити свій власний, свідомий вибір.

Дівчата миттю ринули в перші ряди, заглядаючи йому в очі та радісно посміхаючись. Кожна намагалася вигідно розправити поділ сукні чи поправити діамантове намисто. Берг і Граток гордовито підштовхнули своїх онучок уперед, будучи на сто відсотків упевненими, що після оголошення Віки «сестрою», Принц просто зобов'язаний звернути увагу на їхні шляхетні роди.

Ріан йшов неквапливо, розглядав обличчя, зачіски, вбрання. На його губах грала та сама непроникна, світська усмішка. Правитель обирав пару для танцю, а можливо — як шепотілися в натовпі — й для подальшого сімейного життя.

Зала затихла в очікуванні, ловлячи кожен його крок.

А тим часом на узвишші біля трону Віка міцно стиснула свої маленькі кулачки. Вони зараз так свербіли, так хотіли заїхати цьому королівському індику прямо в пику! Всередині неї все палало від дикого, незнайомого раніше гніву. Вона ревнувала. Ревнувала люто, по-земному, до кожної з цих розфуфирених місцевих магес, які готові були розпластатися перед ним на паркеті. Від розуміння цього почуття Віка просто сходила з розуму. Вона ж менеджер, вона ж уособлення логіки! Які, до біса, ревнощі до випадкового коханця на одну ніч, та ще й  з іншого світу?!

Емма, яка сиділа поруч, помітила, як побіліли кісточки на пальцях Віки, і сховала задоволену посмішку в кутиках губ. ДМР не помилявся — лід нарешті скреснув.

А Ріан, ніби навмисно витримуючи паузу, обійшов широке коло. Погляди внучок Берга і Гратка проводжали його з німим благанням. Але Принц, навіть не глянувши в їхній бік, впевнено повернувся до родини Шантарів.

Він зупинився прямо перед ними і з бездоганним поклоном протягнув свою гарячу долоню Делі Шантар.

Цим простим жестом Ріан вбив перший цвях в могилу знатного роду Бергів, які вже вважали перемогу своєю, а Шантарів остаточно списали з рахунків. Зала знову тихіше зашелестіла від шоку. Вибрати молодшу доньку опального роду, яка навіть не претендувала на корону — це був геніальний, нищівний удар по зарозумілості старих змовників.

Делі, спалахнувши рум'янцем від несподіванки, обережно поклала пальці в його руку. Ріан повів її до центру зали, але перед тим, як розвернутися до партнерки, він на одну коротку секунду підкинув погляд на королівську трибуну.

Його хитрі очі зустрілися з палаючими очима Віки. Навіть на відстані Ріан чітко зчитав усе, що вона хотіла з ним зробити прямо зараз, і в його погляді промайнула іскринка відвертого, хлопчачого задоволення. Він знав, що вона ревнує. І він точно знав, що робить.

Віка не дивилася, як вони танцювали, їй було достатньо розуміти, що він зараз, можливо, обрав собі майбутню дружину. Вона відшукала очима в натовпі вірну Даяну, яка лишній раз не хотіла світитися біля неї, а спостерігала з затишного куточка, схованого за фуршетним столом.

Королева помітила, що Віка збирається шмигнути в натовп гостей, і поклала свою руку на її.

— Я думаю, що ти сердишся на мене. Пішли поговоримо у кабінеті Ріана.

Вони швидко встали та пішли у глиб палацу, назрівав перший скандал між Ба та Вікою.

Як тільки двері за ними зачинилися, Віка грізно глянула Еммі у вічі:

— Як ви могли? Я вірила вам, а ви просто підсунули мене своєму онукові. Це ницо і підло.

— Ти його істинна пара, Вікторіє, і вам судилося бути разом, — твердо відповіла Емма.

— Це хто так вирішив? Ви? — Віка відверто сердилася, і на відміну від тронної зали, в кабінеті Ріана вона вирішила випустити пар.

— Доля, вас обрала доля і магія, — Емма навпаки трималася спокійно, так ніби нічого не сталося, — ви маєте бути разом.

— А це вже я вирішуватиму без будь-чиїх настанов і підказок, бо це моє життя. І як його прожити — це тільки моя справа.

Віка відвернулася від хитрої Ба, яка обвела її навколо пальця як мале дівчисько, їй було боляче. Не через те, що сталося в тронній залі, а через недовіру і обман. Якби це була її Ба, вона б ніколи так не вчинила. Її Ба завжди була з нею відвертою, була чесною. Це велика відмінність між Еммою Верес і Еммою Вайрус. Дві жінки — одне обличчя, однакові звички, ідентичні смаки, але їхнє світосприйняття дуже різне.

Віка дивилася у вечірній сад, що розкинувся навколо величного палацу, відчуваючи себе в ньому чужою, як і в цьому світі.

— Я змушена розірвати нашу угоду, вам не потрібні мемуари. — Вона стримувала в собі сльози, вона прощалася з Ба. Притисла руку до грудей, там пекло. — Прошу мене відпустити, звідництва не терплю.

— Ві, дитино. Я лишень хотіла, щоб ви були разом, — Емма відчула, що вона сильно образила своїми діями дівчинку. — Я вірила, що ти будеш щаслива, коли дізнаєшся, що Ріан мій онук, що він принц. Ти ж станеш королевою, займеш моє місце.

— Ба, це твоє бажання, а не моє. Чому ти вирішила за мене? Скажи мені, Ба...

— Ба?! — за плечима у Віки пролунало запитання. Це був Ріан. — Що це означає? Чому вона називає тебе Ба?

Віка розвернулася обличчям до нього. Він був здивований не менше за Віку, коли вона дізналася, що він її онук. Очевидно, принц покинув танець із Делі посеред мелодії, відчувши емоційний вибух своєї пари через магічний зв'язок.

— Я піду знайду Даяну, а ви розберіться між собою, — вона не зупиняючись рушила до дверей.

Ріан схопив її за руку і зупинив:

— Віка, стій. Ти знову тікаєш, я тебе більше нікуди не відпущу. — Він бачив її погляд і розумів, що вона прийняла рішення не в його користь. — Ми маємо все обговорити, не тікай.

— Відпусти, — вона дивилася в його очі, це було прощання.

Вона вирвала руку і пішла в залу, їй не потрібна корона.

Віка майже бігла довгими, залитими місячним світлом коридорами палацу, ігноруючи поодиноких слуг, які шанобливо схилялися перед новоспеченою «Принцесою». Маска повного ігнору, яку вона так старанно тримала весь вечір, тріщала по швах, пропускаючи гарячі, солоні сльози образи. Їй хотілося якомога швидше знайти Даяну, схопити її за руку і вимагати, щоб та відкрила портал назад — у звичний, зрозумілий світ, де немає магічних завіс, істинних пар та принців, які маніпулюють її почуттями.

Коли за Вікою з гуркотом зачинилися двері, Ріан став в позу над столом, за яким сиділа королева. Його пальці до білизни впялися в край дорогого дерева, а в золотих очах замість королівської величі зараз був суцільний розпач.

— Отже, це ти все підлаштувала. Це твій ДМР її знайшов, — він не питав, він стверджував. — Вона не купується і не продається, Ба. Я втратив її остаточно, що ж ти наробила!

Він різко відвернувся і став біля вікна, точно як Віка хвилину тому. Дивився в той самий темний вечірній сад, але бачив там лише руїни свого власного майбутнього. Ще годину тому він був на сьомому небі від щастя, тримаючи її в обіймах під час танцю, відчуваючи шалений відгук її магії. Та це виявився лише самообман, жорстока ілюзія. В голові настирливо, мов набат, лунала пісня, відлунюючи кожним словом у грудях: “До крику, до болю, до темноти. У цьому всесвіті тільки ти — без правил, без меж, без жодних табу”.

Ріан закрив очі від болю. Все, що він так ретельно вибудовував, уся його витримка і плани розсипалися, розвіялися як дим через одну прадавню таємницю, витягнуту на світло невчасно.

— Вона передумає, це лишень перша реакція, — Емма тихо відповіла з-за столу, сподіваючись на це. Проте її голос більше не звучав упевнено — вона й сама зараз відчувала нестримну тугу або ж лихе передчуття, яке крижаною голкою штрикало серце.

— Не передумає, — глухо, мов з-під землі, відрізав Принц. — Я читав її досьє. Вона ніколи не кидає слів на вітер і ніколи не дозволяє собою маніпулювати. Ба, ти зробила помилку. Велику, невиправну помилку.

Він розплющив очі, збираючись сказати щось іще, але раптом повітря в кабінеті стало важким, як свинець. Золотий перстень на його руці — знак влади Правителя — різко потемнів, а кристали магічного захисту на стінах кімнати видали пронизливий, тонкий писк і згасли.

Емма миттєво підвелася на ноги, її обличчя зблідло. Погане передчуття, яке вона щойно списала на сварку з дівчинкою, виявилося чимось значно страшнішим.

— Ріане... Завіса... — прошепотіла вона.

З-за важких дубових дверей, що вели до тронної зали, донісся перший, приглушений вибух і дзвін кришталю, що розлітався на друзки. Особиста драма миттєво відійшла на другий план — на Магістрат сунула катастрофа, і Лагар вибрав для удару ідеальну секунду.

— Віка! — крикнув  Ріан  і кинувся до зали. Він  миттю опинився посеред катастрофи…

За мить до катастрофи... 

Віка відшукала поглядом Даяну, що стояла поряд з пані Файкою біля фуршетного столу, і рушила до них. Оберіг на шиї вже не просто грів шкіру — він випалював клеймо на ключиці, але Віка зціпила зуби. Вона взяла в руку келих із вином, щоб трохи пригубити, втихомирити збожеволіле серце і вирівняти дихання.

Файка трималася однією рукою за край столу. Її пальці з бездоганним манікюром так сильно впилися в оксамитову скатертину, що тканина тріщала. Зовні її вигляд був ідеальним, але по шкірі обличчя час від часу пробігала ледь помітна судорожна пульсація. Даяна ж, нічого не помічаючи, весело розмахувала руками, щось розповідаючи.

— Добрий вечір, — привіталася Віка, намагаючись, щоб голос не тремтів.

— О, Ваша Світлість, це така честь, — Файка заговорила солодким, майже сиропним голосом, розтягуючи губи в неприродній посмішці. Вона почала співати такі дифірамби, що Віку миттєво пересмикнуло. В ресторані ця жінка поводилася інакше — гостро, розумно, без цього рабського лепету. — Ви така прекрасна і чаруюча...

Віка нервово ковтнула вино. Після слова «чаруюча» в горлі став клубок.

— Не бажаєте подихати свіжим повітрям? Давайте пройдемся вечірнім садом, — продовжувала жінка, роблячи крок вперед. Її рухи були смиканими, мов у маріонетки.

— Пані Файко, мушу відмовити. Я поспішаю, — Віка різко перевела погляд на подругу: — Даяно, я хочу повернутися в резиденцію Її Величності. Допоможеш?

— Для чого такий поспіх? Вечір у самому розпалі! — Файка викинула руку вперед, намагаючись вхопити Віку за лікоть, але та майстерно відвела руку. — Столи ламаються від страв, келихи наповнені чудовим вином... Не поспішай.

Віка відступила на крок, розглядаючи жінку. Щось було кардинально, жахливо не так. Вона зазирнула в її обличчя і заціпеніла. Її очі. Вони не були синіми. Вони були абсолютно чорними, без зіниць, мов дві калюжі розлитої нафти.

— Даяно, назад! — крикнула Віка, рушивши спиною вперед.

У цей момент обличчя Файки спотворилося. Чорнота в очах на мить відступила, повернувши рідний синій колір, і жінка, судорожно скривившись від невимовного болю, хрипко, плюючи кров'ю на білу скатертину, промовила:

— Тікай, дитино... Я... не можу з ним боротися. Я програю цю бі...

Вона не довговорила. Її щелепа з хрускотом вигнулася під неприродним кутом. Віка розвернулася і побігла назад до кабінету Ріана, але простір навколо вже вибухнув жахом.

З тіла Файки з тріском розірваної плоті вирвалася примара. Це не був безтілесний дух — це була колосальна, антрацитово-чорна тварюка, зіткана з першомагії та чистої люті. Шкіра Файки луснула, фонтан крові забризкав кришталеві келихи й білі сукні сусідніх гостей. Страшне чудовисько, одна суцільна паща, всіяна гострими, мов голки, іклами, з оглушливим ревом зригнуло з себе з десяток примарних воїнів — триметрових закованих у чорну броню катів без облич.

Вони миттєво роззосередилися по залу. Одночасно з цим величезні дубові двері тронної зали з гуркотом закрилися, а по них зміями розповзлася фіолетова завіса. Зала перетворилася на замкнену пастку.

Почалося пекло.

Сноби-аристократи, які щойно обговорювали шлюбні контракти, перетворилися на дике, перелякане стадо. Тваринні зойки, верески та благання про милосердя потонули в гуркоті перших вбивств. Королівські охоронці, що були в залі, хоробро кинулися вперед, намагаючись відтіснити примар, та їхні сили були нерівними. Перший же воїн-примара змахнув величезною сокирою — і три гвардійці розлетілися на криваві шматки, забризкавши дзеркальні стіни нутрощами.

Зброя не брала цих потвор: магічні мечі проходили крізь їхні тіла, мов крізь дим, а у відповідь примари просто розривали гвардійців голими руками, ламаючи хребти та відкидаючи понівечені тіла на десятки метрів. Багаті сукні дам миттєво просочилися чужою кров'ю, паркет став слизьким від червоних калюж. Когось просто затоптував натовп, хтось падав із розірваним горлом.

Ззовні охорона палацу шалено гупала в двері, намагаючись вибити їх таранними закляттями, але сильна магічна завіса, що накрила тронну залу, тримала удар ззовні без жодної тріщини. Ріан і Емма пробивалися з іншого кінця зали, випалюючи тварин золотим вогнем, але продиратися крізь панікуюче, закривавлене місиво з людей було занадто повільно.

Даяна схопила Віку за руку і затягнула її в самий куток, за масивну мармурову колону. Вона важко дихала, виставляючи поперед себе тремтячий посох. Примари не просто вбивали — вони обводили залу своїми пустими очницями. Вони шукали Віку. І вона це чітко розуміла.

І останнім, хто неспішно вийшов із кривавого місива, де щойно була Файка, став Лагар.

Його поява змусила замовкнути навіть тих, хто вмирав. Навколо нього повітря замерзало. Очі чаклуна були чорні, як сама смерть. Він не робив зайвих рухів. Він просто йшов уперед, ступаючи дорогими чоботами по калюжах крові та тілах убитих. Кожен, хто потрапляв у поле його зору, кожен, хто намагався виставити проти нього хоча б слабкий магічний щит — миттєво падав мертвим. Без видимих ран. Магія Лагара просто випалювала душі, залишаючи після себе трупи з виваленими язиками та застиглим жахом у скляних очах.

Він повернув голову в їхній куток. Він помітив її.

Віка подивилася на Даяну. Потім на Лагара, який невблаганно наближався, залишаючи за собою слід із мертвих тіл. Часу на роздуми не було. Вона взяла Даяну за плечі, різко розвернула її до стіни і силою помінялася з нею місцями, закриваючи дівчину своєю спиною.

— Віко, ти що робиш?! — в очах Даяни спалахнув чистий жах, вона спробувала знову розвернути Віку назад, виставити свій зелений щит. — Ти не встоїш перед ним! Я клялася захищати тебе!

— Він йде за мною, Даяно, — холодно, з абсолютною, залізобетонною ясністю менеджера, який приймає остаточні збитки, відповіла Віка. — А ти його не побореш. Ти що, не бачиш? Від одного його погляду падають досвідчені воїни. Він тебе вб'є і навіть оком не моргне. Стій тут. Я піду назустріч.

Віка востаннє оглянулася на Даяну. За цей короткий, божевільний час у Синергаю, ця дівчина стала єдиною, кому вона могла довіряти.

— Ти хороша, Даяно. Я б хотіла мати таку подругу на Землі... Пробач.

Віка різко підняла руку, торкнулася пальцями особливої точки на шиї Даяни, яку колись на курсах самооборони їй показував інструктор, і підкріпила цей рух залишками магічного тепла від свого оберега. Даяна лише ковтнула повітря і безсило впала без свідомості на підлогу, надійно схована за виступом колони.

Віка глибоко вдихнула, розправила білосніжну, заляпану краплями чужої крові сукню, і вийшла з-за колони.

Просто назустріч Лагару. Назустріч чистій смерті.

Лагар посміхався їй, це виглядало жахливіше всього, як танці на кістках померлих. Він бачив лише її, і його дика чорна магія вихором крутилася навколо змішуючи живих і мертвих в єдине ціле.

Віка зупинилася подалі від колони, щоб він  не помітив Даяну. 

— Чара, любов моя, — він обійняв її, і міцно притис до себе. Його вуста в моменті захопили її, він  шалено вривався своїм дикими і нестримним поцілунком в неї, — я вірив, що в мене  все вдасться. Тепер ми  разом навіки.

— Зупинись, Лагаре, — Віка спробувала вирватися із його обіймів, — я не Чара,  ти мене сплутав з кимось.

— Ти Чара, ти все згадаєш.. — він  цілував нестримно, а  Віка видиралася від  нього,— ти все згадаєш…вдома..

— Ні, я не хочу. Відпусти  мене, ти мені огидний, — Віка нарешті вирвалася з його обіймів, — я не  Чара, я  Віка.

Лагар голосно розсміявся. Цей звук, що нагадував сухий хрускіт людських кісток, розкотився заваленим трупами палацом. Він схопив її за горло довгою, кістлявою рукою, пальці якої були холодними, мов лід, і стиснув якраз настільки, щоб вона не могла дихати, але залишалася при свідомості. Чаклун зігнувся так низько, що його спотворене безумством обличчя опинилося в лічених сантиметрах від її обличчя, а чорні, бездонні очі дивилися прямо в її:

— Це оболонка! — просичав він, і з його рота війнуло могильним смородом. — А твоє справжнє тіло вдома. Воно чекає на тебе тисячу років у кришталевому саркофазі, підживлене моєю кров'ю! Як і я... Скоро ми з'єднаємося, твоя душа увійде в рідну плоть, і буде тільки ти і я. Моя Чара, моя навіки!

Віка відчувала, як залізна хватка перекриває кисень, в очах замиготіли криваві цятки, але її залізна львівська витримка не дозволила їй зламатися. Навіть на порозі ядухи її мозок гарячково чіплявся за логіку. «Яке тіло? Яка тисяча років? Він повністю божевільний!»

— Ти що, хворий?.. — хрипко, задихаючись, видавила з себе Віка, намагаючись відірвати його пальці від своєї шиї. Навколо них вихором крутилася чорна магія, підіймаючи в повітря уламки кришталю, шматки закривавленого одягу та тіла вбитих. — Яке тіло?.. Тобі краще покинути Синергай... Скоро тут буде ціле військо, тобі не втекти звідси!

Лагар лише сильніше вп'явся пальцями в її шкіру, залишаючи темні синці:

— Військо?! Ці черв'яки Магістрату нічого не варті без своєї Королеви, а вона вже заслабка! — він підкинув голову вгору, і в цю ж мить вихор сріблястої імлі навколо них закрутився з такою силою, що стіни Сапфіріону почали тріщати. — Портал відкритий, Чаро. Ми повертаємось у Хороми Сили.

— Не в цьому житті, тварюко! — прогримів лютий, нелюдський голос із іншого кінця зали.

Крізь кривавий туман і стіну примарних воїнів, залишаючи за собою просіку з розрубаних навпіл монстрів, проривався Ріан. Його королівський камзол був розірваний, обличчя заляпане чорною кров'ю ворогів, а золотий меч палав таким яскравим світлом, що першомагія Лагара навколо Віки почала шипіти й танути. Поряд із ним, випускаючи з рук смертоносні золоті диски, йшла Емма. Королева-мати нарешті скинула всі маски — зараз це була розлючена стихія, яка захищала свій дім і свою сім'ю.

Лагар незадоволено зашипів, змушений на мить послабити хватку на шиї Віки. Він виставив вільну руку вперед, випускаючи назустріч Ріану хвилю чистого чорного розпаду.

— Забирай її! — крикнув Лагар своїм примарам, штовхаючи задихану Віку вглиб сріблястої вирви порталу, яка розверталася прямо за його спиною. — Тримайте принца!

Чорні воїни-кати стіною рушили на Ріана, завалюючи його кількістю. Віка впала на слизький від крові паркет біля самого краю порталу. Повітря ззаду неї тягнуло крижаним мовчанком іншого світу. Вона бачила, як Ріан, дико кричачи від люті, розрубує примар одного за одним, намагаючись пробитися до неї, як його золоті очі палають відчаєм і обіцянкою вбити кожного, хто торкнеться її.

«Ні, — подумала Віка, намацуючи на шиї свій оберіг, який зараз світився, мов маленьке сонце. — Мене так просто не прорахуєш».

Вона згрупувалася, готова зробити останній, відчайдушний ривок убік, під захист золотого меча свого шаленого «братика», але один із примарних воїнів уже схопив її за крила білої сукні, затягуючи у вирву.

Вона провалювалася у небуття. Під ногами крутилася воронка, яка з кожною секундою дедалі сильніше втягувала її всередину. Останнє, що вона встигла побачити — це спалах яскравого світла посеред зали, з якого вискочила магічна тварина, схожа на великого лабрадора, тільки дуже, просто велетенського розміру…

Патеуш — магічний звір, який виринув з порталу, миттєво кинувся за Вікою, але було занадто пізно. Лагар вскочив у вирву слідом за дівчиною, і вони розчинилися в хмарі з крові, попелу та уламків.

— Ні! — кричав Ріан. — Ні, тільки не це!

Принц упав на коліна в тому самому місці, де лише мить тому зникла Віка.

Патеуш розвернувся в пошуках господаря — і той саме виник із порталу. Пес слухняно зменшився в розмірах і присів біля Ріана на підлогу.

— Іншого від тебе я й не чекав, — холодно сказав чоловік, одягнений у тактичний костюм. Він зневажливо подивився на Принца згори вниз: — Шмаркач. Як можна бути таким сліпим?..