Любовна гарячка

Отак, розселивши нову гостю, мер повільно поплентався додому. Про пошту, посилки та перевірки він геть забув, бо усі його думки були про Зоряну.

Та раптом серце дивно сіпнулося, потім ще раз. Григорій Маркович міцно притис руку до грудей і пришвидшив крок.

Цієї ночі мер знову спав погано. Довго не міг заснути — серце гучно калатало, — а потім усю ніч крутився з боку на бік. Вранці прокинувся так, ніби зовсім не відпочивав. Щоки в нього були червоні, а язик ледве ворушився. Потім, як завжди, забрав газету у поштаря, завалився у крісло й почав уважно читати. «Агрійський вісник» описував приїзд Зоряни.

Куропась так захопився читанням, що й не помітив, як газета стала вологою від спітнілих рук. Цього разу він навіть не взяв улюблене куряче стегно — апетиту не було. Такого з ним ще ніколи не траплялося.

— Це недобре… дуже... — подумав Куропась. — Напевно, я підхопив якийсь дивний вірус від дівчини зі Златограду.

Ця думка його наполохала, тому він одразу подзвонив лікарю й описав усі свої симптоми. Валерій Іванович теж дуже занепокоївся.

Потрібно було діяти. І негайно.

Тим часом Зоряна гуляла набережною.

Пісок в Агрії був, мов дрібне золото, що легко ковзає між пальцями. Подекуди траплялися дивовижні мушлі та камінці всіх можливих кольорів.

Зоряна сіла просто на пісок і почала збирати зразки, мов дитина, що будує пісочний замок. Там вона знайшла кілька прозорих камінців.

Та раптом на неї впала тінь.

Вона обернулася й тихо скрикнула.

Перед нею стояв Семен Хропач.

— Прошу пройти зі мною, — сказав він.

Дівчина розгубилася, але нічого не сказала. Хропач обережно взяв її під руку й повів до поліцейського відділку.

А в той самий час у місті відбувалися зовсім інші події.

Григорій Маркович біг головною вулицею й приглядався до перехожих — чи не з’явилися ще ознаки загадкового вірусу. Незабаром він помітив Івана Багнюка, який повільно йшов дорогою. Щоки в того були яскраво-червоні.

Мер миттєво підбіг до нього. Іван зізнався, що нещодавно бачив гарну дівчину — саме тоді, коли вона прямувала до набережної.

— Ще один! — вигукнув мер.

За кілька кроків він натрапив на Миколу Сокирку — рум’яного, з блиском в очах і трохи розгубленого. Та з’ясувалося, що Зоряну він не бачив, а рум’янець був наслідком вранішньої пробіжки.

Та через годину Куропась уже й не рахував. Чоловіки червоніли, зізнавалися, що бачили Зоряну, і виглядали дуже дивно.

Після цього мер негайно вирішив скликати нараду.

Семен Хропач, Галина Вирвикаша, поштар Федір, лікар Бондаренко, Куропась та Бублик сиділи за столом і мовчки дивилися на план наради.

Посеред аркуша великими літерами було написано:

«Вірус?»

— Панове, ситуація серйозна, — урочисто почав Куропась. — Здається, у місті з’явився вірус. Передаю слово лікарю.

Лікар Валерій Іванович підвівся й докладно описав симптоми. Наприкінці він наголосив:

— Хворіють тільки чоловіки. Жодна жінка в Агрії не захворіла.

У кабінеті здійнявся гамір.

— Але ж в Агрії ніхто не хворіє! — обурилася Галина.

— А що робити з... гостею зі Златограда? — спитав Хропач.

— Як зупинити вірус? — додав Федір.

— Тихо всім! Тихо! — грюкнув долонею по столу Куропась.

Усі замовкли.

Куропась зітхнув і попросив поліцейського розповісти, що сталося із Зоряною.

Семен пояснив, що для безпеки відвів пані Шевченко до відділку, розпитав її й тимчасово попросив залишитися в кімнаті, доки все не з’ясується.

— Я ж казав, що це тільки початок, — додав він.

— Я оглянув пані Зоряну, — сказав лікар. — Вона цілком здорова. Що це за вірус — поки не зрозуміло, але щось робити треба.

Він замовк і уважно подивився на всіх.

— Чому чоловіки почуваються дивно після зустрічі з дівчиною?

Раптом Галина тихенько заговорила:

— Моя баба казала… А їй — її баба. Що буває таке. Чоловіки дивні стають від гарних дівчат.

У кімнаті запала тиша.

— Тоді, — продовжила Галина, — моя баба зверталася до іншої баби. А в нас же є баба Люда Кукурудза. Вона відвари всякі варить, трави знає. Кажуть, що допомагає від гарячки. Треба до неї звернутися.

— До якої баби? — розгубився Куропась.

— До баби Люди, — пояснив Федір.

Це була хоч якась ниточка. Тому Куропась одразу й вирушив до Людмили Кукурудзи.

Баба Люда, яка допомогла врятувати місто від потопу, вдень продавала квіти на площі, а ввечері люди остерігалися проходити повз її хату — бо звідти тягнуло дивними ароматами зілля.

Григорій Маркович швидко розповів усю історію — плутаючись і ковтаючи слова.

А баба Люда як почне сміятися, що аж плечі затрусилися.

— Ох ти ж, — сказала вона. — Та тебе просто краса дівоча збила з пантелику. Косичка в око впала — і готово.

Мер кліпав очима та не знав, що сказати.

Баба Люда підійшла до вікна, дістала з вази букетик ромашок, струснула з нього воду й простягнула мерові.

Куропась обережно взяв квіти.

— І що з ними тепер робити? — спитав він. — Варити чи їсти?

— От же ж! — фиркнула баба. — Подарувати! Дівчині! І все мине. Це любовна гарячка.

— Любовна… гарячка? — перепитав мер.

— Вона сама, — кивнула старенька. — Іди та подаруй. Як візьме — значить, так треба.

— А інші чоловіки? — згадав Куропась.

— Усе минеться, іди вже!

Мер вийшов, ледь переставляючи ногами. У голові крутилися слова: «любовна», «любов». Від цих думок він знову почервонів.

А тим часом Зоряна сиділа у своїй кімнаті, розглядаючи зібрані зразки.

Та раптом у двері голосно постукали.

Зоряна здригнулася й підвела голову.

— Заходьте! — озвалася вона.

Стук повторився — цього разу голосніше.

Дівчина насупилася, відклала камінці й повільно підвелася з-за столу.

На порозі стояв мер Куропась. Він поправив вуса й простягнув квіти.

Зоряна трохи зашарілася та взяла букет.

Куропась зітхнув. Серце калатало, але стало легко й тепло, неначе всередині прокинулося сонце.

— Ласкаво просимо до Агрії, — сказав він.

Дівчина посміхнулася у відповідь.

Потім Зоряна запросила мера до кімнати, де показала камінці й мушлі, які їй вдалося знайти. Вона захоплено щось пояснювала, але Куропась слухав не дуже уважно.

— Чотири… — раптом тихо сказав він.

— Що чотири? — здивувалася дівчина.

— Чотири веснянки… все-таки, — відповів мер.

«Вірус» нікуди не зник.

Хлопці та чоловіки й далі червоніли після зустрічі із Зоряною. Але тепер цього вже ніхто не боявся.