Розділ 8. Особисті питання

Після того, як жінку відправили на баркас, Зерд відпустив учасників наради під приводом того, що Вартові мають обговорити справу, яка стосується тільки їх. Він привів мене до кімнати, де я зазвичай працювала з талісманом, посадив на ліжко і, щільно зачинивши двері, сів на стілець.

- За моїми підрахунками, Дан із загоном має бути за два дні шляху звідси. Я впевнений, що після розгрому погані на руднику він отримав звістку з форту і йде сюди з усією можливою швидкістю

Я затамувала подих.

- Подорож на Схід буде небезпечною, - продовжував Зерд, - і розумніше буде узгодити наші дії з Даном. Можливо, він...

На цьому слові мій співрозмовник зупинився, дивлячись на мене. Схоже, мої суперечливі почуття яскраво відбилися на обличчі.

- Нью? - повільно почав він, і в мене виникло відчуття, що я велика тендітна ваза, яку бояться розбити.

Ні, я зовсім не була зніженою панянкою, але згадка про Дана кожного разу позбавляла мене душевної рівноваги.

- Щоразу, коли згадується ім'я Дана, - так само обережно продовжив Зерд, - на твоєму обличчі з'являється тінь. Я щиро бажаю щастя і тобі, і йому, бо, на мій погляд, ви гарна пара.

Мабуть, тінь на моєму обличчі стала ще виразнішою. І це не дивно, бо всередині в відчула холод відчаю. Вперше він прокинувся з тих пір, як ми залишили замок Мальрок.

Як на мене, Зерд був привабливим чоловіком. Високий, сильний, широкоплечий, з довгим чорним волоссям і блиском в очах, він справляв враження. Однак ніколи не помічала, щоб місцеві жінки стріляли очима в його бік, на відміну від Дана, який був оточений жіночою увагою, де б не з'являвся. Зерд тримався відсторонено, і я згадала, що ніколи не бачила, щоб він розмовляв із жінками, окрім мене й тих, хто займався у замку господарськими справами.

Я ніколи не побоювалася домагань з його боку. Навіть тоді, коли доводилося засинати в нього на плечі, я інтуїтивно відчувала, що сер Вартовий не опуститься до подібного. А ось чого в мене були всі підстави боятися - це того, що Зерд оберігає і захищає мене, щоб у перший зручний момент передати з рук на руки Дану.

Добре пам'ятаю той момент, коли я побачила Зерда вперше. Ще зовсім слабкою, я вийшла на стіну замку, щоб зустріти свого "нареченого". Спочатку я стала свідком вражаючого поєдинку Дана з переродженим, який цілком поглинув мою увагу. Коли ж поєдинок закінчився, я помітила високого темноволосого чоловіка, якого раніше в загоні не бачила. Це був Вартовий Зерд. Він нахилився до Дана і щось сказав йому, кивнувши в мій бік, після чого Дан помчав до воріт замку, а його темноволосий супутник очолив загін, що взявся добивати погань. І ще я бачила, як його обличчя на мить потеплішало, коли він говорив із Даном.

Жодної хвилини я не сумнівалася, що Зерд бажає мені щастя. У цій ситуації було тільки одне "але". За всього мого невимовно шанобливого і ніжного ставлення до Дана, я сприймала його тільки як старшого товариша. Схоже, ніхто про це не здогадувався, але будь-яка згадка про романтичні почуття Дана викликала в мене напад паніки. Він тільки погіршив ситуацію, коли прилюдно оголосив мене своєю жінкою. Якби цього не сталося, у мене залишалися шанси пояснити йому свої почуття так, щоб він мене зрозумів, і ми не стали ворогами.

На мій погляд, його поведінка була продиктована чоловічими амбіціями. Вони підказували йому, що він знайшов свою кохану, і - дивний збіг! - дівчину теж обрано Вартовою. Становище ускладнювало те, що я була зобов'язана йому життям, і для мого порятунку він здійснив справжній героїчний вчинок, ризикуючи собою. Втім, і Зерду я теж була зобов'язана...

Мої думки повернулися до Дана. Якщо віч-на-віч у мене залишалася хоч якась можливість йому все пояснити, то як порозумітися з усіма жителями замку, які бачили мене не інакше, як майбутньою графинею Мальрок, до того ж у найближчому майбутньому. Я навіть уявити не могла, як я зможу розчарувати цих людей. Ні, я не спроможна так вчинити.

У дитинстві я була єдиною дитиною, і зовсім не красунею, тож мені доводилося самій постояти за себе, зокрема й у сутичках із хлопцями. Потайки я мріяла про старшого брата. У тому, минулому житті цій мрії не судилося збутися, але в цьому вона збулася. Принаймні, мені так здалося, коли з'явився Дан і взяв на себе турботи з безпеки. Я відчула себе під захистом і раділа цьому, тією мірою, якою цей світ узагалі дозволяв мені радіти. Доти, доки Дан не оголосив своїй новопридбаній команді з колишніх рабів, що я його жінка. Це стало для мене відром холодної води.

Я розуміла, чому він так зробив - на той момент у нього не було іншого вибору - але навіть не припускала, чим це обернеться, коли ми опинимося в замку. Людей настільки захопила ідея про те, що леді Вартова стане правителькою Міжгір'я, що я не наважилася б навіть заїкнутися про зворотне. Вони втомилися від нескінченних сутичок із ворогом і вбачали в мені додатковий захист і безпеку для себе. Я просто не могла позбавити їй надії, тому почувалася в пастці, з якої немає виходу. Мені було простіше зустрітися з усіма небезпеками Сходу, ніж пояснювати причину моєї відмови зійти на подружнє ложе з правителем Міжгір'я.

Поки всередині вирував увесь цей вир почуттів, Зерд мовчки дивився на мене. Хай їй грець, його інтуїції! А втім, може це й на краще. Якби він не розпочав цю розмову, я зустрілася б із Даном і його загоном, і шлях для відступу були б відрізаний. Зерд так само мовчки вивчав моє обличчя, потім різко підвівся і вийшов, наказавши принести напій із заспокійливою травою, і більше нас не турбувати.

Коли напій принесли, він мовчки подав мені чашку і знову сів навпроти. Я посовалася, влаштовуючись зручніше, і стала відсьорбувати напій із чашки, пам'ятаючи принцип "хто починає, той програє". Тільки із Зердом мені було не змагатися в психологічних іграх. Добре йому, адже його ніхто не примушує укладати шлюб, та ще й за подібним обставин. І час його не підганяє, а я сиджу, як на голках, бо загін Дана може з'явитися будь-якої хвилини.

І тут Зерд ще раз підтвердив репутацію тонкого психолога, якої за ці дні встиг набути в моїх очах. Він опустив погляд і, дивлячись собі під ноги, невиразно сказав:

- Дан мріяв здійснювати героїчні вчинки разом із тобою.

Тут мене прорвало. Я раптом побачила, що мені доведеться зруйнувати не тільки романтичну мрію Дана, а й якусь власну, дуже особисту, мрію Вартового Зерда. Можливо, наш ідеальний союз із Даном, який Зерд намалював у своїй уяві, міг стати для нього острівцем нормального життя в цьому божевільному світі. І цю мрію мені зараз доведеться зруйнувати. Мені було дуже шкода. Справді шкода.

Але я була тим, ким я була, і ніким іншим стати не могла, хоч би як мені цього не хотілося.

- Зерд, я дуже люблю Дана. Люблю як брата. Не знаю, як у вашому світі, але в нашому шлюб між братом і сестрою - це повне табу. Я була би щасливою жити в замку як сестра Дана. Але доля розпорядилася інакше, коли він оголосив, що я його жінка. Я безмежно зобов'язана йому, і якщо знадобиться пожертвувати заради нього життям, зроблю це без вагань. Але стати його дружиною, це... це... - я замовкла, не в змозі підібрати слова.

Так само не піднімаючи погляду, Зерд сказав:

- Розумію тебе. У нашому світі шлюби між родичами теж заборонені.

- Але є ще дещо, - продовжувала я, надихнувшись його увагою. - Місцеві жінки розповіли мені історію дівчини на ім'я Альра. Саме вона мала стати графинею Мальрок, за правом кохання і за правом спадщини. Її загибель була трагічною помилкою. Я не можу цього пояснити, але відчуваю, що серце Дана доси належить їй.

Мені здалося, що обличчям Зерда, який мовчки слухав мене, пробігла тінь розуміння.

- Навіть якби не мої сестринські почуття до Дана, я б ніколи не змогла посісти місце, яке по праву належало іншій, тим більше за таких обставин. Наразі Дан одержимий ідеєю про наш шлюб, але, гадаю, з часом він зрозуміє, що це була б непоправною помилкою. А доти краще, якщо нас розділятиме море.

Зерд важко піднявся і вийшов. Я почула, як він віддає наказ готувати кораблі до відплиття.

- Завтра на світанку ми вирушаємо до Матії, - сказав він, повернувшись. - Якщо до цього часу прибуде Дан із загоном, значить, це твоя доля. Більше нічого я зробити не можу.

Цей вечір і першу частину ночі я провела неспокійно. Мені ввижався галас прибуваючого загону, хоча здоровий глузд підказував, що з такої відстані я нічого не змогла б почути за плескотом хвиль. Білосніжка спала, сховавши голову під крило. Тільки один раз вона завовтузилася і сонно пробурмотіла:

- На твою честь ніхто не зазіхає. Спи давай!

Це подіяло на мене заспокійливо, і незабаром я заснула. Мені наснився замок Дана, який я облітала по колу на висоті пташиного польоту. Раптом я помітила на стіні рудоволосу дівчину. Вона зняла з плеча лук, наклала стрілу на тятиву і вистрілила. Стріла летіла на Схід...

Замок зник, я прокинулася спокійною й умиротвореною. Вперше відступили сумніви, що мучили мене: чи правильно я роблю і що скажуть люди. З палуби лунали шум вантажних робіт і голоси. Виявилося, Зерд наказав готувати нашу галеру до відплиття, разом із матійським кораблем та другою галерою з числа відбитих у демів, яка тепер належала матійцям. Я була вдячна йому за це рішення. Не доведеться розлучатися із звичною каютою, де я розклала свої нечисленні речі. Усе, що в мене було - трохи одягу, який видали у каптерці форту. Адже тікати із замку довелося без нічого, з однією торбинкою. Ще в мене були миска, кухоль і ложка. І деяка зброя.

За прикладом Дана, я попросила дати мені матійського меча. На моє прохання негайно відгукнувся Саєб, який з підкресленою чемністю підніс мені меч з витончено прикрашеними піхвами і пообіцяв за першої нагоди навчити прийомів фехтування. На жаль, на палубі корабля це було складно, а чи буде така можливість на твердій землі, ніхто передбачити не міг. В будь-якому разі, тепер у мене був легкий меч з відмінної сталі. Крім того, у мене був кинджал і метальні ножі. Це була вся моя зброя, не рахуючи, звичайно, талісмана, який міг мене саму перетворити на зброю.