Розділ 10

Ранок знову розпочався зі стуку в двері. Він був значно тихіший за вчорашній, проте все одно неочікуваний. Гуртожиток був повний і не спав від самого світанку — деякі курси досі навчалися, хтось складав останні чи перші іспити. А хтось, так само як і Кабаченко, все склав і просто чекав на подію року, але намагався не спати довго, щоб не пропустити все найсмачніше в столовій. Посеред сьогоднішньої круговерті адептів в академії, Тоню тішило тільки те, що вона вже давно прокинулася й просто лежала, ліниво листаючи роман про кохання. Вона полюбляла таке читати час від часу — чом би не підгледіти, як там в інших, якщо в самої нема?

Стук повторився. Точно не примарилося! Дівчина підвелася та, натягнувши поверх нічної сорочки халат, попленталася до дверей. На порозі стояв незнайомий хлоп в так сильно відпрасованих штанях, що стрілки «різали» очі й намагалися сперечатися з природніми неідеальними лініями. Він церемонно схилився в глибокому укліні, а потім простягнув дівчині конверта. Тоня взяла листа й хотіла розпитати посильного, але той спритно вклонився ще раз та вже сховався за рогом — чутно було лишень квапливі кроки сходами.

Дівчина підійшла до вікна. Конверт обпікав пальці й ніби змушував скоріше себе відкрити. Дівчина оглянула його з усіх боків і, не знайшовши жодного підпису, нарешті зламала печатку. Герб на ній був для Тоні незнайомим, але вона й не була обізнана в геральдиці. В листі виявилося лишень кілька рядків. Почерк був знайомим — як не впізнати манеру письма, коли другий рік поспіль отримувала коментарі до своїх робіт з передбачень.

«Антоніно, вітаю!

Упевнений — кілька днів буде більше ніж достатньо, щоб обдумати мою пропозицію щодо балу. Пропоную прогулятися разом, подивитися один на одного за межами академії. Обирай день та час, зручний для тебе.

Артемій Пороховський»

— Головне, щоб не в парку атракціонів, — пробурмотіла Тоня й повернулася до дверей. Знову хтось стукався, навіть промайнуло в думках: Артемій прийшов вимагати відповідь!

— Це моя кімната чи двір прохідний? ­— зітхнула невдоволено, але двері відчинила. Зелень дівочого погляду схрестилася із сірим туманом очей Богуслава. Чоловік похмуро поглянув на лист в дівочих руках і Тоня швиденько сунула запрошення до кишені. Ні до чого афішувати залицяння викладача. Хоча… Раптом вона погодиться, то ці загравання стануть очевидними взагалі для всіх.

— Доброго ранку, Тоню, — усміхнувся Закордонський. В руках він тримав пакет та підставку з двома стаканами, від яких пахло чимось смачненьким так сильно, що в животі Тоні завурчало.

— Привіт, — дівчина відійшла на крок, пропускаючи ранкового гостя всередину. — Навіщо прийшов?

— Напоїти тебе кавою та пригостити випічкою.

— Хіба зі столової можна виносити їжу?

— Хіба їжа є тільки в столовій? — брова кольору стиглого жита вигнулася немов від здивування.

— Маєш рацію, — Тоня, упіймавши чоловічий погляд на незастелене ліжко, хутко прикрила розібрану постіль покривалом. — Почекай трошки, мені треба привести себе до ладу.

Вона витягнула з шафи першу-ліпшу сукню, сховала в його складках білизну та майнула до ванної кімнати. Із дзеркала на Тоню дивилася розпатлана незнайомка з червоними щоками. В очах палахкотіло полум’я — чи то пекельне, чи то хворобливе. Візит Богуслава виявився хоч і приємним (немов у романі, які вона полюбляла), проте сюрпризом. Звісно, їй хотілося виглядати охайно та привабливо, але вже вкотре він бачив її з воронячим гніздом на голові та ошалілим поглядом.

Тоня поплескала холодною водою в обличчя, щоб якось прийти до тями та притушити пожежу на щоках. Зробила кілька глибоких подихів і, вже значно спокійніше, почала наводити красу. Якщо такою можна було назвати чищення зубів та плетіння простої коси — на більше не було часу.

Богуслав сидів в кріслі та роздивлявся дівоче помешкання. Кидалися в очі плетені килимки-кола, мереживо на покривалі та вишиті занавіски-задергушки. Чоловік немовби опинився в бабусі в селі, куди батьки відправляли його кожного літа. Там йому подобалося лишень поки зовсім малим був, а вже далі страшенно не любив їздити до старої — занадто просто, занадто приземлено. Саморобні оздоблення, плетені вручну килими, проста невибаглива їжа — все це було не до вподоби юному паничу. Проте з батьками в той час посперечатися не міг і він їхав.

Закордонський був аж шостим сином і великих здобутків від нього не очікували. Чоловік не наслідував батьківського спадку, не мав тяжіння до релігії та прийняття сану, гарна наречена йому теж не світила — таких цікавили спадкоємці, а не мізинок без статків. Він і в цій богом забутій академії опинився тільки через те, що вдома було навчатися значно дорожче. Дивно, що батьки вирішили зекономити саме на цьому, адже магія була не широко поширена. Хоч рідкістю теж не була, але Богуслав був щедро обдарований і мав непогані перспективи.

Чоловік завжди мав стати номером один: привернути увагу батьків, довести свою першість старшим братам та сестрам, купатися в обожнюванні навколишнього середовища. Зрештою, він останнє отримав. Тут, в академії, його вважали найбажанішим холостяком серед адептів. Єдиний, хто міг би змагатися з ним за жіночу увагу, був Артемій Пороховський. Але він — викладач. Серед адептів академії рівних Богуславу не було. До того ж, більшість дівчат не знала справжнього становища іноземного красеня і щиро розраховувала стати якщо не королевою, то хоча б герцогинею. Звісно, благородним титулом він свою майбутню дружину обдарувати не зможе, але й в злиднях вони жити не будуть. Та й до настільки важливого кроку в житті кожного чоловіка Богуслав був не готовий. Хто знає, може він зі своєю магією врятує якогось правителя й титул в нього все ж таки буде?

Тоня повернулася до кімнати за кілька хвилин. Закордонський прискіпливо поглядав на своє завдання і йому на диво подобалося те, що він бачив. Зазвичай його обраницями ставали худорляві вишукані красуні, Тоня ж була, на відміну від них, з виразними формами. Одразу видно, що і за себе постояти зможе, і по хазяйству поратися, і складнощів, раптом такі з’являться, не злякається. Ластовиння на носі робило дівоче обличчя по-дитячому милим. От тільки малахітові очі, по вінця заповнені розумінням цього життя, той фльор невинності та необізнаності розбивали вщент.

— Кави? — Богуслав махнув на стіл, де стояли наїдки, що він приніс.

— Так, дякую. — Антоніна присіла на самий краєчок та взяла один стаканчик зі столу. Обхопила двома руками, немов намагалася зігріти змерзлі долоні. А насправді — приховати нервування. Зробила великий ковток. Кава виявилася насиченою, з вершками та цукром. Тоня більш полюбляла несолодкі напої, але вирішила не повторювати помилок побачення й вивалювати всі свої вподобання одразу.

— Я зустрівся біля твоїх дверей з особистим помічником Пороховського, — несподівано промовив чоловік. — Ти ж ніби склала всі іспити. Що йому від тебе потрібно?

Щоки дівчини почервоніли і Богуслав про себе посміхнувся — так і мало бути, вона мала почуватися незручно, їй навіть мало стати трошки соромно — вони обидва розуміли, що візит посильного не стосувався навчання, а отже Тоня намагалася сподобатися двом чоловікам одразу. Хороші дівчатка так не поводяться і Богуслав планував тиснути на це ще більше.

— Що йому було потрібно, — тихо почала Антоніна. Щоки розчервонілися ще більше, а в очах зблиснуло щось хиже. — Не про тебе діло.

— Ти помиляєшся.

— В чому саме? — кава була відставлена й Тоня підвелася.

— Це моя справа, бо дехто, використовуючи вік та статус, намагається упадати за ученицею. — Богуслав теж підвівся, проте не різко, як підскочила Тоня, а повільно та розважливо. Ніби ліниво, але насправді він нервувався — чоловік знов помилився, сприйнявши обурення за сором.

— Хіба ти очолюєш спілку по захисту честі адепток? Чи хтось назначив тебе головним моралістом нашої академії?

— Ні, — усміхнувся самими губами. Чудова нагода, щоб непрозоро натякнути дівчині на своє до неї ставлення. Та й жінки зазвичай полюбляють конкуренцію чоловіків за жіночу увагу. Можливо більше вони полюбляють змушувати залицяльників ревнувати. — Але викладач заграває до моєї адептки.

— От не знала, що ти почав у нас викладати, а я маю сумнівну радість в тебе навчатися.

— Не треба прикидатися дурненькою! — нарешті не втримав спокійного голосу. Жодного загравання в голосі Тоні не було. Тільки злість із краплиною знущання. — Ти чудово розумієш, що я маю на увазі!

— Я можу уявляти все, що завгодно. Але буду страшенно вдячна, якщо ти скористуєшся словами і поясниш. Раптом мої здогадки докорінно невірні.

— Як бажає панна, — Богуслав відвісив блюзнірський уклін. — Пороховський підбиває до тебе клини, але справа в тому, що він трохи спізнився й ти зайнята.

— І чим же це?

— Ким!

— Гаразд. Ким?

— Мною! — гримнув чоловік геть втрачаючи спокій. — Мною! Ти мені сподобалася і — раз ти сама не помітила, то поясню, — це я до тебе залицяюся! А він має йти геть!

Тоня більше не дивилась чоловікові в обличчя — уся її увага була зосереджена на стиснутих чоловічих кулаках, від яких навсібіч сипалися іскри. Богуслав втратив контроль над магією! Ясна річ, що він оговтається і їх не спалить. Але! Він! Втратив! Контроль! Через дрібниці! Вони ще ніхто один одному, а ревнощі вже зривають йому мізки.

Вона бачила таке від самого дитинства. Сварки батька з матір’ю були такими ж самим звичними, як сонце влітку, чи дощі восени. Спочатку були тільки сварки, принаймні малій Тоні так здавалося. Коли вже стала старшою, то почала помічати, що гучні розмови часто й густо перетворювалися на бійки. А раптом батьки помічали доньку, то завжди казали: все добре! Але Тоня все чудово розуміла: синці, забої та постійні крики — це не добре. Вона не розуміла — чому батьки так поводяться? Чому мати це терпить? І менш за все дівчина хотіла собі такого життя.

— Йди геть, — голос тремтів, проте Тоня не сумнівалася в своєму рішенні. Підійшла та розчахнула двері.

— Що? — Богуслав немовби отямився. Роззирнувся навколо й побачив підпалини на зроблених вручну килимках. Ніби вперше побачив дівчину — більше не розчервонілу, а навпаки бліду, з покусаними від нервів губами. В очах Тоні більше не палав вогонь, а плескався страх із краплинками презирства. Все це було не тим, до чого він звик.

— Я сказала, щоб ти котився звідси перезрілим гарбузом і на очі мені більше не траплявся.

— Але… — Закордонський збирався сперечатися. Він не відчував жодної провини. Це йому морочать голову, обираючи поміж ним і хтивим викладачем.

— Без але! — Тоня ткнула пальцем у бік виходу. — Ти забираєш своє їдло й звалюєш на всі чотири сторони. Мені твої вибрики не потрібні ані дарма ані за каву з пирогами. Ми один одному — ніхто! Я була з тобою на одному єдиному побаченні.

— Й те було не досить вдалим…

— Тим паче! — колір повертався до дівочого обличчя, а голос набирав міці. — Тож після того недопобачення ти увірував, що маєш на мене якісь права. І тепер спокійно можеш дзьобати мені мізки безпідставними придирками. Ні, дорогенький! Так справа не піде. Геть! І двері за собою причини.

— До побачення.

— Прощавай!

Закордонський пішов до виходу. Немов солдат почесного караулу, вибиваючи кожен крок. Недопита кава й пироги, які так і залишилися недоторканними, сумно стояли на столі. Тоня думала, що Богуслав гримне дверима так, аж побілка посиплеться, але він просто вийшов. Дівчина збиралась вже закрити їх сама, але побачила, як із сусідньої кімнати вискочила Лариса.

— Богуславе, — вчепилася білявка в руку чоловіка, — не звертай на неї уваги! Я чула, як волала Кабаченко. Вона завжди була пихатою та зазнайкуватою — досі не розумію, чому всі від неї в захваті! Ти вартий значно кращої! А я… Я ж тебе вже другий рік кохаю! Буду тобі ліпшою подругою за ту… — кивнула в бік дверей, де Тоня стояла із відкритим ротом. Закордонський тим часом відчепив від свого ліктя цупкі пальці з таким виразом, ніби торкався слимака чи отруйну ропуху.

— Не будеш, — відрізав чоловік, кинув короткий погляд на завмерлу від несподіванки Тоню й побіг сходами донизу.

— Ларисо! — нарешті прийшла до тями Антоніна.

— Що, Ларисо? Що? — заволала розпатлана дівчина ще голосніше. В коридорі зібрався натовп та спостерігав за зчиненим ґвалтом. — Це не справедливо, що найкращі чоловіки за тобою в’ються! Всі тільки й кажуть: Тоня те, Тоня се! А чим ти краща за мене? То й що, що можу вилікувати майже будь-яку хворобу викачуванням яйцем — всі в захваті від гадання на кабачках! Я стрункіша, привітніша та вправніша за тебе, але весь час пасу задніх! Ненавиджу!

Двері Лариси гримнули так, що відвалився шмат штукатурки й світильники заблимали. Тоня такого від Богуслава очікувала, а не від подруги. Тепер вже, мабуть, колишньої.

Раптом на порозі з’явилася Маруся, обхопила дівчину за плечі та потягнула назад до кімнати.

— Говорити? Плакати? Посидіти мовчки? — спитала, як виявилося, єдина справжня подруга.

— Ще не вирішила. — Тоня зітхнула та сіла в крісло.

— А хлоп знає толк в смаколиках та залицяннях, — Маруся всілася навпроти, де кілька хвилин тому сидів Закордонський. Оглянула наїдки, що так і залишилися на столі. Взяла той стаканчик та зробила ковток. — Фу, яка гидота! В тебе теж така отрута?

Тоня простягнула свій стаканчик зі вже охололою кавою. Маруся відпила й задоволено примружилася.

— Здається, у вас більше спільного, ніж ти сама про це думаєш. — усміхнулася вона та поставила Тоні каву гостя. І дійсно, виявилося, що той пив саме таку, яка припадала до смаку Кабаченко — з нежирним молоком та без цукру.

— Скажи, я дійсно така зазнайкувата? — слова Лариси пекли кислотою з лабораторних пробірок.

— Ти дурнувата, — серйозно подивилася Маруся, а потім дзвінко розсміялася, — бо прислухаєшся до слів істеричної дівки. Краще розкажи, що саме сталося з потенційним женихом?

Так дівчата й сиділи. Тоня розказала про невдалий візит Закордонського. Далі подруги мовчки їли пироги, смакували каву.

— То в нього в прямому сенсі підгоріло від ревнощів! — вигукнула Маруся, коли  Тоня показала записку Артемія. — Не знаю, вітати тебе чи співчувати, але здається, що найбажаніший молодан академії, який крутив дівчатами й розбивав одне серце за іншим, потрапив у власні тенета.

— Що ти маєш на увазі?

— Він по-справжньому закохався!

***

Богуслав вже був на вулиці й широким кроком пішов кудись, сам не розумів куди. Просто йшов. Всередині все палало ще яскравіше, ніж його руки в кімнаті Антоніни. Скидалося, що він палає взагалі увесь. Богуслав зупинився на мить, щоб оглянути себе — одяг цілий, долоні більше не розсипали жаринки, волосся ніби теж не диміло. І це чоловіка найбільше дивувало. Він ледь стримав нервовий сміх — ще не вистачало, щоб хтось побачив та вирішив, що в найкращого вогневика академії зірвало клепку.

Та й взагалі, ще тільки ранок, а вистав відбулося предостатньо. Зізнання та крики Лариси виявилися для нього навіть більшим сюрпризом за те, що Антоніна його спровадила й наказала більше ніколи не приходити. Він дасть час їм обом, щоб охолонути. Але витівка недолугої білявки могла геть зіпсувати все ще більше.

Хоча, куди ще більше? Від самого початку все пішло шкереберть. І, можливо, він дійсно перегнув палку з тими ревнощами. Та нічого такого страшного він не зробив! Чому ж тоді Тоня так обурилася?

Закордонський на мить навіть замислився — а чи не зголоситися йому на пропозицію Лариси й не закрутити роман на тиждень з подружкою Кабаченко. Просто щоб показати: і без тебе не пропаду. Але щось його зупиняло. Мабуть, усвідомлення того, що Тоня такої швидкої заміни не оцінить і тоді точно більше не піде на контакт. А йому з його парі геть не хотілося втрачати жодного шансу. Менш за все Богуслав хотів випускатися із академії, несучи за плечима такий ганебний провал.

І серед усіх думок, немов маленька зірочка, палала одна — він не хотів зв’язуватися не тільки з її подругами, і не тільки через «спілку». Богуслав всього цього не хотів, бо дівчина йому дійсно припала до серця.