❄ 3 ❄

«Знайда» прокинувся рано. Здавалося, за останні дні він вичерпав увесь свій ліміт на сон. У вікно ледь пробивалося сіре світло зимового світанку. За склом лютував вітер, кидаючи в шибки жмені дрібної сніжної крупи. Вставати з теплого ліжка не хотілося, тож він заходився вивчати кімнату на другому поверсі. Усе тут дихало простотою: дерев’яне односпальне ліжко, тумба з нічною лампою, масивний гардероб та комод, виконані в єдиному строгому стилі.

Невдовзі знизу донеслися кроки та приглушений голос Ксав’єра — той уже порався по господарству, розмовляючи з тваринами. Він вирішив, що не хоче бути тягарем, і пообіцяв собі допомагати господарю в усьому, поки він тут.

Коли хлопець уже застеляв ліжко, двері прочинилися.

 

— Вже на ногах? — Ксав’єр зазирнув у кімнату. — Хотів перевірити, як ти, і покликати до сніданку.

 

— Доброго ранку. Я якраз збирався спускатися. Хочу бути корисним, а не просто гостем.

 

— Навіть не думай про це, — відмахнувся Ксав’єр. — Мені не важко, та й ти не потребуєш якогось особливого догляду. Лише трохи турботи. Не щодня доводиться витягати людей із заметів.

 

Вони разом спустилися сходами. Танн уважно спостерігав за кожним рухом господаря.

 

— Тобі ніколи не буває тут самотньо? Чому ти обрав таке віддалене місце?

 

— Не те щоб я сумував за натовпом, — Ксав’єр почав розставляти тарілки на столі. — Просто я з тих людей, що не можуть пройти повз когось нужденного.

 

Він поставив перед гостем сніданок: — Я не знаю твоїх уподобань, тому готував на свій смак. Якщо щось не так — кажи, я виправлю.

 

— Усе чудово, — Гість зітхнув, його погляд на мить став відсутнім, а в руках крутив виделку. — Дивна штука — мозок. Я пам’ятаю, як говорити, який зараз рік, пам’ятаю назви речей… а от хто я — порожнеча.

 

— Це захисна реакція, — спокійно зауважив Ксав’єр, наливаючи каву. — Іноді життя ставить нас на паузу, щоб захистити від того, що було раніше. Можливо, тобі саме зараз потрібна ця невідомість. Хто знає, які плани у пані Долі.

 

— Можливо, — і взявся за їжу.

 

— Поки пам’ять не повернулася, нам треба якось тебе називати. Не можу ж я весь час звертатися до тебе «Знайдо», — Ксав’єр потер потилицю, розглядаючи вогники на ялинці. — Як щодо Танн? Tanne німецькою — це ялина. Знайшов я тебе під ялиною, коли ходив за різдвяним деревом. Символічно, чи не так?

 

— Танн… Мені подобається.

 

Після сніданку Ксав’єр влаштував Танну екскурсію будинком. Надвір виходити не наважувалися — хуртовина тільки посилювалася. Гість був вражений кількістю комор та складів у такому, з першого погляду на вид, малому будиночку

 

— У тебе тут запасів на кілька років автономного життя, — зауважив Танн.

 

— Тільки здається. Продукти зникають швидше, ніж гадаєш. Я вже пристосувався: сам печу хліб, роблю заготівлі.

 

— Але чим ти займаєшся довгими зимовими вечорами? Тут немає ні телевізора, ні інтернету. А як же новини? Раптом інопланетяни захоплять землю, а ти й не знатимеш!

 

Ксав’єр тихо засміявся, підводячись із дивана. — У мене є книги! Будеш чай чи гарячий шоколад із маршмелоу? Або кава?

 

— Вибір прямо як у барі, — посміхнувся Танн. — Давай просто чай. Я чомусь каву не дуже люблю. А от шоколад краще випити ввечері біля каміна. Мені здається, це більш логічним.

 

— Чому ж ти вранці мовчав, що не любиш каву? — Ксав’єр здивовано вмостив руку на пояс, тримаючи чашку.

 

— Не хотів створювати зайвого клопоту.

 

— Танне, викинь це з голови. Почувайся як удома. З лимоном та медом?

 

— Так, будь ласка. Без цукру? І ти так і не відповів на питання.

 

— Про інопланетян? — Ксав’єр простягнув йому запашну чашку і сів поруч. — Розумієш… Я бачив достатньо. Світ зараз — не найкраще місце. Війни, хвороби, бруд. Я не палаю бажанням щодня дізнаватися про чергову катастрофу, спричинену людською дурістю чи жадібністю.

 

Танн уважно подивився на нього: — А чим ти займався до того, як став відлюдником? Якщо не секрет.

 

— Та який секрет… — Ксав’єр замислено покрутив чашку в руках. — Я був військовим. Мріяв захищати закон, служити людям. Одразу після навчання пішов до армії, потім — контракт в Іраку. Там я вперше відчув, що зі світом щось не так. Коли дитина наставляє на тебе зброю не тому, що ненавидить, а тому, що просто не знає іншого життя… Потім наша група потрапила в засідку. Майже всі загинули. Я отримав поранення, потрапив у полон. Коли вибрався, пробував служити в поліції, але за рік зрозумів: система зламана. Моралі більше немає. Тож я опинився тут.

 

Танн дивився на нього з неприхованим захопленням. — Ого… Ти справжній герой.

 

— Та який там герой? — гірко посміхнувся той. — Просто втікач, який ховається від світу.

 

— Не кажи так, — Танн поклав руку йому на плече. — Можливо, ти вже зробив щось велике, чого сам не помічаєш. Або твоя головна справа ще попереду.

 

— Ага, — засміявся Ксав’єр, намагаючись розрядити атмосферу. — Рятувати таких забудькуватих туристів, як ти. Це точно місія світового масштабу!