❄ 5 ❄

Різдво наближалося тихо, ніби сніг, що падав за вікном великими м’якими пластівцями. Ксав’єр давно не святкував його по-справжньому — хіба що прикрашав ялинку для себе й тварин, ставив на стіл зайву тарілку для Фелікса (бо кіт вважав себе головним гостем) і відкривав пляшку добротного віскі. Але цього року все було інакше. Танн був тут. І це робило навіть звичайні приготування особливими.

Ранок почався з аромату свіжої випічки. Ксав’єр уже поралася на кухні: замішував тісто на штоллен — традиційний різдвяний кекс з марципаном, родзинками та цукатами. Танн, прокинувшись від цього запаху, спустився вниз у теплому светрі Ксав’єра і завмер на порозі.

 

— Ти чого так рано? — сонним голосом спитав він.

 

— Різдво ж. Треба хоч раз на рік приготувати щось дійсно святкове та традиційне, — Ксав’єр усміхнувся, витираючи борошно з рук.

 

Танн підійшов ближче, зазирнув у миску.

— Можна мені? Я... хочу спробувати.

 

Ксав’єр віддав йому ложку, і Танн з ентузіазмом взявся за справу. Борошно летіло в усі боки: на стіл, на підлогу, на ніс Танну. Луна крутилася під ногами, сподіваючись на крихти, а Фелікс сидів на холодильнику й з презирством спостерігав за цим хаосом.

 

— Ти більше розмазуєш, ніж місиш, — засміявся Ксав’єр, підходячи ззаду й накриваючи руки Танна своїми, щоб показати правильний рух.

 

Танн завмер на мить. Тепло долонь Ксав’єра, його подих біля скроні — усе це раптом стало надто близьким. Він повернув голову — і їхні обличчя опинилися за кілька сантиметрів одне від одного.

 

— Ось так... повільно, круговими рухами, — тихо сказав Ксав’єр, але голос його трохи охрип. Танн кивнув, але вже не слухав про тісто. Він просто відчував.

 

Потім були печиво у формі зірок, ялинок і сердець. Танн вирізав фігурки з ентузіазмом малого хлопчиська, Ксав’єр глазурував. І, звісно, дурилися: Танн "випадково" мазнув глазур’ю щоку Ксав’єра, той у відповідь — ніс Танна. Луна гавкала від захвату, намагаючись злизати глазур з підлоги, а Фелікс намагався перевірити лапою як закріплюється глазур на печиві чи то залишити власний візерунок.

 

— Відкрий рот, — раптом сказав Ксав’єр, беручи теплу зірочку з дека.

 

Танн послухався — і Ксав’єр обережно поклав печиво йому на язик. Пальці на мить затрималися біля губ. Танн інстинктивно лизнув крихту глазурі з пальця Ксав’єра — і обидва завмерли.

 

— Смачно? — спитав Ксав’єр, не відводячи погляду.

 

— Дуже, — тихо відповів Танн. Голос його тремтів.

 

Вечір настав швидко. За вікном уже сутеніло, сніг падав густо й мовчки. Вони накривали стіл разом: Ксав’єр подавав прибори та посуд, Танн озставляв на стіл. На каміні та на столі палахкотіли рздвяні ароматизовні свічки і наповнювала дім запахом яблук з корицею. Гірлянда блимала теплим жовтим світлом, відбиваючись в очах обох.

На вечерю був запечений гусак з яблуками, штоллен і глінтвейн — справжній, з корицею, гвоздикою й апельсином. Вони їли при свічках, бо Ксав’єр вимкнув верхнє світло — "для атмосфери". Луна лежала біля столу в очікуванні смаколиків зі столу, Фелікс — на спинці дивана.

Після вечері перебралися до каміна. Фелікс вмостився в кріслі, Луна — біля ніг. Ксав’єр дістав свою традиційну пляшку доброго віскі.

 

— За Різдво, — сказав він, піднімаючи келих.

 

— За Різдво, — повторив Танн. — І за тебе. За те, що ти мене знайшов і прихистив.

 

Вони випили. Потім ще. Розмова текла повільно, про все й ні про що: про зірки над горами, про те, як Луна в цуценям робила шкоду, граючись. Про те, як Фелікс одного разу застряг на ялинці.

В якийсь момент Танн пересів ближче спиною до дивана — на пухкий килимок біля каміна, що нагадував хутро білого ведмедя. Ксав’єр сів поруч. Між ними вже не було відстані.

Вогонь тріщав та грів своїм теплом. Віскі гріло зсередини.

 

— Обновити тобі напій? — запитав Ксав’єр, побачивши порожній келих Танна.

 

— Так. Будь ласка!

 

— Подобається?

 

— Ще б пак. Такий приємний солодкий післясмак після гіркої терпкості.

 

Ксавє’р потягся за пляшкою, що лишилася на столику біля дивана і опинився дуже близько обличчям до Танна. Він  дивився на нього. Довго. Без слів. Танн сам нахилився вперед. Повільно. Давши час відступити. Але Ксав’єр не відступив.

Їхні губи торкнулися — спочатку ледь-ледь, ніби перевіряючи. Потім вже сильніше та наполегливіше. Поцілунок був теплим, повільним, з присмаком віскі. Руки Танна обійняли Ксав’єра за талію, а той запустив пальці в волосся Тана.

Вони відірвалися тільки коли забракло повітря. Обидва дихали важко. Ксав’єр притулився чолом до чола Танна.

 

— Я давно хотів це зробити, — тихо зізнався він.

 

— Я теж, — прошепотів Танн. — Просто... не знав, як сказати.

 

Вони знову поцілувалися — цього разу довше, глибше, з тією тихою пристрастю, що накопичувалася тижнями. Полум’я в каміні віддзеркалювало те, що палало всередині.

За вікном падав сніг. Різдво прийшло. І цього року воно було не самотнім для Ксавє’ра.