❄ 7 ❄

Наступні дні після того вечора стали тихими й теплими, ніби сама зима за вікном вирішила дати їм перепочинок. Танн більше не відсторонювався. Він не став раптом сміливим — він просто дозволив собі бути поруч. Обійми стали довшими, поцілунки — частішими, але все ще повільними, ніби вони боялися розбити щось тендітне.

Ксав’єр не квапив. Він ніколи не квапив. Але Танн відчував — бачив у його очах, як той іноді завмирає, коли Танн торкається його плеча чи проводить пальцями по руці. Бачити, як Ксав’єр стримує себе, було одночасно болісно й солодко.

Одного вечора після довгого дня — вони розчищали сніг біля входу, годували птахів, які прилетіли до годівниць, — Ксав’єр запропонував:

 

— Сауна сьогодні? Давно не були. Тіло просить тепла.

 

Танн кивнув. Усередині щось стиснулося — не від страху, а від передчуття.

Вони роздягнулися в передпокої сауни. Ксав’єр завжди робив це природно, без поспіху: зняв светр, футболку, штани, склав акуратно на лавку. Танн дивився на нього — на широкі плечі, на лінію спини, на те, як грають його м’язи під шкірою, коли той нахиляється. Серце калатало так сильно, що Танн подумав: «Він же почує».

Вони зайшли в парну. Гаряче повітря обпекло шкіру, але приємно. Ксав’єр постелив м’який рушник для себе і Танна. Він сів на верхню полицю, сперся спиною на стіну, заплющив очі. Танн сів поруч — спочатку на відстані, але потім підсунувся ближче. Їхні стегна торкнулися. Ксав’єр не розплющив очей, але посміхнувся кутиком губ.

Танн дивився на краплі поту, що стікали по грудях Ксав’єра. Повільно, ніби в трансі, простягнув руку. Пальцями провів по плечу, вниз по грудях, по ребрах. Ксав’єр здригнувся — ледь помітно, але Танн відчув.

 

— Можна? — тихо спитав Танн.

 

Ксав’єр розплющив очі і поглянув йому в обличчя з посмішкою.

— Можна все, що ти захочеш.

 

Танн нахилився. Спочатку поцілував у шию — там, де пульсувала вена. Потім нижче, по ключиці, по грудях. Ксав’єр тихо видихнув, запустив пальці в волосся Танна — не тиснув, просто тримав. Він опустився ще нижче. Серце калатало в горлі. Він не знав точно, як це робиться — але знав, що хоче. Хоче побачити, як Ксав’єр тане від його дотиків. Хоче почути, як той хрипить його ім’я.

Він узяв його вже ерегований член в руку — повільно, обережно, ніби боявся злякати. Ксав’єр тихо застогнав. Танн нахилився й узяв губами — спочатку тільки кінчик, язиком обвів, відчуваючи смак солі й тепла. Потім глибше. Повільно. Нерішуче спочатку, але з кожним рухом сміливіше.Ксав’єр хапався за полиць, пальці біліли від напруги. Він не направляв — просто шепотів:

 

— Так... саме так... Танне... ти... боже...

 

Голос його тремтів. Танн відчував, як Ксав’єр пульсує в роті, як тіло напружується, як дихання стає рваним. Це було страшно й прекрасно одночасно. Він робив це для нього — тільки для нього. І коли Ксав’єр тихо, хрипло вигукнув його ім’я й закінчив, Танн відчув, ніби щось у ньому нарешті стало на місце. Ксав’єр притягнув його до себе — міцно, майже боляче. Поцілував у губи, у чоло, у скроні.

 

— Ти... ти неймовірний, — прошепотів він ще тяжко дихаючи, хриплим голосом. — Дякую.

 

Вони сиділи так довго — обійнявшись, мокрі від поту й пари, серця билися в унісон. Танн схилив голову на плече Ксав’єра.

 

— Я хотів... щоб тобі було добре, — тихо сказав він.

 

— Тобі вдалося. Більше, ніж добре, — поцілував він його у скроню.

 

Після сауни вони не поспішали одягатися. Ксав’єр першим вийшов у передпокій, узяв великий м’який рушник, розгорнув його й накинув Танну на плечі, ніби той був маленьким. Танн усміхнувся — ледь помітно, але щиро — і дозволив себе закутати.

 

— Холодно? — тихо спитав Ксав’єр, тримаючи рушник за краї й повільно витираючи йому плечі.

 

— Ні... просто... після пари завжди тремтить трохи.

 

Ксав’єр кивнув. Він розумів. Це не просто тремтіння від холоду — це тремтіння від усього, що сталося. Він провів рушником по спині Танна, потім по грудях, по руках — повільно, ніби малював кожен рух. Танн стояв, заплющивши очі, і просто дихав. Дихав глибоко, ніби вперше за довгий час.

 

— Ходімо в душ, — сказав Ксав’єр.

 

Вони перейшли в маленьку ванну поруч. Ксав’єр відкрив воду — гарячу, але не обпалюючу. Пара швидко заповнила кімнату. Він увів Танна під струмінь, став позаду, узяв гель для душу й вичавив на долоню. Запах хвої й цитрусу — той самий, яким пахло завжди тут.

Спочатку просто намилював плечі. Повільними колами, ніби масажував. Потім спустився нижче — по лопатках, по попереку. Танн тихо видихнув, коли пальці Ксав’єра пройшлися по боках, по ребрах. Ксав’єр не квапився, не робив нічого зайвого — просто мив, пестив, заспокоював.

 

— Ти сьогодні був такий сміливий, — прошепотів він, притулившись губами до потилиці Танна. — Я пишаюся тобою.

 

Танн повернув голову, щоб побачити його очі.

 

— Я... я боявся, що зроблю щось не так.

 

— Ти зробив усе саме так, як треба. Бо робив це для мене. І це найкраще, що може бути.

 

Ксав’єр повернув Танна до себе обличчям. Намилив йому груди, живіт, стегна — ніжно, без поспіху. Танн дивився на нього знизу вгору, вода стікала по обличчю, змішуючись з краплями поту. А коли рука Ксав’єра сковзнула вздовж його члена, він простогнав та закусив губу. Ксав’єр водив рукою не кваплячись: вгору, вниз, стискаючи міцно член у  своїй долоні. Танн простягнув руки, обійнявши Ксав’єра за шию і відкинув голову назад. Він піддавався стегнами на кожен його міцний та впевнений рух, доки сперма не потекла по ногах, змішуючись з водою та гелем для душу. А вони стояли обіймаючись.

 

— Дякую... що не квапиш мене.

 

— Я ніколи не буду квапити. Ти сам вирішуєш, коли готовий. А я... я просто буду тут. Завжди.

 

Вони стояли так довго під гарячою водою. Ксав’єр намилив йому волосся, масажував шкіру голови, потім змив піну, цілував мокрі повіки, мокрі губи. Потім узяв великий рушник, витер Танна від шиї до п’ят — повільно, ніби це був ритуал. Надів на нього свій теплий халат, себе загорнув у другий.

Вони повернулися до спальні. Ксав’єр увімкнув тільки нічник, ліг на ліжко й простягнув руку.

 

— Іди сюди.

 

Танн ліг поруч, притулився до його грудей. Ксав’єр обійняв його ззаду, прикриваючи ковдрою, поцілував у скроню.

 

— Спи, мій хороший, — прошепотів він. — Ти сьогодні зробив щось дуже велике. Тепер просто відпочинь.

 

Танн заплющив очі. Він відчував, як серце Ксав’єра б’ється рівно під його щокою. І вперше за весь час подумав: «Може, я й не знаю, хто я... але я знаю, де мені добре».

Весна була ще далеко, але щось усередині них уже почало танути — повільно, тихо, невблаганно.