❄ 4 ❄

Будні Ксав’єра наповнилися новим змістом. Вдень вони з Танном разом поралися по господарству, бавилися з тваринами, а вечори незмінно проводили біля каміна. Гарячий шоколад із маршмелоу став їхньою маленькою традицією — тихим островом спокою посеред гірської зими.

Невдовзі хуртовина вщухла, залишивши після себе величезні кучугури. Удвох хлопці розчищали територію значно швидше. В якийсь момент Танн, захеканий і веселий, не втримався і жбурнув у Ксав’єра сніжкою. Той миттєво відповів. Зав’язалася галаслива снігова битва, до якої з радісним гавкотом доєдналася Лу́на.

Зрештою, втомлені та мокрі, вони повалилися прямо на сніг. Лежали поруч, важко дихаючи. Коли Ксав’єр повернув голову до Танна, їхні погляди зустрілися і затрималися довше, ніж того вимагала ввічливість. Наче вони намагалися прочитати щось нове один в одному.

 

— Щось не так? — тихо запитав Танн, не відводячи очей.

 

— Я тільки зараз помітив, які в тебе незвичайні очі, — зізнався Ксав’єр. — У напівтемряві вони здавалися карими, а при денному світлі — зелені. Насправді вони поєднують обидва кольори. Ніколи не бачив нічого подібного.

 

Танн зніяковів і ледь помітно посміхнувся, відвівши погляд угору, у безкрає небо.

 

— Хуртовина вщухла, — продовжив Ксав’єр, намагаючись повернути розмову в ділове річище. — Можу перевірити чи працює інтернет і ти зможеш пошукати щось про себе там за останній час.

 

— Різдво вже за кілька днів? — Танн здивовано підвівся на лікті. — Я зовсім втратив лік часу.

— Буває, — засміявся Ксав’єр.

 

— Слухай, — Танн раптом став серйозним. — Давай про справи поговоримо вже після свят. Якщо ти, звісно, не проти і не хочеш мене здихатися. А взагалі, якщо мене ніхто не шукав за ці дні. Можливо, я і не потрібен тому світу, якому належу.

 

— Що за дурниці? — Ксав’єр теж підвівся, дивлячись на юнака. — Твоя компанія мене зовсім не обтяжує. Навпаки. А там дивись сам.

 

Він знову дозволив собі розглядати обличчя Танна: почервонілий від морозу ніс, темні вії, що ледь тремтіли, щиру, спокійну посмішку. Ксав’єр відчув, як у грудях розливається дивне тепло, яке не мало нічого спільного з фізичною втомою. Йому хотілося простягнути руку і струсити сніжинку з пасма волосся Танна, але він боявся цього пориву. Це було надто особисто. Надто чесно.

 

— Знаєш, — озвався Танн, дивлячись на верхівки ялин, — Я давно так не сміявся. Мабуть, ще з дитинства.

 

— Тут легко загубитися в часі, — відповів Ксав’єр. — І в собі теж.

 

Між ними запала тиша. Не незручна, а м’яка, як сніг під їхніми спинами. Ксав’єру було просто добре від того, що хтось лежить поруч, нічого не вимагаючи натомість.

 

— Давай завершимо з кучугурами й підемо в сауну, — нарешті запропонував він, підводячись. — Треба відігрітися.

 

Ближче до вечора вони вже сиділи у парній, обмотані рушниками. Гаряче повітря огортало тіла, а аромат деревини заспокоював. Танн раз у раз ловив себе на тому, що його погляд повертається до Ксав’єра. Напівтемрява підкреслювала лінію його міцних плечей та рельєф грудей, по яких повільно стікали краплі поту.

«Чому мені так спокійно поруч із ним? І чому я не можу відвести очей»? — ці думки лякали Танна. Це було не просто зацікавлення другом. Ксав’єр притягував його, як тиха гавань, у якій хочеться кинути якір. Танн усвідомив, що поруч із цим чоловіком йому не потрібно грати ролі. Це було більше за дружбу, і саме це змушувало серце битися швидше.

Він наважився і подивився на Ксав’єра вже не крадькома, а прямо:

— Можна спитати тебе про дещо… особисте?

 

— Звісно. Про що завгодно, — Ксав’єр відкинув голову назад, спершись на дерев’яну стіну.

 

— Тобі ніколи не хотілося… сім’ї? Знаєш, традиційний дім, діти… усе те, про що зазвичай мріють люди.

 

Ксав’єр не відповів одразу. Він довго дивився на пару, що підіймалася від кам’янки.

— Хотілося, — нарешті тихо мовив він. — Просто не зовсім так, як це зазвичай уявляють. Я не з тих, хто може жити за чужими очікуваннями. Досить рано я зрозумів, що мене тягне не до жінок. — Він повернув голову і подивився Танну прямо в очі — спокійно, але вичікувально. — Я гей, Танне. І давно з цим примирився.

 

У парній стало так тихо, що було чути лише шипіння води на каменях. Танн відчув, як усередині щось клацнуло. Це не був переляк — навпаки, ніби останній пазл став на своє місце.

— Дякую, що сказав, — відповів він після довгої паузи. Голос звучав напрочуд рівно. — Це… багато що пояснює.

 

— Я не часто про це говорю. — Ксав’єр ледь усміхнувся. — Але з тобою захотілося бути чесним.

 

— Мабуть, іноді достатньо просто чесності, — промовив Танн і знову подивився вперед. Йому стало тепло. І цього разу це було не через розпечену сауну. Тиша між ними перестала бути просто мовчанням — вона стала живою і небезпечно приємною.