Розділ 1

Погода була похмурою, потроху накрапав дощ, погрожуючи перерости в зливу. Ідеальний момент для засідки. І от всі нарешті зайняли свої позиції. Цей ліс Тім знав як свої п’ять пальців. Він провів у ньому все дитинство, навіть і не уявляючи, що колись війна дійде і до його дому. Юнак завмер, притулившись спиною до крони сторічного кедру, очікуючи сигналу. І от нарешті - ельфійські розвідники тихо пробираються через непрохідні зарості Фільського лісу. Серце завмирає… Секунди тягнуться вічність… Кап кап ка… Лунає гучний свист і стук серця у скронях перебиває шум дощу. За секунду юнак перехоплює шаблю та кидається в бій, не даючи ельфам отямитись, одним виваженим рухом перерізає горло найближчому з них, закриває спину від удару, та проходячи металом по металу цілить в серце іншому. Тіло падає на землю. Битва почалась. В них був якийсь план, але Тім не думає про це. Він хоче крові, їхньої крові. Шабля танцює в його руках, забираючи життя ельфів одне за другим. Командир щось кричить, але юнак не чує. Кров в жилах кипить, а перед очима ворог, що має пасти. Різкий удар збиває юнака з ніг й він падає на окривавлену землю, розмиту дощем.

 

- Що ти твориш! - гнів командира не знає меж. Цей високий похмурий альфа з глибоким шрамом на губі - Юн, зазвичай досить стриманий, але в цей момент його очі були переповнені неприхованою люттю. – Ідіот! Якого ти влаштував різню!? Заберіть цього телепня подалі від моїх очей, інакше я за себе не ручаюся.

 

Бій закінчився. Тім сидів на вологій від дощу та крові землі й пустими очима спостерігав за небом, по якому повільно пропливали хмарини. Він облажався. За планом стратега, вони мали взяти розвідників живими. Це повний провал. Хлопець відкинувся на спину й зажмурився. Простою доганою цей інцидент точно не закінчиться. Він отримає покарання. Суворе покарання. Тім і сам чудово розумів яку дурню вчинив, але… завжди це але.

 

- Чому розлігся, принцесо? Вставай, а то залишимо тебе тут, - весело обізвався товариш Тіма - Бейц. - Сьогодні ти прямо зробив неможливе. Розізлити Юні - це окремий талант. Таке вже давно нікому не вдавалось.

 

Тім штовхнув нахабного альфу й різко підскочив на ноги.

 

- Не сип сіль на рани і так погано. Навіть не уявляю, що мені за це буде, - струсивши краплі води з кучерявого волосся, Тім швидко пішов у напрямку групи. 

 

- Тссс, ну що ж ти за людина така! Боляче ж, - беззлобно зашипів Бейц. - Та не хвилюйся так, з ким не буває. Не ти перший порушив наказ, головне, що ніхто не загинув. Ну, крім ельфів, звичайно. Отримаєш з десяток ударів палицею, та й забудеться. Тим паче, Юн точно не стане всерйоз тебе карати, - веселий тон друга заспокоював, але погане передчуття не покидало серця Тіма.

 

- Сподіваюсь ти правий, інакше…бррр, навіть думати про це не хочу.

 

 

 

***

 

 

 

В шатер майже не проникало сонячне світло, тримаючи присутніх у гнітючій пітьмі. Краплини поту повільно стікали зі скроні альфи, супроводжуючи шалене серцебиття.

 

- Тімос Фірчер, ви звинувачуєтесь у невиконанні наказу командира Юна Штоуртса, свавільстві та грубому порушенню солдатського кодексу, що призвело до провалу місії, та як результат погіршило становище людства у війні з ельфами. Чи визнаєте ви свою вину? - високий альфа з сивим волоссям велично сидів на центральному помості, розглядаючи обвинуваченого.

 

Тім завжди знав, що великою удачею його доля не наділила, однак навіть для нього це було занадто. Ну чому саме сьогодні військовий табір мав відвідати Діоріс Фроунд - головнокомандувач військ Фігелії - та дізнатись про його вчинок?

 

І от юнак, стоячи посеред шатра з опущеною головою, чекав свого вироку, не маючи жодних сподівань на сприятливе закінчення історії. Якщо вірити солдатським пліткам, сивий альфа – холоднокровний та бездушний лідер, що й оком не повів, відправивши на шибеницю дезертирів.

 

- Так, визнаю і готовий понести відповідне покарання за свій ганебний вчинок, - виправдовуватись сенсу не було ніякого. Тім і сам не розумів, навіщо порушив наказ… точніше, розумів, але пояснити іншим не мав можливості. Та й жодні слова не могли відмінити його помилки.

 

Хлопець сильно зажмурив очі, відганяючи від себе образи сьогоднішньої битви, що безупинно виринали з пам'яті . Руки злегка тремтіли, а губи норовили розповзтись в шалену посмішку. Тільки цього не вистачало. Зараз, стоячи перед головнокомандувачем та іншим воєнним керівництвом півночі, не вистачало тільки довести своє безумство. Краще одразу полізти в петлю.

 

Кінчики пальців вже звично потягнулись до маленького кулону, обхоплюючи його. Холод каменю заспокоював, повертаючи в реальність. Очистивши голову від зайвих думок, юнак спробував сконцентрувати увагу на сивому альфі.

 

Той в свою чергу не поспішав виносити рішення. Наливши в келих червоного вина, він декілька разів прокрутив його по колу, проте пити не став, відставляючи у бік. Хоча Тім й не міг залізти Діорісу в голову й прочитати думки, він прекрасно розумів – альфа тягне час. Бажає вивести на емоції. «Не дочекається!» - подумки огризнувся юнак.

 

Сивий альфа ж знову перевів погляд на обвинуваченого. Його очі наче проникали в душу та вивертали її на зовні. Хотілось відвести погляд, сховатись. Однак, Тім терпів, не бажаючи демонструвати слабкість. Серце калатало, готове в будь-яку мить вискочити з грудей. Тиша затягнулась. 

 

- Скільки ти вже служиш? – нарешті долинув басистий голос альфи.

 

Від нервів щелепи звело на стільки, що Тім деякий час не міг вимовити ні слова, борючись з власним тілом.

 

- Пів року, сер! Я заступив на службу в кінці весни, – нарешті видавив він з себе.

 

- Он воно як, – знову піднявши келих, альфа нарешті зробив перший ковток, переводячи погляд на Юна. – Як можете охарактеризувати цього бійця? Чи помічали за ним подібну поведінку в минулому?

 

Від неочікуваного питання командир військ Фільського лісу на секунду оторопів, збираючись з думками. Однак досвід давав своє: швидко отямившись й віддавши честь ударом в груди, він сухо відзвітував:

 

- Тімос Фірчер справно виконував поставлені йому задачі, в минулому порушень за ним не помічалось. Прошу врахувати це при винесенні рішення.

 

Діоріс лише хмикнув та пробубнівши щось під носа, дістав за пазухи курильну трубку.

 

- Приємно вбивати ельфів?

 

Від здивування Тім ледве не вдавився повітрям. Юнаку навіть здалось, що через гул у вухах він неправильно розчув питання. До чого взагалі тут це?

 

- Вибачте, сер, я не розумію, що ви маєте на увазі. - Крапелька поту стікала скроні.

 

- Знаєш, юначе, що видає справжню суть солдата? – на губах сивого альфи грала хитра посмішка. Вочевидь, йому подобалось спостерігати за метаннями юного воїна. – Очі. Вони ніколи не брешуть. І знаєш, що говорять твої?

 

Тім з-під опущених вій спостерігав за діями головнокомандувача. Його руки то стискали, то відпускали тканину брюк, видаючи нервозність. Секунди тягнулись надто довго, а напруження стискало груди, змушуючи дихати поверхнево. Нарешті не витримавши цього тиску, Тім різко видихнув й вирівняв спину. Будь що буде.

 

- Вибачте, але я не можу цього знати.

 

- Не знаєш? Ну добре, будь по твоєму, - альфа вдихнув повні легені диму -  все одно сьогодні ми зібрались з іншої причини. Твої обвинувачення досить серйозні, юначе. Я хочу почути хоча б якісь пояснення.

 

Тім досить довго мовчав. В якийсь момент він просто відчув неймовірну втому. Що він тут взагалі робить? Навіщо це шоу? І так очевидно, чим все закінчиться. Невже не можна просто винести вирок й на цьому все?! Десь в глибині душі промайнула нотка гніву.

 

- В мене немає пояснень.

 

Між присутніми почались перешіптування, ніхто не очікував такої нахабності в бік головнокомандувача. Діоріс же навіть оком не змигнув, продовжуючи флегматично покурювати трубку.

 

- Он як. Твоє право, - старий альфа зробив довгу затяжку, після чого повільно видихнув дим. - За законом Імперії, дії солдата, що призвели до погіршення становища людства у війні з ельфами, караються стратою. Враховуючи, що обвинувачений не надав гідних пояснень свого вчинку та ніяк не сприяє слідству, я, як головнокомандувач військ Фігелії,  визнаю його винним і засуджую до повішення. – Повітря наповнилось запахом поту та тютюнового диму. – Проте враховуючи гарну репутацію солдата та відсутність втрат серед особового складу внаслідок злочину, можу запропонувати альтернативу - право Останньої Битви. – Перевівши подих, сивий альфа з хитрою посмішкою поглянув прямісінько в очі здивованому юнаку. -  Солдате, рішення за тобою.

 

Тім стояв як вкопаний. Всього за декілька хвилин він встиг пірнути в глибини відчаю й злетіти до небес на крилах щастя. В голові було пусто, він просто не міг сприйняти реальність. Секунди тягнулись в очікуванні відповіді.

 

Нарешті отямившись, альфа різко підняв голову. В роті пересохло, а кінчики пальців зрадницьки дрижали, проте голос був рівним та на диво спокійним.

 

- Я б хотів скористатись правом Останньої Битви! - в шатрі настала повна тиша. Здавалось, що присутні зайвий раз намагались навіть не дихати.

 

- Це кінцеве рішення? - Старий альфа зацікавлено підняв брів.

 

- Так, сер! - В голосі юного альфи не було й краплі сумніву. Він дійсно не розумів здивування натовпу. Куди б його не відправили, це все одно краще смерті. - Я готовий покласти своє життя на захист людства.

 

- Ну що ж, добре. Згідно з наказом Імператора про право Останньої Битви я замінюю міру покарання зі страти на зіслання до фортеці Ійод, задля підтримання стійкості східного фронту. Строк служби триватиме до дня закінчення війни без права на ротацію, - Діоріс скривив губи. - Завтра ж тебе відправлять в поселення Хіос, де й передадуть під контроль східних військ. На цьому засідання вважаю завершеним.

 

Тім з полегшенням видихнув і не гаючи часу, вирівнявся та вдарив кулаком правої руки по грудях в області серця, віддаючи честь.

 

- Я, Тімос Фірчер, з вдячністю приймаю ваше рішення й клянусь справно нести службу в ім’я Імператора.

 

Юнак здригнувся, коли рука головнокомандувача лягла на його плече.

 

- Правильний вибір. - Повільно видихнувши дим, покинув шатер альфа.

 

 

 

***

 

 

 

Збори проходили швидко. У Тіма майже не було речей. Пара рубах, штани, кафтан та стара шабля. Попросивши у милого омеги з кухні трішки їжі в дорогу, він майже закінчив приготування. На сході через гірську місцевість досить холодний клімат. Невідомо, чи будуть видавати форму на місці, тому за час дороги непогано було б придбати теплі чоботи та, можливо, хоча б якийсь плащ. Але напевно воно дорого коштує. У юнака майже не було грошей. За пів року служби йому від сили вдалось накопити двадцять срібних монет. Цього навряд чи вистачило б навіть на одну пару гарного взуття.

 

- Чому ти нічого не сказав у своє виправдання? - Голос командира вирвав хлопця з роздумів.

 

На вході до намету стояв Юн, тяжким поглядом обводячи скромні пакунки підлеглого.

 

- Це нічого б не  змінило. Ви ж й самі розумієте, що головнокомандувач прийняв своє рішення ще задовго до суду. - Тім сумно посміхнувся, відводячи погляд. - Я порушив закон і маю понести покарання. Немає сенсу відтягувати, те що має статись.

 

Йому не хотілось, щоб остання розмова з командиром завершилась на такій сумній ноті, тому зібравши всі сили, юнак спробував надати обличчю безтурботного вигляду.

 

 - Врешті-решт, мене ж не стратили. Я просто зміню місце служби. Не так вже й погано.

 

Юн довго дивився на такого юного, але неймовірно сміливого альфу, не знаючи, що сказати у відповідь.

 

- Ти ж маєш розуміти, що то за місце таке? - Слова не йшли. Головнокомандувач збирався видати мотивуючу промову, однак побачивши  наївне обличчя без каплі образ, сповнене надією на майбутнє, він не зміг. Не зміг себе змусити... і просто протягнувши руку, розтріпав неслухняне руде волосся. – Повернись живим. Це мій останній наказ.

 

- Обов'язково, – віддавши честь, Тім легко підняв невеличке пакування та попрямував до виходу, не даючи собі шансу пошкодувати про зроблений вибір. - Дякую вам за все, командире.

 

Юний альфа вийшов з намету й не оглядаючись попрямував до солдат, що вже чекали його з кайданами в руках.

 

Юн ще деякий час стояв в пустому наметі, дивлячись кудись в порожнечу.