Розділ 2
Накрапав легенький дощик. Разом з тим як група людей віддалялась, покидаючи північні землі, лісисті рівнини плавно перетікали в гірські схили. Дороги ставали вужче й крутіше. Хвойних дерев майже не залишилось, на зміну ж їм прийшли міцні дуби зі сторічними буками.
Тім втомлено поглянув вперед, подумки вираховуючи час до наступного привалу. Хоча дорога й була не надто довгою, однак встигла повною мірою втомити. Не звиклий до довгих подорожей верхи, юний альфа постійно відчував дискомфорт та сильний біль в спині. Вони зупинялись лише на сон та короткі прийоми їжі, весь же інший час перебували в безперервному русі.
В поселенні Хіос ситуація стала трішки краще, до Тіма приставили нових наглядачів, що мали супроводити юнака напряму до фортеці. Це були місцеві солдати: два дужих воїни, та один маг, що підтримував зв’язуючи чари на випадок втечі. Отримавши право придбати декілька речей на ринку, альфа з радістю обзавівся новим взуттям, що хоча б трішки підняло настрій.
За три дні подорожі він встиг позлитись на жорстоку та несправедливу долю, пожаліти себе, впасти у відчай через втрачене майбутнє і навіть пошкодувати про власний вибір. Перебуваючи у вихрі емоцій, альфа навіть й не помітив як пройшла більша частина шляху. Благо наглядачі не намагались розговорити хлопця, а просто спостерігали за його діями, даючи можливість обмислити своє становище та змиритись з ним.
На четвертий день Тім нарешті зміг взяти себе в руки й відпустити даремні страждання по тому, що вже не можна було змінити, прийнявши рішення плести за течією. В будь якому випадку, іншого вибору альфа просто не мав.
Загалом подорож була комфортною. Пожовкле листя створювало незабутню атмосферу казки. Навіть приближення фронту ніяк не псувало враження від природної краси.
За розрахунками солдат, до фортеці залишався ще день шляху. Тім втомлено запрокинув голову, підставляючи обличчя під маленькі крапельки вологи. Вечірнє небо було неймовірно красивим. Золоті відтінки переливались з червоними та рожевими, проводжаючи сонце за обрій.
- Зробимо привал. В цій місцевості небезпечно рухатись по темряві, – обізвався один з солдат – Фред.
Серед наглядачів він був головним. За досить короткий час у Тіма встигло скластись про нього достатньо приємне враження. Солдат був стриманий та чіткий в наказах, вдало керував групою та слідкував за комфортом кожного, навіть самого Тіма.
- Добре, – юнак потягнувся в сідлі, мріючи вже нарешті спуститись на землю. Як би він не любив коней, за час дороги Тім майже втратив можливість стояти прямо. Ноги горіли вогнем, а натерта сідлом шкіра викликала значний дискомфорт.
Швидко знайшовши місце для привалу – простору печеру в скелі, солдати спішились та почали готуватись до ночівлі. Один з воїнів пішов збирати хворост, щоб розпалити багаття, в той час як маг наносив захисні та маскувальні руни на виступи печери. Тім же в свою чергу допомагав Фреду розбирати речі, готуючи місце для сну.
- Можна питання? – невпевнено обізвався юнак. Дещо вже довгий час не давало йому спокою.
- Чому ж ні. Питай, – не відриваючись від роботи,кинув Фред.
- Хіба ви не маєте ставитись до мене як до злочинця? До Хіосу я їхав скований по руках та ногах і був під постійним супроводом конвоїрів, а зараз навіть з урахуванням закляття зв’язування я почуваюсь якось… вільно.
- Що значить НАВІТЬ з урахуванням закляття зв’язування? Юначе, ти сумніваєшся в моїх силах?
В печеру увійшов помітно невдоволений Тіос.
– Я так-то бойовий маг середнього кругу. Але якщо є сумніви можеш спробувати втекти в будь-який момент і на власній шкурі відчуєш результат, – маг хитро посміхнувся, уявляючи собі цю картину.
Щось в його погляді, явно давало зрозуміти – «Тобі краще навіть не думати про втечу».
- Напевно я відмовлюсь від такої щедрої пропозиції, – у Тіма пробігли мурахи про шкірі. – Але все одно це дивно.
Тіос театрально закотив очі, забираючи хворост у Боба, що тільки-но зайшов до печери. Поклавши його в центрі приміщення й огородивши камінням, маг на декілька секунд завмер на місці, заплющивши очі. В наступний момент з кінчиків його пальців вирвались язики полум’я, перекидаючись на суху деревину. Спалахнув вогонь. Тім до сих пір дивувався подібним явищам, хоча за час дороги спостерігав за ними невперше.
- Для Ійоду твій випадок не рідкість, наразі майже кожен третій солдат прибув до фортеці за правом Останньої Битви. Це не погано й не добре, просто реальність. Ти ж, в будь якому випадку, скоро приєднаєшся до наших рядів, а тому я особисто, не бачу сенсу в подібних діях, – Фред блаженно простягнув замерзлі пальці до багаття. – Я з Бобом теж не за великі подвиги опинились на сході, та й Тіоса далеко не підвищили направляючи сюди…
- Тебе ніхто про це не запитував. Тому не патякай зайвий раз, – зашипів маг, кидаючи гнівний погляд на воїна. Йому вочевидь не подобалась ця тема. На що Боб гучно розсміявся та також підсів до вогнища.
- Чув тебе зіслали за порушення наказу. Що ж ти такого жахливого вчинив? – добродушно поцікавився здоров’як. – Невже втік з поля бою? – останні слова він вимовив холодніше, з краплиною підозри.
Рудоволосий альфа тільки сумно усміхнувся, приймаючи від Фреда горнятко з чаєм. Це була їх перша повноцінна розмова з моменту передачі Тіма східним солдатам. Абсолютно очевидно, що вони цікавились обставинами його обвинувачення.
- Ні, скоріше був занадто захоплений боєм.
- Та хіба ж за таке карають? – підняв очі здоров’як. – Навпаки мали ще й грошенят додати, а то й звання підвищити.
- Пацан явно щось не договорює, – скривився маг, відкинувшись на стіну печери, але майже одразу відпрянув через холод.
Тім хотів якось виправдатись, однак йому не дали шансу навіть вставити слово.
- От хто б говорив, – засміявся Фред, попиваючи теплий чай. – Ти ж теж нам майже рік казки розповідав, а виявилося…
- ШИШ!– Злобно зиркнув на нього Тіос. – повір, я тобі колись язика та вкорочу і навіть не подивлюсь на те, що ти командир.
Тім лише зацікавлено спостерігав за цією трійцею. Нова інформація навіть спантеличила альфу. Фред попри всю серйозність та стриманість, абсолютно не походив на вищого по званню. Мимоволі, альфа знову згадав Юна. Гарний настрій наче здуло, повертаючи його в глибини самокопань.
- Так все ж таки, який наказ ти порушив? – на цей раз запитував уже Фред, повертаючи Тіма до реальності. – Хотілось би знати, кому матиму довіряти свою спину в майбутньому.
Все тріо уважно спостерігало за юним альфою. Зробивши ще один ковток теплого лавандового чаю, він нарешті заговорив:
- Ми влаштували засідку для ельфійських розвідників й мали спіймати якомога більше живими, щоб випитати в них подальші плани. Я ж трохи увійшов в кураж та влаштував різню, через що вдалося взяти тільки одно.
- Ой, та заливай мені, – першим обізвався Тіос. – Не хочеш зізнаватись, так хоч придумай щось більш правдоподібне. Хіба через таку дурницю дають смертну кару? – маг взяв шматочок в’яленого м’яса та з задоволенням вкинув собі в рота.
- Ну з урахуванням, що його судив сам Діоріс, то все може бути. Ходять чутки, що він веде власну гру.
Тім зацікавлено підняв очі й теж поліз за м’ясом, за що й отримав по руці від мага.
- Це моє. Так кажеш Діоріс. Чув, що він досить шанований військовий, хоча, що ще можна очікувати від столичного аристократа.
- Не скажи, за останній рік він часто конфліктував з Імператором , тому й сам знаходиться в хиткому положенні. – Фред долив собі ще трохи чаю та почав крутити його в горнятку.
- Та, не повезло тобі хлопче. Ти встиг повідомив родину про своє положення? - Боб тихенько вкрав пару шматочків м’яска та під незадоволений подих Тіоса передав його Тіму. – Вони напевно будуть дуже стурбовані.
- З цим проблем не буде, я сирота, – юнак з величезним задоволенням взявся за смаколик і почав його повільно жувати.
- Он як. Ну то може й на краще, – протягнув Фред. – Ліпше, щоб твоя доля не впливала на життя дорогих людей.
В печері повисла неприємна тиша. Ніхто не хотів розвивати тему далі. Тіос почав крутитись на місці від нервозності, а Боб просто розглядував свої руки. Повітря, наче почало давити на присутніх. Не витримавши такої похмурої атмосфери, Тім випалив перше, що прийшло на думку.
- Якщо не секрет, а за що вас відправили на схід? – він одразу ж прикусив язика. Це очевидно була не краща тема. Однак, на диво, здоров’як різко відкинувся від стіни та лукаво посміхнувся.
- Чому ж секрет, я от влаштував бійку та покалічив синочка командира. Ох і крику тоді було, він хотів стратити мене без суду одразу на місці, однак я і йому врізав. Ех, були ж часи.
В цей момент Боб був схожий на проблемного підлітка, що вихвалявся перед друзями своїми «геройствами». Від такого напору Тім не втримався та приснув зі сміху. Вперше за останні дні йому вдалось повністю розслабитись, відпускаючи думки. Зі сторони почувся тихий сміх Фреда.
- Ну ти як завжди. Як дитя мале, – альфа перевів подих. - В мене все набагато простіше, я просто попався на крадіжці…
- Невже за таке страчують? – недовірливо підняв брову Тім.
- Так ти йому скажи ЩО ти вкрав .
Хвилина тиші.
- Золотого орла, що везли в подарунок імператору посланці з Кхілоху на честь столітнього перемир’я, – видихнув Фред, приховуючи азартну усмішку.
У хлопця від здивування перехопило подих. Такого він точно не очікував почути.
- Орла імператора? Це як взагалі? Навіщо вам був птах?
- Не птаха, а золоту статуетку у формі орла. Він у нас колишній пірат. Морський бандит, навіть свою команду мав. Але, як бачиш, удачею обділений, – розсміявся здоров’як.
- Це точно, – невдоволено скривив губи Фред.
Мимоволі погляд Тіма перейшов на мага, який вів себе надто тихо з моменту підняття теми. Він всім своїм виглядом демонстрував, що абсолютно не бажає приймати участь в цьому безглуздому діалозі і взагалі тріщина в стіні набагато цікавіша.
- А ви? – все ж таки наважився запитати Тім, на що отримав сповнений отрути погляд.
- А тебе це не стосується.
- Хахаха та не соромся Тіосе. Всі свої. Він у нас…
- ЗАМОВКНИ! – гаркнув маг на Боба, але того вже було не спинити.
- …був коханцем благовірного Магістра чаклунства магічної башти – Офорда Фівінського, от в один із разів він їх і застукав, й замість прийняття в ряди чаклунів башти, направив у самісіньке пекло війни – залився сміхом Боб не звертаючи увагу на кинуту в його бік зв’язку речей.
- Ідіть ви всі, я спати – прошипів Тіос й відвернувся до стіни, ігноруючи невдоволені оклики альф.
Ще трохи порозмовлявши про все й одночасно ні про що, воїни теж полягали. Вранці їм треба буде добратись до фортеці Ійод, а тому гарний відпочинок був не зайвим.
Поступово, печера наповнилась тихим сопінням та періодичним храпом Боба. Тім же лежав дивлячись кудись в порожнечу. Нерви починали брати своє. Як він приживеться серед нових людей? Чи приймуть його? Паніка накривала, але втома виявилась сильнішою і вже за кілька хвилин юний альфа заплющив очі й занурився в царство сновидінь.
***
Фортеця Ійод зустріла альфу шумом металу та запахом диму. По всій території метушились солдати, виконуючи поставленні задачі. Ніхто не звертав уваги на щойно прибулих. Тім з цікавістю спостерігав за дійством. Це трохи відрізнялось від очікувань. Його свідомість малювала криваве поле бою, всіяне трупами над якими парили хижі птахи. Реальність же виявилась набагато простішою та приземленішою – звичайні люди, звичайний військовий табір. Фронт – є фронт.
- Ти сильно не розслабляйся. Хоч зараз й відносно спокійно, проте ніхто не гарантує, що за годину дві не почнеться штурм – Тіос втомлено потирав поперек – що ти на мене так вилупився, у тебе все на лобі написано.
- Я нічого не говорив – нахилив голову Тім і мило посміхнувся, від чого у мага по шкірі пробігли мурахи.
На зустріч альфам вибіг усміхнений юнак з сіруватим волоссям, зібраним в невеличкий хвостик на потилиці.
- Ну нарешті ви повернулись, Фред, Джен наказав одразу по прибуттю зайти в його кабінет.
- От же ж, навіть відпочити з дороги не дасть, добре зараз буду – втомлено пробурчав альфа, спішившись.
Інші члени групи теж спустились на землю. Боб вихопив з рук Тіма зв’язку речей, та зі словами «я віднесу» не витрачаючи часу повів коней до стайні, паралельно вітаючись з пробігаючими повз солдатами.
- Ей, підійди сюди – помахав рукою маг приманюючи Тіма – треба зняти закляття.
- А не ранувато? Може хоча б день почекаєш? – з сумнівом припідняв брів сіроволосий солдат.
- А ще чого хочеш? Куди він вже дінеться звідси? А якщо параноїш, можеш знайти іншого чаклуна і попросити його, я особисто не хочу витрачати зайві сили на таку дурню. Не хочеш от і від мене відстань.
Тіос ігноруючи незадоволений погляд співрозмовника, декілька разів провів рукою над долонями Тіма і в повітрі з’явились маленькі ниточки енергії, що поступово розчинились в повітрі.
- От і все, передаю його в твої руки. А я ще хочу трохи поспати – промурликав маг, вже готовий йти геть.
- Ах точно… тебе хотів бачити Крег. Він має зараз бути на центральній башті
- Та щоб тебе Кхра блискавкою вразив Олос!
Маг швидко направився кудись вглиб фортеці, злобно махаючи руками та проклинаючи весь світ. Тім же не знаючи що йому робити далі просто стояв, спостерігаючи за життям фортеці.
- Ну що ж, а тепер що до тебе – Олос нарешті звернув увагу на новачка – я командир розвідувальних військ – Олос Іольїн. Наразі ти моя головна біль. Зараз я проведу невелику екскурсію, а з завтрашнього дня ти вже приєднаєшся до солдат на тренуваннях. Як тебе там звати? – альфа швидко повернувся на п’ятках, всім виглядом показуючи, щоб Тім слідував за ним.
- Тімос Фірчер командире. Мене розподілили в розвідники? – нахиливши голову поцікавився юнак.
- Пхах, а ти самовпевнений. Тімос значить, ну якщо зможеш проявити себе, то може й розподілимо, а поки ти в звичайній піхоті. Просто Юліон зліг з отруєнням і я тимчасово виконую його обов’язки. Саме він в майбутньому буде твоїм командиром. Я сподіваюсь тобі вдасться швидко влитись в колектив. Ах, це в нас жила зона, по правий бік кімнати для омег по лівий казарми для альф, не сплутай…
За головними воротами фортеці відкривалася широка територія внутрішнього двору, що візуально був поділений на гарнізонний двір по правий бік від входу де саме й проживали воїни й проводили свої основні тренування, та на громадянський двір що знаходився ближче до цитаделі – серця фортеці, що складалася з чотирьох масивних башт, з’єднаних потужними мурами.
– Тут в нас проходять тренування. Такс, про що я там говорив, а точно. Солдати. Сподіваюсь проблем не виникне. Це кухня, а зліва пральня. Через постійні нападки місцевих жителів майже не залишилось, тому робити там нікому. Солдати самі чергуються, про порядок та обов’язки хлопці тобі розкажуть. Таксс це цитадель, в ній знаходиться основний командний пункт, але тобі воно поки не треба.
Тім з інтересом розглядав внутрішню територію: десятиметрові стіни оминали місцевість по колу. Альфа зміг нарахувати мінімум дев’ять башт не рахуючи чотирьох центральних. Бачачи цю неймовірну міць, юнак зрозумів як фортеця змогла вистояти в такій кількості битв. Хоча стіни й були дещо підбиті, а в деяких місцях виднілись невеликі розломи, однак групи ремонтників оперативно відновлювали її цілісність, не даючи ворогам і шансу на проникнення.
- Територію покриває міцний бар’єр, тому від зовнішніх атак ми в принципі захищені, однак сильно не розслабляйся. Тобі знатно пощастило, що потрапив до нас в момент затишшя, але невідомо коли буде наступний напад, тому чим швидше освоїшся тим більші твої шанси на виживання.
- Я вас зрозумів. Спробую зробити все можливе – оглядаючи місцевість Тім навіть не помітив як вони підійшли до групи солдат.
- Так народ, я привів вам новачка! – привернув до себе увагу Олос – це Тімос відсьогодні він служитиме разом з вами.
В один момент з десяток поглядів зупинились на хлопці. Воїни уважно розглядали новачка, прицінюючись. Наскільки він сильний? Чому тут опинився? Чи представляє загрозу для інших? Ці думки яскраво відображались на їх обличчях. Під напливом такої уваги до своєї персони, альфа нервово проковтнув слину. Почалось.
Морально зібравшись, Тім впевнено ступив вперед, скорочуючи дистанцію. Його погляд зупинився на високому загорілому альфі з темними косичками та небесно блакитними очима. Він тримався осторонь, але помітно виділявся з натовпу. Лідер. Не можна зіпсувати перше враження. Натягнувши на обличчя маску спокою, юнак рішуче протягнув руку.
- Я Тімос можна просто Тім, родом з північних лісів Фігелії, сподіваюсь ми зможемо знайти спільну мову.
Альфа змірив його скептичним поглядом, затримавшись на протягнутій руці, після чого скривив губи в зневажливій усмішці.
- Знаходити спільну мову будеш зі своїм омегою в ліжку – деякі солдати тихо пирхнули. Хтось відверто насміхався над новобранцем, очікуючи реакції. Очевидно, їм хотілось шоу.
Не виражаючи й крихти спантеличення, Тім повільно опустив руку, ховаючи її в карман. Це просто демонстрація ієрархії, вона є в кожному війську. Головне не вестись на провокації та зрозуміти правила гри, а далі діло піде.
- Спокуслива пропозиція – посміхнувся Тім – з радістю б скористався нею, от тільки серед вас я омег не спостерігаю, чи я може помиляюсь?
Усмішки деяких альф злізли з їх облич, в той же час інші просто заливались реготом. Лідер змірив новобранця крижаним поглядом й зробив крок на зустріч.
- Язиком патляєш ти добре, а от чи коштуєш чогось як воїн? Я бачив тут сміливців, що тікали піджавши хвости після першого ж обстрілу. Тому раджу не нариватись на проблеми – альфа навис над Тімом наче гора. В його голосі відчувалась явна погроза. Але в такі моменти не можна проявляти слабкість, інакше група його просто не прийме.
- Я думаю в тебе ще буде можливість оцінити на що я здатен в бою. А поки – Тім знову протягнув руку – я б хотів дізнатись ім’я того з ким буду воювати на одному боці.
Косички кумедно колихнулись в такт рухам свого власника. На обличчі в альфи з’явилась хитра усмішка.
- А ти нахабний – він з замахом схопив протягнуту руку та потиснув її так, що захрустіли кістки – я сподіваюсь твій запал не зникне після першого ж штурму. Я Орланд, для своїх просто Лан.
Тім не очікуючи такого міцного вітання, зціпив зуби від болю, але виду не подав. От і все, найскладніше пройдено. Його прийняли.
- Ну й добре – нарешті обізвався стоячий весь цей час в стороні Олос. Він з цікавістю спостерігав за «ритуалом прийому» – так от, з завтрашнього дня Тімос приєднається до тренувань. Сподіваюсь ви проінструктуєте його, щодо місцевих порядків.
- Знову скидаєте на нас всю роботу. Коли вже там Юліон повернеться? – почав гудіти натовп.
- Так всім тихо. Виконувати наказ, я завтра перевірю! – швидко ретирувався командир, ігноруючи невдоволений гул.
Проте, достатньо було його спині зникнути з поля зору, як солдати обступили хлопця з різних боків.
- За що відправили?
- Мечник?
- Вже вбивав ельфів раніше?
Питання сипались без упину. Тім ледь встигав відповідати, метаючись між десятком незнайомих облич, сподіваючись, що це скоро закінчиться. Тут в потік нарешті вклинився Лан.
- Так, добре, пограли й досить. Вже скоро захід сонця, треба закінчити з роботою, поговорити можна й пізніше – він перевів погляд на Тіма – в другій половині дня, якщо все спокійно, ми виконуємо завдання по господарству. Оскільки ти новачок, допоможеш сьогодні на кухні. Нам ще треба доколоти дрова та почистити обладунки. Там сьогодні має бути Ейвор, запитаєш в нього що треба робити.
Краплина гніву сколихнулась десь на рівні свідомості. Чому він має виконувати накази якогось вояки, що навіть не вище за нього званням? Проте сперечатись в перший же день не хотілось від слова зовсім. Та й сенсу в цьому було мало. Очевидно, це була свого роду перевірка від старших товаришів.
Обвівши присутніх холодним поглядом, Тім мовчки кивнув й попрямував у вказаному напрямку. Хочеш не хочеш, а початковий період треба просто пережити. За спиною чулись перешіптування, але розбирати про що говорили солдати абсолютно не хотілось.
Кухня виявилась досить просторою. По ній вже метушилось декілька омег. Хтось нарізав овочі, хтось замішував тісто, а дехто підкидав дрова в піч. Пройшовши трохи в глиб, Тімос помітив симпатичного смуглявого омегу з довгою русою косою з вплетеними бусинами червоного та зеленого кольору. Вдягнений в звичайну солдатську форму, він активно щось помішував в казані, паралельно роздаючи вказівки іншим.
- Добрий день, це ви Ейвор? Мене направив до вас Орланд, я новенький – омега на хвилину відірвався від своєї роботи, поглянувши в незнайоме обличчя. У юнака були дуже незвичні очі світло-фіолетового кольору. Тім навіть задивився на них, аж раптом цей миловидний омежка скривив носик й злосно кинув половник назад до казана, розбризкуючи його вміст.
- От же паразит такий! Знову він за старе, скидає на людей свою роботу – омега гнівно вилаявся на невідомій Тіму мові й агресивно підкинувши в багаття пару деревин знову взявся за багатостраждальний половник, помішуючи юшку з такою силою, наче збирався протерти в посудині діру.
- Новенький значить… - знову зиркнув він на альфу – Як звати?
- Тімос, підкажіть, що я маю робити?
Гучно видихнувши омега нарешті заспокоївся й перестав знущатись над їжею.
- Принеси зі складу мішок борошна, та прихопи зв’язку дров, про всяк випадок. Куди там вже Лео подівся? – окликнув він когось з солдат.
- По воду пішов, має вже повертатись – крикнув високий омега з іншого кінця кухні.
Ейвор ще раз оглянув альфу перед собою, й прийняв якесь тільки йому відоме рішення.
- Чого стоїш йди вже, вечеря чекати не буде. Склад знаходиться біля круглої башти, двері мають бути відчинені, якщо ні то ключ за третьою цеглиною від верхньої завіси.
Віддавши розпорядження омега повністю втратив інтерес до новобранця й продовжив підсипати до казану різні спеції.
Не гаючи зайвого часу Тім вирушив виконувати доручення. Попри напускний вигляд, альфа страшенно хотів спати. Ця біганина страшенно стомлювала й так перенавантажене від довгої дороги тіло. Однак, робота є робота. Могло бути й гірше.
Сонце повільно перетинало обрій. На сході темніло значно швидше ніж на його батьківщині. На диво було спокійно, якби не натовп солдат та пошкодження на стінах, можна було б подумати, що це місце взагалі не знало війни.
Дійшовши до складу, альфа швидко знайшов необхідне, й закинувши мішок на плече та підхопивши зв’язку дров, швидко вирушив назад. Від холоду починали терпнути пальці, а з роту виривались клубні пару. Тім вирішив прискоритись. І от, він повертаючи за кут різко зупиняється, ледь не втративши рівновагу. Перед очима, розгорнулась досить кумедна картина. Невисокий хлопець – явно омега, стояв перед відром висотою йому по коліна, доверху наповненим водою й злобно дивився то на нього то в напрямку кухні. От він відійшов на пару кроків й злобно пнув ні в чому не повинне відерко, після чого схопився за ногу скривившись від болю. Трохи постоявши омега взяв рукою за край занурюючи кінчики пальців в воду й почав тягнути нещасну посудину. По явному сліду на землі саме так він його й пересував всю дорогу. Трохи поспостерігавши за цим кумедним дійством, Тім перекинув зв’язку в ліву руку та в пару кроків наздогнавши омегу підхопив багатостраждальне відро.
Від несподіванки омега аж відскочив на декілька метрів та в усі очі витріщився на альфу.
- Вибач що налякав, я донесу його – мило посміхнувся Тім.