Розділ 3

День видався жахливий. Знову прокинувшись в холодному поту, Лео ще кілька хвилин лежав, дивлячись у стелю й намагаючись вирівняти дихання. Від такого пробудження, очікувано розболілась голова й пів дня омега провів наче під пеленою. І от нарешті обід, за стінами тиша, він вже уявляв собі, як ляже на своє рідненьке ліжечко й зможе хоч трішки подрімати, але де б там. У одного з омег що мали сьогодні працювати на кухні почалась неочікувана тічка. І кого ж відправили йому на заміну? Очевидно ж що Лео.

 

І от зараз, стоячи на холоді перед клятим відром він просто хотів завити. Ну якого біса воно таке важке? Ні, звичайно можна було набрати половину, а то й менше, однак… та в біса його. Зі злості омега з усієї сили пнув нещасну посудину, але відро навіть не похитнулось, а от нога зазнала куди більших страждань. Ще й головний біль вирішив нагадати про себе різким спазмом у скронях. Говорять, що вода має здатність заряджатись енергією від сили слів, так от цю воду можна було б використовувати замість отрути, стільки проклять омега їй наговорив. Але робити нічого, відро треба донести. Змирившись зі своєю долею, Лео нахилився хапаючись за краєчок й зашипів. Від холоду кінчики пальців почало поколювати. 

 

І от зібравши всі сили він нарешті починає тягнути і…вага різко зникає. Не очікуючи цього, омега втрачає рівновагу і майже відлітає на декілька кроків. Та що за? Обернувшись він застигає від шоку. Невідомий альфа, однією рукою тримає зв’язку дров, на плечі несе мішок і тепер вже іншою рукою піднімає трикляте відро.

 

- Вибач що налякав, я донесу його – хлопець посміхнувся, чим в кінець приголомшив Лео. Що тут взагалі відбувається? Але швидко отямившись омега різко вирівняв спину та холодно поглянув на незнайомця.  

 

- Що ти робиш? – його голос був крижаним – І хто ти такий?

 

Альфа декілька разів здивовано блимнув, але зробивши якісь власні висновки просто зручніше перехопив дрова.

 

- Я Тімос – новобранець, сьогодні перший день як прибув. Мене відправили допомагати на кухню. Я донесу воду.

 

Лео на хвилину задумався згадуючи, що чув щось про новачка й знову поглянув на альфу. Він був досить високим, десь на голову вищим за самого омегу, мав хвилясте руде волосся та очі карамельного відтінку. І як тільки йому вдається так легко стояти тримаючи весь цей тягар? Ні звичайно всі альфи сильні, але зараз на фоні цього хлопця Лео відчував себе неповноцінним.

 

- Навіщо тобі це? – схрестив руки на грудях омега.

 

- Що саме? 

 

- Допомагати мені - розмова подобалась йому все менше та менше. 

 

За роки життя Лео впевнився в одному – кожна дія має свою ціну. Ніхто не стане виконувати чужу роботу задарма. І хоча юнак не викликав у нього неприязні, проте його поведінка була підозрілою.

 

- Я все одно йду в тому ж напрямку, та й мені не складно. Для тебе воно явно важкувате – альфа провів очима по сліду на землі.

 

Прослідкувавши за його поглядом, Лео невдоволено скривився, зрозумівши що мав на увазі юнак. Ця нахабно кинута фраза наче насміхалась над слабкістю омеги. Він знав – альфа говорить правду. Однак, те як він це сказав болюче влучило по гордості. 

 

- Що вибач? Хочеш сказати я його не донесу? 

 

- Нууу… хіба що дотягнеш, але до того часу вечеря вже закінчиться – коли слова злетіли з вуст альфи, остання ниточка терпіння луснула й Лео побагровів від злості. Та він над ним насміхається!

 

- Що ти сказав? – голос омеги став сухим. 

 

Він завмер, розглядаючи нахабного юнця. Пальці поступово зжались в кулаки й легенько затремтіли від гніву. Ну за що йому це? День й так був жахливим, а тепер ще й…

 

Зрозумівши що щось пішло не так, альфа відступив на пів кроку назад. Лео ж в свою чергу рвонув вперед, хапаючись за ручку в спробі вирвати кляте відро з чужих рук. 

 

- Відпусти! - через різкі рухи вода проливалась, потрапляючи на одяг, однак  омега не помічав цього. Його бив гнів і образа. 

 

- Заспокойся – нахабна посмішка сповзла з обличчя альфи. На заміну їй прийшло здивування з нотками паніки. Він міцніше стиснув ручку, намагаючись зупинити коливання води.

 

- Та щоб тебе Кхра блискавкою вразив!  

 

Очі омеги злегка блиснули сріблом й з черговим ривком йому все ж таки вдалось вирвати свій трофей. Однак, радість була не довгою, через сильний ривок Лео не зміг втримати рівновагу й полетів вниз, а за ним й відро накриваючи з ніг до голови крижаною водою.

 

Секунди завмерли. Омега сидів до нитки промоклий на брудній холодній землі, тримаючи в руках пусту посудину, а над ним з ідіотсько-шокованим обличчям нависав клятий альфа.

 

- Тепер задоволений!? – відчуваючи підступаючі сльози, омега різко вскочив на ноги розвертаючись, щоб піти.

 

От тільки цього не вистачало, розревітись на очах якогось покидька. Лео не міг собі дозволити пасти ще нижче.

 

- В-вибач, я не хотів – нарешті відмерши, альфа перехопив його руку не даючи втекти.

 

Не ризикуючи обернутись, Лео лише рвонув рукою, намагаючись вирватись з полону.

 

- Відпусти – стримуючи сльози образи, омега спробував надати голосу спокійного тону.

 

На щастя альфа послухався, хватка ослабла дозволяючи руці вислизнути з неї. Вивільнившись, омега не розглядаючи дороги побрів вперед, забувши і про доручення Ейвора і про вечерю і про кляте відро. Зараз йому просто хотілось залізти в ліжко й побути наодинці з собою. 

 

 

 

***

 

 

 

- Ну й де тебе носило? – обізвався невдоволений омега, витираючи брудні від тіста руки – Невже так тяжко було знайти склад?

 

На кухню Тім повернувся значно пізніше ніж розраховував Ейвор. Можливо потрібно було відправити ще когось, щоб показати новачку дорогу, однак вони вже й так не встигали до потрібної години.

 

- Вибачте, потрібно було зробити коло.

 

Голос альфи був тихим та сповненим провини, що змусило омегу змінити гнів на милість. Хлопчина й так, щойно прибув до фортеці, не діло кидатись на нього через дрібниці. 

 

- Добре, став тут – вказав на низеньку лавку Ейвор, не одразу зрозумівши сенс останніх слів – Зробити коло? Навіщо?

 

Альфа легко скинув з плечей мішок та поставив зв’язку дров. І лише, помітивши наповнене відро, Ейвор почав здогадуватись що могло стати причиною затримки.

 

- Омезі, що ніс воду стало погано – почав криво виправдовуватись Тім – тому я доніс його замість нього.

 

Хлопець впевнено уникав зорового контакту, розтираючи онімілі пальці.

 

- З ним все добре? – Ейвор підозріло оглянув альфу, але побачивши кивок допитувати більше не став. Якби сталось щось серйозне, вони б це почули.

 

- Чи будуть ще якісь доручення? 

 

Виринувши з думок, омега бігло оглянув кухню й легко махнув рукою.

 

- На цьому поки все, можеш йти відпочити, за пів години вечеря буде готова. 

 

- Дякую, тоді до зустрічі – не давши часу на роздуми, Тім швидко повернувся на п’ятках та покинув кухню.

 

Коли за альфою зі скрипом зачинились двері, Ейвор ще деякий час поглядав то на відерце то на вихід, де хвилину тому стояв Тім.

 

- Та що вже встигло статись за цей час? – втомлено схрестивши руки на грудях пробурчав омега, повертаючись до роботи. 

 

Тім очевидно чогось не договорював, однак в Ейвора не було часу розбиратись в чужих справах. Як не як, а не маленькі діти, самі зможуть вирішити свої проблеми.  

 

 

 

***

 

 

 

В центрі широкого столу сидів статний альфа. Він вже деякий час вислуховував звіти військових командирів. Сьогодні було спокійно. Надто спокійно. Джену не подобалось це затишшя. Воно не несло нічого доброго.

 

-… значних змін в активності також не виявлено. Перша та третя групи відправились на розвідку в прилеглі поселення. Ельфи зводять барикади навколо захоплених сіл, однак їх пересування залишаються в межах норми. По отриманим даним в найближчій час штурму можна не очікувати – завершив доповідати Олос.

 

- Добре, дякую – Джен махнув рукою дозволяючи альфі сісти – Фред, що в нас там по запасам? Зима вже не за горами.

 

- По моїм підрахункам в шпихлірах знаходиться до п’ятдесяти тонн зерна та приблизно по п’ятнадцять тонн сушеного м’яса та риби. Запаси сіна поки в межах норми, однак потрібно враховувати, що в холоди коні їдять врази більше. Щодо ліків та магічних реактивів - уточню в командира Крега та майстра Каліса. По дровах теж варто зробити додаткові запаси. Що ж до господарських запасів та спорядження - я наказав своїм людям зробити перерахунок, вже завтра вам нададуть детальний звіт. 

 

Джен уважно слухав доповідь й з кожним словом ситуація подобалась йому все менше. 

 

- Як вважаєш нам вистачить провіанту, щоб пережити цю зиму?

 

- Не можу стверджувати точно. В Хіосі я замовив, ще партію круп, солі, вугілля та спирту. Зі свіжими овочами є проблеми, через поганий врожай ціни на них злетіли до небес, наше фінансування не потягне таких витрат, тому треба буде обходитись тим, що маємо – Фред втомлено потер скроні – Я б не радив повністю заповнювати амбри провіантом. Є ймовірність нещасного випадку, або ж сильної атаки, в результаті якої запаси будуть знищені. Нам треба залишити хоча б якісь кошти на крайній випадок…

 

Неочікувано збоку почувся глухий кашель, привертаючи до себе увагу.

 

- Я розумію вашу позицію – втрутився в розмову сивий альфа - але якщо зима видасться сніжною як стверджують провидці, то нас відріже від найближчих поселень і тоді ми вже точно не зможемо поновити запаси та помремо від голоду.

 

- Ми зможемо посилати за провізією магів, що топитимуть сніг, або ж на крайній випадок скористаємось телепортом – не відступав командир військ забезпечення – набагато гірше буде повністю залишитись і без провізії і без коштів. 

 

- Ви надто багато очікуєте від магів, вони навіть бар’єр нормально втримувати не можуть – альфа кинув зневажливий погляд в бік худорлявого омеги, на що той тільки відвів очі – А кошти завжди можна запросити в Імператора. Він розуміє наше положення!

 

- Та невже? І саме через це з кожним роком скорочує фінансування? Про нас вже давно забули! – не втримався Олос.

 

Від такої зухвалості старший альфа аж побагровів. Він ненавидів коли його думку оспорювали, а ще більше ненавидів коли це робила молодь.

 

- Де твоя поваг… 

 

- Заспокойтесь будь-ласка. Олос я прошу тримати подібні висловлювання при собі – Джен кинув в його бік крижаний погляд, від якого в юного альфи забігали мурахи по шкірі – Ваші аргументи мають сенс командире Альсе, однак ми не можемо розраховувати на додаткову фінансову допомогу. Ви й самі знаєте, що фронт розширився. 

 

Продовжувати спір командир лучників не став, однак весь його вигляд демонстрував невдоволення.

 

- Фред, зробимо поки так як ти сказав, а далі побачимо по ситуації.

 

Джен втомлено обвів поглядом підлеглих. Вище керівництво дійсно сильно врізало фінансування армії. Інколи з’являлось враження, що вони забули про війну в Імперії. Навіть в кращі часи було тяжко, а зараз, якщо дійсно почнуться сніги та морози їх становище сильно погіршиться. Альфа знову перевів погляд на карту. За останній рік, вони вже декілька разів робили спроби відбити захоплені поселення, однак одне діло відбити, а зовсім інше закріпитись. Їм не вистачало висококваліфікованих чаклунів, що могли б знімати печаті та розплутувати магічні пастки. Навіть з урахуванням декількох сильних бойових магів, в їх діях не буде сенсу, якщо вони не зможуть втримати відвойовану територію.

 

- Крег, чи є якісь новини від Магічної башти? – без особливих сподівань поцікавився головнокомандувач.

 

- Нажаль ні. - маг з впалими зеленими очима повільно піднявся зі свого місця - Вони як і раніше відмовляються направляти нам більше чаклунів, аргументуючи це «загрозою таїнства магії».

 

- Ну хто б сумнівався. Що по наявним бійцям?

 

- Наразі основним завданням чаклунського складу є підтримання та відновлення бар’єру. Після останньої битви ми втратили двох чаклунів першого кругу та одного бойового мага середнього кругу. Це досить значні втрати. З наявним складом нам дійсно стає все тяжче підтримувати стійкість бар’єру по всій території фортеці – трохи помовчавши переминаючи кисті рук, омега продовжив вже тихше – Я спробую повторно подати запит на підтримку до башти.

 

Опустивши очі він повернувся на своє місце, нервово перебираючи янтарні бусини браслету.

 

- Дякую.

 

В кабінеті повисла тиша. Стрілки годинника повільно відбивали секунди заповнюючи паузу.

 

Неочікувано обізвався Юліон, що весь цей час тільки слухав. В нього до сих пір було бліде обличчя та хворий вигляд, але голос звучав рівно та впевнено. 

 

- Головнокомандувачу, чи є сенс сподіватись на підкріплення? Серед солдат багато поранених, їх потрібно змінювати. За останні два місяці нам направили від сили з десяток людей, та й то не підготованих бійців, а якийсь збрід. Я підозрюю, що серед лучників та балістаріїв ситуація не краще. Поправте якщо помиляюсь командире Альсе – старий альфа тільки кивнув, погоджуючись зі словами колеги.

 

- В листі від командування зазначили, що наразі основний масив військ збирають на півночі, щоб не пропустити ельфів далі по територіях. Нам зможуть дати людей не раніше як за пів року. Тому розраховуємо тільки на свої сили – під поглядами підлеглих Джен відчував себе загнаним у кут. Він знав, що вони очікували від нього якихось дій, однак…

 

- Ну тобі сьогодні привезли нового бійця, чим не підкріплення – приснув зі сміху Олос.

 

На цю дитячу витівку Юліон тільки закотив очі, а Альс зухвало фиркнув, ігноруючи несерйозну поведінку розвідника. Однак, поступово напруга в кабінеті почала спадати, за що Джен був дуже вдячний.

 

- Добре, якщо це все то на цьому зібрання будемо вважати завершеним. Можете бути вільні.

 

 

 

***

 

 

 

Тім швидко йшов по вулиці не розбираючи дорогу. В думках був хаос. Що він тільки-но зробив? Альфа закрив долонями обличчя. Сьогоднішній день був справжнім випробуванням для втомленого хлопця. 

 

Проходячи повз криницю, він знову згадав образ того омеги. Волосся кольору воронячого крила зібране в високий хвостик, миловидне обличчя й гіпнотичні чорні очі переповнені образою. Неприємне відчуття розпливлось всередині альфи, не даючи забути свого вчинку. Хотів показати себе з кращого боку? Молодець впорався! 

 

Тім запрокинув голову. Він не мав говорити тих слів, не мав сперечатись, проте втома з дороги, вся ця біганина поєднана з «іграми в домінацію» з іншими альфами вкрай втомила хлопця. Єдине, що він не розумів, як взагалі те відро вирвалось з його рук. Але наразі це мало сенсу.

 

Юнак втомлено поглянув у вже стемніле небо. За останній час, це вперше коли він відчував себе таким ідіотом, але що зроблено того не змінить. При першій же нагоді треба буде вибачитись перед омегою й можливо зробити подарунок.

 

Далі стояти на дворі сенсу не було, тільки кістки морозити. Тому було прийняте рішення прогулятись по території. Все відбулось надто швидко. От він служить під командуванням Юна, жартує з Бейцом, ходить на розвідку та фліртує з місцевими омегами, які мило сміються йому у відповідь та дають смачні булочки зі шматочком масла, а от він тут – далеко на сході, за сотні кілометрів від дому. Нові люди, нові порядки. А він зовсім один, без єдиної близької душі поряд. Тільки зараз Тім зміг повністю усвідомити своє положення. 

 

Альфа настільки поринув у думки, що не одразу почув, як хтось його кличе. Обернувшись, він помітив здоров’яка Боба, що швидким кроком наближався до хлопця.

 

- Хух ну нарешті наздогнав, я все кричу та кричу, а ти не чуєш – оперся руками на коліна альфа, відновлюючи дихання.

 

- Вибачте я трохи замислився. Не чув вас. 

 

- Та не важливо, – відмахнувся той. - І давай якось на ти, а то мені аж незручно. Як ти взагалі? Освоївся? До кого тебе направили? – від альфи так і віяло ентузіазмом.

 

- Та потихеньку – чесно відповів Тім – командир Олос сказав, що мене розподілили до піхоти. Якраз встиг познайомитись з колективом.

 

- А, так ти до Юліона потрапив. Ну він гарний мужик, суворий, але справедливий. Ну і як тобі хлопці? – ніяк не заспокоювався здоров’як.

 

Тіму почало здаватись, що він на допиті, однак щирість Боба відчувалась майже фізично. Він просто не міг проігнорувати цього добряка. Та й не так багато людей цікавились його станом, щоб відмахуватись від чужої уваги.

 

- Нормально. Думаю ми зможемо знайти спільну мову – згадуючи сьогоднішню зустріч Тім легко усміхнувся.

 

- Сподіваюсь на це – Боб добродушно штовхнув Тіма в плече - А що ти тут робиш?

 

Від такого товчка хлопець ледве втримався на ногах, відступивши на пару кроків. 

 

- Лан відправив мене допомагати на кухню, але завдань більше немає, тому мене відпустили. От і гуляю.

 

- Он воно як – Боб усміхнувся своїм думкам – Вони як завжди. 

 

Відійшовши від удару Тім з цікавістю поглянув на співрозмовника. Він не бачив альфу серед піхотинців, та й малоймовірно, що такий здоров’як міг бути розвідником. Можливо лучник? Навряд. Точно не маг. Так хто він? 

 

- Якщо не секрет, ким ти служиш? - все ж не стримався Тім.

 

У відповідь Боб хитро посміхнувся щурячи очі. 

 

- Ходи за мною покажу.

 

Не дочекавшись реакції хлопця, здоров’як гордо вирівнявши спину швидко попрямував у невідомому напрямку. Тіму ж залишалось лише дріботіти позаду, намагаючись не заблукати в сотні поворотів та однакових провулків.

 

Нарешті пройшовши повз лазарет, вони дібрались до величезної майстерні. Оскільки сонце майже перетнуло обрій, працівники давно розійшлись, залишивши інструменти на своїх, хаотичних місцях. На стінах висіли незавершені кольчуги, а на столі лежав вже готовий щит. Обережно переступаючи через цвяхи та балки, вони впевнено пробирались вглиб. 

 

Тім з інтересом розглядав інтер’єр приміщення, відзначаючи, наскільки це місце було по-своєму затишне. Пройшовши ще трошки вони натрапили на міцні двері, що розділяли приміщення. Відкривши їх ключем Боб неспішно відійшов у бік, пропускаючи вперед свого гостя.

 

Перед очима відкрилась неймовірна картина. Десятки мечів, шабель, стріл та списів. Просторе приміщення було наповнене запахом деревного диму, вугілля та металу. В центрі знаходилось кам’яне горно, біля якого забуто лежали гігантські міхи, а в парі кроків на товстій вкопаній глибоко в землю дерев'яній колоді височіло ковадло. Кузня.

 

- Ну що ж як тобі моє маленьке королівство? – від вуха до вуха усміхнувся альфа. Весь його образ світився гордістю в очікуванні компліментів.

 

- Неймовірно. Ти коваль? – захоплено поглянув на альфу Тім.

 

- Вгадав. Ну що, як тобі мої роботи? Подобаються? Цих красунчиків я закінчив сьогодні. Просто поглянь як переливається метал… ідеально.

 

Тім спостерігав як гігантський альфа в мить перетворився на захоплену дитину, що з ентузіазмом розповідає про свою нову іграшку. Цей образ був просто незабутнім. Посеред величезної кількості мечів погляд Тіма несподівано зупинився на маленькому кинджалі.

 

- Подобається? Це замовлення одного цілителя. Як же я настраждався з ним, ти навіть не уявляєш – знову почав Боб, однак Тім його вже не слухав. Пройшовши вздовж рядів він наткнувся на декілька шабель. Вони були різні за довжиною та розмірами, однак всі виглядали просто неймовірно, рука несвідомо потягнулась до власної.

 

- Ти справді майстер, вони неймовірні - сяючими від захоплення очима поглянув на коваля Тім. 

 

- Хочеш собі одну? Бачу твоя вже віджила своє. В мене якраз завалялась одна шабелька, нічого особливого, але на перший час підійде - захоплено почав Боб, розгрібаючи свої давнішні роботи.

 

Не встиг альфа отямитись, як в його руках лежала нова шабля. Вона була тяжчою за його власну, та на пару сантиметрів довше, однак на диво в руці лежала гарно. Зробивши пару пробних махів, юнак впевнився в якості зброї.

 

- Я можу її забрати? – не до кінця вірячи своєму щастю перепитав Тім. Така зброя на ринку могла коштувати до двох золотих, а йому віддають її задарма? Надто гарно, щоб бути правдою.

 

Боб лише фиркнув, розводячи руками. 

 

- Звичайно. В моїх же інтересах, щоб ти зміг краще рубати голови клятим ельфам. А то своїм мотлохом хіба що на кухні овочі нарізати, та й то не факт. Знаєш яка тверда капуста в цьому році? Уже з десяток ножів затупила, не встигаю точити…

 

- Дуже тобі дякую – перервав наростаючу тираду Тім - чесно, я обов’язково віддячу тобі в майбутньому, коли зможу відкласти грошей.

 

- Та йди ти, краще як виберемось звідси пригости мене келихом пива в гарному пабі. Це буде найкраща вдячність – усміхнувся Боб, роблячи кумедний жест рукою.

 

По душі Тіма розтеклось тепло. Він дійсно був вдячним цьому альфі, не тільки за шаблю. За все. Якби не він, Тім напевно сидів би зараз десь наодинці, мучачи себе роздумами про туманне майбутнє. Можливо саме Боб стане його першим другом в цьому чужому та невідомому місці.

 

- Справді дякую, але не сприйми за нахабність, в мене є одне маленьке прохання…