Розділ 4
Життя в фортеці було на диво рутинним. З моменту прибуття пройшов вже тиждень, і поступово Тім почав звикати до нових порядків. Зранку всі солдати збирались на тренувальному плаці, та закінчивши перекличку, вирушали на пробіжку. От і зараз, група альф пробігала повз маленьке озеро, завершуючи розігрів.
- А ти непогано тримаєшся – долинув голос Орланда.
Альфа трішки пришвидшився, порівнюючись з Тімом.
– Вже освоївся? – його голос зривався через збите дихання, а кожен рух викликав похитування косичок, що виглядало досить кумедно.
- Та потихеньку звикаю, єдине клімат дуже холодний. Мені здається, що тільки я тут мерзну.
- Пффф, ти це мені кажеш, – розсміявся Лан – я коли вперше прибув на східні землі, думав помру з холоду. За все життя так дупу не морозив, як зараз.
На обрію вже виднілися стіни. Поступово солдати почали зупинятись. Дехто опирався руками в коліна й жадібно хапав повітря, дехто стягнув з себе наскрізь мокру від поту сорочку, а хтось сповз на землю, опираючись на стіну, щоб хоча б трішки відпочити.
- ПІДЙОМ!
Слідуючи наказу командира, воїни швидко вишикуватись в три ряди, в очікуванні подальших команд. На другий день перебування Тіма в фортеці повернувся Юліон. Зовні він був втіленням справжнього альфи: високий зріст, широкі плечі, міцні руки й суворе обличчя прикрашене парою шрамів: один пересікав брову, доходячи майже до ока, другий же йшов рівно по вилиці. Його темно-коричневе волосся короткими пасмами спадало на плечі, а борода була перев’язана чорною стрічкою.
- Сьогодні будуть спаринги, розділіться на пари, – скомандував альфа та присів на перевернутий пінь, дістаючи з-за пазухи сигару.
І от цей незручний момент коли ти залишаєшся один.
Хоча за тиждень Тім встиг налагодити спілкування з більшістю солдат, за свого вони його до сих пір не вважали. Сумно поглядаючи на зібрані команди, альфа спробував знайти хоча б когось без пари. І він знайшовся! Осторонь стояв тендітний хлопець, з темним волоссям зібраним в пучок. Омега!
Хоча в фортеці омеги не були рідкістю, зазвичай вони займали роль магів або цілителів, рідше - лучників. Альфа не знав, яка там ситуація в розвідці, але серед піхотинців був тільки один – Норос.
І що тепер робити? За минулий тиждень спарингів ні разу не проводилось, тому в такій ситуації Тім опинився вперше. Не змусять же його серйозно дратись з омегою!?
Поки альфа занурився в глибини свідомості, шукав найкращий спосіб запобігти незручного бою, Норос сам підійшов до нього та став поруч, утворюючи останню пару.
- Добре, якщо всі готові, перша двійка - пішли! – втягуючи сигаретний дим, скомандував Юліон.
На центр вийшло двоє. Один тримав довгий меч, інший - два коротких. Кожен зайняв відповідну позицію, очікуючи сигналу. І от – свист. Напружені тіла готові до бою. Проте ніхто не поспішав атакувати першим. Опоненти почали кружити, прицінюючись один до одного. От короткий меч летить в ногу, але майже моментально відбивається грубою силою дворука. Спостерігаючи за спарингом, Тім вкотре примітив, наскільки незручним був довгий меч. Через свою вагу він не дозволяв робити швидкі випади, зменшуючи мобільність, а довжина обмежувала варіативність атак. Хто б що не говорив про престиж, сам альфа ніколи б не проміняв на нього свою шаблю.
Тим часом бій завершився, альфа з дворучним мечем неочікувано переміг, шокуючи Тіма. Наступним на поле вийшов Орланд, суперником же йому став дужий альфа з бритою головою – Свен. Обидва тримали по одному звичайному мечу, весело перемовляючись між собою.
На відміну від першої пари, одразу ж після свисту вони ринули в бій. Звук металу стрімко розносився по двору. Опоненти були сильні. Лан швидко нирнув під руку супернику та спробував нанести косий удар, мітячи в бік. Однак меч був заблокований. Контратака прослідувала моментально. В рухах бійців не було нічого зайвого. Точність та стрімкість. Свен різко змінив дистанцію, пішов низько, намагаючись підрізати коліно. Зупиняючи атаку гардою, Орланд притиснув клинок і штовхнув плечем.
Знову скорочуючи дистанцію Лан, відкрив правий бік, чим і скористався суперник. Бритоголовий альфа зробив різкий випад, намагаючись ранити в плече. Коли вже здалось, що Лан програє, він різко вивернувся, зустрічаючи атаку. Зброя сплеснулась. Провернувши зап’ястя повів клинок униз, притискаючи чуже лезо до землі. Роздався пронизливий дзвін. Крок убік, різкий поштовх гардою в кисть. Меч вислизнув із пальців опонента і глухо вдарився об камінь. Орланд переміг.
Потиснувши руку товаришу, альфа повернувся до інших солдат. Наступні бої пройшли спокійно. Спостерігаючи за рухами альф, Тім починав нервувати. Він не боявся бою, очевидно, що ні. Навпаки, юнаку хотілось продемонструвати свої навички й втерти всім носа, але це спрацювало б якби його противник був альфою. Однак, що йому робити з омегою? Піддатись? Перемогти? Що те, що інше однаково погано. Піддасться – навіть омегу перемогти не зміг. Переможе – ой велике діло побороти омегу. З наближенням їх черги, альфа нервував все більше та більше.
- Наступні!
От і все, час прийшов. Тім приречено вийшов на центр плацу. Його противник вже став у стійку в очікуванні сигналу. В руках він як і сам Тім тримав шаблю, однак вона була трішки коротшою – непоганий варіант для омеги. Легка маневрена зброя. Десь ззаду лунали смішки та посвистування. Це дратувало, однак перед ним стояла проблема посерйозніше за дурнуватих вояк. Зайнявши позицію, альфа видихнув повні груди повітря, готуючись до бою.
- Фююю
Як тільки до вух донісся свист, Норос одразу кинувся вбік, намагаючись зайти опоненту за спину. Він був швидкий. Надто швидкий. Якби не бойовий досвід, Тім вже ганебно б програв, втративши зброю, однак інстинкти взяли своє. Він різко вивернувся від атаки, повертаючи собі контроль над ситуацією.
Бій був стрімким. Омега не стояв на місці, постійно маневруючи по полю. Випад. Крок. Знову випад. Кожен рух був точним та вивіреним. Тепер зрозуміло, як такий тендітний юнак зміг прижитись серед збориська дикуватих альф. Він заслуговував бути одним з них.
Тім не поспішав контратакувати, лише блокував удари, слідкуючи за рухами суперника. Однак затягувати бій було ризиковано. Омега нав’язував свій темп, очікуючи коли альфа втомиться й зробить помилку. Тім же рухався обережно, намагаючись не нашкодити опоненту, але й не втратити своє положення.
Норос ринув вниз, атакуючи стегно. Крок назад. Поворот корпусу. Клинок зустрів лезо, проходячи вздовж. Різкий біль. Омега його поранив. Ногу обдало жаром, маленька цівка крові стекла вздовж стегна. Рана не серйозна, але в цей момент у вухах почало шуміти. Поганий знак. Дуже поганий.
Тіло відреагувало інстинктивно. Пелена застелила погляд. Ривок. Поворот зап’ястя. Удар. Сильніший ніж потрібно було. Омега ледь втримався на ногах, намагаючись збільшити дистанцію. Однак, альфу вже було не спинити. Він заніс руку для нової атаки, дивлячись прямо в очі супернику.
Час сповільнився. В останній момент Тім вивернув кисть. Удар пройшов у сантиметрі від горла омеги. Він що, тільки-но хотів його вбити?
Норос скористався заминкою альфи. Швидко скоротивши дистанцію, атакував в бік. Тім ухилився, зручніше перехопивши зброю. Треба завершувати.
Крок вперед. Випад. Шаблі перехрестились, клинки зітнулись надто близько. Бажання дотиснути сплило десь в глибинах свідомості, однак моментально зникло. Омега перед ним, зціпивши зуби намагався відвести атаку. Різкий удар по кисті — дзвін металу. Шабля Нороса вислизнула з пальців. В цей же момент, наче через навантаження, рука альфи відхилилась в бік і випустила зброю. Два клинка приземлились одночасно. Бій завершено. Нічия.
- Дякую за бій – протягнув руку Норос.
Від навантаження його щоки почервоніли, а кінчики пальців злегка дрижали.
- Взаємно – підхопивши з землі шаблю, Тім весело потиснув протягнуту кисть.
В натовпі чулись смішки. Однак, альфу це не хвилювало. Він прийняв найкраще рішення й ні крапельки не шкодував про нього. Повернувшись на своє місце, юнак блаженно потягнув спину, ігноруючи жарти деяких солдат.
Командир лише легко кивнув, видихаючи густі клубні диму.
- Наступний.
На поле вийшла нова пара, але Тім вже не слідкував. Перед поглядом стояли очі Нороса в останні секунди бою. Горді, впевнені й такі ж чорні. В той момент альфа чітко побачив образ зовсім іншого омеги, щось схоже було між ними. Совість неприємно кольнула. Треба вибачитись перед тим брюнетом, але для початку знайти його.
Від думок Тіма відірвав грубуватий голос.
- Розумно – Орланд стояв поруч, схрестивши руки на грудях і хитро посміхався.
***
- І що мені з тобою робити – вже в третій раз повторював одне й те ж Каліс, бігаючи від однієї полиці до іншої – я ж просив регулярно приймати відвар, а ти? Ох що ж з тобою робити…
Лео втомлено сидів напроти цілителя й намагався не зірватись на ні в чому не винного омегу.
- Я приймав, правда, може один раз пропустив, але воно не допомагає, я ж тобі каж…
- Так шановний, я тобі не чаклун з башти щоб в секунду зцілювати людей та воскрешати мертвих. Ліки мають накопичувальний ефект! А як вони накопичаться, якщо ти пропускаєш прийом? А?
- Не перебільшуй, вони не настільки всемогутні.
- Так, ану не зли мене! – шикнув Каліс, підбираючи чергову колбу.
Лео тільки відвернувся, не бажаючи й далі гнівати цілителя. Він сумно поглядав на підозрілу коричневу рідину яку той переливав у склянку з не менш підозрілим білим піском.
- Я сподіваюсь ти мене труїти не збираєшся?
Лео навіть підскочив на місці, так швидко обернувся Каліс, в пару кроків наблизившись до здивованого омеги.
- А що треба? – на його устах грала єхидна усмішка.
- Дякую, але якось обійдусь.
- Яка жалість, але якщо надумаєш, знаєш до кого можна звернутись – посмішка повільно сповзла з обличчя цілителя, а на заміну їй прийшла серйозність.
Від таких різких перемін по спині Лео пробіг табун мурах. Він знав, що нічого доброго далі не послідує, й вже морально готувався до чергової нотації.
- Леоріс послухай мене будь-ласка уважно. Так, не закатуй очі! Я розумію, що ти сильний, але зі здоров’ям жарти погані. Ти майже не спиш. От скажи о котрій годині ти сьогодні заснув. Дивись на мене! – цілитель з силою поставив склянку на стіл, майже проливаючи вміст – Тобі стає тільки гірше. Ще й нещодавня застуда. Та ти походиш на живого мерця. Якщо так і продовжиться, як би ти не впирався я попрошу Тіоса зменшити твоє навантаження…
- Не лізь туди куди не просять! – підскочив на ноги розгніваний омега, його руки дрижали вздовж тіла, пальці стискались в кулаки – Навіть якщо я помру
, тебе це не стосується!
Коли очі Лео зустрілись з сумним поглядом цілителя, його наче крижаною водою обдало.
- Пробач, я не мав на тебе кричати, пробач.
Сором накривав новими хвилями. Ну молодець зірвався на ні в чому не повинного Каліса. Так тримати!
Тепла рука доторкнулась до передпліччя й почала легенько гладити, заспокоюючи. Від цього, відчуття провини ще глибше в’їлось в серце омеги.
- Я не злюсь. Я просто хвилююсь, тому будь-ласка приймай ліки вчасно. Добре?
Лео не наважився поглянути цілителю в очі. Скільки разів він так зривався, і скільки його прощали. Ледь помітно хитнувши головою в знак згоди, омега забрав вже готове зілля й тихо попрощавшись покинув лазарет.
***
За вікном починало смеркати. Тіос вже третю годину поспіль плював отрутою в документи. Ці звіти ніяк не закінчувались. Недопита, ще з ранку, склянка кави, нещасно стояла на краєчку столу, погрожуючи в будь-який момент впасти.
Коли почувся стук в двері альфа звив. Ну тільки не знову. Якщо зараз принесуть нові папери, він просто вийде у вікно.
- Хах, як ти радий мене бачити – на щастя чи не горе в кабінет завітав Олос, тримаючи в руках пляшку вина та два бокали – Складеш мені компанію? – хитро підморгнув альфа, зачиняючи за собою тяжкі двері.
- Ти вирішив мене добити? – розповзаючись по столу простогнав маг, але відмовляти не став.
Олос по-господарськи скинув з крісла стопку документів та сів напроти друга.
- А я тобі завжди говорив робити все вчасно. Але ж хто мене слухає – єхидно усміхнувся командир розвідки, відкриваючи бутиль.
Кімнату наповнив солодкий аромат вишневого вина з нотками прянощів. Здавалось, що навіть від одного запаху можна було оп’яніти.
- Звідки воно в тебе? Явно не з дешевих. В кого вкрав?
- Ну чому одразу вкрав? – награно насупив брови Олос, розливаючи рідину по бокалам – Купив за свої кровні!
- Від старих звичок тяжко позбавитись – засміявся маг, увертаючись від кинутої в нього книги – ей-ей, не влаштовуй мені тут розбій. Ці книги ще Крегу повертати. Як я потім поясню йому їх стан? А?
- Скажеш, що отримав ними по голові за свій довгий язик та вічно незадоволену моську. Думаю він зрозуміє.
- Та йди ти.
- Тільки після вас шановний МАЙЖЕ чаклун.
- Ах ти ж! – замахнувся маг, награно атакуючи друга – Ой не хочу навіть нерви на тебе витрачати, краще скажи мені, що в нас по ситуації? Фред нічого не говорить, але по ньому видно, що ми м’яко кажучи в дупі.
- Та майже як завжди – пригубив вино Олос – то одного не вистачає, то іншого. Альсу вічно все не подобається. Бррр. Я вже починаю шкодувати, що погодився на роль командира. Ці наради мене просто добивають морально. А від відповідальності вже посвистує дах.
- Який же ти в нас бідненький – скривився Тіос, роблячи перший ковток – Можна подумати вся фортеця на тобі тримається.
- А ти не знав?
Не стримавшись, Тіос залився сміхом, відкидаючись на крісло. За вікном вже царила ніч. Зібравши на кінчиках пальців частинки енергії, маг повільно запустив їх в повітря. Сотня світлячків здійнялась до стелі й парила над альфами, освітлюючи кімнату.
- Ну що ж перший тост – Олос різко підняв бокал, ледь не проливаючи напій - За перемогу!
- За перемогу!