Розділ 5

Свист… Баммм. Пробудження солдат супроводжувалось гулом набату. По всій території фортеці лунали вибухи та відчувалось дрижання енергетичного поля бар’єру. 

 

Не гаючи часу, Лео швидко вдягнувся та на ходу натягаючи чоботи, вибіг на вулицю. Нічне небо розривалось червоними спалахами. Цей напад був жорсткішим за попередні. Залпи снарядів летіли один за одним, супроводжуючись магічними атаками.  Стіни фортеці дрижали, однак бар’єр ще тримався. Забігаючи через дві сходинки на стіну, омега майже зіткнувся з одним із магів.

 

- Де тебе носить, займай позицію та готуйся до атаки – почувся крик командира Крега – Вони використовують невидимість! Бойовий загін готуйтесь до удару по площині!

 

Лео миттєво підлетів на центр стіни, приєднуючись до інших, та почав накопичувати сили. На кінчиках пальців відчувався знайомий тріскіт, а перед очима замерехтіли енергетичні потоки. Зіницю очей обігнула срібна лінія. Він був готовий…

 

- ЗАЛП! 

 

З рук зірвались шалені язики полум’я, спалюючи все на своєму шляху, однак вогонь вперся в невидиму стіну. Бар’єр!

 

- Перший загін підтримуйте купол, другий розвіюйте чари ворога, ми маємо знищити їх раніше ніж вони проб’ють стіну! Маги повторний залп! – Крег бігав як навіжений, роздаючи своїм людям накази. 

 

Черговий залп не здобув успіху, магія просто впиралась в невидиму стіну і не йшла далі. На зміну магам прийшли балістарії. Заправивши снаряди, вони чекали наказу, готові в будь-який момент атакувати. І от, супроводжуючись характерним звуком у ворога полетіли важкі списи. Проте і від них користі було мало. Якби ж цих ельфів можна було хоча б побачити. Невідомість лякала. Скільки їх там? Десяток, сотня, тисяча? Про це було страшно думати.

 

От один зі снарядів окутаних вогнем влучив прямо над головою Лео, залишаючи за собою тріщину в бар’єрі. Всередині все схололо. Чаклуни активно читали заклинання, однак це не допомагало, ельфи почали бити саме в цю точку, збільшуючи пошкодження.

 

– Ей ти, передай командиру Юліону, щоб вони готувались до бою. Бар’єр довго не витримає! – перебиваючи шум вибухів віддав наказ командир магів – Змінити позиції негайно! Маги підіймайтесь на башти та продовжуйте залпи. Другий загін запускайте печаті розвіювання. Перший загін всі сили на відновлення куполу! Тіос візьми з собою пару людей та йдіть в поміч солдатам, захищайте цілителів! Негайно!

 

Лео різко окликнули, даючи зрозуміти, що він теж йде в підтримку. Вилаявшись собі під носа, хлопець випустив останній залп та швидко побіг вниз по сходах. Серце калатало, кисню не вистачало. Його починала брати паніка.

 

- Лео ставай позаду. Будеш прикривати солдат! – голос такого бісячого Тіоса був надто серйозний, що тільки підсилювало тривогу. Це була далеко не перша битва за фортецю, але якесь погане передчуття сиділо в грудях, не даючи зібратись з думками.

 

В якийсь момент настала тиша, атаки припинились і тут… Тріск… тріск…тріск. Бар’єр посипався. Лео невпевнено підняв очі й застиг, зі стіни полетів лучник – його зшиб снаряд. Почувся глухий хлопок та характерний хрускіт ламаючихся кісток. Омега боявся дивитись в той бік, він знав – солдат мертвий. 

 

- Готуйся! – почувся крик Тіоса. 

 

Це дало змогу хоч трохи відволіктись від трупу й зосередитись на ситуації. Однак часу на роздуми не було, вже зовсім скоро почулись сильні удари, а потім БАХ – стіну пробили.

 

На землі почали загоратись лінії магічних писань, й переплітатись довкола невидимих об’єктів. З місць зіткнень чар та бар’єру бив сильний пар. І от, коли димка розвіялась, серце омеги завмерло від жаху. Там були ГОЛЕМИ!

 

 

 

***

 

 

 

Тім стояв в задньому ряді, очікуючи наказів. Осінній вітер обдував кінцівки, однак холод не відчувався. Рука міцно стискала шаблю. Зі стін сипався пісок, а крики солдат зливалися в какофонію звуків. І от перша тріщина пішла по каменю. Альфа нервово ковтнув слину. Його починало трясти - не від страху, від гніву. Кров прискорювала свій рух, а перед очами з’являлись плями. Він вже знав цей стан. Бам бам бам … На місці тріщини утворилась діра.

 

От чується чийсь крик, і під ногами вимальовуються золотисті символи. Погляд зачіпляється за розпливчасті силуети навпроти. І крик:

 

- В АТАКУ!!!

 

Військо зірвалось, несучись на гігантських монстрів попереду. Перед очима пролетів валун, збиваючи з ніг одного з бійців. Тім помітив перших ельфів, вони не поспішали атакувати, чекали, сховавшись за спинами големів. І знову цей шум крові, легке дрижання рук й обривисте дихання. Тіло альфи почало рух швидше, ніж він це усвідомив. Ривок, й він вирвався вперед, несучись прямо на монстра. Над головою свистіли стріли, але це не мало значення. Голем помітив його. Гігантська рука вже летіла на альфу. Чувся крик, але розібрати його було неможливо. Тім не зупинився. Його от-от мало накрити ударом. В останній момент альфа впав на землю, перекочуючись в бік, уникаючи атаки. Ціль досягнена, він під ногами монстра. Ельфи зовсім поруч.

 

Шабля розсікла повітря. Крок. Випад. Міцний ельф прийняв удар. Дзвін сталі заглушав всі звуки. Ривок. Виворот. Мечі танцювали в дикому бойовому ритмі. Крок назад. Обманний рух. Перша голова полетіла на землю. Ззаду долинув крик. Монстр зрушив башту. Бризки крові розлетілись по двору. Каміння почало осипатись, накриваючи солдат. Однак, відволікатись не можна. Попереду ще багато ворогів. 

 

Тім зручніше перехопив зброю. Він вже збирався йти далі, як по подвір’ю рознісся голос.

 

- Вбийте магів! Помруть маги і големи зупиняться – Крег стояв на краю зруйнованої стіни, й магією підсилював голос.

 

Він збирався сказати ще щось, проте один з монстрів, підхопивши величезний уламок зі всієї сили кинув його в командира. Почувся глухий звук, клубні пилу не дозволяли побачити наслідки атаки. Однак, тепер була чітка ціль. Маги. 

 

Тім шалено метав очима, паралельно відбиваючись та контратакуючи ельфів. І от в глибині, майже біля діри, альфа помітив підозрілу тінь. Думати не було часу. Зібравши всі сили в ногах, він почав прориватись через цей живий щит. Все його тіло вже покривала кров. На губах був присмак металу, але альфа не звертав уваги.

 

Тіма явно помітили, адже в один момент големи ринули в його бік. Гігантські шестиметрові чудовиська, не реагуючи ні на що неслись на юного бійця. Альфа різко відскочив, ухиляючись від ноги одного, і майже одразу над головою промайнула рука іншого. Коли здалось, що він нарешті вирвався, його тіло накрило уламком стіни. 

 

Альфа відлетів на декілька метрів. Повітря вибило з легень і він просто лежав, хапаючи ротом кисень, як риба викинута на сушу. Перед очима все пливло, але навіть в цих змазаних силуетах, Тім бачив голема, що йшов прямо на нього. Спираючись на враз ослаблі руки, альфа спробував піднятись, однак одну з ніг затисло уламком. 

 

 

 

***

 

 

 

 Орланд нісся як навіжений, збиваючи всіх на своєму шляху. Коли рука голема влетіла в башту, його серце зупинилось.

 

Забігши на стіну по майже зруйнованим сходам, альфа наштовхнувся на жахливу картину. В проході лежали тіла, десятки тіл. Дехто ще стогнав, а хтось завмер навіки. Маги та балістарії, що змогли вижити, намагались відтягнути тіла товаришів та продовжували атакувати. Під ногами хлюпала кров змішана з брудом. Командир магів разом з чаклунами безумно малювали руни на тому, що залишилось від стін. Від побаченого холола кров. Обходячи тіла, альфа максимально швидко пробирався до вершини зруйнованої башти. Паніка накривала його хвилями. Серце калатало. 

 

Лан злетів на саму вершину. Всюди були уламки каміння, а пил ніяк не хотів опадати, загороджуючи огляд. Тут через шум битви до нього донісся хоча й тихий, однак такий рідний голос. Не розбираючи дороги він понісся назустріч, сподіваючись, що це не галюцинація.

 

З-під насипу каміння виглядали лише пасма русявого волосся з маленькими бусинками. Тремтячими руками альфа почав відкидати уламки. Він не відчував ні болю ні ваги каміння. Пальці стерлись в кров, коли нарешті йому вдалось відкопати омегу, що лежав згорнувшись в клубочок. Його маленька ручка продовжувала тримати лук, а з лівого боку стікала цівка крові .

 

- ЕЙВОР!!! – Лан підхопив на руки ослабле тіло.

 

- Не кричи голова тріщить – ледь чутно пробубнів омега. Він волів би взагалі промовчати. Кожне слово давалось через силу, однак альфа був надто наляканий, щоб ігнорувати його – Все добре, в мене невелика рана, нічого смертельного.

 

Лучник погладив коханого по щоці, заспокоюючи. Альфа одразу ж перехопив кінчики пальців рукою та поцілував їх. Бар’єр пав. Внизу йшла кровопролитна битва. Големи руйнували стіни. По території фортеці лежали тіла поранених та загиблих воїнів, а він просто стояв і дивився на свого пораненого омегу.

 

Почувся свист і в стіну знову влучив снаряд. Ледь втримуючи рівновагу, альфа надійніше перехопив свою ношу та почав вибиратись. 

 

- Вибач мені – вже збігаючи по сходах, видавив з себе Орланд – я наговорив тобі зайвого.

 

Омега злобно зиркнув, піднявши брову.

 

- Серйозно? Ти думаєш зараз найкращий час для цієї розмови? – від гніву Ейвор навіть забув про біль. 

 

- Ти бачиш, що відбувається. Я не хочу загинути знаючи, що останньою нашою розмовою була сварка – повз вухо просвистів магічний заряд, змушуючи альфу пришвидшитись.

 

- Ну ні! Ми виживемо і після бою серйозно поговоримо. Не думай, що зможеш втекти від діалогу! – бік різко кольнуло, через що омега зашипів, зажмурюючи очі – Це все через тебе, щоб тебе Кхра блискавкою вразив! Не дратуй мене!

 

Бачачи гнів свого коханого Лан полегшено видихнув. Якщо він може так кричати, то все буде добре. Паніка почала відступати, а їй на зміну повертався холодний розум. Зараз був не час вирішувати сімейні проблеми.

 

Спустившись на землю, альфа моментально знайшов очима чаклунів, що тримали невеличкий купол, прикриваючи поранених. Оминаючи небезпечні ділянки, Лан в пару кроків досяг «острівка безпеки».

 

- Чекай, я ще можу стріляти! – крикнув омега, однак зустрівшись з холодним поглядом в мить стих.

 

- Я знаю, – спробував посміхнутись альфа -  але будь ласка побережи моє серце – Лан обережно опустив коханого. Як тільки ноги омеги торкнулись землі він скривився від болю, хапаючись за бік. Рана була набагато серйознішою ніж, він говорив – Будь в безпеці.

 

Передавши омегу в руки цілителів, альфа не витрачаючи більше ні секунди вихопив меч та ринувся в бій.

 

 

 

***

 

 

 

Дихати було важко. Руки тремтіли. Ще ніколи Лео не відчував таке магічне виснаження. Кожна нова атака відкликалась болем. На подвір’ї панував хаос. Солдати безуспішно атакували големів. Хтось падав, когось ранили. 

 

В якийсь момент зі стіни почали збігати люди. Тіос віддавши ще пару вказівок магам, ринув їм на зустріч. Вони тягнули за собою поранених, а можливо вже й… Хлопець відганяв від себе подібні думки. Зараз треба було вистояти. 

 

Випустивши черговий залп вогню в руку голема, Лео в останню секунду ухилився від ельфійської стріли. Легені горіли, ноги тремтіли. Краплини поту стікали по спині.

 

- Маги не атакуйте големів! – роздався крик альфи – у них імунітет до чарів!

 

Лео завмер, розвіюючи вже майже сформоване полум’я. Та як так? Невже він весь цей час даремно витрачав сили? В серці спалахнув гнів. Стиснувши руки в кулаки, так, що нігті болісно впивались в шкіру, омега впевнено ринув вперед, знову накопичуючи енергію. «Якщо не големів, то цих клятих ельфів!» 

 

Блокуючи чужі атаки й прикриваючи соратників, йому вдалось ранити пару ельфійських лучників. На кінчиках пальців грав вогонь, збираючись в невеликий клубок, чергова ціль обрана – високий ельф-мечник. Підбираючись все ближче, Лео прицілився, готовий випустити магічний заряд, як неочікувано тіло похилилось вбік, а світ перевернувся - він послизнувся. 

 

- Та за що!

 

Від злості омега з силою вдарив кулаком в землю, однак майже одразу пошкодував. Біль хвилею розлився по руці, не даючи розігнути пальці. Ну чому він завжди нічого не може зробити як треба!

 

Випадково посеред метушні битви, Лео помітив солдата, що з останніх сил намагався піднятись з землі, проте вочевидь щось йому заважало. А найгіршим в ситуації було те, що з кожною секундою до нього все ближче підступав голем. Не довго думаючи, омега скочив на ноги та понісся на виручку, паралельно уникаючи чужих атак. Голова опустіла, в цей момент він міг думати тільки про одне – врятувати, зробити принаймні б щось! 

 

От голем заніс руку для удару, от вона вже летить вниз, готова розчавити голову невезучому альфі. В останній момент, вітер виривається з кінчиків пальців мага та нестримною хвилею відкидає солдата в бік. Кулак врізається в землю.

 

Він встиг! Однак, на радість не було часу, намалювалась нова проблема – голем його помітив! Розвернувшись на кам’яних стопах, шестиметрове чудовисько прослідувало за новою жертвою. Треба тікати! Не гаючи ні секунди омега зірвався на біг. Почувся свист, і за секунду над головою пролетів камінь. В Лео навіть волосся стало дибки. Ще трішки і він... Про це краще не думати. 

 

Зненацька високий ельф перерізав омезі шлях. Оцінивши ситуацію він пішов назустріч, заносячи меч для удару. Зібравши останні крупиці енергії, Лео випустив вогняний шар збиваючи противника з ніг. Однак, ця хвилинна заминка виявилась фатальною, вона дала можливість голему наблизитись. Серце пропустило тривожний удар. Гігантська рука вже неслась на нього.

 

Щось блиснуло, і в око голема влетіла шабля. Одразу за нею перед монстром вибіг солдат, привертаючи на себе увагу. Забувши про мага, голем різко повернувся в бік та вдарив кулаком туди, де ще секунду назад стояв альфа. Ухилившись від удару, юнак в момент заскочив на монстра та рвонув вгору. В ньому Лео несподівано впізнав одного, до болі знайомого солдата. Колись руді пасма поглинувши кров павших ворогів, здобули яскраво-червоний відтінок. Його погляд був затуманений, а на губах грала шалена посмішка. Зібравшись по руці гіганта, альфа вирвав застряглу в камені шаблю й точним ударом влучив у друге око. 

 

Втративши зір, голем почав навіжено махати руками, бажаючи скинути з себе мілкого паразита, проте спритний юнак з легкістю уникав всіх атак. Неочікувано він заскочив прямо на голову чудовиську й сильно вдарив обухом шаблі, привертаючи увагу. Не довго думаючи, монстр направив кулак собі прямо в обличчя. Почувся глухий удар, а за ним тріск. Лео не відриваючи очей спостерігав, як гігантське тіло накренилось. Від зіткнення голема з землею задрижали стіни. На секунду повисла тиша… Здавалось, всі солдати завмерли на місці, очікуючи що буде далі, але голем більше не рухався. 

 

- Вперед! – всюди почали лунати крики. В солдат наче відкрилось друге дихання.

 

Лео деякий час стояв не рухаючись, йому ніяк не вдавалось усвідомити, що голем пав. Та несподівано, увагу привернув рудоволосий солдат. Він просто стояв над тілом монстра й дивився на нього, не відводячи погляду. Несподівано альфа похитнувся, й опираючись рукою на шаблю повільно сповз на землю. Його тіло дрижало.

 

- З тобою все гаразд? – подав голос омега, наближаючись.

 

Однак, коли їх розділяла лише пара кроків, рука альфи втратила силу. Він рухнув, втрачаючи свідомість.

 

 

 

***

 

 

 

Крег через силу розплющив очі. Дихати було важко, невідомо виною тому був пил, чи пара зламаних ребер. Скоріш за все друге, але зараз головним було інше. Треба відновити бар’єр.

 

Омега спробував піднятись, проте майже одразу скривився від болю. Рука була зламана. 

 

- Та щоб воно… - йому не можна лежати, треба було якомога швидше завершити магічні писання.

 

Зціпивши зуби, командир все ж таки змусив себе сісти. Перед очима попливло, а у вухах почувся дзвін. Шум битви доходив до нього, наче крізь товщу води. Зібравши останні крупиці сил, він спробував встати, однак майже одразу, втративши рівновагу впав на коліна. 

 

 Тіло пронизала нова хвиля болю. Здоровою рукою, маг спробував знайти хоча б один шматочок крейди. Пусто. Поступово його почав накривати відчай. Якщо зараз він не зможе завершити печать й подати сигнал чаклунам знизу, то це кінець. Скільки солдати зможуть тримати оборону? Годину? Дві? Навряд. Якщо негайно не відновити купол вони всі загинуть. Різкий біль в грудях, змусив омегу застогнати через зціплені зуби. Здавалось, що накопичена за роки війни втома, накриваючи тіло гігантською хвилею в момент звалилась на мага. Голова опустіла. Крег просто сидів, спостерігаючи як черговий снаряд влучає в стіну. Що він тут взагалі робить? Грає роль командира? Губи скривились в сумній усмішці. Він просто омега, якого злим роком долі закинуло в це кляте пекло…

 

Неочікувано почувся шурхіт. Крег здригнувся. Хто це міг бути? Він же наказав всім спускатись. Невже ельфи дібрались до стін? Маг затаївся, збираючи енергію для атаки. В далі з’явилась розпливчата чорна цятка. Трохи постоявши, вона рушила вперед, швидко наближаючись. Очі мага засвітились, маленькі блискавки танцювали на кінчиках пальців. Він був готовий атакувати. В останній момент, командиру вдалось розгледіти в силуеті, що стрімко наближався, свого підлеглого й розвіяти магію.

 

- Що ти тут робиш!? Я ж наказав допомагати солдатам! – зло викрикнув омега.

 

Попри гнівні слова, тіло Крега відчутно розслабилось, а мозок знову запрацював в повну силу, вириваючись з пут апатії.

 

- Чаклуни першого загону передали ваші розпорядження, також доповіли, що кристали на місцях, а вони самі вже зайняли позиції й чекають команди. – Тіос допоміг командиру встати на ноги – Другий загін допомагає пораненим, та захищає від уламків, маги атакують ельфів. Поки все під сумнівним, але контролем.

 

Впевнившись, що все не настільки погано, як він собі уявляв, Крег видихнув з полегшенням. І що це тільки-но була за істерика? Командир магів, а розм’як, наче якийсь світський омежка. Просто позорисько. 

 

Відмахнувшись від зайвих думок, Крег не без допомоги Тіоса побрів до незавершеної печаті. Після останньої атаки частина символів змазалась, і потребувала відновлення. 

 

- В тебе є крейда? Або вугілля, щось що може писати. 

 

Пошаривши по кишеням, альфа винувато глянув на свого командира. Значить немає. І що ж йому робити? 

 

- Які символи малювати? Ви хочете використати чаклунів як провідників енергії й зібрати її в одному місці?  

 

Крег здивовано підняв очі. Ні, він завжди знав, що Тіос розумний, але те, що лише за уривками писань альфа зміг зрозуміти його план, просто вражало. Стіна знову задрижала, підганяючи магів.

 

- Так, треба завершити центральну печать, й вплести в неї з’єднуючі руни так…

 

- Добре, диктуйте символи я виріжу їх – перебив командира Тіос, дістаючи кинджал.

 

Омега на секунду завмер. Як він сам до цього не додумався? Це ж так очевидно. Не гаючи, й так даремно втраченого часу, командир почав надиктовувати необхідні символи. Знизу почувся сильний гуркіт, і слідуючий за ним крики. Коли печать була готова Крег швидко подав сигнал, та став по центру з, силою тримаючи рівновагу. Вдихнувши повні груди повітря, він почав зачитувати заклинання. 

 

Від кристалів по стінам поповзли ланцюжки енергії, перетікаючи в центр печаті, наповнюючи її срібними потоками. Голос Крега зривався, однак він не зупинявся ні на секунду. Зовсім скоро срібло почало перетікати з малюнків на ноги, а потім й на тіло мага. Коли вся енергія зібралась в області серця, омега здригнувся від болю. Кожна клітинка його тіла горіла, однак зібравши останні сили, командир підняв уцілілу руку до неба та через зціплені зуби прошипів:

 

- Mek di ɛvin fɔdɔm!

 

З кінчиків пальців вирвався потужний енергетичний луч, а слідом почувся вибух енергії. Від місця спалаху розійшлись ледь помітні хвилі, накриваючи фортецю прозорим куполом.

 

Сили полишили омегу, й похилившись в бік він почав падати. Готуючись до різкого приземлення, Крег сильно зажмурив очі, однак болю не послідувало. Міцні руки підхопили його.

 

 

 

***

 

 

 

Джен не міг відірвати погляду від пустих чорних очей. Його рука тримала меч, по якому повільно, крапля за краплею стікала темна кров. Ельфійський маг не рухався, він дивився кудись в порожнечу, наче проткнуте серце взагалі його не хвилювало. По спині головнокомандувача пробігли недобрі мурахи. Щось не так.

 

Джен вже збирався витягнути меч назад, як несподівано з тіла ельфа ринув сильний дим, опалюючи шкіру. Відскочивши назад, головнокомандувач інстинктивно закрився від нього рукою. Такого він точно не очікував. Через силу розплющивши очі, альфа оторопів від побаченого. Те, що колись було магом, розчинялось стікаючи бридкими шматками чорного слизу.

 

Це був не ельф. Ні навіть не так, це створіння взагалі не було живою істотою. Коли остання крапля субстанції впала на землю, в голові Джена пронісся чужий голос:

 

«Ми ще зустрінемось» 

 

 Роздався пронизливий свист, і големи завмерли. В повному шоці головнокомандувач стояв над невеличкою чорною калюжею – це все що залишилось від тіла ельфа. Чий це був голос? Що це за створіння? Питання не давали спокою, однак бій ще не завершився.

 

- Візьміть пару ельфів живими! Інших вбити! Балістарії, знищити катапульти ворога! – голос Джена прогримів над полем бою. 

 

Альфа повільно закинув голову до неба. Сонце піднімалось по горизонту, покриваючи теплим промінням втомлені обличчя.

 

Ніч закінчилась, вони вистояли.