Розділ 6

Вранці я прокинулась з думкою про контракт. Учорашнє рішення все ще здавалося чимось нереальним, наче наснилося, та документ на столі вперто доводив протилежне. Я зварила каву, сіла за стіл і довго розглядала власний підпис під своїм же ім'ям — акуратний, що ледь здригнувся наприкінці розчерку. Моє життя, яке з вчорашнього вечора пішло геть новим руслом.

Кріс з'явилася на кухні за кілька хвилин, потягуючись і позіхаючи на весь рот.

— Ти точно підписала? — спитала вона з грайливою усмішкою, хоч чудово знала відповідь.

— Звісно, всеж як би я в собі не сумнівалась, я ж не дурепа якась.

Кріс налила собі кави й сіла навпроти, вивчаючи мене поверх горнятка.

— Ну і як відчуття?

— Чесно? Страшно, — зізналася я. — Це ж цілий тур. Я ніколи не їхала так надовго… у невідомість.

— Звісно, страшно. Ти виходиш із зони комфорту, та ще й не на крок, а одразу стрибаєш у прірву, — Кріс зробила ковток і раптом хитро примружилася. — Але я, здається, знаю, як тобі допомогти.

— Як?

— Я поїду з тобою.

Я застигла з горнятком у руках, не вірячи власним вухам.

— Що? Кріс, ти серйозно? А робота?

— Шуткуєш? Візьму відпустку, а треба буде то й звільнюся, там буде видно. Ти ж будеш  мене забезпечувати, правда? — вона знизала плечима з таким виглядом, наче йшлося про те, щоб сходити по хліб. — Ти справді думала, що я проґавлю таке? Це шанс усього життя. Твого і, чого вже там, трішки мого теж.

Я схопилася й кинулася її обіймати, мало не перекинувши каву.

— Кріс! Це найкраща новина за весь ранок!

— Так, відліпися від мене й давай до справи, — вона вже тяглася по блокнот, у якому обожнювала все розписувати. — Ти розбираєшся з документами, я беру на себе квитки й збори. Хтось же в цьому дуеті має зберігати ясну голову.

Поки Кріс гасала квартирою з ручкою і списками, бурмочучи щось про валізи й зарядки, я зазирнула в телефон. На екрані вже висіло нове повідомлення від Леонардо.

«Сподіваюся, ти все-таки підписала. До зустрічі вже зовсім скоро 🖤»

Я показала екран Кріс, і вона одразу пожвавішала, кинувши свої списки.

— О-о, дивіться-но. Здається, на тебе там чекають із нетерпінням.

— Він просто ввічливий, — відмахнулася я, хоч усередині щось зрадливо здригнулося.

— Та звісно, — Кріс підморгнула. — До речі, я планую перезнайомитися й подружитися там з усіма. З Б'янкою точно, з Тоні — само собою. Ось Маттео якийсь загадковий, але це навіть інтригує.

— Ти що, уже націлилася на весь гурт разом? — розсміялася я.

— А що такого? У нас буде вагон часу пізнати їх краще.

Ми взялися обговорювати практичний бік справи, і тут Кріс, відкривши сайт із квитками, охнула.

— Боже мій, це ж цілий статок. Квитки, готелі, їжа на кілька тижнів…

Я згадала про контракт і пролистала документ до потрібного пункту.

— Стоп. Дивися: «Усі переміщення, проживання та супутні витрати покриваються з бюджету гурту».

— Це для тебе, люба. А я тут із якого боку? — протверезила мене Кріс.

— Зараз зателефоную Вінсові, — рішуче сказала я. — Скажу, що ти моя асистентка.

І, не даючи собі часу злякатися, або ж подумати, яка це дурна ідея, я набрала номер.

— Привіт, Вінсе, це Ева. Я підписала контракт. Хотіла лиш обговорити один момент… Чи можливо, щоб зі мною поїхала асистентка?

Пауза розтяглася на цілу вічність. Я прикусила губу, накручуючи на палець каблучку.

— Зазвичай асистенти в нас зі своєї команди, — нарешті промовив він задумливо. — Та якщо тобі важливо мати поруч свою людину — що ж, придумаємо. Транспорт і проживання візьмемо на себе, а от харчування й особисті витрати — на вас. І селитимемо в одному номері.

— Тп це просто мрія! Дуже дякую! — я ледь стримала радість. — Коли можна привезти підписаний контракт?

— Завтра, у тому ж кафе. О десятій підійде?

— Так, звісно.

Я поклала слухавку й повернулася до Кріс, яка вже визирала з-за одвірка, знемагаючи від цікавості.

— Транспорт і проживання оплачують. На їжу витрачаємося самі.

— Та я хоч на мівіні місяць проживу, — розреготалася Кріс і згребла мене в оберемок. — Чорт, Ево, це все насправді відбувається!

Наступного ранку я знову сиділа в «August». За вікном сіявся дрібний дощ, що перетворив місто на розмиту акварель — скло запітніло, по ньому сповзали краплі, а в них розпливалися вогні машин, що проїжджали повз. Вінс уже чекав на мене в кутку, біля того самого столика.

— Привіт, Ево, — він підвів свої карі очі від планшета. — Маєш гарний вигляд. Виспалася хоч?

— Не дуже, — чесно зізналася я, опускаючись навпроти. — Здається, я останні три ночі тільки те й роблю, що дивлюся в стелю й думаю про цей контракт.

— Це нормально, — він, навіть, трохи усміхнувся.

Я дістала папку й поклала її на стіл між нами. Пальці тремтіли, і я сподівалася, що він цього не помітить.

— Ось. Усе підписано.

Він розкрив папку, неквапливо пробіг очима по сторінках, перевіряючи підписи, і ці кілька секунд я майже не дихала. Мені все ще було важко повірити, що це відбувається зі мною.

— Ну ось, — Вінс закрив папку й підвів на мене очі. — Тепер усе офіційно. Ласкаво просимо до команди.

Ці кілька слів прозвучали так буденно з його боку — і так оглушливо для мене.

— Дякую, — видавила я, і голос усе-таки трохи здригнувся.

— Але розслаблятися рано, — він одразу повернувся до ділового тону. — Спершу, ще до туру, буде промозйомка. У Мілані, за тиждень. Потрібні фотографії для соцмереж і рекламних матеріалів.

— Промозйомка? — я мало не похлинулася кавою.

— У Мілані, — спокійно підтвердив він, явно вдоволений моєю реакцією. — Студія вже орендована, локації обрані. Завдання — передати атмосферу їхньої музики, але показати всіх живими, справжніми, без глянцю. Думаю, це якраз по твоїй частині. — Він трохи помовчав. — До речі, щодо твоєї подруги. Вона точно асистентка?

— Скоріше моральна підтримка, — усміхнулася я. — Але вона стане в нагоді, обіцяю. Без неї я б тут узагалі не сиділа.

Вінс гмикнув, без осуду, і дістав із сумки складений аркуш.

— Ось, тримай. Маршрут туру. Вивчи уважно.

Я взяла аркуш і пробігла очима по датах і містах: Берлін, Ганновер, Мюнхен, Париж, Амстердам, — і список цей паморочив, наче хтось узяв карту половини Європи й просто прокреслив по ній найближчий місяць мого життя. У самому кінці, у фіналі, двічі поспіль значився Рим.

— Графік щільний, — попередив Вінс, помітивши мій погляд. — Бачиш ось цей проміжок після Нідерландів? Два тижні. У гурту в цей час виступи у Штатах, але для тебе поїздка під питанням — через візу можуть бути складнощі. Вирішимо ближче до справи, якщо все складеться.

— Я постараюся, — кивнула я, відчуваючи, як реальність того, що відбувається, остаточно накриває мене з головою.

— Ось і добре. — Він підвівся, збираючи речі. — Мені вже час, літак за три години. Квитки для вас із подругою надішлю на пошту сьогодні ж. Побачимося в Мілані, Ево.

Він пішов, а я ще кілька хвилин сиділа, перетравлюючи все разом — Мілан, маршрут, Рим у фіналі, два тижні невідомості посередині. Надворі все так само сіялося, і крізь мокре скло я розгледіла Кріс — вона стояла під величезною парасолею й махала мені рукою.

— Ну як, усе пройшло добре? — спитала вона, коли я вискочила під дощ.

— Так. Тепер усе офіційно. Можемо готуватися.

— А знаєш, що нам зараз просто життєво необхідно? — її очі заблищали добре знайомим мені небезпечним блиском.

— Кріс, у нас обмежений бюджет…

— Шопінг! — тріумфально оголосила вона, наче й не почувши. — Нам потрібні нові речі для туру. Знайдемо щось стильне й недороге, я майстер таких вилазок. Головне — настрій!

Сперечатися було марно, і наступні пару годин ми провели в магазинах, де Кріс була у своїй абсолютній стихії, добираючи речі нам обом із азартом мисливця.

— Ось ця шкіряна куртка ідеально сяде з твоїми джинсами, — вона сунула мені вішак.

— Мені передусім має бути в ній зручно, — нагадала я, але, приміряла і зрозуміла, що куртка й справді сіла як улита.

— А ці черевики! — Кріс уже стягувала з полиці грубі чорні черевики на масивній підошві. — Та вони просто створені для рок-туру, поглянь!

Після шопінгу, навантажені пакетами, ми зазирнули в маленьке кафе перепочити. Кріс захоплено розписувала мені плани на поїздку — куди сходити, що подивитися, з ким подружитися, наче на все це у нас буде час — коли мій телефон задзвонив.

На екрані висвітилося: «Номер прихований».

Я насупилася й відповіла.

— Слухаю?