Розділ 4. Тіні Мортімер-холу. Частина 4.
– І вона боїться його більше, ніж шибениці за співучасть у вбивстві, – промовила Беатріс. – Нам потрібно дізнатися, хто з найближчого оточення Арчібальда має таку руку. Хтось, кого місіс Коллінз бачила тут досить часто.
Теодор відштовхнувся від камінної полиці.
– То давайте не будемо давати їй час на те, щоб придумати нову брехню. Страх змушує людей бігти до своїх захисників, графине.
Він рушив до дверей, і Беатріс, підібравши важкі спідниці траурної сукні, поспішила за ним.
Вони наздогнали місіс Коллінз у вузькому коридорі, що вів до кімнат прислуги. Жінка зупинилася біля вікна, спираючись на підвіконня і важко хапаючи ротом повітря. Почувши кроки інспектора, вона рвучко обернулася. Її обличчя було сірим.
– Кудись поспішаєте? – поцікавився Теодор, перекриваючи їй шлях. – Ми ще не закінчили.
– Я сказала вам усе, що знала! – зірваним голосом вигукнула економка, втискаючись у стіну. – Залиште мене в спокої!
– Ви не сказали нам нічого, окрім того, що покриваєте вбивцю мого чоловіка, – рівно промовила Беатріс, виходячи з-за спини Теодора. – Ви впустили його, і ви вичистили камін, знищивши докази. За це вас чекає не звільнення, місіс Коллінз, а суд і Ньюгейт.
Місіс Коллінз опустила голову. Її плечі здригнулися. За мить вона вже плакала, закривши обличчя загрубілими руками.
– Це не я! Богом клянуся, це була не я! – її голос зривався. – Я нікого не впускала тієї ночі! І я не торкалася вашого каміна, міледі!
Теодор зробив крок уперед.
– Тоді хто знищив докази? Ім'я!
Місіс Коллінз відірвала руки від обличчя.
– Бетті... – прошепотіла вона, нервово озираючись. – Це була Бетті. Новенька покоївка, ми взяли її місяць тому.
Беатріс не пригадувала це ім’я. Вона знала, що за останній рік через Мортімер-хол пройшли десятки покоївок. Одні не витримували характеру Арчібальда, інші – його матері. Треті просто зникали, знайшовши місце з кращою платнею. А з тими, хто допомагав їй у день весілля, вона і зовсім не встигла познайомитись.
– Продовжуйте, – сказав Вейн.
– Того ранку, ще до того, як ви закричали... Бетті взяла совок, відро для сажі і пішла до вашого крила. Я ще насварила її, сказала, щоб не сміла вас будити! Але вона, видно, не послухала... А потім, коли знайшли тіло лорда Арчібальда і приїхала поліція...
Економка ковтнула слину.
– Вона зникла. Залишила форму на ліжку, зібрала речі і пішла напевно через чорний хід, поки всі були у холі.
Беатріс ледь примружила очі. Чи не занадто швидко? Навіть досвідчений злодій не зміг би зібрати речі та втекти настільки спритно серед загального хаосу.
– І ви не сказали про це поліції? – запитала Беатріс. – Приховали втечу свідка?
– Я злякалася! – зойкнула економка. – Думала, якщо поліція дізнається, що я недогледіла за дівчам і вона щось вкрала, мене виженуть на вулицю. Я хотіла жити, міледі!
Теодор дістав блокнот.
– Де вона жила до того, як ви її найняли? Має бути адреса або рекомендація.
– У неї не було рекомендацій... – пробурмотіла місіс Коллінз. – Вона з Іст-Енду. Катуар-стріт, здається. Якось казала, що її будинок над старою пекарнею.
Теодор перезирнувся з Беатріс. І знову всі дороги ведуть до Іст-Енду.
– Якщо Бетті бачила вбивцю або сама кинула дурман у вогонь, ми маємо знайти її першими.
Вейн швидко сховав блокнот і рушив до виходу. Якщо Бетті ще була жива, вони мали знайти її до того, як це зробить убивця.
Екіпаж ритмічно погойдувався на ресорах. У тісному салоні пахло вогкою шкірою сидінь та різким вугільним димом, що просочувався крізь щілини у вікнах. Рівна бруківка Мейферу вже змінилася на вибоїстий камінь, і колеса тепер гуркотіли значно жорсткіше.
Беатріс мовчки дивилася крізь запітніле скло. Теодор сидів навпроти. Сухий шелест сторінок його блокнота здавався надто голосним у замкненому просторі.
Після кількох хвилин мовчання Вейн перегорнув черговий аркуш.
– Ви справді відправили б місіс Коллінз до Ньюгейта? – запитав він, не піднімаючи очей від записів.
Беатріс пальцем стерла смужку конденсату з вікна.
– Ні, якщо вона невинна.
– Ви досить переконливо пообіцяли їй шибеницю.
– Тому вона й заговорила.
Теодор закрив блокнот. Клацання шкіряної обкладинки прозвучало різко.
– Нагадайте, хто з нас служить у поліції?
Беатріс нарешті перевела погляд на нього. У напівтемряві карети її важка траурна сукня майже зливалася з тінями, роблячи бліде обличчя ще виразнішим.
– Ви, інспекторе. Але допити чомусь доводиться вести мені.
Теодор ледь помітно усміхнувся куточком губ і відкинувся на спинку сидіння. Екіпаж раптом підскочив на глибокій вибоїні, змусивши обох хитнутися.
– Коли я був молодим констеблем, – спокійно сказав він, впираючись черевиком у підлогу, щоб утримати рівновагу, – я теж намагався бути ввічливим зі свідками. Не тиснув на них.
– І?
– Вбивця встиг сісти на пором до Франції.
Беатріс скоса подивилася на нього. Він розповів це майже байдуже, ніби говорив про щось неважливе, але вона вже навчилася помічати речі, які інші пропускали. За весь час Беатріс встигла побачити, що Теодор Вейн не любив програвати. Можливо, саме тому він досі займався її справою з такою впертістю.
Вона коротко кивнула.
З щілин потягнуло кислим пивом, перепаленим салом і нечистотами. Туман за вікном погустішав, набуваючи брудно-жовтого відтінку, а крізь рівний гуркіт коліс прорвалися галасливі крики вуличних торговок. Іст-Енд завжди починався із запаху та шуму, і не мав нічого спільного з вилизаними тротуарами Мейферу. Життя тут вивалювалося просто на брудну бруківку галасом торговок, іграми обірваних дітей і п'яницями під стінами будинків.
Екіпаж довелося залишити за кілька кварталів: провулки не були розраховані на карети. Теодор ішов попереду, прокладаючи шлях крізь натовп. Беатріс ішла слідом, підібравши поділ траурної сукні й не звертаючи уваги на бруд під черевиками. Від смороду, криків і бруду вулиці ледь не нудило.
І все ж тут було якось легше дихати, ніж у Мортімер-холі. Тут принаймні ніхто не прикидався. П'яниця був п'яницею. Злодій – злодієм. Ніхто не ховав жадібність за титулами, а жорстокість – за бездоганними манерами.
– Де тут стара пекарня? – різко запитав Вейн, перехопивши за плече якогось хлопчиська, що пробігав повз.
Малий хотів викрутитися, але, побачивши блиск срібного шилінга в пальцях інспектора, миттєво змінив плани.
– Туди, містере! До кінця вулиці і направо. Де смердить горілим салом, там і є! Тільки вона вже років зо два як закрита.
Теодор кинув йому монету.
Будинок над старою пекарнею виявився напівзгнилою триповерховою будівлею з почорнілими від сажі стінами. Двері були зірвані з петель, а сходи рипіли під їхньою вагою. Вони піднялися на самий верх. З-під одних дверей тягнуло вогкістю і чувся хрипкий дитячий плач. Вейн натиснув на клямку і штовхнув двері.
Усередині кімнатка виявилася не більшою за комірчину в Мортімер-холі. У кутку на матраці лежала жінка. Її обличчя було сірим, дихання супроводжувалося важким кашлем. Навколо неї метушилися троє дітей. Найменша дівчинка плакала, притискаючи до грудей шматок хліба.
Побачивши незнайомців, діти замовкли й забилися в куток. Хвора жінка спробувала підвестися на лікті.
– Ви... ви звідки? – прохрипіла вона. – Ми заплатили за кімнату... Бетті принесла гроші...
Беатріс відчула знайоме роздратування. Усі завжди продавалися. Арчібальд купив її батька. Потім купив її саму. А тепер хтось купив Бетті - різниця була лише в сумі.
Теодор зняв капелюх.
– Ми не за орендою, мем. Я інспектор Скотленд-Ярду. А це леді, у якої працює ваша донька. Де Бетті?
Жінка закашлялася, притискаючи до рота брудну ганчірку.
– З Бетті? Але ж вона пішла на ринок... Вона хороша дівчинка, сер! Вона нічого не вкрала! Вона влаштувалася у великий дім, працювала день і ніч... А не так давно прибігла в сльозах. Сказала, що хазяїн помер і її розрахували. Але їй дали хорошу вихідну платню! Вона навіть купила мені мікстуру...
“Розрахували і дали вихідну платню”. Брехня. Гроші, які вона принесла – це ціна за те, що вона вичистила залишки отрути з каміна, поки Беатріс лежала на підлозі поруч із тілом чоловіка.
– Ми знаємо, що вона хороша дівчинка, – тихо промовила Беатріс. Вона дістала з ридикюля кілька срібних крон і поклала їх на стіл. – Але їй загрожує небезпека. Ті, хто дав їй ці гроші, не залишають свідків.
Жінка відкрила рота, щоб щось сказати, але на сходах почулися кроки. Двері відчинилися.
На порозі стояла молода дівчина. В одній руці вона тримала кошик із картоплею, в іншій – пакунок із ліками. Бетті виглядала років на сімнадцять. Худа. Перелякана. І точно не схожа на людину, яка свідомо планувала вбивство.
Бетті підняла очі. Її погляд ковзнув по значку в руці Теодора, а потім зупинився на Беатріс. Кошик випав із її рук, картопля розсипалася по підлозі.
– Бетті, ми прийшли просто поговорити, – сказав Теодор, роблячи крок до неї.
Дівчина побачила значок Скотленд-Ярду і зблідла. Вона різко розвернулася і кинулася вниз сходами.
– Стій! – гаркнув Вейн і ринувся за нею. – Залишайтеся тут! – кинув він Беатріс через плече.
Але Беатріс підняла спідниці вище щиколоток і вибігла слідом.
Вони вибігли на вулицю. Бетті добре знала ці місця – вона пірнула у вузький провулок, перестрибнула через гнилі ящики і зникла за поворотом. Теодор мчав за нею, збиваючи з ніг перехожих і не звертаючи уваги на лайку вслід.
Беатріс бігла позаду. Жорсткий корсет стискав ребра, дихання збилося. Шпильки розлетілися, і чорне волосся вибилося із зачіски.
– Бетті, зупинись! – крикнув Теодор, скорочуючи дистанцію.
Вони вилетіли на ширшу і вимощену каменем Вайтчепел-роуд, де було повно екіпажів та людей.
Дівчина озирнулася через плече. Вона бачила, що поліцейський майже наздогнав її. Бетті різко звернула з тротуару і кинулася просто на проїжджу частину, не дивлячись по сторонах.
– Стій! – Теодор спробував схопити її за комір, але пальці лише ковзнули по тканині її сукні.
Беатріс саме вибігла з провулка. Важку, завантажену бочками пивну фуру тягнули четверо масивних ваговозів. Візник пізно помітив дівчину і натягнув віжки. Коні заіржали, стаючи дибки, але фургон* мав надто велику інерцію.
Удар заглушив галас на вулиці.
Бетті відкинуло вбік. Вона сильно вдарилася об бруківку і прокотилася кілька метрів, застигнувши в неприродній позі. Навколо миттєво знявся хаос, закричали перехожі, візник запізно намагався втримати наляканих коней.
Теодор упав на коліна поруч із дівчиною, судомно притиснувши пальці до її шиї. Секунди тягнулися нестерпно довго. Нарешті він підняв голову і подивився на Беатріс - його обличчя було блідим, але в очах спалахнула напружена зосередженість.
– Жива, – кинув він, важко дихаючи. – Пульс є, але слабкий.
Беатріс зупинилася за кілька кроків, відчуваючи, як власне серце калатає десь у горлі. Вона дивилася на нерухоме дівча і раптом відчула, як паморочиться голова. Графиня ледь похитнулась, але стиснула долоні так сильно, як тільки могла, щоб біль повернув до тями, і випросталася.
– Потрібен екіпаж! До шпиталю, живо! – Теодор уже підводився, розпихаючи натовп і гукаючи констеблів.
Їхня єдина ниточка до таємниці Мортімер-холу не обірвалася остаточно, але стала тонкою, як павутинка. І поки Бетті балансувала на межі життя і смерті, той, хто втягнув її в це, міг спати спокійно. Принаймні, доки вона знову не розплющить очі.
Примітка від автора: Фургон - мається на увазі історичний фургон. Це був віз із напівкруглим дахом, який використовувалася для перевезення речей.